РОЗДІЛ 3. СПЕЦИФІКА РЕДАГУВАННЯ ОПИСОВИХ КОМПОЗИЦІЙНО – МОВЛЕННЄВИХ ФОРМ
Сучасна художня українська проза вийшла на новий рівень свого розвитку, еволюціонувала: її особливість криється насамперед у лінгвістиці, стилістиці та логічній побудові. І сама значимість, цінність її таїться в тому, щоб залишити той потік свідомості, поєднання різних типів викладу, завуальовані метафори, складний синтаксис, зачасту - внутрішнє неконтрольоване мовлення героїв таким, як його бачить сам автор, обмежити до мінімуму втручання редактора в оригінал.
Мова Тараса Прохаська — це не стільки стиль формулювання речень та словосполучень, скільки вміння записувати думки в тій послідовності, в котрій вони з’являються на поверхні мозку, причому записувати з відносною зрозумілістю для інших — а це у наш час дуже важливо. [ ]
Описи Тараса Прохаська настільки виписані, такі образні та реальні, що читачеві не доводиться вдаватися до глибоких підсвідомих роздумів, усе ніби лежить на поверхні: яскраве, живе, кольорове і незвичайне, але те, що здається надто простим, водночас показує всю складність його думки. Динаміка, яка присутня в його описових уривках, переносить читача в думки автора на сторінках твору, читач з героєм стають одним цілим: радіють, кохають, сумують, міркують.
Літературу Прохаська невпинно тягне в бік кінематографу та фотографії. Читання такої прози часом схоже до перегляду ніби чорно – білих чи кольорових світлин, часом його писання здаються уривками якоїсь короткометражної стрічки. Багато вдало пропущених образів і описів слугують «місцями підключення читача» — отам читач зміг би вставляти свої спогади про гори, пожовтілі знімки та інші солодкі сторінки минувшини. []
Основним завданням редактора, як у будь-якому іншому художньому творі, так і в оповіданнях Тараса Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» та «Як я перестав бути письменником» - є аналіз логічної структури. Він вимагає осмислити твір у цілому, для чого необхідні не тільки конкретні знання та професійні навички, але й висока культура мислення. Нелогічність, непослідовність описового викладу є однією з найгірших вад твору. У кожному своєму прояві цей недолік здатний так чи інакше знецінити авторський текст. Будь-який твір розрахований на те, щоб переконати читача, вразити, зацікавити. Але, якщо в ланцюгові описуваних явищ, подій, образів виявляється якась слабка, протирічна ланка, текст втрачає в очах читача свою переконливість, а автор - довіру.
Перш ніж почати описувати певний об’єкт, образ, подію, автор зазвичай повинен повідомити читача про обраний порядок опису, особливо якщо текст призначений для малопідготовленого читача. Це може бути певне вступне, якимось чином пояснювальне речення, думка, яка налаштує читача на сприймання та допоможе поринути в зміст уривку, напр.: а) «Я пам'ятаю те, що не слід пам'ятати.Якпахли старі віденські крісла в нашій квартирі після того, як на них сиділи різні відвідувачі бабці. Які ребра були в різних дівчаток, яких колись розгойдував на прикріпленій до верхньої галузки великого каштана над яром гойданці. Яктиснула горло поспішно ковтнута перша вкрадена булочка < ... >» (с. 93); б) «Але татові вдавалося вкладати у стислі епізоди якісь епохальні речі. Кількома реченнями, манерою рухатися, способом спілкування з най-різноманітнішими людьми, швидкісними вирішеннями заплутаних питань, усмішкою, готовністю допомогти або здатністю відмовитися, особливою вагою слова. Зрештою, якщо говорити про декілька цілком конкретних знань, то саме він навчив мене квасити капусту і копати землю, доглядати яблуні та троянди, варити юшку і робити цибулеву салату... < ... >» (с. 87)
Окремого сигналу вимагають і зміни прийнятого порядку опису. Форма і стиль такого повідомлення залежать від загальної стилістики тексту, ступеня «інтимності» і емоційності авторської манери. Під час аналізу описового тексту редактор подумки повинен виділити фрагменти тексту, у яких подано загальну характеристику описуваного предмета чи явища, а також елементи опису, де охарактеризовані різні частини або аспекти описуваного об’єкта. Порядок подання у тексті загальної характеристики та елементів опису залежить аж ніяк від бажання автора чи редактора. Тут треба керуватися видом опису: в аналітичному описовому тексті використовують рух від загальної характеристики до характеристики окремих частин об’єкта; у синтетичному, навпаки – загальну характеристику подають після переліку (показу) окремих частин об’єкта. Часто доводиться застосовувати правку – скорочення, аби виключити попередні уваги автора, які не стосуються справи, а лише уповільнюють темп читання та розуміння тексту читачем. Так само вилучається надлишкова деталізація, яка може заплутати читача, замість того, щоб допомогти йому зорієнтуватися на описуваному об’єкті в цілому.
