Небезпеки техногенного характеру 2 страница

Оскільки будь-яка соціальна група чи людина, яка в одному разі є суб'єктом системи, іншим разом є лише складовою частиною іншого суб'єкта іншої системи, а той, в свою чергу, входить до суб'єкта більш високого рівня, то існують системи «людина — життєве середовище» різного рівня. Рівні цих систем визначаються рівнем їхніх суб'єктів. Отже, базуючись на вище наведеному прикладі, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовище» з однієї особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населеного пункту тощо.

Для систем різного рівня різними є не лише суб'єкт, а й об'єкт — життєве середовище, оскільки межі його визначаються тим, де перебува­ють або можуть перебувати в даний час члени соціальної спільноти — суб'єкта системи. Від рівня системи «людина — життєве середовище» залежить також віднесення небезпеки до відповідної категорії - вража­ючий фактор, небезпечна ситуація чи джерело небезпеки, що було відмічено в 1.1.3.

Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільноти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища.

Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище складається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.

Для систем будь-якого іншого рівня завжди необхідно визначити, які люди і спільноти є внутрішніми складовими тієї спільноти, для якої розглядається система «людина — життєве середовище», а які є елементами соціального середовища, що оточує цю спільноту.

 

 

Галузь знань: 1001 «Ветеринарія»

Напрям підготовки: 6.110101 «Ветеринарна медицина»

ОКР: бакалавр

Термін навчання: повний

 

Дисципліна «Охорона праці та безпека життєдіяльності»

 

Тема 2. РИЗИК ЯК ОЦІНКА НЕБЕЗПЕКИ

 

В результаті вивчення цього розділу Ви повинні знати:

характеристики та оцінки небезпек;

визначення ризику;

основні положення концепції прийнятного ризику;

необхідність та можливість управління ризиком;

методи попереднього аналізу небезпек.

 

На основі набутих теоретичних знань Ви повинні вміти:

визначати оцінку ризику небезпеки;

розраховувати загальній та груповий ризик;

визначати прийнятний ризик;

користуватись основними пожежнями управління ризиком;

виконувати попередній аналіз небезпек.

 

План

(логіка викладу і засвоєння матеріалу)

 

2.1. Загальна оцінка та характеристика небезпек

2.2. Оцінка ризику небезпеки

2.4. Управління ризиком

Література

1. Скобло Ю. С., ЦапкоВ.Г., Макаренко Д.І. Безпека життєдіяльності Львів.: Афіша. 2001.- 255 с.

2. Джигерей В.С. Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності Львів.: Афіша. 2001.- 255 с.

3. Скобло Ю.С. Безпека життєдіяльності Вінниця.: Нова книга. 2000.- 368 с.

4. Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б. Безпека життєдіяльності Київ.: Кондор. 2003. 424 с.

5. Чирва Ю.О., Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності Київ.: Атіка. 2001. 304 с.

6. Скобло Ю.С., Цапко В.Г., Мазаренко Д.І., Тіщенко Л.М. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. – Київ.: Знання, 2004. – 397 с.

7. Ярошевська В.М. Безпека життєдіяльності. Підручник. – Київ.: Професіонал, 2004.

8. Бедрій Я.І., Нечай В.Я. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Львів.: Магнолія, 2007. – 499 с.

2.1. Загальна оцінка та характеристика небезпек

 

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров'ю, шкодою природному чи техногенному середо­вищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність ок­ремих людей. Квантифікація небезпеки, або кількісна оцінка збитків, заподіяних нею, залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матері­альних (в тому числі і природних) цінностей, що перебували там, при­родних ресурсів, перспективності зони тощо.

З метою уніфікації будь-які наслідки небезпеки визначають як шкоду. Кожен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараже­ної території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.

Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R-n/N.

 

Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності тощо.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 1998 р. в Україні загинула у побутовій сфері 68 271 людина. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб. Відтак, числове значення загального ризику смер­тельних випадків у побутовій сфері 1998 р. становило:

 

R = 68 271 / 50 100 000 = 0,001362=1,362 • 10-3=1362 • 10-6

 

З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона гро­мадян, які проживали в Україні 1998 р., в побутовій сфері загинули 1 362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти (Кч), який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що коефіцієнт частоти смер­тельного побутового травматизму в Україні в 1998 р. становив 1,362.

