Українські землі у складі Австрійської монархії

 

У XVIII ст. у складі Австрійської імперії опинилися західноукраїнські землі (Галичина, Буковина і Закарпаття). В адміністративному відношенні західноукраїнські землі були розділені, тому що Галичина разом із частиною польських земель була виділена в окремий край – «Королівство Галичини та Лодомерії», панівний вплив мала польська шляхта. Пізніше на правах окремого округу до цього утворення була приєднана і Буковина. Переважне місце займали румунські феодали. Закарпаття ж входило до складу Угорського королівства з переважанням угорських феодалів. Таким чином українські землі опинилися під подвійним національним гнітом. Це серйозно відбилося на розвитку політичних процесів, зокрема, під час революції 1848 року українці виступили на боці панівної династії Габсбургів.

Протягом розглянутого періоду основою економіки краю залишалося сільське господарство, головним чином, землеробство. Більша частина земельних угідь (більше 50 %) належала поміщикам та казні. Важливе місце у сільському господарстві займало тваринництво.

Феодально-кріпосницьке сільське господарство західноукраїнських земель не витримувало конкуренції на ринках європейських країн, виявило тенденцію до занепаду, який переріс у кризу в середині 40-х рр. ХІХ ст. Щодо промисловості західноукраїнські землі переживали період промислового застою, оскільки промисловість залишалася на ремісницько-мануфактурному рівні. Промисловий переворот тут почався ще з більшим запізненням, ніж на землях, що входили до складу Росії.

Феодально-абсолютистська монархія Габсбургів проводила реакційну централізаторську внутрішню політику. Життя вимагало звільнення від феодальних пут і забезпечення нормальних умов для становлення нового буржуазного порядку. Тому революційні події 1848 р. охопили і західноукраїнські землі. Революція мала антифеодальний, буржуазно-демократичний характер і принесла підданим Австрійської імперії буржуазні свободи і конституційну владу, а сільському населенню Галичини, Закарпаття і Буковини – довгоочікуване скасування кріпацтва.

Україна у другій половині ХІХ ст. Українське національне відродження

У середині ХІХ ст. уся феодально-кріпосницька система Російської імперії вступила у глибоку кризу. Про це переконливо свідчила поразка Росії у Кримській війні 1853–1856 рр. У кінці 50-х рр. ХІХ ст. у країні створюється революційна ситуація. Напруження подій покликана була зняти реформа, проведена у 1861 р. За цією реформою було скасовано кріпосне право. Селяни отримали волю і громадянські права, можливість розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати угоди від свого імені тощо. Селяни повинні були викупити землю, для цього держава давала їм кредит. Реформа 1861 року, яка скасувала кріпосне право, була поворотним пунктом в історії країни. Незважаючи на свою незавершеність і половинчастість (збереження поміщицького землеволодіння), вона поклала початок нової буржуазної доби. Був відкритий простір для розвитку виробничих сил, які до того часу стримувалися застарілими феодальними відносинами. Почався бурний розвиток капіталізму. Прагнучи пристосувати державний апарат до потреб капіталістичного розвитку були проведені реформи у суспільно-політичній сфері.

1) реформа місцевого самоврядування – впровадження земств – 1864;

2) міська реформа – 1870 р.;

3) судова реформа – 1864 р. – безверстовний суд, адвокатура, суд присяжних;

4) реформа в освіті – 1864 р.

Ці реформи мали на меті пристосувати російську імперію до нових умов розвитку капіталізму. Проте вони не вирішували головного завдання – ліквідації абсолютизму українського національного руху. Селянський рух. Становище робітників. Громадський рух. Народництво. Перші політичні партії.