ЯКУ РОЛЬ В РОКИ ВІЙНИ ВІДІГРАЛА УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)?

Захопивши територію України, гітлерівці встановили жорстокий окупаційний режим з метою перетворити народ у робочу силу, а частину його знищити чи переселити в інші міста. За час окупації понад 2 млн. Чоловік були вивезені з України в Німеччину на роботу.

Проте народ України не став на колоні перед окупантами. В бій з ворогом вступили численні партизанські загони, підпільники. В опублікованих джерелах наводяться різні цифрові дані про кількісний склад радянських партизанів і підпільників. Зокрема за обліком Українського штабу партизанського руху в 1914 році партизанські формування на Україні налічували 70 тис. бійців. Партизанські резерви лише в чотирьох областях, на які приходилась найбільша концентрація території не було жодного пункту, де б не існували партизанські резерви.

Партизани і підпіль застосували найрізноманітніші форми боротьби. Особливо ефективними були їх дії, на комунікаціях ворога. Важливе воєнне і політичне значення мали рейди по тилах противника партизанських з’єднань С.Ковпака ( в Карпатах), О. Сабурова (на Житомирщину), Федорова (на Волинь), М.Шукаєва, М.Наумов, І.П.Вернигори (на Правобережжя і в західних областях України та Польщі). Фашистське командування було змушене відволікати з фронту для боротьби проти партизан 880 тисячну армію.

За роки війни партизани і підпільники України знищили близько 500 тис. гітлерівських солдат і офіцерів та прислужників окупантів розгромили 467 ворожих гарнізонів і комендатур, пустили під укіс 4959 ешелонів з військами і бойовою технікою ворога підрозділи 1568 танків, 15 тис. автомашин, 719 гармат, 211 літаків. За бойові успіхи уряд СРСР огородив орденами й медалями 57 тис. партизан і підпільників України.95 із них стали Героями Радянського Союзу ( в т. ч. С.Ковпак, А.Федоров –двічі героями).

В кінці 1942 р. на окупованій території України виникло військове формування ОУН – Українська повстанська армія (УПА). Процес створення УПА викликав занепокоєння німецьких властей, оскільки проходив під гаслом боротьби за національну ідею і самостійну соборну Україну. Це суперечило німецький колоніальний політиці і тому окупанти вдалися до репресій.

Проголошення збройної боротьби за національну ідею, як головної мети УПА, репресії німців забезпечили приплив у повстанську армію добровольців. Але не зважаючи на проголошенні лозунги і заяви : керівництво ОУН та повстанської армії з самого початку проявляло обережність щодо дії проти німецьких гарнізонів. В існуючих публікаціях відсутні будь-які узагальнюючі данні про боротьбу УПА з німецько-фашистськими загарбниками. Відмічаються лише поодинокі випадки нападів бандерівських підрозділів на поліцейські дільниці і невеликі групи німецьких військ з метою роздобути зброю або звільнити українську молодь від вивезення в Німеччину.

Командування УПА, її головний командир В. Шуцевич, свої зусилля зосереджували на боротьбі з партизанами, Червоною Армією, радянським активом. Ця боротьба посилилась у зв’язку з корінним переломом у Великій вітчизняній війні та наближення лінії фронту до західних кордонів СРСР. Спільна загроза з боку радянських збройних сил обумовила тактику все більшого взаємосприяння між ОУН-УПА і окупантами. Свідченням цього стало, зокрема, звільнення гітлерівським урядом восени 1944 року з концтаборів ув’язнених туди вантажів ОУН-УПА, Бандери, Боровця, Мельника, Стецька. Документи з фашистських архівів та військового міністерства Великобританії, зізнання офіцерів фашистської розвідки свідчать про серію угод між командуванням німецьких армійських з’єднань і УПА про спільні дії проти наступаючої Червоної Армії і радянських партизан та підпільників у 1943-1944 рр. Бійцями УПА були вбиті зокрема командуючий фронтом Червоної Армії генерал М.Ватутін та радянський розвідник М.Кузнецов.

Капітуляція Німеччини була водночас і кінцем української повстанської армії. До травня 1945 року десятки тисяч учасників УПА відгукнулися на заклик керівництва УРСР і стали на шлях мирної праці. Залишки повстанської армії продовжували збройну боротьбу і були розгромлені органами держбезпеки і внутрішніх справ.

Частина упівців влилася в мережу ОУН, окремі групи вийшли за межі СРСР.

З документами й матеріалами можна ознайомитися в такій літературі:

История Украинской ССР т. 8 –К. 1984;

Советская Украина в годы Великой Отечественной Войны. Документы и материалы в трёх томах. К. 1980;

Секретні документи рейху про діяльність ОУН-УПА 1941-1944 рр. // Літературна Україна 19 грудня 1991;

Шевчук В. Українська Повстанська Армія // Політика і час. – 1991, №11.

Коваль М. ОУН-УПА і „третій рейх” // Політика і час. – 1991, №5.

Як і проти кого боролась ОУН-УПА.// Політика і час 1991, № 8.

