Мовні репрезентації комічного. Пароніми є одним із джерел мовних труднощів, у зв’язку із чим, у ряді досліджень паронімія розглядається з боку теорії культури мовлення (Дащенко Н.Л.
Пароніми є одним із джерел мовних труднощів, у зв’язку із чим, у ряді досліджень паронімія розглядається з боку теорії культури мовлення (Дащенко Н.Л., Розенталь Д.Є., Пешковський А.М., Ахманова О.С.). Паронімія – неодмінний предмет дослідження для авторів різних словників труднощів, паронімів, правильного й помилкового слововживання. Однак у своїй діяльності лексикографи або обмежуються констатацією паронімічних помилок, спонукаючи до боротьби з ними (Grandjouan, Moufflet, Therive,) або, беручи до уваги негативний характер паронімічних помилок, пропонують зробити цей матеріал предметом докладного лінгвістичного дослідження (Frei, Ш.Баллі). На думку О.В.Вишнякової, «Пароніми – це близькі по звучанню однокореневі слова з наголосом на тому самому складі, які відносяться до одного логіко-граматичного ряду – до однієї частини мови, одного роду й різних понять» Наприклад: радник – порадник; означати – позначати; класний – класовий. М.І.Фоміна підкреслює у визначенні паронімів спільність лексико – граматичної приналежності слів – паронімів і споріднення кореня. У рамках такого підходу паронімія розглядається як прояв системних зв’язків мови, носить регулярний характер і займає певне місце в мовній структурі. У такому випадку прикладами служать: в українській мові: адресат – адресант; в російській мові: восход – всход; безответный – безответственный; в англійській мові: amiable – amicable; credible – credulous. Пароніми (від гр. раrа – поблизу, поруч і оnyma – ім’я) – це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Не всі слова схожі за звучанням, можна вважати паронімами. До паронімічних належать тільки ті, що мають невелику відмінність у вимові. Інколи в паронімів є спільна морфема:
– personal – personnel;
– anterior – interior;
– popular – populous;
– corps – corpse
Мовознавці В.В.Виноградов, Л.В.Щерба, Г.С.Винокур, Ш. Баллі, A.M.Пєшковський та Л.В.Щерба давно звернули увагу на існування таких близькозвучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, – і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід – дослід, громадський – громадянський, верба – вербена, дерен – терен; hare – hair, skirt – shirt, diary – dairy, wander – wonder). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в паронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовий зв’язок (комунікативний - комунікаційний, хронікальний – хронічний, фабрикант – фабрикат, співак – співець; career – carrier, human – humane, physics – physique). Семантичнізв’язки між паронімами можуть бути різними – синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов’язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням. Паронімічними відношеннями поєднується пара слів (lay – lie, suit – suite, seize – cease), значно рідше – три або більше (draught – draughts – drought).
и про сутність паронімів, по–різному інтерпретуються лексико-семантичні контакти в групах співзвучних слів» [8,4]. Формальний критерій паронімів – «ті, що вимовляються подібно», «ті, що мають певну фонетичну подібність», «близькі, подібні за звучанням» (Gabrielli, О.С Ахманова [1;313], Д.Э. Розенталь [25,64], О.В. Вишнякова [8,8], Н.П. Колeсникoв, [18,31]) дуже приблизний. О.С.Ахманова визначає пароніми як «...слова, які внаслідок подібності у звучанні й частковому збігу морфемного складу можуть або помилково, або каламбурно використатися в мовленні» [1,313]. У даному визначенні вказується не тільки на сам факт фонетичної близькості, але й на результат такої близькості – змішання паронімів у мовленні. Подібна з даною позицією є і точка зору Д.Э. Розенталя, який розглядає пароніми як «слова, близькі за звучанням, але різні по семантиці, які у першу чергу розмежовуються по властивому їм значенню» [25, 64]. Важливість мовного змішання паронімів відзначається Ю.А. Бєльчиковим [3,368], Н.І.Колесниковим [18, 3]. Так, Н.І.Колесников розуміє під паронімами «будь-які подібно звучні слова, що мають різне значення, які можуть помилково вживатися одне замість іншого» [18, 3], наприклад: контузити – конфузити, боцман – лоцман і ін. Тієї ж думки дотримується й Ж.Марузо, що розуміє під паронімом «...слово, близьке іншому слову своєю зовнішньою формою». Уміле вживання паронімів допомагає письменникові правильно й точно передати думку, саме пароніми розкривають більші можливості мови в передачі тонких значеннєвих відтінків. У художньому стілі зазвичай спостерігається правильне, досить мистецьке використання паронімів. Однак можливо й свідоме відхилення письменника від норми, якщо він хоче показати мовні помилки своїх героїв. Таким чином, в основі схованого використання паронімів у художньому мовленні можуть лежати різні естетичні принципи їхнього відбору, продиктовані стилістичною установкою автора. Сполучення паронімів може створювати тавтологічний і звуковий повтор, що сприяє їхньому посиленню. Уживання паронімів може бути засобом уточнення думки. Іноді авторові досить звернути увагу на різну лексичну сполучуваність паронімів, щоб уточнити їхнє значення. Можливе зіставлення паронімів, якщо автор хоче показати тонкі значеннєві розходження між ними.
Пароніми є одним із джерел мовних труднощів, у зв'язку із чим, у ряді досліджень паронімія розглядається з боку теорії культури мовлення (Гречок, Гвоздьов, Винокур, Костомаров, Розенталь, Шпаків, Akhmanova, Idzelis).
