Початок реформ (1985 - 1987 рр.) у СРСР
М. Горбачов, як і його попередники, був партійним працівником з великим стажем - член Політбюро, секретар ЦК, тривалий час працював першим секретарем Ставропольського крайкому КПРС. Готової програми радикальних реформ у М. Горбачова і його прибічників не було. Але це не стало перешкодою, М. Горбачов вважав, що пошук шляхів виходу з кризи можна здійснити одночасно з практичними заходам;; реформування країни. Такі заходи були запропоновані новим генсеком ЦК КПРС на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС, вони зводилися до такого:
• прискорити науково-технічний прогрес;
• поліпшити управління народним господарством;
• зміцнити виконавську дисципліну.
Таким чином, запропоновані заходи для виведення країни з кризи нічим істотно не відрізнялися від колишніх реформ. Але все-таки в історію СРСР квітневий (і 985 р.) пленум ЦК КІІРС увійшов як початок принципово нових, спрямованих на відновлення країни, реформ, тому що саме після цієї події почався щук шляхів виведення країни з кризи. Згодом період реформ, що почався після квітневого (1985 р.) пленуму ЦК КПРС, названий «перебудовою».
Курс на прискорення науково-технічного прогресу, проголошений М. Горбачовим, був закріплений рішеннями XXVII з'їзду КПРС. В Україні цей курс був цілком схвалений та затверджений на XXVII з'їзді КПУ. У 1986 - 1987 рр. ЦК КПРС (а потім і ЦК КПУ) прийняв ряд постанов і рішень, що стали початком реформ у СРСР:
• «Про індивідуальну трудову діяльність» (постанова дозволяла підприємницьку діяльність, об'єднання в кооперативи, в основному в сфері послуг і громадського харчування).
• «Про докорінну перебудову управління економікою» (постанова розширювала самостійність підприємств через самоврядування і самофінансування, але про ринкові відносини в ньому мови не було).
• Закон «Про державне підприємство» (підприємства одержали можливість самостійно планувати виробничу діяльність у рамках погоджених з відповідним міністерством показників, укладати контракти з іншими підприємствами, у ряді галузей — вступати в прямий контакт з іноземними фірмами).
• Про звільнення політичних ув'язнених (умовою звільнення політичних ув'язнених було написання прохання на ім'я президії Верховної Ради СРСР про помилування. Багато дисидентів відмовилися це зробити).
• Про звільнення з посад корумпованих і консервативних партійно-державних працівників; про введення виборів на керівні посади промислових підприємств.
• Про проведення виборів (березень 1987 р.) у місцеві ради народних депутатів по багатомандатних виборчих округах (тобто в бюлетені для голосування вносилися всі претенденти, а не один, як було раніше).
• Про необхідність поглиблення реформ, переосмислення історичного минулого, переоцінки сутності створеного в СРСР суспільства. (На червневому (1987 р.) пленумі ЦК КПРС концепція «розвинутого соціалізму» була визнана неспроможною. Радянську систему почали визначати як «казармений соціалізм», «напівфеодальний», «деформований». Ставилося завдання побудови гуманного, демократичного соціалізму.)
У 1987 р. вийшла з друку книга М. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої країни і для усього світу». Книга була перевкладена на основні мови світу, широко пропагувалася в багатьох країнах. Книга свідчила про те, що керівництво СРСР твердо вирішило позбавити країну від спадщини тоталітарного минулого, стати на шлях демократії. Реформаторська діяльність М. Горбачова викликала схвалення урядів багатьох країн, у тому числі й основного противника СРСР у «холодній війні» - США.
У 1985 - 1987 рр. відбулися три зустрічі М. Горбачова з президентом США Р. Рейганом. У ході зустрічей було досягнуто згоди про знищення ядерних ракет середньої і малої дальності. Це створило умови для послаблення радянсько-американської конфронтації, підвищило вплив М. Горбачова, а, отже, і авторитетність його політичного курсу.
Україна в 1985- 1987рр.
Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький, вище партійне керівництво країни стояло на консервативних позиціях, але в силу історичних традицій виконувало рішення центральних органів влади. До розпочатої в квітні 1985 р. перебудови в керівництві КПУ не було творчого ставлення. Усе нове, демократичне приходило з центру. Авторитет КПУ неухильно падав, а вплив центральної влади зростав. З подіями в «центрі», у Москві громадяни України пов'язували надії на краще.
Жахливою трагедією України стала аварія на Чорнобильській АЕС у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. Внаслідок аварії відбулося радіоактивне забруднення території, на якій проживало 2,4 мли чоловік.
Від Чорнобильської аварії постраждало 3,2 млн. громадян УРСР, у тому числі 1,18 млн. дітей. Збитки України від аварії склали 120 - 130 млрд. доларів.
Чорнобильська аварія збільшила і без того катастрофічну екологічну ситуацію, викликану надіндустріалізацією України (УРСР, займаючи менше 3% території СРСР, приймала на себе 25% загального обсягу забруднень у результаті роботи промислових підприємств). Заходи для ліквідації наслідків аварії були вжиті, але вони виявилися недостатніми.
Початок демократичних реформ дав поштовх подальшому розвитку національного руху за відродження української культури, мови. Але КПУ перешкоджала не тільки вирішенню національних проблем, але і постановці таких питань. Керівництво республіки твердо відстоювало ідеологічну установку 50 - 70-х років, яка полягала в тому, що в СРСР остаточно вирішене національне питання і почала формуватися нова спільність - радянський народ, якому властивий інтернаціоналізм.
Принципово нових змін в економіці України в ці роки не відбулося. Новаторські починання не доводилися до кінця, методи і підходи до вирішення економічних проблем залишалися старими. Не змінився і менталітет багатьох робітників та службовців: ставлення до праці залишалося безвідповідальним. Характерним прикладом може послужити спроба поліпшити якість промислової продукції за допомогою введення на підприємствах державного приймання (держприймання). Держприймання виявило серйозні недоліки в якості товарів, що випускалися. У 1987 р. держприймання забракувало продукцію на 9,5 млрд. карбованців (а прийняла на 3 млрд. карбованців). Але через короткий час працівники держприймання перестали виявляти принциповість. «Знак якості» - спеціальний знак, що за рішенням держприймання ставили на кращі зразки промислової продукції, почав з'являтися і на неякісних виробах. Держприймання довелося скасувати.
Деякі успіхи були досягнуті в перебудові управління економікою України. Були ліквідовані 103 республіканських органи управління, частина управлінських функцій була передана місцевим органам влади, підприємствам, об'єднанням. Було укрупнено 1500 підприємств. Управлінський апарат скоротився на 80 тис. чоловік.
Почали поширюватися орендні відносини, кооперативні форми господарювання, створювалися нові види підприємств - асоціації, концерни, малі підприємства, спільні з іноземними фірмами; впроваджувався орендний підряд.
Наприкінці 1987 р. у промисловості СРСР (і України) намітився спад виробництва. У сільському господарстві не був досягнутий рівень, який дозволяв би вирішити продовольчу проблему. Це означало, що курс на прискорення науково-технічного прогресу не забезпечив оздоровлення економіки.
Реформи 1988 -1991 рр.