 

2.2. Оцінка ризику небезпеки

 

Для того щоб пояснити, що будь-яка система, яка надає деякий рівень особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових пере­ваг, містить необхідний, навіть обов'язковий елемент ризику, зробимо невеличкий відступ.

Наприклад, безпечні леза не є зовсім безпечними, вони тільки безпечніші, ніж їхні аналоги. Вони забезпечують допустимий рівень ризику поряд зі збереженням переваг менш безпечних пристроїв, які вони замінюють. Жоден літак не зміг би піднятися у небо, жодна машина не змогла б рушити, жоден корабель не зміг би вийти у море, якщо б виникла необхідність перед цим виключити усі ризики та усі небезпеки.

Існує ризиковий баланс між відомими перевагами та недоліками кон­сервантів, що використовуються у харчовій промисловості, між відомими перевагами використання радіації для медичної діагностики і лікування (напр., рентгенівська діагностика, радіаційна терапія) та відомими загрозами людському здоров'ю від впливу радіації.

Отже, безпека є насправді відносним поняттям. Абсолютної безпеки для всіх обставин та умов не існує. Просте запитання: «Яка безпека є достатньою?» не має простої відповіді. Вираз «безпека на 99,9%», що використовується для означення високого рівня гарантії або низького рівня ризику, особливо в рекламі, не може вважатися коректним.

Для того щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні критерії.

Категорії серйозності небезпеки, представлені у табл. 1.1, встанов­люють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків небезпечних умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання про­філактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона застосовується для певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до категорії І (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до категорії IV (незначні небезпеки).

Таблиця 1.1.

Категорії серйозності небезпек

Небезпека Категорія Опис нещасного випадку
Катастрофічна І Смерть або зруйнування системи
Критична ІІ Серйозна травма, стійке захворювання, Суттєве пошкодження у системі
Гранична III Незначна травма, короткочасне захворювання, Пошкодження у системі
Незначна ІV Менш значні, ніж у категорії ІІІ, травми, Захворювання, пошкодження у системі

Рівні ймовірності небезпеки, представлені у табл. 1.2, є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або непідконтрольної небезпеки, базуючись на вищій ймовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти виснов­ку щодо специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас методики визначення серйозності і ймовірності небезпеки, можна визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно ймовірних наслідків та ймовірності, що такі наслідки будуть мати місце.

Таблиця 1.2.

Рівні ймовірності небезпеки

Вид Рівень Опис наслідків
Часта А Велика ймовірність того, що подія відбувається
Можлива В Може трапитися декілька разів за життєвий цикл
Випадкова   С   Іноді може відбутися за життєвий цикл  
Віддалена D Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу
Неймовірна Е Настільки малоймовірно, що можна припустити, що така небезпека ніколи не відбудеться

 

Наприклад, якщо зіткнення літаків у повітрі, без сумнівів, буде класифікуватися як категорія (катастрофа), то її можливість або ймовірність буде віднесена до рівня D (небезпечна). І навпаки, зіткнення двох автомобілів на переповненій автостоянці може бути класифіковане як небезпечна подія з ймовірністю, що належить до рівня А (часта) або рівня В (можлива).

Звідси випливає, що коли потенційна небезпека події буде віднесена до категорії І (катастрофічна) з рівнем імовірності А (часта), то всі зусилля без сумнівів потрібно спрямовувати на виключення цієї небезпе­ки з конструкції або забезпечити посилений контроль до запуску системи або проекту.

Легко помітити, що серйозна небезпека може бути припустимою, якщо може бути доведено, що її ймовірність надто низька, так само може бути припустимою вірогідна подія, якщо може бути доведено, то результат її незначний. Ці міркування дають підстави для припущення, що ймовірність припустимого ризику небезпеки обернено пропорційна її серйозності.

 

2.3. Концепція прийнятного (допустимого) ризику

 

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, граничне допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Граничне допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної без­пеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтува­ний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у праг­ненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічно­го становища, розвитку науки та техніки.

