Педагогічна концепція Селестена Френе.
Великою популярністю в країнах Західної Європи користується пед. концепція Селестена Френе (1896 - 1966). Він народився у селянській родині на півдні Франції. Його педагогічна діяльність почалась у маленькій сільській школі. Незадоволений системою навчання, відривом школи від життя, молодий вчитель починає пошук шляхів її оновлення. На базі своєї школи проводив довготривалі експерименти. Його школа була однокомплектною, один вчитель вів заняття з дітьми від 6 до 14 років. Педагогічна система Френе глибоко гуманна: в ній органічно поєднується психологія, дидактика і методика навчання.
Її головні ознаки:
· обов'язкове врахування особливостей вікової психології та різноманітності здібностей і нахилів дітей.
· цілеспрямоване стимулювання їхньої інтелектуальної та емоційної активності,
· суспільно-корисна праця на всіх етапах навчання,
· виховання в дусі високих моральних і громадянських ідеалів.
Як бачимо, ці положення співзвучні з сучасними українськими поглядами на освіту. Вихованці як активні, діяльні, особистості, мають набувати і збагачувати свої знання і досвід у вільній діяльності. У цьому процесі Френе виділяє 3 фази:
1. фаза спроб і помилок або діяльність навпомацки. Наприклад, дитина повторює дії, які приносять успіх і уникає тих, що закінчилися розчаруванням.
2. фаза упорядкування. Наприклад, дитина, спираючись на набутий досвід, починає вводити певний порядок у свої дії.
3. фаза гри-роботи, коли через гру, як типовий вид своєї діяльності дитина готується до роботи і до реалізації "серйозних" життєвих завдань.
Отже, Френе вважав, що розумно організована діяльність - найкращий спосіб навчання, тому слід поступово, але неухильно розширювати й створювати розвиток довкілля.
Приміщенням, де проводилися заняття був не клас (тут учні лише отримували інформацію, проводили збори), а 8 лабораторій, де діти займалися різними видами діяльності:
· лабораторії з робочими картами, словниками, довідниками та ін. інформаційними матеріалами;
· лабораторії з конструкторськими та вимірювальними приладами;
· лабораторії для експериментальних занять з біології, хімії, фізики;
· майстерні для друкарських і поліграфічних робіт;
· майстерні для занять художньою творчістю (малювання, ліплення, фотографія, кіносправа, звукозапис, музика);
· майстерня для роботи з деревом і металом;
· майстерні для швейної та кулінарної справи; лабораторії, де вирощували тварин.
Серед усіх технологічних засобів головна роль належала шкільній друкарні. Саме з неї Френе розпочав експерименти, ядром яких було створення "вільних" текстів. У них діти писали про свої сім'ї, друзів, передавали враження від спостережень, прогулянок, прочитаних книг.
Тексти обговорювалися, доповнювалися, вдосконалювалися і друкувалися. При цьому відбувалося і навчання граматичних правил.
Френе принципово заперечував систематичне використання шкільних підручників, вважав, що вони гальмують розвиток активності й самостійності дітей. Як замінник підручника в його школі використовувалися спеціальні картки, що містили частинками той чи інший навчальний матеріал. Порядок їх опрацювання визначався індивідуальними можливостями кожного конкретного учня. Зміст їх час від часу переглядався.
Система навчання грунтувалася на чіткому плануванні. Щомісяця вчитель складав для класу план роботи, на основі якого кожний учень складав свій індивідуальний план.
Цікаво, що великий вплив на вихованців мала стіннівка. Це був великий аркуш білого ватману, поділений на 4 колонки: "Я критикую" " Я схвалюю" " Я хотів би " "Я зробив". Поряд був прив'язаний олівець і кожен мав можливість записати свої думки.
У сучасній гуманній педагогіці С Френе, вченого і практика сільської школи, належить гідне місце, його ідеї, сподіваємося, знайдуть визнання і застосування в українській школі.
Народження педагогічної технології "Створення ситуації успіху"було зумовлено самим життям. У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею "завтрашньої радості", а В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у створеній ним "Школі радості".
На думку А.С. Белкина,ситуація – це сполучення умов, які забезпечують успіх, а сам успіх – результат подібної ситуації. В основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно орієнтований підхід до процесу навчання та виховання. Головний зміст діяльності педагога полягає в тому, щоб кожен учень був успішний, це сприяє розвитку впевненості учня в собі, підвищенню самооцінки, розвитку почуття власної значимості.