Період реформ із 1985 по 1987 р. не завершився виходом СРСР із кризи і радикально не змінив радикально радянську систему. Сам М. Горбачов, визнаючи це, назвав реформи 1985 - 1987 р. «косметичними». У 1988 р. керівництво СРСР почало спробу здійснити більш глибокі реформи. Мета реформ залишалася тією ж самою: трансформація радянської системи в демократичну з ринковою економікою.
Зміст реформ 1988 - 1990 рр.
| Реформа | Зміст |
| Соціально-економічні | • Поступовий перехід до ринкових відносин в економіці (економічна самостійність підприємств, впровадження механізму конкуренції, розвиток усіх видів власності і підприємницької діяльності, максимальне зменшення контролю держави над економікою). |
| Внутрішньополітичні 1. Реформа політичної системи СРСР | § Ліквідація монополії КПРС на владу Перехід влади від партійних органів до рад різних рівнів. § Формування багатопартійної політичної системи. § Прийняття закону про вибори, який і передбачав би демократичні принципи. § Введення нової посади - Президент |
| 2. Реформа державного устрою СРСР | § Державний устрій СРСР, сформований на основі Договору про утворення СРСР (1922 р.), був визнаний недемократичним. Передбачалося створити оновлений Союз, підписавши новий Союзний договір, згідно з яким радянські республіки повинні одержати реальний суверенітет. |
| Міжнародної політики | § Перехід від конфронтації з Заходом до спів робітництва. § Уживання необхідних заходів для припинення «холодної війни». § Проведення міжнародної політики на нових принципах: пріоритету загальнолюдських цінностей, відмовлення від втручання у внутрішні справи інших країн, нав'язування «радянської» моделі соціалізму (це означало відмову СРСР від впливу в сферах своїх інтересів). |
Реформи 1988 - 1990 рр. проходили в умовах боротьби між реформаторськими і консервативними силами. Це не дало можливості надати радикального характеру багатьом з реформ (наприклад, економічній). Крім того, реформи не були осмислені належним образом ані політиками, ані вченими, що цілком підтверджує те, що з 1989 р. реформи набули некерованого характеру, того не передбачав М. Горбачов і його прибічники.
У підсумку реформи 1988 - 1990 рр. завершилися розвалом економіки СРСР, втратою міжнародного статусу великої держави і розпадом СРСР (у 1991 р.). Події 1990 - 1991 рр. могли бути набагато трагічнішими, якби союзні республіки СРСР не утримали ситуацію під контролем, не забезпечили перехід усієї повноти влади до республіканських органів, прийнявши Акти незалежності.
Після розпаду СРСР ініціатор перебудови М. Горбачов, позбувшись посади президента, зайнявся спочатку бурхливою громадською діяльністю, але незабаром його популярність різко упала. Слово «перебудова» стало вживатися тільки в історичному контексті. Почався новий етап історії.
Незважаючи на те, що в цілому продекларовану партійним керівництвом головну мету реформ здійснити не удалося, у ході реформ 1988 - 1990 рр. були досягнуті і позитивні результати:
• Значно демократизувалося внутрішньополітичне життя, була проведена політична реформа, зміцнилася політика гласності (відносна свобода слова й інформації), була створена багатопартійна система.
• Радянські республіки СРСР змогли прийняти декларації про суверенітет, що відкрило їм шлях до незалежності.
• В економіці були створені передумови для подальшого розвитку ринкових відносин і економічної самостійності регіонів і республік (відмовитися від уже розпочатих ринкових реформ керівництво СРСР не наважилося навіть в умовах економічної кризи).
Познайомимося з реформами, що дали позитивний результат, докладно.
Політика гласності
| Зміст реформи |
| § Повернення із забуття історичних фактів і подій, що навмисне приховувалися (про масштаби репресій, вождів революції, страту царської родини, зовнішню політику СРСР у різні роки, голод 11932-1933 рр, екологічні катастрофи в ряді регіонів СРСР і т.д.). § Оприлюднення фактів і подій сучасності, що також приховувалися (про економічне становище, високий рівень життя в розвинутих капіталістичних країнах, Чорнобильську аварію, реальний стан економіки СРСР і союзних республік, привілеї і зловживання номенклатури, екологічну обстановку, що погіршується та ін.). § Публікація раніше заборонених літературних творів радянських і зарубіжних письменників (О. Солженіцина, В. Гроссмана, В. Войновича, Є. Замятіна, Дж. Орцелла й ін.). § Публікація доробків філософів, соціологів, економістів, психологів і ін., які раніше вважалися антимарксистськими і на цій підставі були заборонені. § Більш широке знайомство радянських людей з культурою Заходу. § Послаблення (а потім скасування) цензури, свобода слова (дещо обмежена). § Припинення «глушіння» передач зарубіжних радіостанцій («Свобода», «Голос Америки», «Бі-бі-сі» та ін.) і телевізійних передач з-за кордону. § Відмова в засобах масової інформації від нав'язування класових і партійних оцінок суспільних явищ як єдино вірних. Створення умов для розвитку свободи інформації, можливостей висвітлити в засобах інформації різні точки зору. § Припинення усіх видів переслідування за переконання і висловлені думки і судження. |
Політична реформа
| 1988 р. |
| • Проголошення політичної реформи на XIX партконференції КПРС. • Початок теоретичних розробок напрямів її реалізації, створення законодавчої бази для здійснення реформи. |
| 1989 - 1990 рр. |
| Реалізація основних положень політичної реформи: • Вибори (березень 1989 р.) народних депутатів до Верховної Ради СРСР відповідно до Закону СРСР про вибори народних депутатів, прийнятому в листопаді 1988 р. • Проведення в травні - липні 1989 р. І з'їзду народних депутатів СРСР. З'їзд обрав двопалатну Верховну Раду СРСР, ввів посаду голови Верховної Ради СРСР (на цю посаду був обраний М. Горбачов), прийняв рішення про підготовку законів, що забезпечують перехід влади від партійного апарату до рад усіх рівнів. • Вилучення з Конституції СРСР статті 6, що закріплювала керівну роль КПРС у радянському суспільстві (лютий 1990 р.). Початок формування багатопартійності. |
Курс на економічну самостійність регіонів і республік
| • Концепція економічної самостійності регіонів і республік була розроблена литовськими вченими в 1988 р. • У 1989 р. XIX Всесоюзна партконференція схвалила цю концепцію. • У 1990 р. радянські республіки, у тому числі й Україна, почали здійснювати перехід до економічної самостійності. |
Україна в 1988 -1991 рр. Проголошення незалежності України
Економічне становище
Економіка України, як і економіка СРСР, з кінця 80-х років пройшла шлях від ринкових реформ до катастрофічного розвалу на початку 90-х років. Пояснювалося це насамперед тим, що, почавши ряд ринкових реформ, керівництво країни (і республік) хотіло зберегти свою економічну владу і тому проводило ринкові реформи непослідовно і старими методами, вказуючи і наказуючи, «що можна, а що не можна”, «як потрібно». Держава (нібито піклуючись про громадян), зберегла контроль за ціноутворенням. Це не дало можливості сформуватися одному з головних ринкових механізмів виробників продукції, що виникає в результаті ринкового формування цін на товари.
