Поняття суб’єктів трудового права
ВСТУП
Трудові правовідносини для суспільства однією з найважливіших сфер в житті, а тим більше важливим є чітке розуміння членів цих відносин їх переліку та визначені права та обов’язки учасників трудових правовідносин. Тому розгляд теми Суб’єкти трудового права України є актуальною на сьогодення й не втратить актуальності ще найближчу років так 10-15.
Для повного розкриття матеріалу мною були залучені підручники останніх років таких науковців з трудового права як Теліпко В.Е., Бойко М.Д., Пилипеко П.Д., Болотіна Н.Б. та інші науковці. Для розкриття актуального правового статусу членів трудових правовідносин було використано діюче законодавство.
Об’єктом дослідження є суб’єкти трудових правовідносин, а саме працівник і роботодавець та інші, предметом будуть виступати права та обов’язки членів правовідносин.
Метою дослідження виступає широкий розгляд матеріалу для детального аналізу прав обов’язків та повноважень членів трудових правовідносин.
Основними завданнями роботи є з’ясування всіх суб’єктів трудових правовідносин їх права та обов’язки.
В своїй курсовій роботі я використовував теоретичний метод дослідження.
Також були використані загальнонаукові методи дослідження такі як – метод аналізу і синтезу.
Робота складається з вступу, трьох розділів (Загальна характеристика трудового права, Індивідуальні суб’єкти трудового права, колективні суб’єкти трудового права), шести підрозділів (Поняття суб’єктів трудового права, Види суб’єктів трудового права, Громадянин, як суб’єкт трудового права, Власник підприємства, установи, організації як суб’єкт трудового права, Трудовий колектив як суб’єкт трудового права, Професійні спілки як суб’єкт трудового права) та висновку.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА
Поняття суб’єктів трудового права
Суб’єктами трудового права є учасники суспільних відносин, регульованих законодавством про працю, які володіють суб’єктивними трудовими та юридичними обов’язками.
Для визначення кола суб’єктів трудового права необхідно звернутися до предмета цієї галузі права. Загальновідомо, що безсуб’єктних відносин не існує. Визначаючи коло суспільних відносин, які складають предмет тієї чи іншої галузі права, ми тим самим визначаємо і коло суб’єктів цієї галузі права. Предметом трудового права є трудові відносини та відносини, що пов’язані з ними. Включення останніх до предмета пояснюється тим, що вони направлені на забезпечення нормального функціонування трудових відносин, а тому їх існування без трудових, немає будь-якого сенсу.
Відповідно можна виділити два рівня суб’єктів трудового права – основні та неосновні. Основними суб’єктами трудового права є сторони трудових правовідносин – працівники й роботодавці. Неосновні суб’єкти, у свою чергу, поділяються на похідні та допоміжні.
До числа суб’єктів, правовий статус яких є похідним від статусу працівника слід віднести особу, яка шукає роботу (безробітного), інваліда внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання та ін. Будь-яка з цих категорій осіб не має самостійного значення і існує як передуюча правовій особистості працівника або як наслідок існування такої особи як працівника.
Сутність допоміжних (службових) суб’єктів полягає в тому, що їх здатність до правоволодіння направлена на обслуговування функціонування основних суб’єктів трудового права як повноцінних учасників відносин у сфері праці. До суб’єктів, правовий статус яких носить допоміжний характер, належать професійні спілки, трудовий колектив, державні органи.
За кількісною ознакою суб’єкти трудового права поділяються на індивідуальні та колективні. Індивідуальними суб’єктами є працівники та роботодавці – фізичні особи; колективними: роботодавці – юридичні особи, профспілки, трудові колективи, державні органи.
Всі суб’єкти трудового права наділяються специфічною властивістю – правовим статусом. Правовий статус – це визнаний нормами права стан суб’єкта права, що відображає його становище у взаємовідносинах із іншими суб’єктами права. Елементами його змісту є: правосуб’єктність та юридичні права й обов’язки.[1]
Суб’єкти трудового права – це учасники індивідуальних, колективних трудових та інших відносин, що є предметом трудового права, і яку на підставі чинного законодавства наділяються суб’єктивними правами та відповідними обов’язками.
Основними суб’єктами трудового права є працівник і роботодавець, як суб’єкти індивідуальних трудових відносин.[2]
Відповідно до ч.2-3 ст. 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. Найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі та організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.[3]Роботодавець — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа, що перебуває в трудових правовідносинах з працівником, якому він надає роботу, на підставі трудового договору, контракту чи іншого юридичного факту (складу) та використовує найману працю.
Види суб’єктiв трудового права: працiвники, роботодавцi, трудовi колективи; профспiлковi органiзацiї; державнi органи. Кожний суб’єкт має певний статус, тобто сукупнiсть прав i обов’язкiв, (наданих йому як учаснику правовiдносин), якi дозволяють брати участь у конкретних, пов’язаних iз суспiльно трудовою дiяльнiстю правовiдносинах, якi входять до предмета трудового права. Елементи правового статусу суб’єктiв:
— трудова правосуб’єктнiсть
— особлива якiсть, що визначається за суб’єктами трудового права i означає, що при наявностi певних умов вони можуть бути суб’єктами конкретних правовiдносин у сферi працi, можуть володiти правами та обов’язками, або набувати їх своїми дiями;
— суб’єктивнi права i обов’язки, що зафiксованi в норматив& них актах (статутнi права i обов’язки);
— гарантiї прав i обов’язкiв
— правовi норми, якi сприяють реалiзацiї прав та виконанню обов’язкiв;
— вiдповiдальнiсть за невиконання чи неналежне виконання обов’язкiв (забезпечується, як правило, через санкцiї нормрiзних галузей права).
Трудова правосуб’єктність (право/дієздатність) — це надана закономможливiсть особи бути учасникомтрудових та пов’язаних з ними правовiдносин. Вона охоплює:
— правоздатнiсть — тобто гарантовану закономможливiсть мати трудовi права;
— дiєздатнiсть — тобто здатнiсть своїми дiями набувати й реалiзовувати права i обов’язки, а також нести за їх порушення юридичну вiдповiдальнiсть. [4]
Суб'єкт трудового права стає суб'єктом правовідносин тоді, коли абстрактні правові зв'язки перетворюються на конкретні. Здатність мати та набувати прав і обов'язків може і, як правило, має перерости в реальну правову реалізацію. Однак таке перетворення не є обов'язковим. Чинне законодавство, зокрема, не встановлює будь-якої відповідальності за не вступ працездатної особи чи новоствореного підприємства у трудові відносини. Отже, поняття "суб'єкт трудового права" ширше за поняття "суб'єкт відносин у сфері праці". Суб'єкти трудового права є тільки потенційними суб'єктами правовідносин.[5]
Таким чином, в даному розділі було розглянуто поняття трудового права, що дає можливість почати детальніше розглядати обраною мною тему. В даному підрозділі було розглянуто таку поняття як суб’єкти трудового права, найманий працівник, роботодавець, трудова правосуб’єктність та ін.