На рис. 2.1 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прийнятного ризику. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

 

 

 

Витрати па безпеку

Рис. 2.1. Визначення прийнятного ризику

 

Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інвестицій у

технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, то дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Справді, коли працюють, навіть дотримуючись усіх встановлених відповідними правилами охорони праці стандартних значень, все ще існує деякий рівень залишкового ризику, який неминуче повинен бути присутнім. Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним — вирішує керівництво. Результат цього рішення буде впливати на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце посідає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.

 

2.4. Управління ризиком

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами.

Такими шляхами, наприклад, є:

повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;

удосконалення технічних систем та об'єктів;

розробка та використання спеціальних засобів захисту;

заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих за­ходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

З питань управління ризиком не останнє місце посідає вартість цього управління.

На цій гіпотетичній ілюстрації показана система, в якій допускається прийнятною ймовірність небезпечної ситуації 1 з 1000, якщо витрати менші або дорівнюють $5000. Так само була запроектована втрата $5 млн, якщо можливість такої ситуації — 1 з 1 млн була б прийнятним ризиком. Використовуючи цю концепцію як базову лінію можна визначити якісні та кількісні межі для будь-яких інших ситуацій. Проте, оскільки залежність вартості витрат від ризику встановлюється на фазі розробки проекту, в процесі його реалізації іноді стає очевидним, що деякі обставини змушують збільшити ризик порівняно з програмованим.

Отже, вартість не є єдиним та головним критерієм встановлення прийнятного ризику. Важливу роль, як показано вище, відіграє оцінка процесу, пов 'язана з визначенням та контролем ризику.

 

 

Галузь знань: 1001 «Ветеринарія»

Напрям підготовки: 6.110101 «Ветеринарна медицина»

ОКР: бакалавр

Термін навчання: повний

 

Дисципліна «Охорона праці та безпека життєдіяльності»

 

Тема 3. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ «ЛЮДИНА - ЖИТТЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ»

В результаті вивчення цього розділу Ви повинні знати:

Структуру оточуючого середовища;

Сутність природного, техногенного та соціального оточуючого середовища;

На основі набутих теоретичних знань Ви повинні вміти:

розрізняти біологічні, соціальні та психологічні аспекти здоров'я людини;

аналізувати вплив на стан здоров'я людини негативних чинників; визначати характерні ознаки здоров'я;

керувати своїм здоров'ям, економно його використовувати протягом усього життя та знаходити заходи для його збереження;

уникати небезпек або зменшувати їх дію, зберігати своє здоров'я;

виявляти вплив якісного стану компонентів середовища життєдіяльності людини на рівень її здоров'я, життєдіяльність і тривалість життя;

План

(логіка викладу і засвоєння матеріалу)

 

3.1. Середовище життєдіяльності людини

3.1.1. Природне середовище

3.1.2. Техносфера

3.1.3. Ноосфера

3.1.4. Соціально-політичне середовище

3.2. Медико – біологічні та соціальні проблеми здоров’я

3.2.1. Основні визначення здоров'я

3.2.2. Вплив негативних факторів на здоров'я людини

 

Література

1. Скобло Ю. С., ЦапкоВ.Г., Макаренко Д.І. Безпека життєдіяльності Львів.: Афіша. 2001.- 255 с.

2. Джигерей В.С. Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності Львів.: Афіша. 2001.- 255 с.

3. Скобло Ю.С. Безпека життєдіяльності Вінниця.: Нова книга. 2000.- 368 с.

4. Скобло Ю.С., Соколовська Т.Б. Безпека життєдіяльності Київ.: Кондор. 2003. 424 с.

5. Чирва Ю.О., Баб’як О.С. Безпека життєдіяльності Київ.: Атіка. 2001. 304 с.

6. Скобло Ю.С., Цапко В.Г., Мазаренко Д.І., Тіщенко Л.М. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. – Київ.: Знання, 2004. – 397 с.

7. Ярошевська В.М. Безпека життєдіяльності. Підручник. – Київ.: Професіонал, 2004.

8. Бедрій Я.І., Нечай В.Я. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Львів.: Магнолія, 2007. – 499 с.