Приводом для відмови від цих програм було те, що вони передбачали вільне ціноутворення, що в тих умовах привело б до різкого стрибка цін. Уряд СРСР, очолюваний П.Рижковим, підготував п'ятирічний план на 1991 - 1995 рр., виконання якого не повинно було викликало зростання цін. Вирішивши в такий спосіб питання про радикальні реформи на свою користь, партійно-державне керівництво не засмутилося, коли вже в 1989 - 1990 рр. регульовані державою ціни «поповзли» нагору і почалася інфляція. Народу пропонували потерпіти, нагадуючи, що усе велике вимагає жертв. Сама ж номенклатура на жертви не йшла, викликаючи різкий осуд громадян. А економіка потрапила в дивне, штучне становище: з одного боку в ній «пішов процес» (тобто нові реформи), з іншого боку - у цих реформ не було безперешкодного шляху.
Катастрофічне погіршення економічної ситуації в Україні (кінець 80-х - початок 90-х років)
| Промисловість |
| • Не були здійснені прискорення науково-технічного прогресу, структурна перебудова промисловості. • Не змогли налагодити ефективну роботу нові види підприємств: орендні, кооперативні, приватні, змішані, за участю іноземного капіталу. • Не відбулося поліпшення управління промисловістю. • Ослаблення державного контролю за діяльністю підприємств стало відігравати руйнівну роль, тому що підприємства, одержавши певну свободу, не несли повної (ринкової) відповідальності за свою роботу аж до банкрутства (механізму банкрутства тоді в СРСР не було). Стали частими зриви планових постачань, розрив економічних зв'язків між підприємствами (і союзними республіками). Підприємства почали переходити на випуск тільки тієї продукції, що давала надприбуток, підвищували ціни на свої товари, не забезпечуючи їхньої якості. • Зношеність основних виробничих фондів підприємств України склала 60%. • Збільшувалася з кожним роком кількість підприємств, змушених припинити роботу через різні порушення у виробничому процесі. |
| Сільське господарство |
| • Фермерські, орендні, кооперативні господарства (дозволені з 1989 р.) розвивалися повільно, тому що колгоспно-радгоспне керівництво було проти впровадження цих форм господарювання (об'єктивні умови також не сприяли розвитку ринкових господарств: не вистачало коштів, реального захисту закону і т.д.). • Колгоспно-радгоспна система (в основному збережена) не забезпечувала потреб населення навіть в основних продуктах харчування. Держава була змушена ввести талони на цукор, вершкове масло та ін. |
| Фінанси |
| • З 1988 р. прискорилася інфляція. • У 1990 р. грошове регулювання економіки замінюється, в основному, натуральним обміном (бартером). • Національний доход України скоротився на 1,5%, намітилася тенденція до його подальшого зниження. |
Криза в економіці викликала необхідність прийняття 3 серпня 1990 р.Верховною Радою УРСР закону «Про економічну самостійність». Цей документ проголосив економічну самостійність України і визначив умови, необхідні для проведення ринкових реформ:
· Власність народу України на її національні багатства і національний дохід.
· Рівноправність різних видів власності і їхній державний захист. Децентралізація власності і роздержавлення економіки.
· Повна економічна самостійність і свобода підприємницької діяльності для всіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів УРСР.
· Самостійність регулювання грошового обігу.
· Захист внутрішнього обігу.
Внутрішньополітичне становище України
У 1988 - 1991 рр. внутрішньополітичне становище України стрімко змінюється. Політичні реформи, проведені в СРСР, одержали широку підтримку населення України. На хвилі зрослої політичної активності людей створюються нові громадські організації, що виступають за демократизацію, ринкові реформи, національну незалежність.
Нові громадські об'єднання в Україні
| Дата створення | |
| 1988 р. | • Товариство «Рідної мови» • Українська Гельсінкська спілка (УГС) • Українська народно-демократична партія (УНДП) |
| 1989 р. | • Товариство української мови ім. Т. Шевченка • Українська студентська спілка (УСС) • Народний Рух України за перебудову • Екологічна організація «Зелений світ» • Спілка офіцерів України (СОУ) • Спілка незалежної української молоді (СНУМ) • Українське історико-просвітницьке товариство «Меморіал» |
З 1990 р. в Україні почали створюватися політичні партії. За короткий час було створено кілька десятків партій різного спрямування.
Класифікація партій України
| Праві партії | • Українська національна партія (УНП) • Народний Рух України (НРУ) • Українська християнсько-демократична партія (УХДІІ) • Українська народно-демократична партія (УНДП) |
| Соціал-демо-кратичні партії | • Соціал-демократична партія України (СДПУ) • Об'єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) |
| Національно центристські партії | • Українська республіканська партія (УРП) • Демократична партія України (ДемПУ) • Українська селянська демократична партія (УСДП) |
| Ліві партії | • КПУ • Демплатформа (частина КПУ) • Партія демократичного відродження України (ПДВУ) |
| Екологічні партії | • Партія «зелених» України(ПЗУ) |
В основі класифікації політичних партій лежать їхні програмні цілі.
Основні програмні цілі правих політичних партій
| Партія | Програмні цілі |
| УНП | • Відновлення Української народної республіки (УНР), проголошеної Центральною Радою в січні 1918 р. • Утвердження демократичних засад у суспільстві. • Ринкові реформи. • Створення національних збройних сил. |
| УХДП | • Вільна, християнська, демократична Україна. • Парламентська демократія. • Ліберальні ринкові реформи. • Суд над КПРС. |
| УНДП | • Незалежність України. • Скликання Установчих зборів України. • Утворення громадських комітетів з відродження Української незалежної держави. • Ринкові реформи. |
| НРУ | • Відновлення української соборної незалежної держави • Демократизація суспільства • Ринкові реформи |
Основні програмні цілі соціал-демократичних партій
| Партії | Програмні цілі |
| СДПУ | • Незалежність України. • Відмова від ідеї оновленого, демократичного соціалізму, КПРС і КПУ. • Ринкові реформи, що мають соціальну спрямованість. |
| ОСДПУ | • Федеративний устрій України. • Конфедеративний устрій СРСР. • Визнання ідеї демократичного соціалізму. • Багатоукладна економіка. |
Основні програмні цілі національно-центристських партій
| Партії | Програмні цілі |
| УРП | • Утворення Української незалежної соборної держави. • Викриття комуністичної ідеології і практики. • Ринкові реформи. |
| ДемПУ | • Утворення суверенної України. • Перехід до ринкових відносин. • Створення власної валютної системи. |
| УКДП | • Створення незалежної Української держави. • Ринкові реформи. • Захист інтересів селян (насамперед фермерів). |
Руйнація Компартії України
| • У 1990-1991 рр. сотні тисяч чоловік вийшли з КПУ. § У 1990 р. група реформаторів - членів КПРС - об'єдналася в Демократичну платформу, оголосивши головну мету: перетворення КПРС у партію парламентського типу. § У КПУ були прибічники Демплатформи. На ХХVІІІ з'їзді КПУ вони сформулювали свої вимоги: реорганізація КПРС, перетворення її в союз компартій республік; деполітизація КДБ, МВС, Збройних Сил і управлінських державних установ. З'їзд пропозицій не прийняв. § Демплатформа оголосила про свій вихід із КПУ й у 1990 р. створила нову партію - Партію демократичного відродження України (ПДВУ), ліво-демократичної орієнтації. • Частина членів Демплатформи залишилася в КПРС. • До 1991 р. КПРС, КПУ лишалися правлячими партіями, під контролем яких знаходилося суспільство і держава. |
У березні 1990 р. відбулися вибори у Верховну Раду України й у місцеві ради. Рух, УГС, „Меморіал», «Товариство української мови ім. Т. Шевченка», асоціація «Зелений світ» та багато інших створили для координації дій на виборах Демократичний блок, він завоював майже третю частину місць у Верховній Раді.
