Від Курукового озера до Кодацького порога
На. поч. 20-х років XVII ст. стосунки козацтва з польськими властями знову загострюються. Невдоволенні наслідками Хотинського миру козаки, ігноруючи всілякі урядові заборони та демонструючи свою незалежність, активно пустошили володіння Криму та Туреччини, втручалися у внутрішні справи цих країн тощо. Така поведінка викликала занепокоєння польської влади, в т. ч. й короля, який зазначав з цього приводу: «По містах і містечках королівських уся влада в руках козаків; захоплюють собі судівництво, закони видають».
Для приборкання козацтва та повстанського руху, який розгортався у Середньому Подніпров'ї, влітку 1625 р. сюди було спрямовано 30-тисячме польське військо на чолі з С.Конєцпольським. Проти нього виступили об'єднані сили місцевих повстанців та запорожців - всього бл. 20 тис. війська, яке очолив гетьман Марко Жмайло. Запеклий бій між українцями та поляками, який відбувся 25 жовтня 1625 р. під містечком Криловим не дав переваги жодній зі сторін. Наступного дня М.Жмайло, намагаючись уникнути штурму, відвів своє військо до Курукового озера (неподалік Кременчука), де заклав табір. Невдалі спроби польського війська здобути його та різке похолодання змусило С.Конєцпольського запропонувати повстанцям переговори. Поміркована частина козацької старшини погодилася на цю пропозицію, а тому скинула з посади М. Жмайла, який виступав за продовження воєнних дій, і обрала замість нього Михайла Дорошенка. Новий гетьман 5 листопада підписав з Конєцпольським Куруківську угоду,яка передбачала;
1) амністію повстанцям;
2) збільшення козацького реєстру з 3 до б тис. чол.;
3) збереження за козаками права обирати старшого, якого мав потім затверджувати король;
4) заборону козацьких походів на Крим і Туреччину тощо.
Куруківська угода задовольнила інтереси лише тієї незначної частини козацтва, яка потрапила до реєстру, але зовсім не влаштовувала десятки тисяч нереєстрових козаків, які за її умовами мали повернутися в підданство до панів. Тому більшість із них відійшла на Запоріжжя. Сюди втікали тисячі селян і міщан, які не хотіли більше терпіти панської сваволі. Вже на літо 1629 р. за порогами Дніпра зосередилося бл. 40 тис. люду, готового в будь-який момент піднятися на боротьбу проти польсько-шляхетського режиму. Останньою краплею, що переповнила чашу народного терпіння, стала діяльність Грицька Чорного, який добився гетьманської посади після смерті у кримському поході М. Дорошенка. Новий гетьман виязляв цілковиту лояльність до Польщі, прийняв унію, жорстоко карай не задоволених польською політикою, намагався посилити контроль уряду за Січчю, поклявся вести смертельну боротьбу з самовільним козацтвом. Тоді запорожці та нереєстровці обрали новим гетьманом енергійного і талановитого Тараса Федоровича (Трясила), а Г.Чорного викрали й засуди до страти. У березні 1630 р. 10-тисячнс козацьке військо вирушило з Січі на «волость». Його очолив Т.Трясило, який звернувся до українського народу з універсалом, де закликав до повстання проти поневолювачів. На його поклик до війська стали Приєднуватисяселяни, міщани, частина реєстрового козацтва- Повсталі оволоділи Корсунем, Каневом, Баришівкою, іншими селами та містами й зупинилися у Переяславі. Незабаром все Середнє Подніпров'я піднялося на ляхів.