У цій педагогічній технології всі учні умовно поділяються на групи:
"Надійні"— це школярі, які мають добрі здібності, працюють самостійно, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, самостійні, упевнені всобі. У класі такі діти почуваються спокійно, упевнено, захищено. Основа їх надійності — у постійному відчутті радості, що відбулася як результат усвідомлення ними своєї значущості в шкільному житті. Та хоча радість їх у чомусь буденна, проте постійна та глибока. Такі учні користуються авторитетом у класі та серед учителів. У роботі з ними потрібна спеціальна методика."Упевнені в собі"— здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у "надійних", однак система їх роботи не настільки налагоджена. Періоди успіху, злету змінюються розслабленням, спадом. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. У класі викликають симпатію, однак вадами таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіху, переростання впевненості в самовпевненість.
"Невпевнені"— це загалом успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з навчанням. Вони більш-менш відповідально ставляться до справи. Головна розпізнавальна риса їх — невпевненість у своїх силах. Причини цього можуть бути різні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем цієї категорії залежить і від особистості учня, і від рівня взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.
Категорія учнів "Зневірені"— це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності. Однак після відчутної колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітні. Серія невдач, нетактовність педагога, ситуація в родині, у якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію "Попелюшки".
Навчання за технологією передбачає три етапи:
Перший — «Діагностика інтелектуального фонду колективу». Його мета — виявлення школяра з групи невпевнених (недостатній рівень інтелектуального розвитку, трохи лінивий до навчання, але доброзичливий і покладистий).
Другий — «Вибір інтелектуального спонсора». Мета — виявлення школяра, який із задоволенням буде ділитися своїми знаннями з іншими (високий рівень інтелектуального розвитку, упевнений у своїх силах, активний і відповідальний).
Третій — «Фіксація результату і його оцінювання». Мета — створити умови для самовираження та самоствердження учнів, заохотити до такого виду діяльності інших.
Прогнозовані результати: створення сприятливих психолого-педагогічних умов для саморозвитку та самореалізації особистості школяра.
Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія здійснюється, тому що успіх гарантований лише для тих, хто докладає до його здійснення власні зусилля. Шляхи створення ситуації успіху різні, вони залежать від груп школярів, з якими працює вчитель. Допоможуть вести роботу у цьому напрямку, наблизити успіх до кожної дитини наступні прийоми: Прийом "Невтручання"— максимальне надання самостійності у вирішенні проблеми.
"Холодний душ"— учителю не слід поспішати з поліпшенням оцінок, він не тільки не "поливає бальзамом" зачеплене самолюбство, але й трохи "підсипає солі" (за А.С.Макаренком).
"Анонсування"— спершу треба обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити, провести мовби репетицію майбутньої події. "Невпевненим" така попередня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть упевненість у своїх власних силах.
"Гидке каченя"— прийом для "зневірених" учнів. Важливо вчасно побачити їхні позитивні якості, створити всі можливі умови для тих, кому так необхідно, щоб хтось повірив у них, допоміг удосконалитися.
Сенс прийому "Емоційне заохочення"у тому, щоб вселити в дитину віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті для нього.
"Сходинки до успіху"— крок за кроком підніматися разом з учнем сходинками знань.
"Емоційне блокування"— це обмеження розгортання образи, розчарування, утрати віри у власні сили. Треба допомогти учневі пересилити свою невдачу, знайти її причину, переорієнтувати його з песимістичної оцінки подій на оптимістичну.
"Стабілізація"— створення умов для того, щоб загальна позитивна реакція класу на діяльність учня не стала одноразовою, а, по можливості, часто повторювалась.
"Даю шанс"— спеціально підготовлена педагогом ситуація, за якої дитина дістає неочікувану для самої себе можливість розкрити власні можливості, здібності.
Прийом "Сповідь"— щире звернення до найкращих дитячих почуттів, розкриття перед учнем стану своєї душі. Однак цей прийом може дати очікуваний ефект лише в разі правильного прогнозування вчителем відповідної реакції учняПрийом "Стеж за нами"використовується для дітей з інтелектуальною занехаяністю, з лінощами думки. Сенс його полягає в тому, щоб дати можливість учню відчути радість визнання в собі інтелектуальних сил. "Емоційний сплеск"— це спроба дати емоційний заряд упевненості в тяжку для учня хвилину, нагадавши йому про його великі інтелектуальні можливості, звільнити від психологічної затисненості енергію, думку, знання.