Варто пам’ятати, що в описах авторська індивідуальність виявляється якнайяскравіше. Талановитий автор може надати описові активного характеру своїм ставленням до того, що відбувається з об’єктом опису. Це тим паче, важливо, коли йдеться про опис нерухомого предмета, і головну роль у наданні тексту динаміки відіграє спостерігач, який привертає увагу до внутрішніх змін предмета опису, напр.: «Одноразова найдешевша запальничка передусім є таким досконалим джерелом вогню (а вогнем із запальнички можна змінювати різні життєві ситуації на краще не гірше, ніж це роблять спецназівці презервативом), як і найкоштовніша запальничка — витвір найвизначнішого художника. Одноразова найдешевша запальничка того кольору, який тобі вибирають, є перепусткою в інший світ. Світ, у якому все залежить від твого вибору. Світ без вибору в тому сенсі, що вибору нема, бо нема з чого вибирати, бо вибирати нема чого, бо вибрали
вже все < ... >».
Автор описує просту запальничку, яка безпосереднім чином впливає на життя людини, на її існування. Прохасько робить це настільки професійно і талановито, що неживий предмет оживає. Тому при редакторському опрацюванні деталей авторського опису треба бути дуже обережним і керуватися як критеріями точності, обумовленості і доцільності кожного елемента опису, так і критеріями художності і виразності (несподіваності), поєднуючи можливості наукового і художньо стилів. У художніх описах використовуються різні художньо – образні засоби: стилістичні повтори, захопливі (позитивні) і негативні характеристики, які часто супроводжуються вигуками, окличними реченнями тощо. Важливо гармонійне поєднання авторської індивідуальності (тобто суб’єктивних чинників) і об’єктивних характеристик, обумовлених особливостями художнього стилю.
Отже, робота редактора в правильній організації композиційно –мовленнєвих форм «описів» є потрібною і важливою, але зважаючи на сучасну українську прозу, на стиль письменників і манеру їхнього викладу, межі редакторського втручання в текст дещо зменшилися. Аби не втратити і не загубити тієї родзинки, яку автор вніс у свій твір, редактор повинен бути дуже обережним і керуватися не тільки сухими законами і принципами редагування, а більше дослухатися до внутрішнього чуття мови, відчувати манеру письма автора і бути об’єктивним.
ВИСНОВКИ
Отже, проаналізувавши композиційно – мовленнєву форму «опис» у творах Тараса Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» та «Як я перестав бути письменником», можна зробити певні висновки.
Опис – один із найпоширеніших компонентів монологічного авторського мовлення. У логічному плані описати предмет, явище - це означає перерахувати його ознаки. Опис як тип мовлення залежить від точки зору автора чи розповідача, від жанру, стилю, приналежності автора до певного літературного направлення. У художній літературі, публіцистиці опис – найважливіший елемент мовлення, який дозволяє яскраво, живо, наочно, образно уявити предмет, людину, подію, явище.
У аналізованих нами творах Тараса Прохаська, найчастіше можемо бачити опис візуальний, який здебільшого твориться за допомогою перерахування конкретних номінованих ознак. Граматична основа таких описів - насамперед, однотипні дієслівні форми недоконаного виду минулого або теперішнього часу, які є показником статичності зображуваного і вказують на стан описуваних явищ у момент спостереження за ними. Зачасту - це звичайний опис певної реалії, який здійснюється автором.
Дещо в меншій кількості знаходимо такий вид КМФ «опису» як характеристику, яка трапляється в поєднанні з іншими типами викладу: розповіддю та розмірковуванням, оскільки безперервний потік фактичної інформації одного типу стомлює читача, що, в свою чергу, призводить до зниження його уваги й цікавості, а зміна контекстів певним чином відновлює активність сприйняття. Окрім того, вони створюють додатковий ефект очікування, стимулюють цікавість читача і нетерпіння дізнатися, що буде далі. А без сумнівів, основне завдання автора, намагатися постійно тримати читача в інтризі, не втратити його уваги.
Щодо редагування модерної літератури, то в зв’язку з надзвичайно швидким процесом еволюціонування української прози, цінність її полягає саме в тому, щоб залишити мову автора в оригіналі. Але редактор був, є і буде зате в редактора залишаються на сучасному етапі розвитку художньої прози, робота редактора дуже ускладнилася, дещо змінилася, але все одно залишається