ПИСЕМНІ ПАМ'ЯТКИ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
26 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
ПИСЕМНІ
ПАМ'ЯТКИ
ЄГИПТУ
Єгипетське
ієрогліфічне
письмо.
ПІ тис. до н. є.
Перші книги, як і перші системи письма, з'явилися в Єгипті (папірусні сувої), Шумері (глиняні таблички), Китаї та Індії (пальмові листки і шовк), тобто там, де були сформовані високорозвинені держави.
Єгипет був великою рабовласницькою державою. Можновладці Єгипту — фараони, верховні жерці та численні високопосадові особи, щоби підкреслити велич і міцність своєї влади, будували розкішні храмові споруди та палаци, прикрашали площі міст монументальними обелісками, стелами, скульптурними зображеннями богів і фараонів, будували усипальниці-піраміди, які приголомшували людей своїми розмірами.
І на всіх спорудах — скульптурах, колонах, саркофагах, постаментах сфінксів, гробницях фараонів — всюди, де була площина,
Від папірусного сувою та глиняної книги — до пергаментного зошита кодексиого типу 27
викарбовували численні написи, які вихваляли подвиги володарів і їхню вірність богам. Написи виконували ієрогліфами. Ця традиція продовжувалася і в період занепаду Єгипту — в VII—VI ст. до н. є., коли навіть жерці вже не розуміли стародавнього ієрогліфічного письма.
На характер ієрогліфічних знаків впливали структурні особливості певних матеріалів — поверхня каменю або мармуру, шкіри або папірусного аркуша. В книгознавчій літературі розглядаються чотири види малюнків ієрогліфічних знаків: первинні ієрогліфи, коли знаки-малюнки викарбовували на кам'яній поверхні у вигляді опуклих ретельно виконаних рельєфів; контурні ієрогліфи, коли знаки-малюнки карбували на поверхні каменю лише заглибленими лініями; силуетні ієрогліфи, коли знаки-малюнки виконували на камені заглибленими лініями, але з використанням окремих рельєфів для підкреслення характерних рис певних знаків-зобра-жень; лінійні ієрогліфи, коли первинні ієрогліфи досить схематично малювали пензлем на стінах палаців і гробниць або писали на шкірі чи папірусних аркушах, використовуючи лінії різної товщини.
Використавши лінійні ієрогліфи, на початку II тис. до н. є. жерці розробили скорописне ієрогліфічне письмо — ієратичне, знаки якого були, по суті, тими ж самими ієрогліфами, але вже втратили чіткість ієрогліфічних зображень. У VIII—VII ст. до н. є. в північному Єгипті виник ще один вид єгипетського письма — демотичне, знаки якого були ще більш спрощеними малюнками ієрогліфів. Ієратичним і демотичним письмом переважно писали на папірусі.
У найдавніші часи улюбленим писальним матеріалом єгиптян були невеликі кам'яні плитки та дерев'яні дощечки, на яких записи робилися чорним і червоним чорнилом. З другої половини II тис. до н. є. (доби Нового царства) до нашого часу дійшло багато записів, виконаних на черепках глиняного посуду: ділові нотатки, розрахунки, учнівські тексти.
Проте основним писальним матеріалом у Стародавньому Єгипті все-таки був папірус, винайдений приблизно у III тис. до н. є. Його назва походить від назви високої (заввишки 3—4 м) трав'янистої рослини родини осокових, зароегі якої зеленіли уздовж берегів Нілу та озера Чад. Єгиптяни називали цю рослину «пап-іур>>, що означає «з річки». Зі стебел цієї
Рослини нарізали на тонкі смужки і вимо щували поряд на вологу дошку так, щоби край однієї накладався на край сусідньої; упоперек першого шару таким самим чином лягав другий шар смужок. Потім сировину товкли кам'яним знаряддям і пресували. Після просушування на сонці папірусні аркуші обробляли лощильниками з кістки і панцира черепахи. З обробленого папірусу нарізали аркуші потрібного формату і склеювали один з одним у стрічки, які скручували в сувої. Папірус мав жовтуватий відтінок.
Продавали папірус сувоями, від яких при потребі відмотували й відрізали певну довжину. Щоби при тривалому користуванні краї сувоїв не нищилися, їх укріплювали цупкими смужками. Папірус цінувався дорого, тому
За/юсті
28 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Ісратичпе письмо.
Фрагмент стовпця
медичного
папірусу
Еберса.
XVI cm. до п. є,.
Демотичне
письмо.
Початок
документа
про розірвання
шлюбу.
487 р. до н. є.
іноді старі записи ретельно змивали і на папірусі писали знову.
У Єгипті виготовлялося кілька сортів папірусу, найвищий сорт отримав назву ієратичного, бо ним користувалися в основному жерці для виконання «божественних» записів.
Виготовлення папірусу було державною монополією. Єгипет жваво торгував цим цінним матеріалом з багатьма країнами. Починаючи з VII ст. до н. є., папірус привозили у Стародавню Грецію з фінікійського торговельного міста Бібл. Мабуть, тому грецькою «книга» звучить як «бібліон».
Майбутніх писців у єгипетських школах готували понад дванадцять років, починаючи з п'ятирічного віку. Спочатку учні писали тексти на черепках або дерев'яних дощечках, а навчившись — на папірусових відходах. Папірус був нецупким матеріалом, тому писати можна було тільки на одному боці аркуша. Писали сидячи, поклавши аркуш собі на коліна, чорним та червоним чорнилом. Кінчик очеретяної палички для письма розтовкали зубами так, щоб він перетворився на своєрідний пензель. З III ст. до н. є. почали писати так званим каламом — гостро заструганою очеретяною паличкою, яка давала змогу виконувати написи дрібнішими й тоншими знаками. Щоби рядки були рівними, писці користувалися лінійками. Кожен писець мав особистий пенал, у якому зберігав калами. Пенали виготовляли з дерева. В окремі ми-
сочки, які вміщували в два спеціальних заглиблення пенала, наливали чорне і червоне чорнило. Чорне чорнило виготовляли із сажі або деревного вугілля та живиці, червоне — з живиці й червоної крейди. Суміш розводили водою.
Основний текст писали чорним чорнилом, а заголовок, початок розділу або фрази — червоним. У єгипетському письмі ініціальні літери не акцентували червоною фарбою, тому що слова ще не відділяли проміжком одне від одного, але в поетичних творах римовані рядки розмежовували червоною крапкою.
Єгипетська книжка виготовлялась у вигляді сувою. Папірус намотували на тонкі круглі дерев'яні держальця. У III тис. до н.е. єгиптяни писали на сувоях згори вниз, а між вертикальними рядками вміщували тонкі лінійки. Пізніше, приблизно у XIX—XVIII ст. до н.е., стали писати горизонтальними рядками. Текст компонували в прямокутні стовпчики, які вгорі та внизу відокремлювалися від полів червоними лініями. Наприкінці сувою вказували дані про рукопис: прізвище писця, місце, рік виготовлення рукопису та прізвище замовника. Книги-сувої переписували здебільшого ієратичним письмом, а книги з релігійними текстами за традицією писали ієрогліфами.
Деякі сувої, особливо «Книгу мертвих», яку клали в домовину з померлим, щедро прикрашали кольоровими ілюстраціями, виконаними
Від папірусного сувою та глиняної книги — до пергаментного зошита кодексного типу
очеретиною та фарбами акварельного типу. Графічна манера виконання малюнків у сувоях, на стінах храмів, гробниць, або на стелах та обелісках була однаковою. Сплощені фігури людей, намальовані у профільних позах з однаковими жестами, рухалися вздовж площини аркуша або стіни.
Зображення в сувоях відрізнялися конструктивністю: фігури та предмети окреслювали чіткою лінією, а потім розфарбовували так, щоб підкреслити сплощеність малюнка. Фігури персонажів компонували по чіткій горизонтальній лінії, яка часто збігалася з лінією, що відокремлювала текст від полів. Ілюстрації вміщували між рядками, під текстом і над текстом.