Прийом "Обмін ролями"дає учням можливість проявити себе, наприклад, у ролі учителя, показує дітям, що вони здатні робити набагато більше, ніж від них очікують."Створення ситуації змагань"— завдання педагога — виявлення гідного "суперника" й утримання ситуації інтелектуально-творчого змагання під педагогічним контролем."Вибір адекватних стимулів"— стимул для роботи повинен бути привабливим для учнів, а при втраті своєї актуальності змінюватись."Допомога друга"— це вчасна допомога як з боку викладача, так і з боку учнів, що підтримує прагнення дитини стати на ноги, уселяє в неї впевненість у власні сили, у спроможність здолати труднощі.Сутністю прийому "Еврика"є прагнення вчителя активізувати учнів нехай на маленьке, але власне відкриття відомих фактів, що спонукає їх мислити, відкривати для себе нове, розкривати красу процесу пізнання.Прийом "Навмисна помилка"активізує увагу учнів. Його рекомендується використовувати під час перевірки знань.Шляхи створення "ситуації успіху" різні, вони залежать від груп школярів, з якими працює вчитель.
Тема 3.Вікові та індивідуальні особливості розвитку та виховання особистості
План
1.Поняття про розвиток та формування особистості,
2. Теорії розвитку особистості
3. Вікові періоди розвитку.
У зарубіжній педагогіці та психології домінують погляди, що люди народжуються добрими або злими, чесними або брехливими, що від природи їм властиві агресивність, жорстокість та інші негативні моральні якості (М. Монтессорі, К. Лоренц, Б. Фромм, А. Чічерліх). Такої позиції дотримуються представники біологічного напряму в педагогіці.
Представники соціологічного напряму (Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро та ін.) стверджували, що вирішальним фактором у розвитку і формуванні особистості є середовище, а головним - вплив домашнього середовища. Тому школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих домашніх умовах.
Представники біосоціологічного напряму (конвергенції) дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та ін.) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формуються як соціальні феномени.
Залежно від поглядів на роль спадковості чи середовища в розвитку особистості, представники цих педагогічних теорій відводять і різну роль процесові виховання в розвитку особистості: від визнання його цілковитого безсилля (за несприятливих умов середовища) і пасивного прямування за розвитком (Ж. Піаже) до активного втручання в поведінку людини (жорстка "поведінкова інженерія" Б. Скіннера).
Народна педагогіка про розвиток особистості:
Вплив середовище: 3 ким поведешся, від того й наберешся. З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким. Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся. Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття.
Роль спадковості: Яке коріння, таке й насіння. Яке зіллячко, таке й сім'ячко. Від лося - лосенята, від свині - поросята. Яка гребля, такий млин, який батько, такий і син.
Роль виховання: Як бавитимеш дитя, так воно й виросте. Бурчання наскучить, приклад научить.
Вікові особливості: Звички трирічного зберігаються до 80 років. Від п'ятирічного до дорослої людини - один крок, а від новонародженого до п'ятирічного - велика відстань.
Відображення вікових періодів до п'яти років: народженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, товкунець.
Розвиток – складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють сформувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію. З розвитком пов’язаний процес формування.
Під формуванням особистості розуміють ті якості та властивості, які виникають в результаті розвитку. Рушійними силами розвитку є певні закономірності, які виражаються реалізацією функцій:.навчальної,освітньої,виховної,розвиваючої.
Теорії розвитку особистості
Основні підходи у визначенні факторів, що обумовлюють розвиток дитини. Два підходи : одні науковці на перше місце ставили біологічні фактори (С. Холл, А. Гезелл, Р.Хевігхерст), інші – соціальні (Р. Селман, М. Мід).На сьогодні спостерігається тенденцію об`єднання біогенетичного та соціогенетичного підходів,які поєднується у діалектичному підході (Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін)
Перші концепції психічного розвитку дітей виникли під впливом закону еволюції Ч. Дарвіна і так званого біогенетичного закону, який базується на принципі рекапітуляції (повторення) .За цим законом історичний розвиток виду відображається у індивідуальному розвитку організму.
Принцип рекапітуляції був покладений в основу біогенетичної концепції американського вченого С. Холла. У своїй теорії він розглядав психічний розвиток дитини як преформований, тобто обумовлений генетично.
Процес виховання, навчання, свідомої діяльності особистості та вплив соціуму розглядалися автором як вторинні фактори, які не є визначальними у психічному розвитку.