ЯКУ РОЛЬ ВІДІГРАЛА БОРОТЬБА В ТИЛУ ФАШИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ НА УКРАЇНІ У ЗРИВІ ЕКОНОМІЧНИХ ПЛАНІВ ГІТЛЕРІВЦІВ?

Керівництво фашистської Німеччини ставило здійснення своїх агресивних планів у війні проти СРСР у пряму залежність від використання економіки окупованих районів. Велике місце в цих планах відводилось пограбуванню народного господарства України.

Для проведення економічної експансії на окупованій території було створено розгалужений апарат. Одних лише сільськогосподарських керівників ( Ляфюрерів) – тобто гітлерівських ставлеників на місцях з необмеженою владою, на Україні досягло 14 тис. чол.. Крім того діяло 23 господарських інспекцій, 16 філій німецьких монополій. Було також створено кілька акціонерних товариств.

Серед них головне управління вугільною промисловості Сходу, металургійне об’єднання „Схід”. Концерн, очолюваний Герингом, узяв контроль над підприємствами важкої промисловості. Організацію робіт у Донбасі було доручено фірмі „Сіменс”.

Народному господарству України загарбники завдали величезних збитків. До Німеччини було вивезено сотні тисяч тонн сировини, продовольства, промислове устаткування, культурні цінності. Шкода завдана Українській РСР, становила 285 млрд. карбованців або 42% загальних витрат, що їх зазнав увесь СРСР від німецько-фашистської окупації.

Проте в цілому економічні плани Рейху на Україні були зірвані. Гітлерівцям вдалося частково налагодити роботу лише 9,02% довоєнної кількості підприємств видобути всього ?% донецького вугілля ( порівняно з довоєнним виробництвом). Фашисти змушені були надіслати в Донбас 1730 шахтарів, демобілізувавши їх із своїх фронтових частин. Однак і це не допомогла. Для своїх потреб німці навіть ввозили вугілля в Донбас із Верхньої Сілезії.

За роки окупації гітлерівці одержали 200 тис. тонн української залізної руди ( така кількість руди видобувалась до війни за три доби); заготовили 15% запланованого лісу, близько 28% зерна.

Головною причиною зриву економічних планів фашистів на Україні стало розгортання масової антифашистської боротьби українського народу. Важливе місце в цій боротьбі належало партизанам і підпільникам. У Ровенській, Житомирській, Сумській, Кам’янець-Подільській областях, де виникли великі партизанські краї і зони, гітлерівці втрачали можливість безперешкодно грабувати народне майно. Генеральний комісар Житомирського округу скаржився в червні 1943р., що органи окупаційної влади фактично здійснюють свої функції лише в 5 районах із 18. „Якщо в 1942р. ми зібрали 49 тис. зерна, то в цьому ми маємо лише 4,5 тис.” – повідомляв комісар.

Активними були дії партизан і підпільників по поверненню награфленого фашистами майна. Партизанський загін М.Соболева, який діяв у Лубенському районі Полтавської області, в період відступу фашистів відбив у ворога близько 4-х тисяч тонн зерна, 4,5 тис. голів великої рогатої худоби, 2,4 тис. коней, багато сільськогосподарського реманенту. Найбільш масовими формами антифашистської боротьби був економічний саботаж і диверсії, які чинило все населення окупованих районів. Робітники підприємств і установ луганська, ризикуючи життям, не виходили на роботу. Саботаж луганчан особливо посилився після перемоги радянських військ під Сталінградом.

Робітники Кадіївки зірвали пуск шахти №6, на Криворіжжі 7 раз затоплювався рудник. У Полтаві окупанти намагалися відбудувати паровозоремонтний завод, але робітники вивели із ладу заводську піч, електростанцію, псували деталі.

Подібні приклади були типовими по всюди.

Сільське населення також виявляло масовий опір „ новому аграрному порядку”. Селяни ухилялись від здачі сільськогосподарських продуктів, псували майно колгоспів і радгоспів, палили награбоване фашистами продовольство. Починаючи з осені 1941 р. і восени 1942 р. із-за саботажу, значна частина орних земель не засівалась. Восени 1943 р. під час відступу фашисти категорично заборонили проводити сівбу зернових. Але селяни Полтавщини, наприклад, засіяли понад 300 тис. га.

Значних розмірів набув опір населення примусовому вивезенню на роботу в Німеччину. Цей опір виявлявся в неявки людей на біржу праці, медичну комісію, збірний пункт. За даними генерального комісара Київського округу, на початок липня 1943р. близько 90 тис. чол.. ухилилось від явки на комісію, а також переховувались від поліцейських облав.

З наближенням звільнення від фашистської окупації населення захоплених територій ще активніше протидіяло економічній політиці гітлерівців, сприяло Радянській армії, партизанам.

Література до питання:

Украинсская СРСР в годы Великой Отечественнлй Войны. Хроника событий. – К., 1985.

Агорулько М.М., Юденко А.Ф. Крах плана «Ольденбург». – М., 1974.

Немятий В.Н., В борьбе за срыв грабительских планов фашистской германии. – К., 1982.

Перступные цели – преступные средства. Документы об оккупационной политике фашистской Германии на территории СССР ( 1941-1944 гг.) М., 1985.