Фігури богів і фараонів зображали великими за розміром, жерців та вельмож — меншими, а простих людей і рабів — маленькими. Фризоподібні композиції будували, як правило, двома ярусами та з ритмічним розташуванням зображень стоячих і сидячих фігур. Навкруги зображень тла не робили — фігури людей і предмети компонували поруч із текстом в одному просторі.
Сувої мали різну довжину, але переважали сувої, склеєні з 20 аркушів, загальною довжиною від 8 до 12 м. У Британському музеї, наприклад, зберігається єгипетський папірус «Літопис Рамсеса II», який правив у XIV— XIII ст. до н. є. Довжина цього папірусу 46 м, а висота — 40 см. Трапляються сувої завдовжки 100 і більше метрів.
У Єгипті папірусні сувої зберігали в архівах, які згодом стали бібліотеками при палацах фараонів, храмах та державних закладах. Кожен папірус вкладали в дерев'яну скриньку, шкіряний або полотняний футляр, до яких прикріплювали алебастрову етикетку з назвою рукописів та штампом власника. У стінних нішах бібліотек стояли спеціальні скрині, заповнені такими футлярами.
Однією з найбільших бібліотек Єгипту була Александрійська, заснована у НІ ст. до н. є. в період царювання Птолемеїв. Фонд цієї бібліотеки налічував близько 700 тисяч сувоїв.
У IV ст. до н. є. через військову експансію Александра Македонського (356—323 pp. до н. є.) велика культура Єгипту починає занепадати, а єгипетське письмо поступово витісняється грецьким. Попри те єгипетське мистецтво виготовлення книги-сувою з папірусу не загинуло — його підхопили митці античного світу.
ПИСЕМНІ ПАМ'ЯТКИ ДЕРЖАВ МЕСОПОТАМІЇ
Колись на території Месопотамії (межиріччя Тигру та Євфрату) протягом чотирьох тисячоліть виникло й розквітло кілька могутніх держав Стародавнього Сходу: Шумер, Аккад, Вавилонія, Ассирія.
У Межиріччі не ріс папірус, але було багато глини, яку люди протягом багатьох тисячоліть використовували в побуті — будували житло, виготовляли посуд і різні речі. Шумери почали застосовувати глину як писальний матеріал.
Технологія виготовлення писальних форм була така: з глини формували переважно прямокутні плитки невеликих розмірів із заокругленими кутами, щоби їх можна було легко тримати у руці. Виготовляли і більші плитки (приблизно 30x20 см). Написи на плитки наносили дерев'яною або зробленою з кістки тригранною паличкою, яка надавала письму клинчастого характеру. Такі написи на глиняних плитках отримали назву клинопис. Перед тим як писати, на сиру поверхню наносили тонкі паралельні лінії, щоби рядки написів були рівними. Після закінчення писання глиняні плитки висушували на сонці, а потім обпалювали. Дослідники розвитку писемності називають глиняні плитки з написами глиняними табличками.
Наприкінці III тис. до н. є. на території Шумеру виникла нова держава — Аккад. Племена, які в ній об'єдналися, перейняли шумерську культуру і клинописне письмо. Згодом (початок II тис. до н. є.) з аккадської мови виділилося два діалекти — вавилонський та ассирійський, писемною основою яких залишився клинопис.
Спосіб письма на глиняних
табличках.
ЗО ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Глиняна шиїтка.
Розповідається
про іюзподіл
людей на
різні роботи.
І тис. до н. с.
У період розвитку Вавилонії і Ассирії було створено багато архітектурних споруд, скульптур, пам'ятників із клинописними написами. До нашого часу дійшов високий базальтовий обеліск (XVIII ст. до н. є.) з викарбуваним на ньому зведенням законів царя Хаммурапі, який, до речі, запозичив ці закони у шумерів.
Під час розкопок на території Месопотамії були знайдені численні глиняні таблички, які розповіли нам про досягнення культури, науки та літератури великих столиць колишніх держав періоду розквіту Вавилонії за царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. є.) та столиці Ассирії Ніневи за царя Ашшурбаніпала (669— 633 pp. до н. є.). Із глиняних «книг» стало відомо, що вавилоняни знали таблицю множення, обчислення відсотків, вимірювання площі різних геометричних фігур, піднесення до другого степеня, користувалися семиденним тижнем і винайшли календарну систему, яку, до речі, пізніше успадкували європейські народи.
Шукаючи сліди стародавньої столиці Ассирії — Ніневії, — поблизу іракського селища Куюнджик у 1847 р. археологи виявили багато цінних пам'яток: статуї крилатих биків із людським обличчям, скульптурні портрети царів, численні настінні рельєфи з мисливськими та батальними сценами, у яких вихвалялися хоробрість і подвиги ассирійських царів. У 1849 р. знайдено понад 20 тисяч иеушкодже-них клинописних табличок і велику кількість їх уламків. Це були фонди знаменитої Ніневійської бібліотеки й особистий архів ассирійського царя Ашшурбаніпала. Клинопис на табличках, виготовлених із глини вищої якості,
відзначався чудовою каліграфічністю. Науковці виявили в бібліотеці багато тисяч глиняних книжок, на десятках сторінок яких було витис-нено штампом: «Палац Ашшурбаніпала, царя всього світу, царя Ассирії».
У давнину комплекти табличок кожної книги зберігалися в ящиках, які виконували роль своєрідних палітурок. При необхідності читач легко міг знайти певну табличку. Для цього внизу кожної таблички після останнього рядка проводили тонку лінію і під нею писали перший рядок із наступної таблички (рекпа-мант), а ще нижче — назву твору і номер таблички. В іншому випадку кожен останній рядок попередньої таблички повторювали на початку наступної. Окремих титульних табличок з назвою книги в той час не робили: назвою служили перші слова твору. Наприклад, на кожній із семи табличок давньовави-лонського міфу про створення світу вміщено заголовок: «Енума елиш», що означає «Коли нагорі». Це і є перші слова, якими починається міф. На першій табличці внизу написано: «Енума елиш 1», на другій — «Енума елиш 2» і т. д.
У бібліотеках ящики з табличками глиняних книжок розміщували на стелажах шаф систематизовано, залежно від їх змісту: художні твори, навчальна та наукова література, окремо також медицина, астрономія, математика і т. д.
У бібліотеці Ашшурбаніпала до кожного стелажа прикріплювали глиняну етикетку із зазначенням галузі знань, до якої належала певна група книг, а до кожного ящика — глиняну етикетку з назвою книжки і кількістю табличок у ній.
У бібліотеці користувалися каталогом, де містилася інформація, до якої групи належить конкретна книга, а також номер шафи, номер стелажа, номер ящика, назва книги, кількість табличок і кількість рядків на кожній табличці. Наприклад, шифр «Д.ХХУ 3/18» із Ніневій-ської бібліотеки означав: книга належить до дитячої літератури, зберігається у 25-й шафі, на третій полиці, ящик із табличками стоїть вісімнадцятим зліва.
У цій давньоассирійській бібліотеці науковці знайшли і державний архів. Тут були зібрані різноманітні документи: угоди, закони, листи, відомості, звіти службовців, розпорядження державного рівня, військові накази, різні прохання, скарги, податкові документи і т. д. Глиняні листи та документи вкладали у глиняні
Від папірусного сувою та глиняної книги — До пергаментного зошита кодексного типу 31
конверти. Щоби прочитати такий лист, треба було розбити упакування.
Коли переганяли худобу або перевозили хліб, вино, шкури, тканини тощо, з караваном посилали і глиняні списки товару — своєрідні накладні. Кожному рабові на шию одягали глиняну табличку з прізвищем раба та його господаря. В архівах бібліотеки знайдені глиняні чорновики, тобто ескізи всіх написів, ви-карбуваних згодом на кам'яних обелісках, царських парадних колісницях і статуях богів.
