Правові, нормативні та організаційні основи БЖД

Сталий соціально-економічний розвиток України — це гарантування безпеки навколишнього середовища, виробництва, побутових умов для життєдіяльності лю­дини. Людство ще на початку свого існування дійшло висновку, що протистояти небезпекам краще за все, об’єднавшись у колективи і співтовариства. На тепе­рішньому етапі основною метою державної політики у сфері захисту населення від різного роду небезпек є гарантований рівень безпеки особистості, суспільства і держави у межах науково обґрунтованих критеріїв прийнятого рівня ризику сучасної системи безпеки, яка б базувалася на принципах міжнародного права.

Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я лю­дини та навколишнього середовища і забезпечення без­пеки як у надзвичайних, так і у буденних ситуаціях. Ці відносини регулюються законодавчими і нормативно-правовими актами різної юридичної сили — Конститу­цією, законами, урядовими підзаконними актами, відом­чими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади щодо безпеки життєдіяльності.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законо­давство України про основи національної безпеки України, про охорону здоров'я, про охорону праці, про дорожній рух, про правові засади цивіль­ного захисту, про охорону навколишнього середовища тощо.

Закон України "Про основи національної безпеки України" (при­йнятий 19.06.2003 р.) відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політи­ки, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутріш­ніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

У Законі визначено, що національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своє­часне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенцій­них загроз національним інтересам. Об'єктами національної безпеки є:

· людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

· суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, істо­ричні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і на­вколишнє природне середовище іприродні ресурси;

· держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

· пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

· верховенство права;

· пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

· своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтере­сів реальним і потенційним загрозам;

· чітке розмежування повноважень та взаємодія органів держав­ної влади у забезпеченні національної безпеки;

· демократичний цивільний контроль над Воєнною організаці-ію держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

· використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Серед пріоритетів національних інтересів України є забезпечен­ня екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності гро­мадян і суспільства, збереження навколишнього природного сере­довища та раціональне використання природних ресурсів, а також розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створен­ня умов для розширеного відтворення населення тощо.

Правовою основою щодо безпеки життєдіяльності є Конституція України, яка проголошує:

"Кожна людина має невід'ємне право на життя... Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, жит­тя і здоров'я інших людей від протиправних посягань" (стаття 27).

"Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування... Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує сані­тарно-епідемічне благополуччя" (стаття 49).

"Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди" (стаття 50).

Закони України:"Про охорону здоров'я", "Про охо­рону праці", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечен­ня санітарного та епідеміологічного благополуччя на­селення", "Про використання ядерної енергії та радіацій­ний захист", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про дорожній рух", "Про поводження з радіоактивними відходами".

Положення вказаних законів конкретизуються у спе­ціальних підзаконних нормативно-правових актах, які приймаються Кабінетом Міністрів України, Міністер­ством охорони здоров'я, МНС та іншими державними органами.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соці­альні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, висо­кої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюва­ності, інвалідності та смертності, поліпшення спадко­вості.

Закон України«Про охорону здоров'я населення». Цей закон визначає правові, організаційні, економічні, соціальні основи охорони здоров'я населення України. За Конституцією України, кожен громадянин України має право на охорону здоров'я. Це право передбачає:

· життєвий рівень, необхідний для підтримки здоров'я людини;

· безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

· безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

· створення мережі закладів охорони здоров'я;

· кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;

· компенсування шкоди, завданої здоров'ю;

· надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги;

· здійснення державного нагляду в сфері охорони здоров'я;

· встановлення відповідальності за порушення прав громадян у сфері охорони здоров'я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:

· визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

· дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охоро­ни здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

· гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загаль­нолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

· рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

· відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матері­ально-технічна і фінансова забезпеченість;

· орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомо­ги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досві­дом у галузі охорони здоров'я;

· випереджувально-профілактичний характер, комплексний со­ціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я та ін.

Держава, згідно з Конституцією України, гарантує всім громадянам реалізацію їхніх прав у сфері охорони здоров'я людини.

Особливої актуальності набуває Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06.04.2000 р. Цей Закон спрямова­ний на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встанов­иш права, обов'язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб V сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Закон України "Про правові засади цивільного захисту" від 24 червня 2004 року визначає правові та організаційні засади у сфері цивіль­ного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій тех­ногенного, природного та військового характеру, повноваження ор­ганів виконавчої влади та інших органів управління, порядок ство­рення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

Згідно з цим законом цивільний захист здійснюється з метою:

· реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культур­них цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;

· подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі на­слідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав від­повідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Цей закон регулює суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права й обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

У статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Згідно зі статтею 4 громадяни мають право на:

· безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

· участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

· відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок пору­шення підприємствами, установами, організаціями, громадянами са­ні гарного законодавства;

· достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, і здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Згідно із Законом України «Про цивільну оборону України» від З лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимо­гу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Мініс­трів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого само­врядування, керівництва підприємств, установ і організацій незале­жно від форм власності і підпорядкування.

Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»від 8 лютого 1995 року є основоположним у ядерному зако­нодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов'язки грома­дян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії.

Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 р. визначає правові, організаційні, соціальні та економічні засади діяль­ності, пов'язаної з перевезенням небезпечних вантажів залізничним, морським, річковим, автомобільним та авіаційним транспортом. Ос­новним напрямком державної політики у сфері перевезення небезпеч­них вантажів є виконання вимог екологічної, радіаційної і пожежної безпеки, фізичного захисту, захисту здоров'я людей, охорони праці, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення та безпеки руху.

Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р. визна­чає організаційні та правові основи захисту громадян України, іно­земців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 р. визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяль­ності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обме­ження (локалізації) розвитку і локалізації наслідків.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охо­рони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних ор­ганів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання. Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону Укра­їни «Про охорону навколишнього природного середовища»від 25 червня 1991 року. Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні ос­нови організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природ­ного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, викорис­тання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збере­ження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ланд­шафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.