Турецько-татарська загроза

Кримське ханство як держава існувало у 1449 — 1783 рр. на землях Кримського півострова» пониззя Дніпра, Приазов'я та Прикубання. Ще в ХШ ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і ввійшла до складу Золотої Орди. У сер. XV ст. ханові Хаджі-Гірею вдалося вийти з-під золото-ординського правлін­ня і створити власну державу зі столицею у м. Бахчи­сараї. Державною релігією був іслам.

Незважаючи на існування Кримського ханства, пре­тензії на північне узбережжя Чорного моря заявила Туреччина. Вже в 1475 р. вона захопила генуезькі колонії Північного Причорномор'я і встановила своє панування а південній частині Кримського півострова, перетворивши ці території у турецьку провінцію -т. зв. Кафський селет (у його межах опинилися Херсонес, Балаклива, Мангуп,. Кафа, Керч, Тамань, Темрюк, Азов), 3 метою зміцнення своєї присутності на загарба­них землях та для контролю Чорного й Азовського морів, турки почали споруджувати в стратегічно важливих місцях фортеці. Найпотужніші з них заснували в гирлах рік: Дніпра - Кінбурн, Дністра — Акерман, Дунаю — • Ізмаїл, Дону — Азов та ін. Ряд фортець постало в таких причорноморських містах, як Очаків, Кілія, Тягиня (Бендери), Хаджибей (майбутня Одеса); було також зміцнено Перекоп, Гезлев (Євпаторія), Кафу (Феодо­сія) тощо. У результаті склалася ситуація, коли Крим­ське ханство фактично було відмежоване від Чорного моря. У 1478 р., зваживши на могутність Туреччини, воно визнало васальну залежність від неї.

Ставши васалом, Кримське ханство до певної міри виконувало роль провідника турецької політики у Східній Європі. При цьому його зовнішньополітичні акції зводилися головним чином до грабіжницьких набігів, у результаті яких найбільше страждали україн­ські землі. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Україну, вбиваючи та захоплю­ючи в неволю місцеве населення, спустошуючи міста і села, витоптуючи посіви. За підрахунками історика Я.Дашкевича, протягом XV — першої По. XVII ст. Україна внаслідок татарсько-турецьких набігів втратила бл. 2 — 2,5 млн чол. убитими та взятими в ясир (так турки називали полонених). Грабіжницькі промисли були для татар економічною необхідністю, оскільки їхнє скотарське господарство було примітивним І не могло задовольнити нагальних потреб. Торгівля ж людьми, здебільшого у Кафі, давала значні прибутки. Страшну картину невільницького ринку поч. XVII ст. змалював вірменський мандрівник, історик С.Лехаці: «... дівчаток та хлопчиків, парубків та гарних жінок, — зазначав він, — купці, взявши за руки, показували й продавали наче коней чи мулів. Інших невільників збирали десь на площі, наче отару овець. Покупці відкривали обличчя й груди молодих дівчат, обмацували з голови до ніг все їхнє тіло... Тих, які подобалися покупцям, купу­вали, віднявши у батька й матері, розлучивши з сест­рами та братами, й везли до себе...» Майже всі вони були приречені на рабську працю.

Основним покупцем невільників була Туреччина. Більша їх частина використовувалася у великих госпо­дарствах та рудниках, де працювала у жахливих, не­людських умовах «ід канчуками наглядачів. Рабовлас­ники давали невільникам образливі клички, таврува­ли, як худобу, змушували приймати іслам, тримали у чорному тілі. Ще гіршим було становище тих, як пра­вило здорових молодих чоловіків, кого посилали на суд­на веслово-вітрильного турецького флоту — «катор­ги». Тут вони правили за живу силу, що приводила а рух турецькі флотилії, до свого повного фізичного ви­снаження. Нерідко в бою, незважаючи на страшні побої, невільники відмовлялися гребти і цим спричинювали­ся до поразки турків. Траплялися на суднах і повстан­ня, зокрема, у 1599 р. козацький ватажок Самійло Кішка, який промучився на каторзі 25 років, очолив одне з них, визволив невільників і повернувся на Запо­ріжжя. Трагічною була доля хлопчиків — підлітків, за­хоплених у неволю, їх направляли в султанське військо, де перетворювали на яничар — фанатичних захис­ників мусульманства. Найвродливіших жінок та дівчат продавали до гаремів. Окремі з них займали досить-таки високе становище при султанському та ханському дворах (як Настя Лісовська з Рогатина, відома під іме­нем Роксолани, що 30 років була дружиною турець­кого султана Сулеймана Пишного) і намагалися яки­мось чином допомогти Україні.