Численні архівні документи — а їх знайшли сотні тисяч — допомогли науковцям скласти ґрунтовну наукову картину соціально-еконо мічної структури великих держав Межиріччя періоду чотирьох тисячоліть до нашої ери, дізнатися про побут, вірування та звичаї народів Месопотамії, про їхню культуру, науку і мистецтво.
У бібліотеках, крім численних релігійних книг, царі зберігали багато художньої літератури: пісні, гімни, оповідання, міфи та легенди. Наприклад, у Ніневійській бібліотеці частина книжок була привезена з переможених Ассирією країн, частина закуплена в храмах або у приватних осіб, а більша частина фонду бібліотеки являла собою копії. Цар Ашшурбаніпал вважався великим колекціонером. Досвідчені переписувачі за домовленістю з власниками книг робили для нього майстерні копії цінних рукописів, де б вони не зберігалися, — навіть в інших країнах.
При переписуванні книги писець, крім заголовка та номера таблички, обов'язково вказував, з оригінального рукопису списаний текст чи зі списку (копії). Окрім цього, він підтверджував, що список звірений з оригіналом, і вказував місце, де перебуває оригінал, ім'я переписувача, дату копіювання та кількість рядків у творі.
Месопотамія славилася своєю літературою. Найціннішою літературною пам'яткою є створений самим народом величний епос «Сказання про Гільгамеша» — напівлегендарного царя, справедливого і сміливого правителя шумерського міста Урук. У народних сказаннях містяться роздуми про сенс життя та неминучість смерті, про дружбу, наводиться багато міфів, у тому числі й міф про всесвітній
потоп, який згодом фігуруватиме в Біблії. Прототип Ноя з шумеро-ассирійського міфу — Утнапіштім із м. Шуруппак, що на березі Євфрату.
Англійський дослідник системи клинопису, співробітник Британського музею Джордж Сміт (1840-1876), у 1872 р. на глиняній табличці, знайденій при розкопках Ніневійської бібліотеки Аншгурбаніпала, прочитав цей міф і опублікував його текст у лондонській газеті «Дейлі телеграф».
Клинописний текст розповідав, що на березі Євфрату у м. Шуруппак проживав праведний Утнапіштім. Коли боги вирішили покарати людей за їхні гріхи великим потопом, один із добрих богів, Еа, порадив Утнаиіштімові, коли той спав, відмовитися від свого майна, збудувати корабель і повантажити на нього «насіння всього, що є на світі живого». Про цю небезпечну мандрівку Утнапіштім розповів Гільгамешеві: «Шість днів і сім ночей бушував ураган, вітер підіймав великі хвилі, навкруги була вода... Коли настав сьомий день, я взяв голуба й відпустив його. Голуб покружляв і повернувся, бо не було сухого місця; я відпустив ластівку, але й вона повернулась; тоді я відпустив ворона, який знайшов землю і не повернувся. Це була вершина гори Нісір, до якої й причалив корабель».
У Куюнджику Дж. Сміт знайшов близько трьох тисяч глиняних книг різноманітного змісту. Він зумів прочитати давні міфи,
Штамп,
який ставили
па глиняні
таблички
книг у бібліотеці
Л шшурбаніпала.
Ніневія.
VIII сіп. до н. є.
Гільгіїмсш,
який перемагає
Лева.
Малюнок
на глиняній
шштці.
І тис. до н. є.
32 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Печатка
давньовавимш-
ського
лікаря.
І тис. до н. є.
Знаки Зодіака.
Вавилоііія.
І тис. до н. к.
легенди, наукові пращ, підручники, правові та господарські документи.
Учений також знайшов і дослідив шумеро-вавилонський словник, який допоміг ассиро-логам розшифрувати шумерську мову, яка вже у добу Ашшурбаніпала (VII ст. до н. є.) була мертвою. Нею користувалися лише жерці.
Як і в Єгипті, у школах Месопотамії існували спеціальні заклади, де готували майстрів клинопису з раннього дитинства. У процесі навчання багато уваги приділялося вивченню рідної мови, особливо граматики. Для учнів були створені спеціальні підручники та посібники. Відомий своєрідний тристовп-цевий буквар, де у в першому стовпці наводилося звучання знака (транскрипція), у другому графічний запис, а в третьому — назва знака. Збереглися різноманітні довідники (синонімів, юридичних формулювань, значень окремих знаків) та словники (шумеро-вавилонський, шумеро-вавилонсько-хетський, касито-вавилонський та ін.). Велика увага, крім вивчення мови, в цих школах приділя-
лася математиці, для освоєння якої учні також користувалися підручниками.
Закінчивши навчання, писці починали працювати в храмових майстернях, палацах, бібліотеках, архівах, при державних канцеляріях, адміністративних закладах. Це ними були написані тисячі тих глиняних книг, із яких складалися великі бібліотеки у Вавилоні та Ніневії.
Ассиро-вавилонським нисцям належить і винайдення системи тиражування — своєрідного «книгодрукування», тобто механічного копіювання текстів за допомогою штампів. Ці штампи розміром у сторінку виготовлялися так: на глиняній табличці кожен клинописний рядок тексту вирізьблювали опуклими клинописними знаками у дзеркальному відображенні. Після обпалювання табличку притискали до іншої, ще сирої таблички, на якій знаки відтворювалися втисненими.
До речі, штампами користувалися у Межиріччі дуже давно, понад 3 тисячі років до нашої ери. Наприклад, відбитки на поливаних цегляних блоках робили за допомогою циліндричних печаток із вирізьбленими на них зображеннями й текстом. Циліндри-печатки були поширені ще на зорі шумерської державності. їх виготовляли з яшми, агату, сердоліку, оніксу або чорного кришталю. На бажання замовника, майстри гравіювали тут малюнки міфологічного змісту і прізвище власника.
Висока культура народів Месопотамії, як і Єгипту, різко занепадає у другій половині IV ст. до н. є., коли на древні землі Межиріччя приходять завойовники, очолювані Александром Македонським.
Останні клинописні тексти датуються І ст. Але надбання великої культури народів Месопотамії не зникають. Наукові та мистецькі досягнення Шумеру, Аккаду, Вавилону та Ассирії були запозичені не тільки численними народами Стародавнього Сходу (в Закавказзі — урартами, біля кордонів Індостану — персами, на узбережжі Середземного моря — фінікійцями, в Малій Азії — хетами, на Іранському нагір'ї — еламітами), а й народами європейського континенту. І досі ми, наприклад, користуємося семиденним тижнем і таблицею множення, системи яких було винайдено у Дворіччі; ґрунтовний доробок з математики, геометрії, астрономії не втратив свого значення і сьогодні.
Від папірусного сувою та глиняної книги — до пергаментного зошита кодексного типу 33
ПИСЕМНІ ПАМ'ЯТКИ ІНДІЇ
Крім великих осередків культури, які виникли в Месопотамії та Єгипті 3 тисячі років тому, на щедрих долинах річок Інд і Ганг розквітла ще одна велика цивілізація — держави з численними торговельно-ремісничими містами. Залишки багатьох споруд і торговельних складів було знайдено під час розкопок біля міста Харшша та у центральній
частині провінції Сінд (тепер територія Пакистану). Археологи зібрали велику колекцію печаток (понад 2000), зроблених з кісток і каменю. Більшість печаток мала циліндричну форму. Окрім написів, не розшифрованих і досі, на печатках були зображення биків, волів, тигрів, слонів і навіть міфічні сцени.
Вивчаючи написи на печатках-циліндрах, науковці нарахували приблизно 400 знаків. Це свідчить про те, що протоіндійське письмо
Глиняна
табличка.
«Сторінка» з
иіумеро-
вавилонського
словника.
