Посилення системноi кризи тоталiтарного ладу (серед. 60-х— початок 80-х рр.). 1 страница

Селянська реформа.

19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права.

Особливості аграрної реформи:

1. Звільнення селян відбувалося поетапно і мало тривати 20 років. Селяни спочатку переходили на становище тимчасово зобов’язаних 2. Тимчасово зобов’язаний селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. Селянин зобов’язувався виплачувати державі борг у кредит протягом 49 років. 3. Після закінчення 20-річного терміну (1881 р.) було прийнято закон про обов’язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. З 1883 р. категорія тимчасово зобов’язаних селян перестала існувати.

Таким чином, селянська реформа внесла істотні зміни в правове становище селянства України. А саме: 1) селянин мав право самостійно вирішувати сімейні і господарські питання; 2) набувати у власність нерухоме майно; 3)займатися торгівлею і різними промислами; 4)селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалось право подавати позов і відповідати в суді тощо

Земська реформа 1864 р.

Відповідно до цієї реформи у губерніях і повітах створювалися виборні (на три роки) земські установи, що мали дві ланки: земські збори і земські управи Земства не мали політичної влади і відали лише місцевими господарськими та культурно-освітніми проблемами. Уся діяльність органів земського самоврядування перебувала під наглядом губернатора і міністра внутрішніх справ.

Міська реформа 1870 р.

Ця реформа спочатку була проведена лише в шести містах України: Києві, Харкові, Херсоні, Катеринославі, Полтаві і Миколаєві, а згодом в інших українських містах. Згідно з нею створювалися виборні (на 4 роки) міські думи як розпорядчі та міські управи, як виконавчі органи. У виборах брало участь все населення, що платило податки. Міські думи і міські управи займалися в основному питаннями життєдіяльності міст і підпорядковувалися губернаторові. В 1892 р. нове міське положення урізало повноваження органів міського самоврядування.

Судова реформа 1864 р.

Ця реформа проголошувала демократичні принципи: виборність мирових суддів і присяжних засідателів, незалежність і незмінність суддів, рівність всіх перед законом, гласність тощо. Вину підсудного встановлювали присяжні судді, вибрані населенням. Вони мали вирішувати справу згідно зі своїм сумлінням. Судові засідання були відкриті, і у них брали участь зацікавлені сторони, прокурор та адвокат (адвокатура засновувалась згідно з реформою 1864 р.).

Військова реформа

Цією реформою вводилась загальна військова служба, час якої зменшувався з 25 до 4–5 років.

Отже, оцінюючи реформи 1860-х – 1870-х років, потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царського самодержавства провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Царизм не зробив головного кроку – не створив нової політичної надбудови, не проголосив Конституцію, не створив парламент. Росія і далі залишилась абсолютною монархією

 

 

67. Соціально-економічний і політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів. Конституційні реформи 1860-х рр., їх вплив на українську суспільність.

Нове пожвавлення українського руху в Західній Україні було викликане прийняттям нової Конституції 1860р., за якою краям було надано автономних прав і дозволено мати свої законодавчі органи – крайові сейми. У Галицькому сеймові українцям вдалося зайняти 49 депутатських місць. “Народовці” відбивали інтереси укр.. нац. буржуазії та уніатського і православного духовенства. У 1868р. народовці засновують громадське товариство “Просвіта”, що мало на меті поширення освіти та пробудження нац.. свідомості. “Просвіта” стала основою для виникнення нових товариств. При допомозі меценатів В.Симиренка та Є.Скоропадської-Милорадович народовці засновують у Львові Літературне товариство ім.. Шевченка, яке в 1892 було перетворене на Наукове товариство і стало центром української науки. Лідером народовців був Танякевич. Представниками лівого, радикального крила нац..-визв. руху Сх. Галичини, Пн. Буковини, Закарпаття були укр.. соціа.-демократи Франко, Павлик, Терлецький. Під впливом Драгоманова вони 4 жовтня 1890р. засновують Першу Українську Політичну Партію - “Русько-Українську радикальну партію”, політична програма якої базувалась на основі етичного і наукового соціалізму, демократії, соборності України. Партія мала представників у Віденському перламенті.

 

Соц-економ статус:

1. Колоніальний хар-р господарювання австро-угорських властей

2. Гальмування промислового розвитку західноукраїнських земель.