Відповідно до теорії С. Холла, кожен індивід у процесі свого розвитку проходить етапи, що відповідають періодам еволюції розвитку людства. Автор виділив чотири основних етапи: раннє дитинство (перші чотири роки життя) відтворює тваринну фазу розвитку; дитинство (від п‗яти до семи років) відповідає історичній епосі полювання та рибальства; отроцтво, або передпідлітковий період розвитку (від восьми до дванадцяти років), – відповідає кінцевій дикості і початку цивілізації, це період «бурі і натиску»; юність, або пубертатний період
Наступний представник біогенетичного напрямку, учень С.Холла, Арнольд Гезелл. Згідно теорії дозрівання А. Гезелла, існує вроджена тенденція до оптимального розвитку –фізичний зріст, руховий та психічний розвиток проходять ряд вікових стадій у строго визначеній послідовності А. Гезелл розглядав розвиток дитини як форму адаптації до навколишнього середовища, в основі якої лежать біологічні фактори дозрівання.
Австрійський психолог К. Бюллер створив концепцію психічного розвитку дитини, яка відома як преформістська теорія трьох ступенів розвитку. За цією теорією кожна дитина у своєму розвитку проходить закономірно три стадії, які відповідають стадіям еволюції форм поведінки тварин: інстинкт, дресирування, інтелект .Розглядав біологічний фактор як основний у процесі розвитку індивіда.
Альберт Бандура, представник соціально-когнітивного напрямку, вирішальним фактором психічного розвитку назвав соціальне середовище. Він вважав, що діти навчаються і дорослішають шляхом спостереження за поведінкою інших людей, бажаючи походити на своїх батьків. Цей процес автор назвав моделюванням. Пізніше моделювання перетворюється на процес соціалізації, у ході якого формуються звичні моделі реакцій
Автор теорії персоналізму, німецький психолог В. Штерн, поставив у центр своїх дослідницьких інтересів аналіз духовного розвитку дитини, формування цілісної структури особистості індивіда. Середовище допомагає дитині усвідомити себе. Погляди вченого та виділення ним двох чинників (спадковість та середовище), які обумовлюють розвиток особистості та впливають на протікання її життєвого шляху, отримали назву теорії конвергенції двох факторів.
Визначну роль впливу соціокультурних факторів на розвиток та подальший життєвий шлях індивіда відводила соціолог та етнопсихолог М. Мід. Порівнюючи особливості статевого дозрівання, формування структури само-свідомості, самооцінки у представників різних народностей, вона підкреслювала залежність цих процесів у першу чергу від культурних традицій, особливостей виховання та навчання дітей, домінуючого стилю спілкування у родині .
Представники психоаналітичного напрямку (З.Фрейд, К.-Г.Юнг, А.Адлер) відводили дитинству вирішальну роль у формуванні особистості та її подальшого життєвого шляху, але на перший план ставили різні детермінуючіфактори. Так, А. Адлер головну роль відводив почуттю неповноцінності та бажанню його подолати. З.Фрейд акцентував увагу на лібі-дозних устремліннях особистості та можливостей їх задоволення. К.-Г. Юнг одним із чинників, які впливають на формування життєвого шляху, бачив у архетипах .
Важливий внесок у розуміння чинників,що обумовлюють процеси у дорослому житті особистості, зробив Е. Берн. Для позначення цих факторів він ввів поняття „життєвий сценарій‖. Нагадаємо, що сценарій, за Е.Берном, – це неусвідомлюваний план життя, який закладається у дитинстві. У ситуації позитивного ставлення батьків закладаються основи для сценарію переможця, негативне ставлення сприяє сценарію переможеного. На основі ранніх рішень (у перші місяці життя) у дитини формується базова життєва (екзистенціальна)позиція, яка буде впливати та „виправдовувати‖ хід протікання сценарію особистості.У віковий період від двох до шести роківвідбувається закріплення сценарних рішень,які були прийняті на першій фазі. На локомоторній (руховій) стадії, яка охоплює віковий період від шести до десяти років,у дитини, за Е. Берном, закріплюється протокол майбутнього сценарію. У підлітковому віці відбувається перегляд свого сценарію, відбувається надання йому більш реалістичних рис. До кінця підліткового віку та на початку юнацького людина приймає остаточне рішення щодо ходу протікання свого сценарію
| Віковий період | Яка вона дитина …. | новоутворення | потреби |
Методом «Мозкового штурму» та опираючись на відомі знання заповнюється таблиця