І ст. до н. є.
34 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Рукописна
буддійська
книга.
VII cm.
до н. є.
Рукописна книга,
виготовлена
із пальмових
листків.
VI cm. до н. с.
являло собою не фонетичну (літеро-звукову) писемну систему, а систему комбінацій логограм і складових знаків.
Деякі дослідники намагаються виявити зв'язок протоіндійського письма з шумерським, інші, виходячи з подібності деяких знаків, припускають, що давне індійське письмо було перейняте з острова Пасхи.
Стародавня індійська цивілізація, а разом з нею і писемність загинули внаслідок нашестя арійських племен, які прибули в II тис. до н. є. з заходу і стали господарями міст, а їх мешканців зробили рабами.
Народи Індії здавна користуються багатьма мовами — їх налічується близько двохсот.
В основі більшості цих мов закладено письмо брахмі, деякі мови базуються на письмі кхарошті. Із письма брахмі розвинулися бенгальське, непальське, тибетське, тамільське, бірманське, кхмерське та ін.
Матеріалом для письма у народів Індії в ході розвитку писемності були глиняні й дерев'яні таблички, тканини (зокрема шовк),
шкіра та каміння. Перші книги, виготовлені з цих матеріалів, до нашого часу, на жаль, не дійшли, не знайдено і глиняних табличок народів, що заселяли північно-західні землі Індії, які мали тісні культурні й економічні зв'язки з народами Шумеру та Вавилонії.
Достатньо розповсюдженими матеріалами в Індії для створення рукописів були бавовняна тканина, оброблена смолою тамариску (пата), шовкова тканина і тонкі бамбукові дощечки (салака). З успіхом використовувалась також кора гімалайської берези (бухрджа).
З VII ст. найбільш розповсюдженим писаль-ним матеріалом стають пальмові листки, які спеціально обробляли й полірували. Довжи на прямокутного аркуша була 30—60 см, а ширина — 10—15 см. Готові аркуші, на яких робили отвори з одного або двох боків, зв'язували мотузками у своєрідні книжкові блоки. Зверху і знизу книгу захищали дерев'яними кришками. Такий тип скріплення блоків використовувався в Індії ще з VI ст. до н. є. Одним із відомих рукописів, виконаних на пальмових листках, вважається книга теорем «Сушрута — Самхіта» (X—XI ст.). Аналогічним способом зшивалися книги, виготовлені з кори гімалайської берези. Ті, що дійшли до нашого часу («Джампада» та ін.), датуються X ст.
Папір в Індію прийшов (можливо, з Китаю) у X ст. Паперова книга імітувала книг}', написану на пальмових листках: аркуші також ґрунтували і полірували. З XI ст. папір в Індії став уже основним писальним матеріалом.
Індійські писці, як і в багатьох країнах Сходу, писали очеретяними паличками, вмока-ючи їх у чорнило (маси), виготовлене зі сажі й соку цукрової тростини.
ПИСЕМНІ ПАМ'ЯТКИ КИТАЮ
Створення китайської ієрогліфічної системи письма пов'язане з виникненням на початку XIV ст. до н. є. в долинах річок Янцзи та Хуанхе першої рабовласницької держави Інь.
Тоді, можливо, і з'явилися перші китайські книги, які складалися з бамбукових і дерев'яних вузьких планок. Спочатку тексти вишкрябували металевим вістрям, а пізніше писали за допомогою бамбукових паличок тушшю, виготовленою з графіту, або чорним лаком із соку дерев. Бамбукові планки були завдовжки ЗО— 60 см. На планку наносили один вертикальний ієрогліфічний рядок-стовпчик, який містив від ЗО до 40 літер-знаків. Одну з одною планки
Від папірусного сувою та глиняної книги — до пергаментного зошита кодексного типу 35
скріплювали у певному порядку, переплітаючи їх мотузками або шкіряними ремінцями. Такі книги були важкі й незручні для читання.
На зміну бамбуковій китайській книзі у III ст. до н. є. приходить книга-сувій, виготовлена з шовку. Один кінець тканини прикріплювали до дерев'яного стержня, на який і намотували шовк. Текст писали на одному боці шовку тушшю за допомогою пензлика з верблюдячої шерсті. Нова форма китайської книги стала зручнішою для читання. Оскільки шовк був дуже цінним матеріалом, у Китаї ще довго користувалися книгами, виготовленими з бамбукових і дерев'яних планок.
Китайському народові належать два великих винаходи, які відкрили нові можливості у розвитку світової книжкової справи: винайдення паперу і винайдення механічного тиражування книжок способом отримання відбитків.
Винайдення паперу в Китаї (початок II ст.) пов'язане з іменем китайського сановника Тсай Луня. Китайський літописець Фан Є з цього приводу у V ст. писав: «Тсай Лунь знайшов спосіб виготовляти писальний матеріал з кори дерев, ганчір'я та старих рибальських сітей. Про це він доповів імператору, який був ним задоволений».
Історики припускають, що папір у Китаї винайдений набагато раніше — приблизно у III ст. до н. є., а Тсай Лунь, імовірно, лише вдосконалив технологію його виготовлення: він замінив звичайну терку на великий казан, у якому ногами попередньо товкли сировину, залиту водою, а потім підігрівали суміш на вогні, і, крім того, він замінив невелике кругле сито на чотирикутний черпак.
Лише в IV ст. папір став основним писальним матеріалом у Китаї. З поширенням паперу вдосконалювалась і шрифтова графіка. З'явилися нові типи письма: лішу, розроблене пис-цями імператорської канцелярії у V ст. н. є.; кайшу — уставне письмо, яким у Китаї користуються і в наш час; цяошу — скоропис.
Спочатку книги з паперу виготовляли у вигляді сувоїв довжиною до 10 і більше метрів. Текст писали на одному боці сувою за допомогою пензля чорним лаком із соку дерева. Кожен вертикальний рядок складався з 17 ієрогліфів. Художній твір налічував декілька розділів, але не більше десяти. Кожен розділ займав окремий сувій паперу. Наприкінці сувою вказували прізвище автора, назву твору, номер сувою, а також прізвища писців, оформлю-вачів, коректорів і відповідальних чиновників.
Усі 10 сувоїв одного твору зв'язували шовковим шнуром певного кольору і вкладали у футляр, виготовлений із бамбукових планок і обгорнутий мішковиною, шовком або парчею.
В канонічних творах поряд із текстом малювали невеликі контурні ілюстрації, розфарбовані «легкими» кольорами. Іноді на початку сувою приклеювали велику ілюстрацію із зображенням Будди або відомих буддист -ських філософів та діячів. Цей структурний елемент можна розглядати як прообраз сучасного фронтиспіса (від франц. — Jronlispice — ілюстрація в книзі, яка передує титульному аркушеві).
Другий винахід китайців — тиражування книжок способом отримання відбитків із дерев'яних гравірованих дощок — був зумовлений початком виготовлення паперу і появою нової форми книги у вигляді блока. Нагадаємо, що спосіб отримання великої кількості ідентичних відбитків з однієї форми, (кістяної, металевої, дерев'яної та ін.) був здавна відомий у багатьох країнах стародавнього світу. Але в жодній країні не додумалися тиражувати цим способом книжки.
До повноцінного процесу тиражування з форми на папері китайці йшли довго, поступово розв'язуючи необхідні технічні питання. Відомо, що вже у VI—V ст. до н. є.
Китайська
китайські монахи-буддисти робили тушшю на книжка шовку та бамбукових планках відбитки з •< дощечок, печаток різноманітних текстів ритуального екРіплених
мотузкою.
характеру, в основному заклинань. / тцс зо н. є.
36 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Буддійський сувій —
«Діамантова
Сутра».
868 р.
Китайська
книга-гармошка. X cm.