3. Кустарно-ремісничий характер західноукраїнської промисловості.

4. Орієнтація фабричного виробництва на добування та первинну переробку сировини

5. Хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель.

6. Гальмування впровадження технічних новацій у промисловості

7. Перетворення західноукраїнського краю на ринок збуту.

Політ. статус:

Під впливом революційних подій другої половини XIX ст. в Європі, а також у зв'язку з конституційними реформами початку 60-х pp. загострилося політичне становище . У 1860 р. відновлюється конституційний устрій, розширюються автономні права коронних країв.-намагання державницьких націй до поглинання національних меншин.

За цих обставин у Галичині намісник завжди призначався з числа польської аристократії, а не з укр.; виборча система зебезпечувала полякам відчутну перевагу в крайовому сеймі. «наскільки русини мають існувати, вирішить галицький сейм»

Виразниками суспільно-політичного руху в краї стали течії москвофілів (русофілів) і народовців (українофілів), які сформувалися ще наприкінці XVIII ст.

 

68. Передумови та тенденції формування української нації у складі Російської та Австро-Угорської імперій.

у складі Російської ї імперії.

Об'єднання в єдиному цілісному масиві абсолютної більшості українських земель — Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя і Півдня — сприяло відтворенню територіальної єдності укр. земель, що було важливою умовою становлення української нації. Водночас прихід товарно-грошового, капіталістичного господарства зумовлювали розширення економічних зв'язків між окремими місцевостями. Це забезпечувало спільність економічного життя, яка була необхідною передумовою й основою становлення української нації. Одночасно з розвитком капіталізму в Україні збільшувалася кількість населення, відбувалися зміни в його соціальному складі і територіальному розміщенні. Зокрема зростала чисельність населення. Населення України, що входила до складу Росії. Ролад феодально-кріпосницької системи й розвиток капіталістичних відносин поступово руйнували становість, відокремленість окремих соціальних верств суспільства, що певною мірою сприяло консолідації української нації. Але на шляху цієї консолідації траплялися й різні перешкоди.

В кожній нації видатну роль відіграє верхівка, еліта суспільства. В Україні після ліквідації царизмом Української козацької держави і юридичного урівняння українських козацьких старшин з російським дворянством українська верхівка у своїй більшості відмовилися від ідеї української державності, від рідної мови, зросійщились, сприйняли самодержавно-монархічну російську ідеологію, відірвались від свого народу. Тільки тонкий прошарок демократичної інтелігенції став відроджувати національну самосвідомість українського народу.

у складі Австро-Угорщини.

Західноукраїнські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття — були включені до складу Австрійської монархії і, отже, відірвані державним кордоном від природного центру українського народу—Наддніпрянської України.

Будівництво капіталістичних підприємств, розвиток залізничного та водного транспорту, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, міст, поглиблення суспільного поділу праці, господарська спеціалізація районів, посилення рухомості населення — зумовлювали розширення економічних зв'язків між окремими місцевостями. Це забезпечувало спільність економічного життя, яка була необхідною передумовою й основою становлення української нації. Одночасно з розвитком капіталізму в Україні збільшувалася кількість населення.

Розклад феодально-кріпосницької системи й розвиток капіталістичних відносин поступово руйнували становість, відокремленість окремих соціальних верств суспільства. Але відсутність української держави, наявність російсько-австрійського кордону, що роз'єднував дві частини української території, гнобительська політика урядів царської Росії й цісарської Австро-Угорщини, денаціоналізація української еліти певною мірою ускладнювали і гальмували процес формування й консолідації української нації.

 

69. Формування політичної свідомості українців в системі суспільно-політичних Росії і Австро-Угорщини (др. пол. ХІХ – початок ХХ ст.).

Формування політичної свідомості українців пов’язане з консолідацією укр. нації. Українці зх. земель мали певну територію, мовні та культурні права, що обмежувало вплив держ. структур та меншин. Однак укр. громадяни під російської України знаходилися в російському ідеологічному середовищі. Це була одна з причин гальмування формування нац.. свідомості. Ідеологічні позиції рос. українства можна поділити на 3 напрями:

-- консервативно-монархічні(в основі – незмінність існуючого сусп.-політ. ладу, русифікаторська політика, збереження самодержавства).

-- соціалістичні(представлені рухом народництва та соцю демократією).

--ліберальні(провідники лібералізму вимагали від уряду введення у Росії політичних свобод).