Демократичний блок виступив за суверенітет України, багатопартійну систему, ринкові реформи. Дві третини з 450 депутатських місць у Верховній Раді одержали представники партійного і державного апарату, керівники підприємств, голови колгоспів. Тому робота Верховної Ради, що почалася 15 травня 1990 р., проходила в умовах гострої конфронтації політичних сил. Головою Верховної Ради був обраний перший секретар ЦК КПУ В. Івашко. Представники Демократичного блоку запропонували на посаду заступника голови Верховної Ради І. Юхновського, але не одержали підтримки більшості депутатів. На третій день після виборів керівних органів Верховної Ради опозиційно налаштовані депутати організували блок - Народну раду, до складу якої ввійшло 125 депутатів. Головою Народної ради був обраний І. Юхновський. Народна рада виступила за суверенітет України. 11 липня 1990 р. В. Івашко зробив сенсаційну заяву про своє бажання піти у відставку і балотуватися посаду заступника Генерального секретаря ЦК КПРС. Це деморалізувало комуністичну більшість Верховної Ради і полегшило боротьбу опозиції за суверенітет України.
16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла історичний документ - «Декларацію про державний суверенітет України».
Короткий зміст Декларації про державний суверенітет України
| • Проголошувалося право української нації на самовизначення і створення в існуючих кордонах національної держави. • Проголошувався принцип народовладдя, що здійснюється на основі Конституції через народних депутатів місцевих Рад і Верховної Ради УРСР. Державна влада УРСР самостійна у вирішенні будь-яких державних питань. Державна влада складається з трьох галузей: законодавчої, виконавчої, судової. Кожному громадянину УРСР зберігалося громадянство СРСР. Усім громадянам гарантуються права і свободи, передбачені Конституцією. • Територія України в існуючих кордонах є недоторканною. УРСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій республіки. • УРСР - економічно самостійна держава. УРСР має право на частину загальносоюзного багатства в загальносоюзному алмазному і валютному фондах, золотому запасі. Вирішення питань загальносоюзної власності відбувається на договірній основі між республіками. • УРСР створює свою банківську, цінову, фінансову, податкову системи, формує державний бюджет, у разі потреби запроваджує свою грошову одиницю. • В УРСР забезпечується захист усіх форм власності. • УРСР самостійно організовує охорону природи з метою забезпечення екологічної безпеки. • УРСР самостійно вирішує питання розвитку науки, освіти, культурного і духовного розвитку, гарантує всім національностям, що проживають на території України, право вільного національно-культурного розвитку. • УРСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу й української мови. • УРСР має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська й органи державної безпеки. • УРСР - нейтральна держава, що не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщувати ядерну зброю. • Міжнародні відносини УРСР здійснює самостійно, виступає як рівноправний суб’єкт. • УРСР визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права й загальнолюдських цінностей. • Декларація є основою для нової Конституції і законів України. |
Із середини 1990 р. у СРСР відбувся, як образно висловилися історики, «парад, суверенітетів ”, усі республіки прийняли декларації про суверенітет.
Наприкінці 1990 р. обстановка в СРСР загострилася. Частина партійно-державного апарату висловлювала невдоволення тим, що республіки СРСР прийняли декларації про суверенітет, закликала покінчити із сепаратизмом. 17 березня 1991 р. було вирішено провести Всесоюзний референдум. У бюлетені було одне питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій повною мірою будуть гарантовані права і свободи будь-якої національності?». КПРС розгорнула агітацію за оновлену федерацію. КПУ активно брала участь у цій роботі, але ставлення до референдуму в партії було неоднозначним. Голова Верховної Ради України Л. Кравчук (В. Івашко перейшов на роботу в ЦК КПРС у липні 1990 р.) назвав референдум «надуманим, не відповідним до Декларації про державний суверенітет України». Його точку зору розділяли багато партійних працівників і громадяни України. Незважаючи на це, референдум в Україні було вирішено провести (шість республік СРСР відмовилися від проведення референдуму). Одночасно з референдумом керівництво республіки вирішило провести республіканське опитування населення України. Громадянам було запропоноване таке питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна повинна бути в складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік на засадах Декларації про державний суверенітет України?»
У Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській областях було вирішено провести одночасно з Всесоюзним референдумом регіональний референдум, на якому запропоновано дати відповідь на питання: «Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, що самостійно вирішує питання внутрішньої і зовнішньої політики, що забезпечує рівні права громадянам незалежно від їхньої національної чи релігійної приналежності?». Опозиційні партії агітували за республіканське опитування і проти Всесоюзного референдуму, на якому пропонували громадянам України сказати «ні». У призначений термін референдуми й опитування відбулися.
Підсумки Всесоюзного референдуму, регіонального референдуму і республіканського опитування, проведених в Україні, виявилися суперечливими.
| Підсумки Всесоюзного референдуму, республіканського опитування, регіонального референдуму (відповідь «так») | |
| Всесоюзний референдум | 70,5% |
| Республіканське опитування | 80,2% |
| Регіональний референдум | 88% |
Як видно з таблиці, учасники референдумів і опитування не усвідомили, що голосують за принципово різний державний устрій, коли на перше і друге питання відповідали «так». Підсумки регіонального референдуму (за незалежну Україну) однозначно продемонстрували популярність ідеї незалежності в західних областях. Ця обставина вплинула на роботу Верховної Ради, яка прийняла ряд постанов, що зміцнюють суверенітет України (перехід підприємств вугільної промисловості у власність України, про митницю, про введення власної валюти й ін.).
У серпні 1991 р. була завершена робота зі створення тексту нового союзного договору республік СРСР; його підписання планувалося провести 20 серпня.
Однак цього не відбулося. 19 серпня 1991р. о шостій годині ранку в СРСР був оголошений надзвичайний стан. Надзвичайний стан увів надзвичайний орган влади - ДКНС (Державний комітет з надзвичайного стану) у зв'язку з хворобою президента М. Горбачова, який у цей час знаходився на відпочинку у Форосі (Крим). ДКНС складався з 8 чоловік, очолював його Г. Янаєв - віце-президент СРСР. ДКНС зробив спеціальну заяву, у якій була оголошена основна мета введення надзвичайного стану - збереження цілісності СРСР наведення порядку в країні. ДКНС на першому етапі підтримала армія, центральнідержавні і господарські органи, КДБ. Ставлення в країні до того, що відбулосся, було різним. У перші дні після оголошення надзвичайного стану багатьом не були до кінця зрозумілі причини того, що трапилося, поповзли несподівані чутки. Наприклад про те, що М. Горбачов не хворий (цей слух незабаром цілком підтвердився).