У Китаї приблизно з II ст. н. є. із рельєфних текстів та зображень, викарбуваних на кам'яних стелах, виготовляли відбитки — своєрідні естампи. Вологий папір накладали на рельєф і вдавлювали його в заглиблення між знаками. Коли папір висихав, на ньому залишалися рельєфні форми, які потім зафарбовували чорнилом за допомогою тампона або широкого пензля. На папері таким чином отримували ідентичне зображення у чорно-білому або кольоровому варіантах.
Із китайських літературних джерел відомо, що в Китаї вже у VI ст. робили відбитки з дерев'яних дощок, на поверхні яких були вирізьблені ієрогліфи разом із зображенням. До нашого часу дійшов буддійський сувій «Діамантова Сутра» (868), фронтиспіс і текст до якого виконані цим способом. На гравюрі зображено Будду на троні в оточенні монахів.
Один із його учнів — Шаріиутра — просить учителя розповісти їм «Діамантову Сутру».
Винайдення принципу тиражування відбитків на папері з дерев'яних гравюр мало вирішальний вплив на виникнення нової книжкової форми — блокової. Спочатку книгу виготовляли у формі гармошки. Це був знову ж таки довгий аркуш паперу, на якому текст і зображення відбивали з гравюри на одному боці, але аркуш не згортали у сувій, а складали гармошкою. З кінця X ст. ксилографія (гравюра на дереві) в Китаї набула великого розповсюдження. У храмах буддійські ілюстровані тексти почали тиражувати з дерев'яних гравюр десятками примірників.
На зміну книзі-сувою й книзі-гармошці приходить книга, складена з окремих аркушів і зброшурована різними способами. Спочатку (X—XII ст.) книжковий блок скріплювали методом «метелика», — задруковані лише з одного боку аркуші згинали навпіл текстом досередини, потім зігнуті аркуші складали один до одного зовнішніми боками і приклеювали до корінця, що ззовні нагадувало крила метелика. Цей спосіб брошурування книги не був досконалим, тому що при читанні через кожні дві задруковані сторінки розгорталися дві чисті. Тому згодом впроваджено інший спосіб брошурування: аркуш наперу із задрукованими з одного боку двома сторінками згинали чистим боком досередини, потім зіпгуті аркуші складали один до одного протилежним до згину краєм, а краї утворених сторінок обклеювали смужкою
Від папірусного сувою та глиняної книги — до пергаментного зошита кодексиого типу 37
паперу або тканини і прошивали шовковими нитками. У китайській книзі корінець був з правого боку, тому що книгу розгортали і читали зліва направо. Така книга ще не мала твердої палітурки — її вкладали у папку з картону, обгорнуту тканиною, або між дві дощечки, скріплюючи їх шовковою мотузкою.
Винайдення рухомого складального шрифту в Китаї припадає на XI ст. і пов'язується з іменем коваля Бі Шена. Знаки-літери Бі Шен виготовляв із обпаленої глини. Потрібний текст майстер складав у металевій рамці з окремих рухомих знаків, потім покривав складену форму фарбою і робив із неї відбитки на аркушах паперу.
Складальний процес рухомими літерами постійно вдосконалювався: у XIII ст. окремі знаки почали виготовляти з дерева або олова, а корейці, перейнявши цей метод у китайців, з 1392 р. виготовляли літери з міді. Але слід зауважити, що ні китайці, ні корейці не скористалися повністю своїм винаходом «друкування» з рухомих літер і, як у минулі століття, продовжували виготовляти ксилографічні книги, де всі текстові та зображальні елементи вирізьблювали на дерев'яних дошках. Тиражуванням із гравюри створювали навіть кольорові книги. Наприклад, у Китаї двома фарбами — чорною і червоною — була видрукувана книга «Коментарі Сутри» (1340), яка вважається найдавнішою двоколірною друкованою книгою.
Китайська книжкова справа відома й іншими досягненнями: китайці першими розробили принципи створення нових типів друкованих видань — енциклопедично-довідкових та періодичних (X ст.). Енциклопедії готувалися великими науковими колективами. Наприклад, у XV ст. 2169 китайських учених і фахівців склали великий енциклопедичний словник, який налічував 11915 томів. Щоденні газети з'явилися в Китаї також значно раніше, ніж у європейських країнах — орієнтовно у VII—X ст. Наприклад, найдавніша газета, яка збереглася до нашого часу, — «Кай Юань цза бао» — «надрукована» ксилографічним способом ще у першій половині VIII ст.
У Китаї створювалося багато бібліотек, майже в кожному буддійському монастирі зберігалося та переписувалося багато книжок. У 1900 р. в Західному Китаї у печерах знайшли бібліотеку, де збереглося 25 тисяч книжок. Різноманітні за змістом «видання» написані у період V—X ст. Тут були книги,
виготовлені з бамбукових і дерев'яних планок, шовкові та паперові сувої, книги-гармошки і книги у вигляді блока. У бібліотеці виявлена і знаменита ксилографічна книга-сувій «Діамантова Сутра».
Великі китайські винаходи паперу, рухомих літер і нових книжкових форм значною мірою вплинули на розвиток книжкової справи не тільки в країнах Сходу, а й у країнах Європи.
ПИСЕМНІ ПАМ'ЯТКИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ
У V ст. до н. є. Афінська рабовласницька республіка стає наймогутнішою Грецькою державою, а її столиця Афіни — осередком найвищої культури країн Середземноморського басейну. Афінська культура здавна мала перевагу над культурою інших грецьких полісів, а з середини IV ст. до н. є. афінське письмо, засноване на так званому класичному грецькому алфавіті, стає загальногрецьким.
Найдавніші пам'ятки писемності, збережені на території Греції, належать до крито-мікен-ської культури, розквіт якої припадає на XXI— XVI ст. до н. e. Написи на цих пам'ятках виконані піктографічним письмом та ієрогліфами. Пізніше на Криті з'являється лінійне письмо, яке в науці умовно поділене на два типи — А і Б. З XVII ст. до н. є. й до середини XV ст. до н. є. написи були виконані лінійним письмом типу А. Із середини XV ст. до н. є.
«Сторінка»
китайської
ксилографічної
книги
«Коментарі
Сутри».
у дві фарби. 1340 р.
38 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Узагальнений вигляд
східногрецького
письма.
V сіп. до н. є.
Узагальнений вигляд
західногрецького
письма.
V ст. до и. v.
до XII ст. до н. є., коли культурний центр перемістився з острова Крит на материк — у Мікени, написи виконували лінійним письмом типу Б. Англійські дослідники М. Вентріс і Д. Чедвік, розшифрувавши письмо типу Б, визначили, що воно є, можливо, стародавньою грецькою писемністю, яка на 700 років старіша від тієї мови, якою були написані «Іліада» та «Одіссея» Гомера (IX—VIII ст. до н. є.). Лінійне письмо типу А залишається ще не розшифрованим.
В основу грецького алфавітного письма, яке виникло у IX—VIII ст. до н. є., було закладено фінікійський алфавіт. З часом грецьке письмо зазнало помітних змін — нові форми літер стали чіткішими відповідно до вимог розмовної мови, вдосконалився й увесь алфавіт. У V ст. до н. є. в грецькому алфавіті з'явилися літери для позначення голосних звуків. Спробувавши різні напрями рядка в письмі (зліва направо, справа наліво і бустрофедон), з IV ст. до н. e. греки остаточно прийняли напрям рядка зліва направо, який зберігається дотепер. Внаслідок державної роздробленості та виникнення численних колоній як на Заході, так і на Сході, грецьке письмо поділяється на два основних види: східногрецьке та західногрецьке письмо. На ґрунті східногрецького письма виник так званий грецький класичний алфавіт, який у
403 році до н. e. в Афінах було прийнято як державний. Але пройшло багато часу, доки він сформувався остаточно як алфавіт із 24 літер. Після стабілізації знаків почався активний процес каліграфічного розвитку письма.