 

70. Передумови та специфіка українського національно руху в Російській імперії на етапі становлення індустріального суспільства. Хлопомани. Громадівський рух.

Модернізаційні реформи в Рос. імп. стимул. піднесення сусп. руху. вони певною мірою демократизували сусп-во, розширили рамкки й урізноманітнили форми суспіль. активності.

Хлопомани– інтелігенція, яка прагнула зближення з народом (1850-60 р.р.) –Основоположники: Антонович, Рильський, Познанський, Михальчук, Житецький, Чубинський

Їх мета- турбота за народ. освіту. Вони не підносили питання про відокрем-ня У. від Рос.

Хвиля контрреформ 80-90 р.р. значно усклад. ситуацію

=> развернувся народний рух:

1) Народницький рух – інтелег-я підштовх. селян

2) Соціал-демократ. рух – в основі-марксизм- теорія клас. боротьби, віра у роль пролетаріату

3) Лібераль. рух- держава має бути демократ., побудув-ня економіки за законами віль ринку, віль. конкуренції.

4) Національний рух – члени Кирило-Мефод. братсва, які поверн. із заслання

Підтримуючи нац. відродження, активно почала діяти інтелігенція. Виникають громади у різних містах У

На Західноукр. землях виразниками суспільно-політичного руху в краї стали течії москвофілів (русофілів) і народовців (українофілів), які сформувалися ще наприкінці XVIII ст

Учнівські громади. Діячі: Франко, Пучнай, Терлицький

Вони- за єдність укр. земель, розв. єдиної мови.

Дія-ть:- гуртки худож. самодіяль-ті

- концерти і творчі виставки

- друкарня у Львові

Москофіли – єд-ть укр. нар. з Рос. (Зубрицький, Купченко, Добрянський). Газети «Слово», «Галичина», «Лада»

Організ-я «Просвіта» - народовці

1868-в Галичині – Сушкевич, Коссак, Свєнціцький

Мета: поширити освіту, нац. свідомість

Діяль-ть:- твори укр. письменників

- видав-во спіль. підруч.

- друк-ня наук. альманахів

- щоріч. «Наук. календар»

Літ. тов.-во ім. Т. ШевченкаВиник у 1873

Мета: те ж саме+розв. укр. мови та літ-ри

Грушевський, Франко ,Гнатюк ,Раковський

Діяль-ть:- загальноукр. наук. центр

- видав-во праць укр. вчених

- розвиток укр. мови

Народна РадаВиник у 1885.

Романчук – засн.

Мета: - розвиток народності, лібералізм, демократія, федералізм

За Автономію в межах Австро-Угорщини

Раликальний рух ГаличиниСер. 70х р.р. 19 ст.

Герлецький ,Франко

Засади соціал-му, захист соц. інтересів

Потім із наростанням сусп-політ проблематики в укр.. сусп. під владою цих держав зароджуються політичні партії.

Захід. У.: РУРП (рус-укр радикал), УСДП(соц.-дем), УНДП(нац.-дем)

Наддніпр У:РУП (револ), УНП(народ.), Укр. соц.-дем. «Спілка»

71. Розвиток культурно-освіт. і нац.-політ руху у західноукраїнських землях у друг.пол.19ст

1862 – у Львові перша нелегаль молодіж. організ-я

Учнівські громади. Діячі: Франко, Пучнай, Терлицький

Вони- за єдність укр. земель, розв. єдиної мови.

Дія-ть:- гуртки худож. самодіяль-ті

- концерти і творчі виставки

- друкарня у Львові

Москофіли – єд-ть укр. нар. з Рос. (Зубрицький, Купченко, Добрянський). Газети «Слово», «Галичина», «Лада»

Організ-я «Просвіта»

1868-в Галичині – Сушкевич, Коссак, Свєнціцький

Мета: поширити освіту, нац. свідомість

Діяль-ть:- твори укр. письменників

- видав-во спіль. підруч.

- друк-ня наук. альманахів

- щоріч. «Наук. календар»

Літ. тов.-во ім. Т. ШевченкаВиник у 1873

Мета: те ж саме+розв. укр. мови та літ-ри

Грушевський, Франко ,Гнатюк ,Раковський

Діяль-ть:- загальноукр. наук. центр

- видав-во праць укр. вчених

- розвиток укр. мови

Народна РадаВиник у 1885.