Паронімія - неодмінний предмет дослідження для авторів різних словників труднощів, паронімів, правильного й помилкового слововживання (Акуленко, Бєльчиков, Панюшева, Колeсникoв, Горбачевич, Fowler, Bryson, Herd, Morris, Partridge, Room, Wessen,). Однак у своїй діяльності лексикографи або обмежуються констатацією паронімічних помилок, спонукаючи до боротьби з ними (Grandjouan, Moufflet, Therive,) [30], або, беручи до уваги негативний характер паронімічних помилок, пропонують зробити цей матеріал предметом докладного лінгвістичного дослідження (Frei, Баллі,) [2]. У наш час програму багатьох наукових досліджень у сфері мовознавства визначає прагнення виявити нові підходи до проблеми паронімії й знайти раціональні способи опису паронімічних відносин між словами.
Актуальними являються питання сутності паронімії, відносини даного явища до суміжних понять, а також питання семантичного й прагматичного аналізу паронімії. Досліджуючи проблему паронімії, знаходимо безліч висловлювань і описів того, які слова є паронімами, хоча розробити чітке визначення цього явища, на жаль, не просто, через це лінгвісти по-різному трактують його. У вітчизняному мовознавстві паронімічне змішання розглядалося як певне порушення мовної норми. Про вивчення негативних фактів мови неодноразово писали В.В.Виноградов, Л.В.Щерба, Г.С.Винокур, Ш. Баллі, A.M. Пєшковський і ін. Л.В.Щерба писав про необхідність пильного вивчення "негативного мовного матеріалу", помилок мовлення, які "особливо показові тому, що вони-то й розкривають механізм цих (словотворчих) процесів; вони найчастіше дають ключ до розуміння причин історичних змін у мові" [27, 70]. Г.О.Винокур вважав за необхідне вивчати відхилення від мовної норми, які визначаються внутрішніми законами мовної комунікації [5,18-20]. Особливе значення вивченню нелітературної мови надавав A.M. Пєшковський, що підкреслював, що до будь-яких "окремих мовних фактів лінгвіст може ставитися в цей час тільки об'єктивно-пізнавально. Для нього немає в процесі вивчення <...> ні "правильного" і "неправильного" у мові, ні "гарного" і "некрасивого", ні "вдалого" і "невдалого" "[19].
Про необхідність вивчення мовних паталогій писав Ш. Баллі, що звертав увагу на те, що мовознавця повинні цікавити огріхи, що відбуваються в мовленні "у силу прихованого прагнення заповнити недоліки правильної мови" [2,35]. У сучасній лінгвістиці, як відзначає О.В.Вишнякова, немає "вірної думки про сутність паронімів, по-різному інтерпретуються лексико-семантичні контакти в групах співзвучних слів" [6,4]. Формальний критерій паронімів - "ті, що вимовляються подібно", "ті, що мають певну фонетичну подібність", "близькі, подібні за звучанням" (Gabrielli, Якобсон, Ахманова, Розенталь, Вишнякова, Колeсникoв, Федотова,) [1,313; 22,64; 6,8; 16,31]дуже приблизний. О.С.Ахманова визначає пароніми як "...слова, які внаслідок подібності у звучанні й частковому збігу морфемного складу можуть або помилково, або каламбурно використатися в мовленні" [1,313]. У даному визначенні вказується не тільки на сам факт фонетичної близькості, але й на результат такої близькості -змішання паронімів у мовленні. Подібна з даною позицією є і точка зору Д.Э. Розенталя, який розглядає пароніми як "слова, близькі за звучанням, але різні по семантиці, які у першу чергу розмежовуються по властивому їм значенню" [22, 64]. Важливість мовного змішання паронімів відзначається Ю.А. Бєльчиковим [3, 368], Н.І.Колесниковим [16, 3]. Так, Н.І.Колесников розуміє під паронімами "будь-які подібно звучні слова, що мають різне значення, які можуть помилково вживатися одне замість іншого" [16, 3], наприклад: контузити - конфузити, боцман - лоцман і ін. Того ж думки дотримується й Ж.Марузо, що розуміє під паронімом "...слово, близьке іншому слову своєю зовнішньою формою" [18, 202].
У деяких роботах паронімами називають тільки однокореневі слова (Вишнякова, Пономаренко, Бєльчиков, Панюшева, Никонов, Фоміна, Каратюк, WEUDEL,)[6,9; 3,3-4; 26,129; 15,81-87]. Фоміна, займаючись проблемою семантики однокореневих дієслів, вводить у своє дослідження пароніми, які розглядає як одиниці мови, і на матеріалі однокореневих дієслів російської мови показує розходження, з одного боку, між паронімічними й синонімічними дієсловами, де до уваги приймаються інтегральні ознаки, а з іншого боку, між паронімічними й антонімічними дієсловами, де на перший план виступають диференціальні ознаки [26, 3]. На думку О.В.Вишнякової, збіг кореня повинен підкріплюватися реалізацією ряду інших умов: "Пароніми - це близькі по звучанню однокореневі слова з наголосом на тому самому складі, які відносяться до одного логіко-граматичного ряду - до однієї частини мови, одного роду й різних понять, що позначають," [6, 8-9]. Наприклад: радник-порадник; означати-позначати; класний -класовий. М.І.Фоміна підкреслює у визначенні паронімів спільність лексико-граматичної приналежності слів-паронімів і споріднення кореня [26, 129]. У рамках такого підходу паронімія розглядається як прояв системних зв'язків мови, носить регулярний характер і займає певне місце в мовній структурі. У такому випадку прикладами служать: в українській мові: адресат -адресант; в російській мові: восход - всход; безответный - безответственный; в англійській мові: amiable - amicable; credible - credulous.