Відразу після створення ДКНС керівництво КПУ, багато рад різних рівнів заявили про його підтримку. Рух, демократичні партії, громадські організації України розцінили подію як спробу державного перевороту в СРСР, закликали до боротьби проти ДКНС. Верховна Рада України утрималася від оцінки того, що трапилося, до 21 серпня 1991 р. Президент Росії
Б.Єльцин засудив створення ДКНС, кваліфікував цю подію як путч, спробу державного перевороту, скасування демократичних реформ і суверенітету республік СРСР.
У ніч з 20 на 21 серпня ДКНС здійснив спробу захопити «Білий дім» (Будинок Рад) у Москві. Тут знаходився уряд Росії і президент Б. Єльцин. Здійснити це не вдалося.
Президія Верховної Ради УРСР 21 серпня засудила ДКНС і прийняла рішення скликати 24 серпня позачергову сесію Верховної Ради. Позачергова сесія Верховної Ради 24 серпня
1991 р. прийняла «Акт проголошення незалежності України”
.
«Акт проголошення незалежності України»
| Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовимн документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави - України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. Верховна Рада України |
4 вересня 1991 р. над будинком Верховної Ради України був піднятий національний синьо-жовтий прапор, який символізує, що на карті світу з'явилася нова незалежна держава - Україна.
ТЕМА 13. УКРАЇНА В УМОВАХ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Основні поняття теми:
Державотворчі процеси, роздержавлення, приватизація, інтеграція української економіки в європейський і світовий економічний простір, ядерне роззброєння, соціальна, правова держава, громадянське суспільство, дипломатія, міжнародна політика, парламентаризм.
Зміцнення незалежності України (1991 - 1995 рр.)
Проголошення незалежності України було сприйнято населенням країни, політичними колами Росії неоднозначно: частина населення, представники центральних органів влади, багато партійно-державних працівників висловлювалися проти суверенітету України, вимагали відновлення нового Союзу. М. Горбачов, прагнучи запобігти розпаду СРСР, виступив з ініціативою створення конфедерації (Союзу Суверенних Держав - ССД) замість федерації, як передбачалося в первісному тексті Союзного договору. М. Горбачов вважав, що в умовах, які склалися, коли республіки СРСР оголосили про свій суверенітет, конфедерація буде більш прийнятним варіантом для об'єднання. По цьому питанню почалися переговори і дебати, що продовжувалися до кінця листопада 1991 р. За цей час упевненість громадян України в правильності обраного Верховною Радою незалежного шляху розвитку країни зміцнилася. Це продемонстрували підсумки Всеукраїнського референдуму і виборів Президента України, проведені 1 грудня 1991 р.
На питання бюлетеня референдуму (Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?) 90,32% учасників відповіли «Так, підтверджую».
Президентом України був обраний Л. Кравчук, що твердо стояв на позиції незалежності країни. За нього проголосувало 61,6% виборців, що прийшли 1 грудня на виборчі дільниці.
Наступною подією, що зміцнила незалежність України, став фактичний, оформлений документально, розпад СРСР. 7-8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі біля Мінська Президент України Л. Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки Білорусь С. Шушкевич, Президент Росії Б. Єльцин констатували факт розпаду СРСР і підписали угоду про утворення СНД - Союзу Незалежних Держав. 21 грудня в Алма-Аті декларацію про утворення СНД підписали керівники Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, України. Кожна республіка, що ввійшла до СНД, зберігала незалежність.
Таким чином, незалежність України була взаємно визнана всіма учасниками СНД. Питання про незалежність України (як і інших держав СНД) було вирішене остаточно.
Період історії України з 1992 по 1996 рік був присвячений розв'язанню найважливіших завдань, що встають перед будь-якою державою, яка проголосила свою незалежність.
Першочергові завдання України
• Формування демократичної політичної системи.
• Становлення України як незалежної держави на міжнародній арені.
• Створення національної економіки.
• Відродження української національної культури, культур інших національностей, що проживають у країні.
Створення демократичної політичної системи
Демократична політична система, як показав досвід цілого ряду країн світу, дозволяє щонайкраще вирішувати внутрішньополітичні питання. У 1992 році перед Україною постало завдання створення такого виду політичної системи. Для цього на основі демократичних виборів було необхідно сформувати органи державної влади, здатні забезпечити виконання волі більшості громадян - утвердження демократії, проведення радикальних ринкових реформ. Здійснити це можна тільки за умови реальної багатопартійності, дотримання політичних свобод громадян, а також їхньої високої політичної культури й активності. Через те, що Україна тривалий час була частиною тоталітарної держави (СРСР), не мала демократичних традицій, створення демократичної політичної системи проходило повільно, в умовах політичної боротьби. Крім того, серед політичних діячів і рядових громадян було чимало прибічників радянської політичної системи, недемократичних методів керівництва країною, їхня позиція негативно впливала на процес демократизації. Але в цілому формування органів державної влади проходило в демократичних умовах:
• Вибори Президента, Верховної Ради, місцевих органів здійснювалися на альтернативній основі, були загальними, рівними, таємними.
• У засобах масової інформації широко висвітлювалися всі питання, пов'язані з формуванням органів державної влади.
Політичні партії і громадські організації активно впливали на процес формування органів державної влади, висловлюючи свою точку зору, ведучи роз'яснювальну роботу серед населення.
Органи державної влади України (1991 - 1995 рр.)
| Законодавча влада |
| • Вищий орган законодавчої влади - Верховна Рада в складі 450 депутатів, що обираються громадянами один раз у чотири роки. • До 1994 р. продовжувала роботу Верховна Рада, обрана в 1990 р. У 1994 р.була обрана нова Верховна Рада. Більшість депутатів були членами КПУ (КПУ в 1991 р. була заборонена за обвинуваченням у причетності до спроби державного перевороту 19 - 21 серпня 1991 р., але в 1993 р. була створена нова КПУ на чолі з П. Симоненком). |
| Виконавча влада |
| • Виконавча влада України - Кабінет міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Виконавча влада призначається Президентом за згодою Верховної Ради. За рішенням Верховної Ради вся повнота виконавчої влади може передаватися Президенту (наприклад, у 1993 р. виконавча влада була передана Президенту Л. Кравчуку). • У 1992 - 1994 рр. у всіх областях, містах Києві, Севастополі були введені посади представників Президента - вищі посадові особи виконавчої влади. (У 1995 р. відповідно до указу Президента України Л. Кучми в областях, містах Києві, Севастополі, районах, містах були утворені державні місцеві адміністрації, підлеглі представникам Президента). |
| Судова влада |
| • Судова влада України - система судів, контрольованих Генеральною прокуратурою і Верховним судом. Судова влада мала потребу в реформуванні, але в 1992 - 1995 рр. цього не відбулося. До 1996 р. не був прийнятий Основний закон держави - Конституція. |
| Місцеві органи влади |
| • Система рад народних депутатів (обласні, міські, районні, сільські). Ради і їхні виконавчі комітети очолювали голови, що обираються прямим голосуванням. • Місцеві державні адміністрації. |
Процес формування органів державної влади продовжився після прийняття Конституції України, що визначила функції і права всіх галузей влади.