 

3.1. Середовище життєдіяльності людини

Природне середовище

Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні — космічний простір, а у вужчому - біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Земля — одна з планет Сонячної системи, найбільша з планет земної групи (Меркурій, Венера, Марс, Земля), середній радіус — 6371 км, відстань до Сонця — 150 млн км, маса Землі становить 1/330006 маси Сонця.

Сонце — це найголовніша зірка Сонячної системи, температура по­верхні близько 6000 °С, Земля отримує всього одну двомільярдну час­тину сонячного випромінювання. Цього досить, щоб обігріти Землю та постачати необхідною енергією весь рослинний та тваринний світ.

Атмосфера — це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею. Дуже своєрідні кліматичні умови в атмосфері. Атмосфера поділяється на шари, в яких з висотою змінюється температура. На висоті 8-10 км температура становить 40-50 оС нижче нуля, а на висоті біля 60-70 км знаходиться повітряний шар з досить помірною температурою, близькою до О °С. Причини виникнення цього теплого шару атмосфери пояснюються явищем абсорбції (поглинання) молекулами озону і кисню ультрафіолетового випромінювання Сонця. Саме тут проходить озоновий захист життя Землі від жорсткого для всього живого випромінювання Сонця. Енергія радіації, що абсорбується, перетворюється у теплову енергію газових молекул. Сонячна радіація, яка проходить до земної поверхні, має зовсім безпечні границі, а всі ультрафіолетові промені з мен­шою довжиною хвилі в'язнуть у цьому невидимому, легкому, але непроникному шарі повітряного океану.

З віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, а й його склад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100 км. До складу атмосфери входять азот — 78,08%, кисень — 20,95% і аргон — 0,93%. На частку вуглекислого газу, неону, гелію і всіх інших газів, які присутні у повітрі, в мікрокількості, припадає лише трохи більше 0,04%. У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря змінюється. Важливою змінною складової атмосфери є вуглекислий газ. Ще 100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі, був 0,008%, тепер — 0,0318%,, а в містах ще вищий.

Приблизно до висоти 400-600 км зберігається переважно киснево-азотний склад атмосфери. Істотна зміна складу повітря спостерігається лише з висоти близько 600 км. Тут починає переважати гелій. “Гелієва корона Землі”, як назвав гелієвий пояс В.І.Вернадський, простягається приблизного висоти 2 тис. км від поверхні Землі, а далі вище 2-3 тис. км переважає водень. Так поступово газова оболонка Землі перетворюється у міжзоряний простір, який складається на 76% (за масою) з водню і на 23% з гелію.

За характером зміни різних параметрів атмосферу Землі розділяють на такі шари: тропосфера (9-18 км), стратосфера (50-55 км), мезосфера (80-90 км), термосфвера (вище 90км до 800-1000км) і екзосфера (вище 800-1000км).

За складом повітря виділяють також озоносферу, яка приблизно збігається зі стратосферою і має максимальну концентрацію озону на висотах 20-25 км. Основна маса озону сконцентрована на висотах 10-15 км, але озон присутній і у приземному шарі повітря (де він відіграє важливу роль у фотохімічних перетвореннях продуктів антропогенних забруднень атмосфери) і на висотах 50-80 км, де відбуваються основні процеси природного утворення і руйнування озону.

Атмосферне повітря — один з найважливіших природних ре­сурсів, без якого життя на Землі було б абсолютно неможливим. Атмо­сферний кисень 02 необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і мікроорганізмів. Організму людини і тварин необхідний постійний притік кисню. Основне джерело утворення кис­ню— це фотосинтез зелених рослин, Підраховано, що рослини Землі за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд т кисню. Близько 80% всього кислю в атмосферу постачає морський фітопланктон, 20% виробляє наземна рослинність.

Вуглекислий газ — обов'язковий компонент фотосинтезу рослин. Він надходить в атмосферу внаслідок виверження вулканів, розпаду органіч­них, речовин, дихання живих організмів, виділення з поверхні теплих океанів, а витрачається атмосферою на фотосинтез рослин, розчинення в холодній воді океанів, перетворення силікатів вивітрюваних гірських порід у карбонати. Рослини за рік поглинають близько 100 млрд т оксиду вуглецю, тобто близько 6% усього наявного вмісту його в атмосфері. Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю є світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в сто разів більше оксиду вуглецю ніж його є у всій атмосфері.