На придушення повстання з Бара вирушив коронний гетьман Конецпольський, який закликав шляхту приєднуватися до його війська, щоб «погасити цю :пожежу хлопською кров'ю». По дорозі жовніри вирізали мешканців Лисянки, Івниці, Плесецького, Димера та інших сіл і міст Подніпров'я, не зважаючи ніна стать, ні на вік. У травні почалися запеклі бої між 20-тисячним польським військом та приблизно 30-тисячним повстанським табором під Переяславом, які тривали три тижні. Їх апогеєм стала знаменита «Тарасова ніч»,коли невеликий козацький загін проник у вороже розташування і знищив усю Золоту роту, яка охороняла штаб іскладалася зі 150 представників най знатніших родів польської шляхти. Сам Конєцвольський ледве врятувався. Загалом поляки втратили бл. 10 тис. чол. та майже всю артилерію. Було блоковано шляхи для підступу. Становище ускладнювалося також активними діями повстанських загонів по всьому Подніпров'ю. Перемога була близькою. Але на заваді їй знову стали незгоди і чвари між повстанцями. Частина старшини й реєстровці» хотіла використати сприятливий момент для закріплення своїх прав і привілеїв, а тому погодилася на пропозицію С. Конецпольського розпочати переговори.Т. Трясило ж, не бажаючи йти на угоду зі шляхтою, разом з 10 тис, своїх прихильників відійшов на Запоріжжя. 8 червня 1630 р. між козацькою старшиною, що залишилась, і С.Конецпольськмм було укладено Переяславську угоду. Вона зберігала умови попередньої Куруківської угоди, але реєстр збільшувався до 8 тис. чол. Гетьманом реєстру затвердили ТимофіяОрендарська, Переяславська угода; як і її попередниця — Куруківська, викликала величезне невдоволення серед широких кіл українського суспільства. Тисячі повстанців відмовлялися повертатися в кріпацьке ярмо і створювали нові загони або втікали на Запоріжжя, в багатьох місцевостях мали місце заворушення. Не допомогли й видані новообраним королем Владиславом IV та затверджені на сеймі у 1633 р. «Статгі для заспокоєння руського народу»,за якими узаконювалося існування православної церкви та повернення їй частини майна. Тому на поч. 1635р. сейм Речі Посполитої затвердив постанову «Про припинення козацького свавілля».Було вирішено збільшити кількість коронних військ на Подніпров'ї, щоб зміцнити контроль за українським населенням, а для повної ізоляції Запорізької Січі від решти України протягом березня — липня 1635 р, біля Кодацькогопорога збудували Кодацьку фортецю(тепер у межах м. Дніпропетровська), Сильний гарнізон, який складався з 200 німецьких найманців на чолі з французьким офіцером Ж.Маріоном,не пропускав по Дніпру човнів на Січ, а кінні роз'їзди патрулювали околиці, затримуючи всіх, хто добирався на Запоріжжя чи з нього. Порушників заарештовували й відправляли на важкі роботи або а тюрми. Розуміючи, що без припливу свіжих сил Запорізька Січ не може існувати, запорожці вирішили ліквідувати небезпеку,У ніч з11 на 12 серпня 1635р. З тис. січовиків на чолі у гетьманом нереєстрового козацтва Іваном Сули моюздобули фортецю, зруйнували її мури й винищили гарнізон. Ця подія могла стати сигналом для нового козацького повстання. Однак незабаром реєстрова старшина підступно, при допомозі підісланих зрадників, схопила І.Сулиму та його найближчих соратників, їх було відправлено у Варшаву і там страчено через четвертування.
Повстання 1637—1638 років
Страта І.Сулими, «очищення» реєстру Війська Запорізького від бунтівників та його скорочення до 7 тис. осіб викликали масове обурення та стали приводом до нового повстання., яке очолили Л.Бут (Павлюк), Я.Острянин(Остряниця), Д.Гуня. На першому його етапі керівником став полковник реєстровців Павло Бут — учасник зруйнування Кодадької фортеці. У червні 1637 р, він разом із загоном запорожців і реєстровці захопив у Корсуні артилерію реєстрового війська і перевіз її на Січ. Обраний там гетьманом, П.Бут звернувся до українського народу з універсалом; яким закликав усіх вступати до козацтва і в серпні начолі козацького війська вирушив із Запоріжжя на волость. Невдовзі повстанський рух поширився на всеПодніпров'я, особливо на Лівобережжі. Його підтримала частина реєстровців. Відбувалося масове "покозаченнняі" населення, яке почало громити панські маєтки, розправлятися з орендарями. Навіть польний гетьман М.Потоцький мусив визнати» що в Україні «всі до останнього покозачились... тут кожний хлоп — козак». Перелякана шляхта тікала зі своїх маєтків до Полиці.
16 грудня 1637 р. під Кумейками, поблизу Черкас, зійшлися 15-тисячне польське військо під проводом М.Потоцького і повстанці, яких було бл. 10 тис. чол. Бій був запеклим. Козаки успішно відбили три штурми, виявивши неабияку мужність, а ті, у кого не було зброї, «били жовнірів голоблями та дишлями". Навіть після того, як полякам під час четвертого штурму вдалося підпалити козацькі вози з порохом, що вибухнули з надзвичайною силою, козаки утримували свої позиції. Тільки пізньої ночі бій почав згасати, а на світанку повстанці, які зазнали значних втрат почали відступати. Вони дійшли до м. Боровиці, південніше Черкас, де й закріпилися. Почалася облога, безперервні обстріли й штурми місточка, Старшина умовила П.Бута погодитися на переговори з М.Потодьким, під час яких козацький гетьман був підступно схоплений. Його та ще кількох старшин згодом стратили у Варшаві. Повстанці, залишившись без керівництва і 24 грудня капітулювали.