З 1991 р.стрімко зросла кількість політичних партій в Україні, навесні 2000 р. їх було 97.
Таблиця познайомить вас з найбільш популярними партіями України, що були створені в 1991 - 2000 рр.
Політичні партії України
| Національно-демократичні |
| • Українська республіканська партія. • Українська християнсько-демократична партія. • Українська селянсько-демократична партія. • Народно-демократична партія. • Рух (створений у 1989 р, як суспільний рух, у 1992 р. перетворився в політичну партію). |
| Ліберально-демократичні |
| • Українська соціал-демократична партія. • Демократична партія України. • Об’єднана соціал-демократична партія. • Партія зелених • Партія демократичного відродження України |
| Комуністичні (соціалістичні) |
| • Комуністична партія України. • Демплатформа. • Соціалістична партія. • Соціал-демократична партія України (об'єднана). • Селянська партія України. |
Конституційний процес в Україні. Конституція 1996 р.
Конституційний процес (підготовка і прийняття Конституції) в Україні тривав з 1988 по
1996 р. Конституційний процес можна умовно розділити на кілька етапів:
1. 1988 — 1991 рр. У 1988 році Верховною Радою УРСР прийняте рішення про створення
Конституційної комісії для підготовки проекту Основного Закону республіки, тому що
Конституція 1978 р. застаріла, не відповідала змінам, що відбулися за час перебудови.
Конституційна комісія в травні 1991 р. представила парламенту для обговорення концепцію
Конституції України, що передбачала:
• Створення президентської республіки.
• Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.
• Створення президентських адміністрацій в областях (замість обласних рад).
• Збереження органів місцевого самоврядування (міських, районних, сільських рад).
• Уведення демократичної виборчої системи на основі багатопартійності.
• Формування професійного парламенту, що складається з депутатів-законодавців.
• Незалежність суддів і т.п.
Ця концепція зустріла різку критику з боку переконаних комуністів і націонал-радикалів і не була прийнята Верховною Радою. Конституційна комісія продовжила роботу.
2. 1992 - 1993 рр. У липні 1992 р. Конституційна комісія подала на розгляд Верховної
Ради проект Конституції. У Верховній Раді виникло політичне протистояння між
депутатами, думки яких розділилися на протилежні:
• Зберегти радянську систему (влада Рад різних рівнів). Цю точку зору висловили комуністи.
• Створити парламентську республіку. За формування такої політичної системи виступали націонал-радикали.
• Створити президентсько-парламентську республіку. Цей варіант підтримала помірна опозиція.
Через те, що досягти розумного компромісу депутатам не вдалося, проект Конституції не був прийнятий. У Конституцію 1978 р. Верховна Рада внесла виправлення і зміни (часто вони суперечили одне одному).
3. 1994 - 1995 рр. У березні 1994 р. відбулися дострокові вибори Верховної Ради. Було
обрано 338 (з 450 місць) депутатів. Більше 25% депутатів представляли КПУ. Більшість
депутатів були безпартійними (170 чол.). Президентом України був обраний Л. Кучма.
Верховна Рада затвердила новий склад Конституційної комісії, співголовами якої стали
Президент Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. З огляду на те, що конституційний
процес знаходився в кризовому стані, Л. Кучма запропонував проект Конституційного
Закону про владу і органи місцевого самоврядування. Запропонований Президентом закон
дозволяв чітко розмежовувати повноваження законодавчої, виконавчої, судової влади,
Президента України. Верховна Рада під тиском Президента погодилася на прийняття
Закону. 8 червня 1995 р. між Верховною Радою і Президентом був укладений
Конституційний Договір про основні принципи організації і функціонування державних
органів влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції.
4. 1995 - 1996 рр. Конституційна комісія підготувала проект Конституції України.
Після тривалого і бурхливого обговорення, внесення виправлень Верховна Рада 28 червня 1996 р. прийняла нову Конституцію України.
Конституція України складена відповідно до кращих зразків міжнародного закону, захищає демократію, права і свободи громадян. Конституція України складається з 161 Статті, об'єднаних в 15 розділів. Конституція починається преамбулою, у якій зазначена мета прийняття Конституції - зміцнення основ демократичної влади, правової держави
Конституція визначила:
· Правовий статус України як суверенної, незалежної, демократичної, правової
держави.
• Форма держави - республіка. Джерело влади - народ.
• Державна влада здійснюється на основі поділу на три галузі: законодавчу (Верховна Рада), виконавчу (Кабінет Міністрів), судову (система судів, Прокуратури, Конституційний суд).
• Державна мова - українська.
• Державні символи - Державний Прапор України, Державний Герб України, Державний Гімн України.
• Права, свободи, обов'язки громадян України.
• Порядок проведення виборів органів влади.
• Функції всіх гілок влади.
• Правовий статус Президента України - глави держави, гаранта Конституції; порядок його обрання.
• Територіальний устрій України як унітарної держави.
• Правовий статус Автономної Республіки Крим.
• Права й обов'язки органів місцевого самоврядування.
• Порядок внесення змін до Конституції України.
Прийняття Конституції - найважливіша історична подія. Конституція законодавчо закріпила демократичні завоювання народу України.
Сучасне політичне життя України
У центрі політичного життя в другій половині 90-х років були вибори народних депутатів України, Президента України, гостре політичне протистояння, що виникло у Верховній Раді між лівими і центристськими партіями, конфронтація Верховної Ради з Президентом і урядом.
Вибори народних депутатів відбулися в березні 1998 р. відповідно до Закону «Про вибори народних депутатів України». Цей закон передбачав проведення виборів по змішаній пропорційно-мажоритарній системі. У виборах брали участь 30 політичних партій і партійних блоків.
Результати виборів були такими:
• У багатомандатному загальнодержавному окрузі голосування проходило за списки
кандидатів у народні депутати від політичних партій і виборчих блоків (всього 225 місць),
депутатські місця розподілилися між вісьмома партіями і партійними блоками,
що перебороли чотирьохвідсотковий бар'єр. Пропорційно відсотку відданих за
партії і блоки голосів, вони одержали кількість місць у Верховній Раді:
• КПУ - 84 0
• Народний Рух України - 32
• Блок СПУ - СелПУ - 29
• Партія зелених України - 19
• Народно-демократична партія - 17
• Об'єднання «Громада» - 16
• Соціал-демократична (об'єднана) і прогресивних соціалістів (створена в 1988 р.) - 14 Таким чином, ліві партії (вони виділені в переліку) одержали 127 місць, центристи - 98.
• В одномандатних мажоритарних округах більшість з 225 місць одержали
безпартійні.
Новий склад Верховної Ради був політизованим, тобто в ньому не могла утворитися більшість. Це обов'язково повинно було викликати гостру політичну боротьбу. Уже наступного дня після початку роботи Верховної Ради (травень 1998 р.) у ній сформувалося вісім партійних фракцій. Приналежність до фракцій визначили 389 депутатів, серед них
партійні. Фракції очолили:
• Компартія
• Народно-демократична партія
• Об’єднання «Громада»
• НРУ
• Соціалістична партія
• Селянська партія
• Соціал-демократична (об’єднана) партія
• Партія зелених
Між фракціями не було єдності по жодному з найважливіших питань, що повинна була вирішити Верховна Рада. Кількість фракцій зростала, політична конфронтація набувала загрозливих масштабів.