З основних компонентів атмосфери найбільше змінюється вміст у повітрі водяної пари. Вміст водяної пари в атмосфері визначається співвідношенням процесів випарювання, конденсації і горизонтального перенесення.

Водяна пара — це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Наявні в атмосфері водяна пара і діоксид вуглецю захищають земну поверхню від надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б не +15, а -23 °С.

Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впли­ває на її радіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших фак­торів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, процеси газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на Клімат Землі.

Клімат — це багаторічний режим погоди, властивий тій чи іншій місцевості. Кліматичні умови Землі створюються внаслідок взаємопов'язаних процесів теплообмі­ну, вологообміну і загальної циркуляції атмосфери. Клімат характеризується середніми показниками світла, температури, вологості повітря, рівнем опадів, рівнем радіації, атмосферного тиску, напрямками вітрів тощо.

Великий вплив на погоду та життєдіяльність людини мають проце­си, які відбуваються на Сонці. Виплески сонячної активності розігріва­ють зовнішні шари атмосфери Землі, змінюють їх густину і хімічний склад, могутні потоки заряджених частинок і випромінювань проника­ють в атмосферу, «переколочують» всю повітряну оболонку. Від цього змінюється і сама погода, і реакція на її зміни в організмі людини.

Гідросфера — це водяна обо­лонка Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70% по­верхні земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода перебуває у твердому стані. Основна частина води (понад 80%) перебуває у глибинних зонах Землі — в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює грунтові, підґрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).

Без води не може існувати й людська цивілізація, бо вода використо­вується людьми не лише для пиття, а й для забезпечення своїх санітар­но-гігієнічних та господарсько - побутових потреб. Вода використовується у промисловості, побуті, сільському господарстві, як джерело енергії.

Багато джерел і водоймищ мають лікувальне призначення.

Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна — з вмістом мінеральних солей до І г/л. Незважаючи на величезні обсяги гідросфери (16 млрд м3 води), прісні води становлять менше 3% її об'єму. Доступною для використання є лише невелика частка прісних вод, що зосереджена у прісновод­них озерах, водосховищах, річках та підземних водоносних горизонтах.

Забезпеченість річковою водою України дуже мала. Цей дефіцит річкової води доводиться надолужувати використанням підземних вод, яких у нашій країні чималий запас. Головним джерелом річкової води в Україні є Дніпро, а також Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут, малі річки (їх налічується понад 63000).

Не всяка прісна вода може використовуватись людьми. До якості води висуваються певні вимоги залежно від галузей її використання. Найбільш жорсткими є вимоги до якості питної води та води у водоймищах, що використовуються для розведення риби. Вода повинна відповідати санітарним вимогам — граничне допустимим нормам (ГДН) вмісту тих чи інших компонентів, що забезпечують склад і властивості води.

Літосфера. Наша планета Земля є стиснутою з полюсів кулею — геоїдом. Будова Землі неоднорідна. Вона складається з трьох оболонок — земної кори, мантії та ядра, де різко змінюються швидкості пружних сейсмічних хвиль, викликаних землетрусами або штучними вибухами.

Товща земної кори під ложем океану досягає 5-12 км, у рівнинних регіонах — 3-40 км, а під горами — 50-70 км. Мантія Землі простягається нижче земної кори до глибини 2950км від поверхні, ядро Землі — до її центру, тобто глибини 371 км. Відповідно з глибиною зростає тиск і щільність гірських порід, підвищується їх температура. Вважають, що температура ядра Землі не перевищує 5000 °С. Джерела внутрішньої теплової енергії Землі ще недостатньо з'ясовані. Головними з них вважають радіаційний розпад радіоактивних елементів та перерозподіл матеріалу за щільністю в мантії, який супроводжується виділенням значної кількості тепла.

Літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основних об'єктів антропогенної діяльності людини. У верхній частині континентальної земної кори розвинені грунти, значення яких для людини важко переоцінити.

Ґрунт - органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла — є одним з найважливіших природних ресурсів. Залежно ,від кліматичних і геолого - географічних умов ґрунти мають товщину від 15-25 см до 2-3 м.