Романчук – засн.

Мета: - розвиток народності, лібералізм, демократія, федералізм

За Автономію в межах Австро-Угорщини

Раликальний рух Галичини

Сер. 70х р.р. 19 ст.

Герлецький ,Франко

Засади соціал-му, захист соц. інтересів.

 

 

72. . Суспільно-політичні та національні питання в програмах загальноросійських політичних партій.

Загострення в Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. класових суперечностей, вихід на політичну арену пролетаріату, піднесення селянської боротьби, активізація ліберального руху — все це сприяло консолідації суспільних сил та їх розмежуванню. На цій основі порівняно швидко й інтенсивно формувалися політичні партії, які відображали інтереси й ідеологію певних суспільних класів і соціальних верств. Першою оформилася партія пролетаріату — Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП). Створення РСДРП було проголошено на І з'їзді соціал-демократичних організацій у Мінську в 1898 р. Після І з'їзду РСДРП «Союзи боротьби за визволення робітничого класу», в тому числі Київський і Катеринославський, стали комітетами РСДРП. Виникли комітети РСДРП, що об'єднували всі соціал-демократичні гуртки і групи в межах даного міста, і в Одесі (восени 1898 p.), Харкові (весною 1899 р.), Миколаєві (восени 1899 р.) та в інших містах. Велику роль у фактичному створенні революційної партії відіграла загальноросійська газета «Искра», яка почала виходити в 1900 р. в Лейпцігу. а сторінках «Искры» висвітлювалось життя трудящих України. II з'їзд РСДРП працював з 17 липня по 10 серпня 1903 р. спочатку в Брюсселі, а потім у Лондоні. II з'їзд РСДРП прийняв програму, розроблену редакцією «Искры». У програмі своїм найближчим політичним завданням РСДРП ставила повалення царського самодержавства і заміну його демократичною республікою, конституція якої забезпечувала б самодержавство народу, тобто зосередження всієї верховної влади в руках законодавчих зборів, що складені з представників народу і утворюють одну палату. Ставилися вимоги загального, рівного і прямого виборчого права, широкого місцевого самоврядування, недоторканості особи і житла, необмеженості свободи совісті, слова, друку, зборів, страйків і спілок, знищення станів і повної рівноправності громадян та ін. На II з'їзді відбувся розкол РСДРП на дві фракції: більшовиків і меншовиків. Причинами розколу були незгоди в організаційних питаннях. Наприкінці 1901 — на початку 1902 рр. у Росії внаслідок об'єднання різних народницьких гуртків і груп створилася партія соціалістів-революціонерів (есерів), яка вважала себе виразником інтересів трудового народу. У 1901—1905 рр. вона нелегально видавала газету «Революционная Россия» і журнал «Вестник русской революции». Керівниками есерів були В. Чернов, Н. Авксентьев, Г. Гершуні, К. Брешко-Брешковська та ін. Есери ставили за мету повалення царського самодержавства, встановлення республіки, демократизації суспільного й державного ладу, соціалізації землі.

Політичні партії східної України та їх підходи до суспільно-політичної і національної проблематики.

Піднесення національно-визвольного руху в західно-українських землях до рівня політичного, коли виникали політичні партії, надихнули східноукраїнських громадських діячів. Найбільш активною виявилася молодь. У 1897 р. вони створили безпартійну організацію – ЗУБО, а також революційну українську партію – РУП. Програмним документом РУП стала брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Головним гаслом Міхновського була: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Сяну аж по Кавказ.» На початку 20 ст. РУП набирала сили, стала уособленням процесу політизації національного руху. РУП видавала газету «Гасло», перший номер якої побачив світ 1 березня 1902 р. В 1902 р. Міхновський вийшов з партії й створив нову політичну організацію – Українську народну партію (УНП). У 1903 р. стався другий розкол РУП. Від неї відмежувалася група Богдана Ярошевського, яка створила Українську соціалістичну партію. Під час спроби провести свій другий з’їзд (грудень 1904) РУП розпалася остаточно. Частина її членів під керівництвом Мар’яна Меленевського та Олександра Скорописа-Йолтуховського на початку 1905 р. утворила Український соціал-демократичний союз – «Спілку», яка пішла хибним шляхом, влившись у загальноросійську РСДРП. Інша, до керівного ядра якої належали Микола Порш, Симон Петлюра, Володимир Винниченко в грудні 1905 р. трансформувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). У 1904 р. на базі ЗУБО утворилася Українська демократична партія (УДП). Серед її членів були видатні письменники й критики (Борис Грінченко, Сергій Єфремов), меценат Євген Чикаленко. Восени 1905 р. зі складу УДП вийшла група на чолі з Борисом Грінченком і Сергієм Єфремовим, яка утворила Українську радикальну партію. Однак її самостійне існування тривало недовго. Наприкінці 1905 р. вона об’єдналася з демократами в Українську радикально-демократичну партію (УРДП).