Найдавніші грецькі написи карбувалися на камені — стелах, плитах, постаментах статуй та інших кам'яних формах. Великі й чіткі літери, які мали прямолінійні кутасті форми, висікали окремо одна від одної так, щоби їх було легко читати на відстані. Основні й додаткові елементи літер мали однакову товщину. Округлі знаки будувалися на основі прямої осі. Засічки, якими закінчуються основні штрихи літер (штамби), здебільшого були відсутні. Вид такого письма називається лапідарним (від лат. lapidarius — різьбяр по каменю).
У музеях нашої країни, зокрема в Одеському краєзнавчому музеї, зберігається чимало писемних пам'яток — кам'яних стел і мармурових плит, на яких висічені написи цим видом письма. Багато таких написів знайдено під час розкопок великого грецького торговельного міста Ольвія, побудованого греками-колоніс тами в VI ст. до н. e. у гирлі Бузько-Дніпровського лиману.
Більшість ольвійських кам'яних писемних пам'яток — це мармурові стели з переліком
Від папірусного сувою та глиняної книги — до пергаментного зошита кодексного типу 39
юридичних прав, які місто надавало чужинцям. Це були своєрідні угоди-проксенії. Стели встановлювали на агорі — головній площі міста, де давні греки проводили народні збори.
Поки у Грецію з фінікійського міста Бібл завезли єгипетський папірус, для письма тут використовували різний матеріал: пальмові листки, липовий луб, тканину та дерев'яні дощечки, які, як і в Єгипті, покривали білою фарбою та полірували. Наприклад, на кипарисових білих дошках у VI ст. до н. є. були записані закони Солона (640—559 pp. до н. є.) — одного з дев'яти афінських вищих посадовців (архонтів). Іноді греки користувалися невеличкими сувоями, виготовленими з тонкого свинцю. Такий сувій, вирізьбивши на ньому тексти молитов і заклинань, клали в домовину поруч із покійником знатного походження. Свинцеві сувої знайдено на острові Родос.
В Афінах, Аргосі, Сіракузах та інших містах Стародавньої Греції в VI—V ст. до н. є. вільні громадяни, приходячи на народні збори, брали з собою уламки глиняного посуду — остракони (від грец. ostrakon — черепок). Під час таємного голосування громадяни вишкрябували на остраконах ім'я тієї людини, яка була небезпечною для держави, щоб засудити її до вигнання з міста. Вирок набував сили, коли налічувалося 6 тисяч остраконів.
До нашого часу, наприклад, дійшов остра-кон з іменем видатного афінського полководця і прихильника демократії Фемістокла (525— 460 pp. до н. є.), який був підданий остракізмові й помер на вигнанні.
Поширеним писальним матеріалом у Греції були також дощечки-таблички з дерева, на яких робили заглиблення по всій площині та заливали воском темного відтінку. Тексти на воску писали стилем — металевою, дерев'яною або кістяною загостреною паличкою. Другий кінець палички мав форму лопатки і служив для затирання попереднього напису. Комплект табличок міг складатися з двох-трьох і більше дощечок, скріплених шнурком або ремінцем. Такими дерев'яно-восковими табличками (у Греції їх називали керома) користувалися, головним чином, у побуті й у школах.
Основним матеріалом для письма у Греції став папірус, поява якого в державі датується VII ст. до н. є., коли між Грецією й Єгиптом
налагодилися тісні економічні стосунки, хоча греки, ймовірно, були знайомі з папірусом значно раніше завдяки фінікійським купцям.
Починаючи з III ст. до н. є. у Греції поступово поширюється інший писальний матеріал — пергамент, виготовлений з оброблених шкур овець, кіз, телят, інших свійських тварин. Цей матеріал купці привозили з невеличкої малоазійської еллінської держави — Пергамського царства, яке у III—II ст. до н. є. мало монополію на виготовлення та продаж пергаменту. Ймовірно, і назва цього матеріалу походить від назви столиці держави — Пергам (тепер Бергама).
На папірусних та пергаментних сувоях греки писали каламом, який відрізнявся від єгипетського: кінець калама не тільки загострювали, а й розщеплювали, щоб можна було провести більш пластичну лінію. Чорнило готували із сажі та клею, воно майже не вицвітало й легко змивалося.
Таким чином, греки писали на папірусі, а пізніше і на пергаменті каламом із розщепленим кінцем, що розширювало можливості техніки писання. Це зумовило розвиток декількох видів (начерків) грецького письма: унціал,
Зразок
мармурової
угоди-проксенп.
Ольвія.
IV ст. до н. є.
Остракон з іменем Фемістокла. V ст. до н. є.
40 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Фрагмент
зображення
на червоно-
фігурнш
вазі.
Афіни.
V сіп. до н. Iі.
маюскульний курсив, пшунціал і мінускул. У Греції було дуже поширене ораторське мистецтво, тому щоб зафіксувати виступи риторів, було розроблено швидкісну та спрощену систему записів. Так у Греції виникла своєрідна стенографія. Ці начерки з'явилися не одразу — для їх формування знадобилися століття. Можливо, літери грецького алфавіту набули завершеної геометричної форми завдяки високим мистецьким традиціям грецької архітектури й орнаментики.
У Стародавній Греції велике значення приділялось освіті, для всіх вільних громадян держави було обов'язковим навчання у школах, які діяли в усіх містах як самої країни, так і колоній. Кожен еллін умів писати і читати, а велика кількість із них були високоосвіченими людьми.
Доба найбільшого розквіту грецької культури припадає на V ст. до н. є., коли грецькі міста-держави були очолювані Афінами. В містах зростає освіта, переписується багато сувоїв, з'являються збирачі книжок. Переписування рукописів у Греції стало одним із провідних ремесел, а сувої продавали у книжкових крамницях, які називали бібліотеками. Багатими книгозбірнями володіли провідні грецькі діячі — драматург Евріпід (480—406 pp. до н. є.), філософи Платон (428—348 pp. до н. є.) і Арістотель (384—322 pp. до н. є.). Особисту бібліотеку останнього, до речі, в подальшому було перевезено як трофей до Риму.
Папірусні книги-сувої у Стародавній Греції, як встановлено, виготовлялися вже у V ст. до н. є., але до нашого часу дійшли тільки сувої IV ст. до н. є. Збереглися вони, однак, не в Греції — у вологому грецькому кліматі папірус швидко псувався, а в Єгипті, де досить сухо. Найдавнішою грецькою книжковою пам'яткою, написаною на папірусі, є фрагмент поеми Тимофія Мі-летського «Перси» (середина IV ст. до н. є.), знайдений у 1902 р. на кладовищі єгипетського міста Абукір поряд із мумією грека. Окрім цього, як не дивно, грецькі книги-сувої уціліли під попелом італійських міст Помпеї і Геркуланум, що були зруйновані внаслідок виверження вулкану Везувій.
У Геркуланумі, наприклад, знайдено бібліотеку, власником якої був заможний городянин Каса ді Арістід. У римських бібліотеках того часу створювали, як правило, два фондових відділи: відділ грецької та відділ латинської літератури. У грецькому відділі знайденої бібліотеки збереглося 1800 грецьких папірусів, значна кількість яких не прочитана й досі.
У Стародавній Греції до книги ставилися з повагою — твори письменників і вчених багаторазово переписували і ретельно зберігали в бібліотеках, але, незважаючи на це, у минулі тисячоліття величезна кількість творів грецької літератури і наукових праць загинула: із трьох тисяч відомих по записах грецьких комедій і трагедій сучасні науковці зібрали повні тексти лише 44 пам'яток.
42 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Римський пам'ятниками богам, статуями героїв, стелами
календар, та різноманітними кам'яними спорудами, на
викарбуваний
на мармурі, постаментах яких красувалися монументальні написи. Вони були виконані урочистим письмом, яке складалося з маюскульних (великих) літер і отримало пізніше назву
Знайдений у м. Помпеї.