Після цього М.Потоцькин розпорошив решту повстанських загонів і надзвичайно жорстоко приборкав селянський рух на Лівобережжі, Однак Запоріжжя лишалося нескореним. Сюди, як і раніше, стікалися великі маси народу. Спроба І.Караїмовича, що став старшим над реєстровими козаками, розгромити Січ на поч. 1638 р. наштовхнулася на рішучу протидію реєстровців, які не хотіли воювати з січовиками. Запорізьким гетьманом було обрано Яцька Острянина,котрий звернувся до народу із закликом повстання проти соціального, національного та релігійного гніту. Навесні знову розпочалися бойові дії. Повсталі, кількість яких зросла до 12 тис., захопили Чигирин, Кременчук, а потім вдало підбили ворожій наступ під Голтвою, знищивши до 3,5 тис. вояків і змусивши неприятеля відступати. Але на підмогу полякам прийшов зі свіжими силами Я.Вишневецький. Узапеклому бою під Жовнином (недалеко від впадіння Суми вДніпро)коронному війську пощастило в кількох місцях прорвати козацький табір, захопити 8 гармат і багато пороху. Вважаючи подальший опір марним, Я.Острянин з частиною війська прорвався на Слобожанщину.
Ті ж повстанці, що залишилися, обрали гетьманом Дмитра Гуню під його керівництвом зуміли дати відсіч полякай, а потім відійшли до самого Дніпра, де під шаленим обстрілом заклали новий добре укріплений табір. Зважаючи, що його важко буде взяти штурмом, поляки вирішили заволодіти ним за допомогою обло-гм,яка тривала протягом другої половини червня - початку серпня. Крім того, щоб деморалізувати козаків і прискорити їхню капітуляцію, М.ІІогоцький наказав мордувати та знищувати в околицях мирне населення. Одночасно він запропонував повстанцям переговори на умовах збереження реєстру в дотеперішній кількості. Козаки на цю пропозицію відповіли, що піднялися на боротьбу не за здобуття привілеїв кільком тисячам реєстровців, а за визволення всього українського народу від польського ярма. Тоді М.Потоцький наказав вести штурм безперервно; вдень і вночі, Потерпаючи від нестйтків їжі й боєприпасів, повстанці мужньо захищалися, надіючись на успішну місію козацького полковника Філоненка, який пробивався, до них із двохтисячним загоном та запасами харчів і боєприпасів. Але до табору зуміли дістатися лише - кілька сот козаків, а запасів харчів ледве вистачило на два дні. Втративши останню надію на допомогу, частина повстанців 7 серпня погодилася почати переговори з польським гетьманом. Ті, хто не бажай компромісу з порогом, на чолі з Гунею і Филоненком покинули табір і подалися на Запоріжжя.
Після укладення договору козаки, прокладаючись на польські обіцянки, почали невеликими групами розходитися по домівках. Проте пани й на цей раз не дотримали слова, винищивши більшу їх частину. По всій Україні почався жахливий терор, жертвами якого стали сотні й тисячі безвинних людей, незважаючи на стать і вік. Уцілілі змушені, були визнати ухвалу польського сейму — т. зв. Ординацію Війська Запорізького реєстрового,за якою:
1) скасовувалася виборність старшини, козацький суд і посада гетьмана, замість якого призначався обраний сеймом із числа шляхти комісар. Військові осавули й полковники теж призначалися з відданих Речі Посполитій шляхтичів; 2) козацький реєстр зменшувався до 6 тис. осіб, а всі «виписники» мали повернутися у підданство до своїх панів; 3) реєстрові козаки могли проживати лише в Черкаському, Канівському та Корсунському старостах; 4) міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося вступати у козаки і навіть віддавати своїх доньок заміж за козаків; 5) для контролю Запорізької Січі тут постійно мали перебуватидва полки реєстровців. На Запоріжжя можна було переходити тільки за окремим дозволом, порушники каралися смертю.
Здавалося, що цього разу козацтво було зламане остаточно. Поляки підбудували Кодак, щоб тримати в шорах січовиків. Запанувала глуха реакція. Період козацької активності змінився десятиліттям т. зв. золотого спокою. Проте це був спокій перед бурею. Україна нагромаджувала сили для рішучої боротьби за волю і чекала для нього слушної нагоди.
Лекція № 5