73. Політизація укр. нац. руху наприк 19ст.-поч.20 ст. Студ. рух та братство тарасівців

Молоді громади – організації радикаль. молоді у 70-80 р.р. 19 ст., які ставили собі за мету здобуття не залеж-ті України.

Проте поширене на той час захоплення Марксизмом призвело до того, що більшість радикаль. громадівців порвала з укр. рухом і приєдн-ся до рос. револ. гуртків

Але залишалися прихильники ідеї відродження укр. держави або автономії. Такими стало «братство тарасівців»(1892-1893)- засновники: Липа, Шелеман, Міхновський; також учасники: Грінченко, Коцюбинський, Вороний, Тимченко.

Мета: цілковита не залеж-ть України.

Програма:

- Самость-ть та суверен-ть України, соборної та неподільної

- Державу очолюватимуть гетьм. і сейм

- У держ власності: земл, велика промис-ть, гуртова торгівля

- Відокр-ня від держ церкви, свобода віри

- Загаль труд. повин-ть

- загаль. без оплат. освіта

- створ-ня нац. армії

Діяльність:

- організ-я лекцій ,таєм. зібрань, укр. вистав, нелегаль. бібліотеки

- встан-ня зв*язків з аналогіч. гурткамиу Полтаві, Одесі, Херсоні та ін.

У 1893-арешти тарасівців, припинило існ-ня

Значення діяль-ті:

- Перша самостій. укр. політ. орган. в Наддніпр. У.

- Уперше сформ-ся політ. мета укр. руху

 

74. Революція 1905-1907 р.р. і У. Укр. громади у I та II рос. Думах.

Початок революції - 9 січня 1905 р. в Петербурзі- розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби => «Геть самодержавство!»

Широкомасштабні народні виступи,у т.ч. і в Україні: Повстання на броненосці «Потьомкін» (червень 1905 p.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П. Шмідта (листопад 1905 p.), У Києві на чолі з Б. Жаданівським (листопад 1905 р.)

=>підписання 17 жовтня Миколою II Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свободи, декларувалося скликання російського парламенту — законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення.

Слабкість та незрілість парламентської форми правління+необхідність консолідації опозиційних => орган-я Ради робітничих депутатів більшовиками. Були в найбільших укр. містах.

У І та II Державних думах на правах парламентської фракції діяла Українська думська громада, яка налічувала у своїх лавах понад 40 депутатів і обстоювала, головним чином, право України на політичну автономію та українізацію школи, судочинства, церкви та місцевих адміністративних органів. І хоча практична ефективність думської діяльності депутатів-українців була незначною, важливе політичне значення мала можливість оприлюднення з найвищої державної трибуни національних і соціальних вимог та інтересів українського народу.

1907 р. - царський Маніфест про розпуск II Державної думи і новий закон про вибори до III Думи, ( 80% населення Російської імперії позбавлялося виборчих прав). => перша російська революція зазнала поразки.

75. Українські землі напередодні Першої світової війни: економічна та суспільно-політична ситуація.

Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися у складі двох імперій — Російської та Австро-Угорської. Вони різнились за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили імперську політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якішою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині. Територія Західної України (сучасна територія Львівської. Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської та більша частина Чернівецької областей) входили до Австро-Угорщини. Економічно більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас був вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни. Так, у 1913 р. Донбас дав 70% вугілля, що видобувалось у Російській імперії. Уже в роки війни (1915-1916 pp.) заводи, розташовані на Україні, давали 96,7% прокату, 68% — сортового металу, 99% — двотаврових балок і швелерів, 53% - солі, 81% - олова, 90% - срібла, 75% - чавуну. Крім того, сільське господарство давало 16 млн. тонн товарного зерна.У той же час на українських землях в складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Єдині галузі, що розвивалися, були лісообробна, нафтодобувна, харчова. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або відправлятися на заробітки за океан. Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.