Поряд із монументальним римські писці з І ст. до н. є. й до VI ст. н. є. використовували інший вид письма — рустичний, літери якого теж мали маюскульне накреслення.
У побуті римлян був поширений також маюскульний курсив.
Із творів перших римських письменни-ків-істориків (анналістів) сучасні книго-дослідники довідалися, що у давнину римляни виготовляли книги з лляного полотна, а також використовували для документальних записів бронзові та мідні пластинки. Наприклад, перші юридичні закони римлян були викарбувані на 12 мідних пластинках (451 р. до н. є.).
У Римі для писання широко використовувалися дошки, покриті білою фарбою і ретельно відшліфовані. Латинською їх назва писалася «album». За необхідністю написи, зроблені на них, легко змивалися, і дошки використовували для писання нових текстів. Для зберігання різних письмових документів, судових вироків і угод було споруджено
t Г V
Зразок римського римське капітальне монументальне письмо.
маюскульного
курсиву.
І ст.
Зразок
рустичного
письма.
Уршюк із твору
Пергиия.
VI ст.
Писемні пам'ятки на камені, що прославляли непереможну силу Риму, знайдені як у столиці імперії, так і в інших містах.
З II ст. до н. є. й до V ст. н. є. римські писці переписували монументальним письмом папірусні та пергаментні гарно оздоблені рукописи і найважливіші державні документи.
державний архів — Табулярій (від лат. tabula — дошка, таблиця).
Найбільш поширеним писальним матеріалом у побуті були цери — дерев'яні таблички, покриті воском. Форма цери стала відома історикам книги після розкопок м. Помпеї, коли на віллі власника пекарні Теренція Неона було знайдено фреску. На фресці зображено
44 ВІД ПІКТОГРАФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Процес
виготовлення
пергаменту.
Ксилографія
Йоста Аммана.
1578 р.
Пергаментний
ярличок
(титул
рукопису),
прикріплений
до середини
сувою.
За живописом із лі. Помпеї.
і металевими перами — бронзовими, срібними і навіть золотими, проте широкого застосування металеві пера не отримали, оскільки не мали відповідної еластичності та рвали писальний матеріал. З IV ст. н. є. скриптори (від лат. skriptor — переписувач) почали користуватися пташиними перами. Вони готували чорнило з сажі та клею, яке було досить тривким і водночас при потребі добре змивалося. Чорнило, виготовлене на основі залізних сполук, скрипторам стало відоме лише з IV ст. н. є.
У III ст. до н. є. в Греції та Римі були сформовані основні структурні й конструктивні елементи античної книги-сувою. Книгу-сувій склеювали здебільшого з 20 аркушів папірусу або пергаменту і називали в Греції «tomos»,
а в Римі «scapus». Як правило, довжина сувоїв дорівнювала 10 м, висота — 20—30 см, діаметр згорнутого сувою становив 5—6 см. Інколи виготовляли сувої висотою майже до 40 см, а інколи — мініатюрні сувої висотою лише 5 см (наприклад, збірка епіграм з II ст. до н. є.). У творах Марка Тулія Ціцерона сучасні науковщ натрапили на твердження, що автор бачив мініатюрний сувій, виготовлений із надзвичайно тонкого пергаменту, з повним текстом гомерівської «Іліади» (всього 24 пісні), який був розміщений в шкаралупі грецького горіха.
Текст на сувої писали прямокутними стовпчиками, ширина яких дорівнювала, як правило, двом третім висоти сувою. Сувій при читанні розкручувався зліва направо, і читач бачив відразу два або три стовпчики. Верхні та нижні поля в сувоях мали великі розміри. Слова в рядках ще не відокремлювали одне від одного проміжками, ще не використовували знаки пунктуації. Маюскульні літери були однакової висоти і не мали виносних елементів за межі рядків; у рядку поміщалося до 15 знаків. Абзацні відступи не робилися, але перші літери абзаців супроводжували червоною крапкою або рискою. У драматичних творах імена дійових осіб також позначали червоною крапкою. Червоними позначками відокремлювали й поетичний текст.
У великих бібліотеках (наприклад, у м. Александрія), над обробкою текстів працювали досвідчені фахівці та вчені. Вони почали вставляти в рукописах між стовпчиками основного тексту дрібним курсивом наукові коментарі — схолії (від. грец. scholasllkos — вчений). Тексти великих літературних творів могли займати кілька сувоїв. Прізвище автора, назву твору, ім'я каліграфа, номер сувою та кількість рядків у ньому вказували наприкінці сувою — есхатоколі (від грец. eschatos — останній). Іноді скорочені дані про рукопис розташовували на початку сувою — протоколі (від грец. protos — перший).
Заголовки та виокремлення в тексті писали червоним чорнилом. Заголовки називали рубриками (від лат. rubrika — заголовок закону, написаний червоною фарбою). Знайдено античні сувої, весь текст яких написаний червоним чорнилом. Розкішні книги-сувої майстри прикрашали також чорнилом золотистого та сріблястого відтінків. Для імператорської родини поверхню писального матеріалу покривали пурпурним кольором. Ілюстрованих сувоїв виготовляли досить мало — ілюструвалися
Від папірусного сувою та глиняної книги — до пергаментного зошита кодекспого типу 45
виключно праці наукового характеру. Найдавніший ілюстрований папірусний сувій, присвячений астрономічним питанням, датується II ст. до н.е. На ньому контурною лінією врозріз текстових стовпчиків намальовані знаки Зодіака та схеми сузір'їв. У такій самій манері виконували ілюстрації (іноді підфарбовані) до художньої літератури. Художники, зображаючи конкретних персонажів, ще не приділяли уваги портретній схожості та характерним рисам дійових осіб. Але згодом — у пізньоантичну добу — в папірусних та пергаментних сувоях почали з'являтися різнокольорові ілюстрації, які ритмічно розташовувалися на текстових стовпчиках. На початку рукописів стали зображати портрети авторів на повний зріст, у композицію яких вводили ще й алегоричні людські фігури.
До кожного сувою прикріплювали спеціальний пергаментний ярличок — титул (від лат. tilulus — напис) з назвою твору та прізвищем автора. Іноді титульні дані дублювалися на звороті сувою. Заможний збирач книг міг замовити майстрові виготовлення сувою, до кінців якого були прикріплені спеціальні заокруглені палички з ручками-головками, оздобленими золотом або слоновою кісткою. У теплому й вологому кліматі Греції та Риму папірусні сувої не могли зберігатися більше двох-трьох століть — вони зітлівали. Щоби продовжити термін їх зберігання, зворотний бік сувоїв натирали кедровою олією і по 5— 15 штук вкладали у шкіряні футляри, які іноді ззовні фарбували.
Пергаментні сувої були міцніші, витримували багаторазове користування і служили довше, ніж папірусні. Тому твори юридичного та літургійного характеру частіше переписували на пергаменті.
Розповсюдження пергаменту в країнах античного світу створило умови для переходу до конструктивно зручнішого типу книги — кодексного. Майстри згинали навпіл пергаментні аркуші й складали з них зошити, потім скріплювали ці зошити нитками в корінці та писали на обох боках аркушів. Спочатку пергаментні зошити мали назву шкіряні таблички (так їх називав у своїх творах поет Марк Валерій Марціал), бо слово «кодекс» у той час вживали на означення скріплених мотузкою дерев'яних табличок для письма.
Зручність при користуванні пергаментними кодексами — виконання написів на обох боках аркушів, технічна можливість виправляти
помилки та редагувати написаний текст за допомогою зішкрябування, можливість швидко знаходити потрібне місце у тексті завдяки гортанню аркушів — прискорила розвиток цього виду книги. Починаючи з III ст. папірусні сувої перестають поповнювати бібліотеки заможних збирачів книжок.
