Політика Російського царизму, щодо України у другій половині ХІХ ст.
У другій половині XIX ст. російський царизм проводив політику національного гноблення українського народу. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав Валуєвський циркуляр про заборону друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. 1876 р. імператор Олександр ІІ видав Емський указ про повну заборону української мови, за яким заборонялися публікація й ввезення в Україну будь-яких українських книг, п’єс, пісень, використання української мови в початкових школах, судах і державних установах.
Однак царські заборони не могли зупинити національно-визвольної боротьби. У Наддніпрянській Україні, як і раніше, розвивалися український, російський і польський визвольні рухи.
Національно-визвольний рух на українських землях другої половини ХІХ ст.
 | |||||||||
 | |||||||||
 | |||||||||
| |||||||||
 | |||||||||
 | |||||||||
 | |||||||||
 | |||||||||
 | |||||||||
 | |||||||||
Розвиток громадівського руху. Заснування та діяльність Південно-західного громадівського відділу Російського географічного товариства
Становлення українського національно-визвольного руху було пов’язано з діяльністю громад. Громади - організації української інтелігенції, які займалися культурно-просвітницькою діяльністю: вивчали українську мову, історію та культуру, організовували недільні школи й гуртки просвітництва, видавали популярну й наукову літературу.
У 1859 р. у Петербурзі виникла перша українська громада за участю Миколи Костомарова, Василя Бєлозерського, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, які у 1861-1862 рр. видавали український громадсько-політичний і літературний журнал «Основа».
У 1860 р. виникла громада в Києві за участю Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Павла Чубинського. У 1873 р. громадівці створили Історичне товариство Нестора Літописця й заснували «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства», головою якого став Григорій Галаган. У 1874-1875 рр. громадівці видавали газету «Київський телеграф», у якій друкувалися статті на гострі соціально-економічні й політичні теми.
Громади діяли у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах Наддніпрянської України. Після Емського указу почалося розмежування громадівського руху: молодь, яку не задовольняла суто культурницька діяльність «старих громад», стала об’єднуватися у «молоді громади» й займатися політичною діяльністю.
У 1892 р. виникла таємна студентська організація «Братство тарасівців» за участю Івана Липи, Бориса Грінченко, Миколи Міхновського, яка проголосила метою своєї діяльності створення незалежної соборної Української держави. Український національно-визвольний рух перейшов від культурницького до політичного етапу розвитку.