 

76. Перша світова війна і Україна. Відношення до війни соціальних і національних прошарків та політичних організацій українського суспільства.

1 серпня 1914 року розпочал. Перша св.війн.

Трагедія укр. народу - всупереч втягнутий у війну, а його землі стали об'єктом експансії воюючих сторін. Значна територія опинилася в прифронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії. У. - центр територіаль. зазіхань з Рос. , Австро-Угор. імп,Німеччини.

Громадськість цих регіонів: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину.

В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпарт. блок — Головну Українську Раду - виступила ініціатором формування укр.військ.частин на боці Австрії. З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військ.діях

Одночасно група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський) створ. у Відні «Союз визволення України»-мета боротьба за створення самостійної України і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

В Наддніпрянській Укр. члени Тов-ва укр. поступовців виступили з закликом виступити на захист Росії- створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст- А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов.

По-різному поставились до війни політ партії: місцеві організації загальноросійськ. партій підтримали війну (крім більшовиків). Таку ж позицію зайняли укр. політ. партії — ТУП, «Спілка». Укр-ка соціал-демокр. партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику.

Позиція політ партій в Авст—Угорщ. була однозначною: вони активно підтримували австрійськ. уряд у війні з Росією.

.Війна негат. вплинула на госп-во Укр; скоротилось пром. виробн-во, Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення.

Війна загострила існуючі протиріччя в рос сусп-ві і підштовхнула сусп-во до нової револ.ї; зумовила: розкол нац-ного руху.

77. Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.

Політика урядів Австро-Угорщини і Російської імперії в українському та польському питанні у роки Першої світової війни.

Перша світова війна носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.

Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником слов'янських народів, прагнула завершити справу російських царів — об'єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям.

Австро-Угорщина, в свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.

Широкі плани щодо України розроблялись у Німеччині: Росія повинна віддати Прибалтійські провінції..., частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Приазов'ям. Особливо привабливою Україна з її сировинними і продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси були вичерпані.

 

 

78. Політична ситуація в Україні після Лютневої (1917 р.) буржуазно-демократичної революції. Суспільно-політичні сили та інститути влади в Україні на етапі 1917 – початку 1918 рр.

24-25 жовтня 1917 р. у Петрограді відбувся більшовицький переворот. Ці події до сьогоднішнього дня викликають палкі суперечки: одні переконані, що це була соціалістична революція, згодом названа Великою Жовтневою, інші вважають, що це державний переворот. Події восени 1917р.? : Прихід більшовиків до влади у Петрограді, повалення ТУ, ІІ Всеросійський з’їзд Рад робіт-х і солд-х депутатів, який прийняв декрети про землю і мир, створив більшовицький уряд – Раду народних комісарів (РНК) на чолі з В.Леніним. Причини: - кризовий стан в імперії,

- гострота політичних, соціально-економічних та національних проблем,

- зростаюча активність політичних сил,

- падіння авторитету та слабкість реально існуючої влади.

- Могутнім каталізатором подій стала Перша світова війна.

Майже одразу після Лютневої революції - питання про самовизначення України=> поява в У ще одного альтернативного центру влади — Центральної Ради —4 березня 1917 р. - переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у її відіграли три провідні укр. партії: Українська партія соціалістів-революцюнерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський). Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського.

Після одержаного повідомлення про події в Петрограді на спільному засіданні Малої Ради з представниками Українського генерального військового комітету і Рад робітничих депутатів, залізничників та ін. організацій увечері 25 жовтня 1917р. було засновано «Крайовий комітет для охорони революції в Україні (ККОР), покликаний «розпоряджатися всіма силами рево-ї демократії». ККОР визнавав себе відповідальним перед ЦР. 29 жовтня більшовики піднімають у Києві збройне повстання проти прихильників уже неіснуючого ТУ, зосереджених в основному в штабі Київського військового округу. Військові частини ЦР, які спочатку були нейтральними, підтримали більшовицьке повстання. Прихильники ТУ залишили місто. 1 листопада ЦР ухвалила рішення про поширення своєї влади на всю територію, заселену переважно українцями, а саме : Херсонську, Катеринославську, Харківську, материкову Таврію, Хомську, частину Курської та Воронезької губерній.