Політичні відносини як процес узгодження суспільних інтересів
Політична сфера суспільства функціонує як цілісне утворення завдяки політичним відносинам, що з'єднують вертикальними та горизонтальними зв'язками політичні структури суспільства. Політичні відносини реалізуються через політичну діяльність, мотиваційним підґрунтям та рушієм якої є політична свідомість.
Політичні відносини можна визначити як взаємозв'язки та взаємодію суб'єктів політики в контексті завоювання, розподілу, використання та утримання контролю за політичною владою.
Таке розуміння політичних відносин зумовлює відповідну типологію політичних відносин за такими параметрами:
1. Рівнями влади:
вертикальні (наприклад, сільська рада — районна рада — обласна рада — Верховна Рада);
горизонтальні (президент — Конституційний Суд — парламент);
2. Політичною вагою" суб'єктів політики:
симетричні (наприклад, Україна — Польща);
асиметричні (Україна — Росія, громадянин — держава);
3. Характером і рівнем співпраці:
консенсусні;
компромісні;
конфліктні та ін.
Останній тип політичних відносин потребує розгляду ще однієї важливої для політичної науки категорії.
Суспільні суперечності
Отже, суперечності є взаємодією протилежних тенденцій і напрямів, що взаємо виключають один одного, у розвитку взаємопов'язаних предметів, подій, явищ, є джерелами руху, об'єктивного розвитку світу та людського пізнання.
Філософія поділяє суперечності на внутрішні й зовнішні, антагоністичні й неантагоністичні, основні й неосновні.
Отже, шлях революцій, постійного насильства не найкращий. Набагато привабливішою є ідея еволюційного вичерпання антагоністичних та інших суперечностей, постійної модернізації суспільних відносин правовим, демократичним шляхом.
Розглянемо наступні базові категорії — суспільний (політичний) конфлікт, компроміс і консенсус.
Суспільний конфлікт
Суспільний (політичний) конфлікт — форма вияву суперечностей сторін, що пов'язана з відмінностями поведінки учасників суспільних процесів. Такий конфлікт може виникати в різних сферах і набирати різних форм. Це може бути конфлікт між суспільними станами (наприклад, робітничим і буржуазним), які протистоять один одному, між інститутами, створеними останніми для реалізації власних потреб та інтересів, і т. ін.
Суспільний компроміс
Суспільний компроміс — порозуміння суб'єктів політики на основі взаємних по ступок, яке є характеристикою рівня розвитку суспільства, його політичної цивілізованості. Він може бути досягнутий лише тоді, коли всі політичні сили, які беруть участь у конфлікті, "грають за однаковими правилами" і досягають угод щодо спірних питань через взаємні поступки. У противному разі конфлікт не можна розв'язати мирним шляхом, як наслідок — конфронтація, ворожнеча, революційне право правлячих кіл і т. ін.
Суспільний консенсус
Досягнення суспільного консенсусу (збігу в поглядах і діях суб'єктів політики) з тих чи інших питань є надзвичайно важливою проблемою для будь-якого суспільства.
Отже, вибір суспільством конкретних способів розв'язання суперечностей і конфліктів залежить від рівня політичної культури, орієнтацій різних політичних сил і характеру політико-ідеологічної боротьби.
Суб'єкти політики (індивіди, соціальні групи, партії, народи, етноси, держави та ін.) у процесі політичних відносин об'єднуються в певні організаційні структури. Це дає їм змогу каналізувати певні суспільні інтереси через політичні відносини, а отже, утримувати певний баланс у функціонуванні політичної сфери суспільства, зокрема її невід'ємної складової — політичної системи.
Звідси й важливість соціальних функцій політичних відносин:
Об'єднувальна — полягає в поєднанні політичних структур (державних, місцевого самоврядування та суспільно-політичних) і політичної культури (політичної свідомості та стандартів політичної діяльності) в єдину політичну систему.
Координаційна — координує діяльність різних органів і організацій, що сприяє нормальному функціонуванню політичної сфери суспільства.
Соціально-політичного творення — сприяє оновленню організаційних структур і наповненню новим змістом суб'єктів політичного життя суспільства.
Діяльнісна — забезпечує функціональну активність політичної системи суспільства, її вдосконалення та збагачення форм і змісту політичної діяльності.
Політична психологія
У структурному вимірі політична свідомість складається не тільки з ідеології, а й з психології. Висока емоційна напруженість у суспільстві, що передбачає спільну психологію, робить її безпосереднім чинником, мотивом поведінки і діяльності людей.
Сучасні політики і політологи дедалі активніше застосовують психологічні поняття, за допомогою яких намагаються пояснити зміст і характер таких суспільних явищ, як ментальність, політична мобілізація, реактивність, ригідність, рівень домагань, фрустрація тощо, дати психологічний портрет політичних лідерів.
Існують різні напрями та галузі психологічного знання, що вивчаються окремими науками, — загальна психологія, соціальна психологія, психологія праці, юридична психологія тощо. Політична психологія є міждисциплінарною галуззю науки, оскільки в ній стикаються психологічні та політичні знання.
Отже, соціальні спільноти, прошарки і групи, організації, рухи, партії, особа як їх представник, а також політичний лідер є об’єктами політичної психології. При цьому явища, процеси політичної практики з надіндивідуального, над спільного вливаються у свідомість індивіда, певної спільноти й відображаються у психологічних поняттях (сприйнятті, уяві, волі), утворюючи психологічний компонент свідомості суб’єктів. Цей самостійний, психологічний аспект свідомості є відображенням політичного життя суспільства, процесу формування мотивів свідомості й діяльності людей. Будь-які детермінанти політичного процесу внаслідок психологічних механізмів перетворюються на особисто усвідомлені й вмотивовані, отже, в міру того, як суб’єкт здобуває у діяльності свій предмет, отримує свій предмет і психологія.
Психологічне відображення політичної дійсності у свідомості людини безпосередньо фіксується у вигляді оцінних суджень, переживань, вірувань, вольових установок. Саме вони дають уявлення щодо стану політичної свідомості суб’єкта, його ставлення до політичних процесів, влади, його мотивів, ціннісних орієнтацій та інших психологічних компонентів політичного життя. Водночас політична влада має сильні психологічні механізми маніпулювання свідомістю народу, в результаті чого народ часто заспокоюється на досягнутому і задовольняється мінімумом життєвих потреб, що дає владі змогу до певного часу відчувати себе психологічно впевненою. У разі виникнення масового невдоволення народу діями властей — вони штучно знижують його потреби і тоді будь-яка владна дія, спрямована на зменшення життєвого тягаря, сприймається як благо.