Основні принципи виховання
Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі єдиних принципів, яких повинні дотримувалися школа і вихователі.
Принципи виховання — керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.
Процес виховання ґрунтується на таких принципах:
1. Цілеспрямованість виховання.
2. Зв'язок виховання з життям.
3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні.
4. Виховання в праці.
5. Комплексний підхід у вихованні.
6. Виховання особистості в колективі.
7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів.
8. Поєднання поваги особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього.
9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні.
10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні.
11.Єдність педагогічних вимог школи, сімї і громадськості.
Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:
- народність: єдність загальнолюдського і національного;
- природовідповідність: урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та релігійних особливостей;
- культуровідповідність: органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями;
- гуманізація: створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил;
- демократизація: усунення авторитарного стилю виховання;
- етнізація: наповнення виховання національним змістові, що передбачає формування самосвідомості громадянина.
Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, добір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.
Народна педагогіка про принципи виховання:
Діти, як квіти: полий, то ростимуть (гуманізм).
Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале (природовідповідність).
У всякої пташки свої замашки.
Од тиха все лихо (індивідуальні особливості).
Розумний батько сина питати не соромиться.
Дитині волі не давай.
Хто дітям потане, той сам плаче (вимогливість).
У семи няньок дитина без ока (єдність вимог).
Батьків хліб не навчить, як треба жить (самостійність)
Тема8.Методи виховання.Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми(перегляд та аналіз художнього фільму «Хористи»)
У цій темі розглядається методи, прийоми і засоби виховання; особливості роботи із занедбаними дітьми, аналізуються уривки художнього фільму «Хористи».
Методи, прийоми і засоби виховання
Поняття «метод» (грец. metodos — шлях дослідження, пізнання) означає спосіб теоретичного і практичного освоєння дійсності, а їх сукупність позначається поняттям «методологія». Виховання як специфічний вид діяльності та наукова галузь охоплює відповідну сукупність методів.
Методи виховання — шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.
Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Йогана-Фрідріха Гербарта (1776—1841), який вважав, що філософія визначає мету виховання, а психологія — шляхи до цієї мети.
Метод виховання поділяють на окремі елементи — прийоми виховання, які використовують для підвищення виховної ефективності методів.
Прийом виховання — складова частина методу, що визначає шляхи реалізації вимог методів виховання.
Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. Їх дієвість залежить від використання виховних засобів.
Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).
Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування особистості.
Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:
1. Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.
2. Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.
3. Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.
4. Методи самовиховання: самопізнання, самооціню-вання, саморегуляція.
Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.
Оскільки вихованням дітей часто займаються не-підготовлені люди, це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з'являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.
Важковиховувані — категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбувається зниження або втрата почуття відповідальності за свої вчинки.
За ступенем педагогічної занедбаності«важких» дітей поділяють на чотири групи:
1. Важковиховувані діти,
2. Педагогічна занедбані підлітки
3. Підлітки-правопорушники
4. Неповнолітні злочинці
Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей:
Неблагополуччя в сім'ї: неповна сім'я, батьки-п'яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків за виховання дітей, їх психоло-го-педагогічна неграмотність; негативні приклади в моральній поведінці; брак доброти, сімейного затишку, любові до дітей справжнього батьківського авторитету; прояви насильства, жорстокості; матеріальні нестатки. Низька педагогічна культура в благополучній сім'ї:батько й мати працюють, освічені, інтелектуально розвинені, є матеріальний достаток, що проявляється у створенні для дітей «парникових» умов, призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, матеріального перенасичення, вседозволеності, несформованості системи самовимог і самоконтролю.Недостатній виховний рівень роботи загальноосвітніх закладах: проявляється у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти.
Тема 9.Система позашкільної та позакласної роботи. Діяльність творчих дитячих колективів(досвід роботи лектора у Науково-дослідному експериментальному Центрі Дитини Національного університету «Острозька академія»).