Основні принципи виховання

Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі єдиних принципів, яких повинні дотримувалися школа і вихователі.

Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання.

2. Зв'язок виховання з життям.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні.

4. Виховання в праці.

5. Комплексний підхід у вихованні.

6. Виховання особистості в колективі.

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів.

8. Поєднання поваги особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.

9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні.

10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні.

11.Єдність педагогічних вимог школи, сімї і громадськості.

Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

- народність: єдність загальнолюдського і національного;

- природовідповідність: урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та релігійних особливостей;

- культуровідповідність: органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями;

- гуманізація: створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил;

- демократизація: усунення авторитарного стилю виховання;

- етнізація: наповнення виховання національним змістові, що передбачає формування самосвідомості громадянина.

Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, добір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Народна педагогіка про принципи виховання:

Діти, як квіти: полий, то ростимуть (гуманізм).

Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале (природовідповідність).

У всякої пташки свої замашки.

Од тиха все лихо (індивідуальні особливості).

Розумний батько сина питати не соромиться.

Дитині волі не давай.

Хто дітям потане, той сам плаче (вимогливість).

У семи няньок дитина без ока (єдність вимог).

Батьків хліб не навчить, як треба жить (самостійність)

 

 

Тема8.Методи виховання.Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми(перегляд та аналіз художнього фільму «Хористи»)

 

 

У цій темі розглядається методи, прийоми і засоби виховання; особливості роботи із занедбаними дітьми, аналізуються уривки художнього фільму «Хористи».

Методи, прийоми і засоби виховання

Поняття «метод» (грец. metodos — шлях досліджен­ня, пізнання) означає спосіб теоретичного і практичного освоєння дійсності, а їх сукупність позначається понят­тям «методологія». Виховання як специфічний вид діяль­ності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів.

Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і ви­хованців з метою досягнення виховних цілей.

Першовідкривачем методів виховання вважають ні­мецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта (1776—1841), який вважав, що філософія визначає мету виховання, а психологія — шляхи до цієї мети.

Метод виховання поділяють на окремі елементи — при­йоми виховання, які використовують для підвищення ви­ховної ефективності методів.

Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шля­хи реалізації вимог методів виховання.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструмен­тами в діяльності вихователя. Їх дієвість залежить від ви­користання виховних засобів.

Засоби виховання — надбання матеріальної та духов­ної культури (художня, наукова література, радіо, те­лебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної ро­боти (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортив­на діяльність), які задіюють під час використання пев­ного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця мо­лодої людини над собою, природа, надбання національ­ної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).

Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. У педаго­гічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування осо­бистості.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів ро­сійського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1. Методи формування свідомості особистості: бесі­ди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, при­клад.

2. Методи організації діяльності, спілкування, фор­мування позитивного досвіду суспільної поведінки: педа­гогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тре­нування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

4. Методи самовиховання: самопізнання, самооціню-вання, саморегуляція.

Використання їх забезпечує формування в учнів прак­тичних умінь і навичок самовиховання як найвищої фор­ми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони вра­ховують демократичні засади виховання, необхідність ак­тивної участі дітей у виховному процесі.

 

Оскільки вихованням дітей часто займаються не-підготовлені люди, це призводить до помилок, навіть тра­гедій, у результаті чого з'являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.

Важковиховувані — категорія осіб, в яких під впливом несприят­ливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відпо­відальності за свої вчинки.

 

За ступенем педагогічної занедбаності«важких» дітей поділяють на чотири групи:

1. Важковиховувані діти,

2. Педагогічна занедбані підлітки

3. Підлітки-правопорушники

4. Неповнолітні злочинці

Негативні чинники, що зумовлюють появу важкови­ховуваних дітей:

Неблагополуччя в сім'ї: неповна сім'я, батьки-п'я­ниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; без­відповідальність батьків за виховання дітей, їх психоло-го-педагогічна неграмотність; негативні приклади в мо­ральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей справжнього батьківського авторитету; про­яви насильства, жорстокості; матеріальні нестатки. Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї:батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розви­нені, є матеріальний достаток, що проявляється у створен­ні для дітей «парникових» умов, призводить до ослаблен­ня внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичен­ня, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю.Недостатній виховний рівень роботи загальноосвіт­ніх закладах: проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти.

 

Тема 9.Система позашкільної та позакласної роботи. Діяльність творчих дитячих колективів(досвід роботи лектора у Науково-дослідному експериментальному Центрі Дитини Національного університету «Острозька академія»).