14 листопада 1999 р. відбувся другий тур виборів Президента України. Більшістю голосів громадян України (56,23%) на цю посаду був переобраний Л. Кучма. У передвиборній програмі Л. Кучма наголосив, що одна з його цілей - створення більшості у Верховній Раді, здатної конструктивно вирішувати всі питання і співпрацювати з урядом. Тому після виборів президента Верховна Рада повинна була здійснити зусилля по формуванню більшості, виконуючи цим самим волю народу. Крім того, Президент підписав указ, у якому передбачалося провести 16 квітня 2000 р. Всеукраїнський референдум. На всенародне обговорення глава держави вніс шість питань, серед яких були питання про недовіру Верховній Раді, про право Президента розпустити Верховну Раду, якщо протягом місяця не буде сформована більшість, чи не буде затверджений Державний бюджет.
Ці обставини сприяли формуванню в січні 2000 р. у Верховній Раді більшості в складі 237 депутатів, які мали намір підтримувати курс реформ і співпрацювати з урядом для їхнього здійснення. Але ця більшість не була сталою, вона всього лише на 12 чоловік перевищувала половину від загальної чисельності Верховної Ради. Тому в парламенті продовжилася політична боротьба, хоча в цілому його робота стала більш конструктивною.
У 2002 р. відбулися чергові вибори у Верховну Раду. Кількість місць, отриманих лівими партіями в ході цих виборів, скоротилася.
Верховна Рада, почавши роботу, знову приступила до вирішення проблеми більшості, щоб пом'якшити політичне протистояння між фракціями і забезпечити умови для роботи, прийняття рішень і законів.
Міжнародна політика незалежної України
Основи міжнародної політики незалежної України були визначені в Декларації про державний суверенітет України, у розділі «Міжнародні відносини», це: активне сприяння процесу зміцнення миру і міжнародної безпеки, дотримання норм міжнародного права. розвиток співробітництва і добросусідства з країнами світу, участь у різних формах загальноєвропейського процесу. Україна проголосила себе нейтральною державою, такою, що не бере участь у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти, не розміщувати ядерну зброю.
У 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України», у яких були закріплені основи міжнародної політики країни, проголошені в Декларації про державний суверенітет України. Відповідно до цього документа Україна здійснює міжнародну політику і тепер.
Досягнення і проблеми міжнародної політики України
| Визнання статусу України як незалежної держави |
| • Україна була визнана як незалежна держава 150 країнами світу; більше 100 країн світу встановили з Україною дипломатичні відносини. |
| Розвиток співробітництва, участь у загальноєвропейському процесі |
| • Україна стала учасником загальноєвропейських процесів, активно співробітничає з державами СНД, Європейської співдружності, НАТО, веде активну роботу в ООН і інших міжнародних організаціях. • У 1992 р. Україна стала членом Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції, у 1995 р. - Ради Європи, приєдналася до програми «Партнерство заради миру». • У 1992 р. Україна підписала Паризьку хартію, Декларацію Гельсінкської зустрічі на вищому рівні, Декларацію про Чорноморський економічний союз (цю декларацію підписали 11 країн причорноморського регіону). |
| Вирішення проблемних питань міжнародних відносин |
| • У 1997 р. Україна змогла вирішити проблему розділу Чорноморського флоту і статусу м. Севастополя. Це питання тривалий час ускладнювало взаємини України з Росією, викликало претензії країн одна до одної. Воно було вирішене після підписання угоди про Чорноморський флот і Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією. Обидві країни визнавали існуючі кордони. Росія визнала право власності України на майно колишнього Чорноморського флоту СРСР. Флот був поділений нарівно. Росія одержала право на оренду земельних ділянок і розташованих на них об'єктів берегової інфраструктури, а також акваторії бухти в Севастополі і Феодосійському порту для базування російського флоту. Росія зобов'язалася відшкодовувати витрати на базування своїх військ і вартість переданих Росії кораблів, суден, плавзасобів. • У 1997 р. Україна підписала широкомасштабний договір у Констанці з Румунією. Договір зняв територіальні претензії Румунії до України, обидві країни визнали непорушність існуючих кордонів, зобов'язалися розвивати співробітництво, забезпечувати національні права українців (які проживають у Румунії) і румунів (які проживають в Україні). |
Економічний розвиток України
Основні тенденції розвитку економіки України
Зміцнення незалежності держави можливе тільки за умови створення економіки, яка динамічно розвивається, забезпечує потреби держави. Вирішення цієї задачі було складним і тривалим. Незважаючи на значні зусилля уряду, господарських працівників, громадян, економічна ситуація в Україні дотепер залишається напруженою.
Економіка України пройшла у своєму розвитку кілька періодів.
• 1991 - 1996 рр. 1. Наростання кризових явищ: скорочення виробництва, банкрутство підприємств, розрив господарських зв'язків з республіками колишнього СРСР, зростання інфляції і зовнішнього боргу Росії, безробіття, невиплати зарплат, пенсій, допомог, розгул економічної злочинності, наростання криміналізації економіки, пограбування внутрішнього ринку України в результаті відсутності митниць і належного контролю з боку держави.
2. Спроби проведення економічних реформ і виходу з кризи: створення умов для розвитку різних видів власності, підприємницької діяльності, господарської самостійності підприємств.
• 1996 - 1999 рр. Прискорення ринкових реформ. Початок стабілізації фінансової сфери ( у 1996 р. була введена національна валюта - гривня, знизилася інфляція). 2. У цілому стан економіки продовжує залишатися важким, кризовим.
• 1999 - 2002 рр. Деяка стабілізація економіки: зменшення інфляції, скорочення спаду виробництва, зростання зайнятості населення, насичення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва, утому числі і сільського господарства, початок освоєння ряду галузей і світового ринку. Але економічне становище продовжує залишатися несталим, Технічне оснащення багатьох галузей не відповідає світовому рівню. Низький рівень зарплат викликав бідність населення, що визначила низьку купівельну спроможність громадян. Це перешкоджає розширенню вітчизняного виробництва.
Причини економічних проблем 90-х років
Труднощі створення національної економіки пояснюються багатьма причинами. Національну економіку довелося створювати в несприятливих умовах. Напередодні розпаду СРСР економіка держави в цілому і союзних республік знаходилася в глибокій кризі. Ринкові реформи, що почалися в середині 80-х років, не були доведені до кінця. Уряд незалежної України, поклавши собі за мету створення могутньої національної економіки на основі соціально орієнтованих ринкових реформ, тривалий час не міг не тільки вирішити цю задачу, але й вивести країну з хаосу економічної кризи. Багато в чому це пояснювалося тим, що у Верховній Раді не було єдності думок з приводу економічної політики України, а в уряду - необхідного досвіду проведення ринкових реформ. Тому Верховна Рада спізнювалася з прийняттям необхідних законів, а заходи уряду, здійснювані в галузі економіки, виявилися недостатніми для успішного виходу з кризи і створення розвинутої економіки. Непідготовленим до нових економічних умов виявилося і все суспільство, що звикло до соціалістичних стереотипів.