Пергаментні кодекси, як правило, складалися з чотирьох прямокутних аркушів однакового розміру, зігнутих навпіл, вкладених один в один і зшитих у зошити. Греки такі зошити називали «tetradion», що означало «чотири». Щоб захистити зошити від зовнішніх пошкоджень, з обох боків їх покривали дошками або аркушами із цупкої шкіри — своєрідними палітурками. Перші пергаментні кодекси ще не відрізнялися за структурою тексту від сувоїв — навіть назви творів і вихідні дані продовжували подавати в кінці книжок, як це робилося в сувоях. Поступово починає розвиватися мистецтво художнього оформлення й ілюстрування — для багатих шанувальників книги майстри переписували кодекси золотом і сріблом на аркушах, покритих пурпурним кольором. Спочатку пергаментні кодекси виготовляли невеликими форматами, які своїми розмірами наближалися до форматів сучасних книжок. Пізніше — у IV ст. — з'являються кодекси великих розмірів — ін-фоліо.
У «столиці світу» — Римі — книжкова справа досягає високого рівня, відкриваються книжкові крамниці та переписувальні майстерні. Одним із перших великих римських видавців книжок був заможний землевласник, друг Ціцерона (106—43 pp. до н. є.) Тіт Помпей Аттік (109—32 pp. до н. є.). За рекомендацією Ціцерона він запросив високоосвічених редакторів, коректорів і переписувачів у свою видавничу групу. Ця група підготувала і видала чудове зібрання творів Платона. Крім цього, Аттік видав першу добре ілюстровану книгу письменника Марка Теренція Варрона (116—27 pp. до н. є.)
Шкіряний
футляр,
у якому
зберігалися
сувої.
За живописом
із м. Помпеї.
46 ВІД ПІКТОГРА ФІЇ ДО МАНУСКРИПТУ
Фрагмент сувою.
Летронський
папірус
із астрономічним
текстом.
II cm. до н. є.
Пергаментний
Кодекс.
За живописом
із м. Помпеї.
«Портрети». Слід вказати на технологічну особливість виконання ілюстративного матеріалу до цієї книги. На дошках із дерева твердої породи вирізьблювали у дзеркальному відображенні портрети авторів та їх прізвища. Потім ці дерев'яні форми покривали чорною фарбою і тиснули (як зі штампів) зображення на папірусний сувій.
У добу Римської імперії видавнича діяльність набуває великого розквіту. За наказом Юлія Цезаря (102—44 pp. до н. є.) на головному форумі встановили у 59 р. до н. є. гіпсову дошку, на якій описували події, що
відбулися в Римі та за його межами. Ця дошка з вістями — «Acta diurna publica populi Romani» («Щоденні Римські вісті») стала, ймовірно, першою у Європі газетою.
Щоб задовольнити масовий попит на кишу, почали засновуватися численні майстерні з виготовлення рукописів. Дослідники книги вважають, що в переписувальних майстернях велика кількість каліграфів (як правило, раби) писали тексти на слух, за диктуванням. Трапляються сувої або кодекси з різними почерками. Можливо, тексти писали кілька переписувачів на різних аркушах, а потім ці аркуші склеювали в один сувій або зшивали у зошити. Коректор, звіривши рукопис з оригіналом, ставив підпис «прочитав» («legi»). У великих книговидавничих майстернях працювало багато людей: редактори, переписувачі, коректори, ілюстратори, палітурники, склеювальники папірусних аркушів у сувій. Наприклад, у майстерні при бібліотеці м. Александрія в різні часи працювало від 100 до 150 спеціалістів.
У книжкових крамницях на форумі завжди було людно: читачі зустрічалися з письменниками, поетами та філософами, збирачі книг обмінювалися рукописами, читали й обговорювали літературні новини.
У добу еллінізму (323 р. до н. є. — 30-ті роки н. є.) в державах, що постали з руїн
Від папірусного сувою та глиняної книги — до пергаментного зошита кодексного типу 47
великої імперії Александра Македонського, розвивається бібліотечна справа — створюються державні бібліотеки в Антіохії, Пергамі, Смірні, Александрії та інших великих містах. У цих бібліотеках протягом III—II ст. до н. є. була виконана величезна і копітка робота — збирання рукописів зі всього світу, і перш за все грецьких авторів. Бібліотечні працівники здійснили вивчення та систематизацію великих книжкових фондів, створили багато словників і бібліографічних довідників.
Найбільшою бібліотекою античного світу у II—І ст. до н. є. вважалася бібліотека міста Александрія. Цар із династії Птолемеїв збирав рукописи зі всіх країн світу: грецькі, ефіопські, перські, єврейські, навіть індійські. Над їх науковим виправленням працювали видатні грецькі науковці, для переписування запрошували чужоземних талановитих каліграфів.
В Александрійській бібліотеці була створена дуже чітка система класифікації. Художня література налічувала шість розділів: епоси, елегії, ямби, міміка, трагедії, комедії; наукова — п'ять: історія, риторика, філософія, медицина, законодавство; у розділі «різне» були підрозділи: рибальство, кулінарія та іи. Книги на стелажах розміщувалися в алфавітному порядку згідно з прізвищами авторів. До праць кожного автора додавалися коротка біографія та перелік його творів. На табличках після назви' твору зазначалося, зі
скількох сувоїв складається «видання» та скільки рядків у кожному сувої.
Александрійська бібліотека володіла величезним книжковим фондом — близько 750 000 сувоїв. У 47 р. до н. є. велику кількість сувоїв знищила пожежа, яка перекинулась на бібліотеку з портових будівель, коли за наказом Юлія Цезаря в александрійському порту підпалили єгипетський флот.
З середини II ст. до н. є. після завоювання римськими легіонами еллінських держав у Рим разом із військовими трофеями почали звозити й бібліотечні фонди, які вимагали відповідних умов зберігання. Постала потреба в приміщеннях для бібліотек.
У 39 р. до н. є., використавши трофеї, оратор та історик Азіній Полліон у храмі Свободи відкрив першу публічну бібліотеку з двома відділами літератури — грецькою та латинською мовами. Бібліотечна справа у Римі настільки швидко розвинулася, що в І ст. за наказом імператора Клавдія (10 р. до н. є. — 54 р. н. є.) для нагляду за бібліотеками було створено спеціальну посаду бібліотечного прокуратора.
За прикладом Риму публічні бібліотеки почали створювати в римських провінціях Галлії, Іспанії, Африки. Найбільшою бібліотекою за межами Риму стала бібліотека у м. Константинополь. У V ст. в ній налічувалося близько 120 000 книжок.
ЛН0 Sn 49y QCf wf*4—
Переписувач
у монастирському
скрипторп.
Франція.
З мініатюри
XV cm.
Рукописна книга — манускрипт
(від лат. типи — рука і sciibo — пишу) —
у перші століття нашої ери
досягає значного розквіту
в часи Римської імперії.
Папірусні та пергаментні рукописи
у вигляді сувою або кодексу
переписували чіткими шрифтами
скриптори й оздоблювали
талановиті художники.
Рукописи продавали в книгарнях,
розташованих здебільшого
на головних міських площах —
форумах.
При книгарнях існували майстерні
з переписування сувоїв, де
можна було замовити для себе
потрібний рукопис.
У містах Римської імперії діяло багато публічних бібліотек. У самому Римі, наприклад, при імператорі Константині І (285—337) їх налічувалося 28. Глибока соціапьноекопомічиа криза, починаючи з III cm., поступово призвела до занепаду сільське господа^хчпво, ремісництво і торгівлю Римської імперії. Велика і могутня в минулому держава у 395 р. офіційно поділилася на Східну та Західну Римські імперії. А після вторгнення на Апеннінський півострів готів, франків, вандалів, інших варварських племен (друга половина Vcm.) Західна Римська імперія майже зникла з політичної арени Західної Європи.
Частина 3