Крім внутрішніх обставин, оздоровленню української економіки перешкоджали зовнішні фактори:
• Несправедливо було розділене майно СРСР між колишніми союзними республіками (Держбанк, золотий і алмазний фонди стали власністю Росії).
• У Росії також відбувалася економічна криза. Це погіршувало ситуацію в Україні, тісно пов'язаної з російською економікою.
• В Україні не було (і немає) достатньої кількості енергоресурсів (нафта, газ), без яких стабільний економічний розвиток неможливий. Україна змушена експортувати нафту і газ, ціни на які у 90-ті роки зросли, особливо в Росії і Туркменістані, які є основними постачальниками цієї сировини.
Досягнення України в проведенні ринкових реформ
| Вдалося законодавчо і практично сформувати багатоукладну економіку. Крім державної, були створені такі види власності: державно-асоціативна (частину капіталовкладень у виробництво здійснює держава, решту - трудовий колектив, який є власником нарівні з державою), акціонерна (усі працівники підприємства є власниками акцій), акціонерна відкритого типу (акції розподіляються як серед працівників підприємства, так і інших громадян), орендна, індивідуальна (приватна), спільна за участю іноземного капіталу. • Багато підприємств, переборовши кризу, вийшли на новий рівень виробництва, почали освоювати світовий ринок: «Мотор-Січ» (Запоріжжя), Сумське науково-виробниче об'єднання ім. Фрунзе, об'єднання «Азовсталь» (Маріуполь), Київські науково-виробничі об'єднання ім. Артема та ім. Антонова, завод «Комунар» (Запоріжжя), Південтяжмаш (Дніпропетровськ), Донецьке виробниче об'єднання «Норд», Миколаївський кораблебудівний завод; завод ім. Малишева (Харків) і ін. • Удалося створити достаток промислових товарів і продуктів харчування. • Почали створюватися фермерські (індивідуальні) господарства на селі. У 2002 р. був прийнятий Закон про землю, який передбачає розвиток приватної власності на землю, що повинно сприяти поліпшенню роботи всього сільськогосподарського комплексу. • Була введена національна валюта - гривня (1996 р.), вдалося зберегти відносно твердий курс гривні. • Покращилося ставлення працівників до своєї праці, підвищилася відповідальність, якість роботи. |
Етносоціальні процеси
і рівень життя населення України
Етносоціальні проблеми
Економічна криза 90-х років супроводжувалася негативними етносоціальними процесами.
• Швидке зниження народжуваності. У 1991 р. смертність в Україні перевищила народжуваність на 40 тисяч чоловік, у 1992 р. - на 100 тисяч. Почався процес депопуляції. За переписом 1989 р. в Україні проживало 51,4 млн. чоловік; за переписом 2001 р. - 48 млн.
• Зменшення тривалості життя. В Україні тривалість життя на 6 - 7 років менша,, ніж у розвинутих країнах світу. Кожна третя людина вмирає, не доживши до пенсійного віку. Велика дитяча смертність.
• Погіршення вікової структури населення в зв'язку зі збільшенням частки людей непрацездатного віку (на селі - це кожна третя людина).
• Зміна соціального складу населення: чисельність робітників, селян, інтелігенції зменшилася, тому що відбувся відтік людей, особливо молодих, з виробництва, із села, науки, культури, освіти. У результаті відбувається масова дискваліфікація населення, маргіналізація багатьох його верств (особливо безробітних).
• Різке падіння рівня життя людей. Мільйони громадян опинилися на грані бідності.
• Загострилася соціальна ситуація в результаті різкої соціальної диференціації на «бідних» і «багатих» (часто ця диференціація відбувалася не відповідно до трудового внеску і таланту). «Бідних» у країні багато, а «багатих» - вузьке коло; різниця в матеріальному стані надмірно велика.
Уряд України „протягом 90-х років доклав зусиль для вирішення етносоціальних проблем, але нестача коштів, необхідність вживання екстрених заходів в інших сферах затримали цей процес. Ключове питання всіх етносоціальних проблем 90-х років - бідність населення України. У 2002 р. Президент України Л. Кучма взяв під свій контроль вирішення проблеми бідності в країні. Поставлене завдання перебороти це явище в найближчі роки, що створить можливості для вирішення інших етносоціальних проблем.
Міжнаціональні відносини
Україна - багатонаціональна держава. За переписом 1989 р. процентне співвідношення національного складу України було таким:
• Українців - 72,6% населення (37,4 млн.).
• Росіян - 22% населення (11,3 млн.)
• Євреїв, білорусів, румунів, молдаван, болгар, поляків, угорців, татар і інших - 5,4%. Неукраїнське населення за чисельністю підрозділяється на п'ять груп.
I - росіяни (11,3 млн. чіл.).
II - нації, чисельність яких більше 100 тисяч: євреї, білоруси, молдавани, кримські
татари, болгари, поляки, угорці, румуни.
III - нації, чисельність яких не менше 50 тисяч, але не досягає 100 тис: греки,
казанські татари, вірмени, німці.
IV - нації, чисельність яких не менш 10 тисяч, але не досягає 50 тисяч: цигани, ґаґаузи,
грузини.
V - нації, чисельність яких не більше однієї тисячі.
З перших днів незалежності Україна проголосила рівноправність усіх громадян держави незалежно від їхньої національності. Досягнення політичного консенсусу (згоди) між націями, вирішення національних і міжнаціональних проблем завжди було в центрі уваги уряду. В Україні почала створюватися законодавча база, що регулює міжнаціональні відносини. Верховна Рада прийняла:
• Декларацію прав національностей України, що гарантує всім народам, національним групам рівні економічні, політичні, соціальні, культурні права.
• Закон «Про національні меншості в Україні». Закон передбачає право кожного
народу на створення культурно-національної автономії, розвиток своєї національної
культури, сповідання своєї релігії, відродження історико-культурних традицій,
використання національної символіки і т.ін.
Народ і уряд України змогли уникнути національних конфліктів. Мирно і цивілізовано були вирішені гострі національні проблеми, що могли перерости в конфлікти: повернення в Крим татарського народу, сепаратистські настрої (тобто за відділення від України) російського населення в Криму, Донбасі, східних районах України.
Екологічні проблеми
Екологічні проблеми виникли в союзних республіках СРСР ще в 70-80-ті роки в зв'язку з промисловим забрудненням навколишнього середовища, спорудженням гідроелектростанцій, водоймищ, вирубкою лісів, надмірною хімізацією сільського господарства, нерозв'язаністю задачі утилізації сміття, відходів виробництва і т.п. Екологічну ситуацію в Україні різко погіршила Чорнобильська аварія, наслідком якої було радіоактивне забруднення частини території України. До моменту набуття Україною незалежності екологічні проблеми перетворилися в екологічну катастрофу. Глибокі реформи і рішучі заходи з охорони навколишнього середовища стали життєво необхідними. Але здійснення таких реформ було затримане кризою в економіці: першочерговими стали не екологічні, а економічні питання.
У середині 90-х років промислове забруднення території України трохи зменшилося через зупинку деяких підприємств, скорочення обсягів продукції, що випускається, (а виходить, і шкідливих відходів виробництва). Але в цілому ситуація продовжує залишат