Наприкінці 40 - но початку 50-х pp.

Неймовірно тяжко постраждала Україна від лихоліть другої світової війни. По українській землі пройшли мільйонні армії чужинців, знищу­ючи все на своєму шляху. На фронті, в загонах Української Повстанської Армії від терору карателів загинуло майже 7 млн українців, було зруй­новано 714 міст, 28 тис. сіл, 15 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 19 тис. бібліотек, 33 тис. шкіл, технікумів, ВНЗ і науково-дослідних інститутів. Близько 250 сіл було спалено до тла, пограбовано ЗО тис. колгоспів і радгоспів. У 1945 р. залишилося всьо­го 19 % довоєнної кількості підприємств. Тільки прямі збитки, завдані народному господарству, становили 285 млрд крб. Загальна сума втрат, яких зазнали населення і господарство України, досягла 1,5 трлн крб (у довоєнних цінах).

За таких умов різко зросли побутові потреби людей: не вистачало найголовнішого - житла, продовольства, одягу, медикаментів.

Спостерігалось зниження потягу населення до традиційних занять, властивих мирному часу, в тому числі й до туризму. Всі матеріальні й духовні ресурси були мобілізовані на відновлення нормальної життє­діяльності суспільства.

Четвертий план розвитку народного господарства СРСР на 1946 - 1950 pp. містив основні напрями відновлення економіки, промисловості, сільського господарства, культурного будівництва. В планах першої повоєнної п'ятирічки певне місце відводилось і завданням організації туристсько-екскурсійної роботи.

Профспілкові організації вже на початку 1945 р. вжили конкретних заходів для її відновлення. В рішенні Секретаріату ВЦРПС від 24 квітня 1945 р. зазначалось: «...відновити діяльність Туристсько-екскурсійно­го управління ВЦРПС і його територіальних управлінь з метою показу та ознайомлення трудящих з героїкою Великої Вітчизняної війни, соці­алістичним будівництвом у нашій Батьківщині, зростанням культури народів СРСР, економікою, географією, природними багатствами країни; популяризації науково-природничих знань, а також пропаганди туриз­му як масового культурного відпочинку трудящих СРСР».

Упродовж 1945 - 1948 pp. було відновлено діяльність територіаль­но-екскурсійних управлінь у Москві, Ленінграді, в Криму, на Кавказі, в Краснодарському краї, Києві, Свердловську та інших містах; віднов­лено 17 союзних маршрутів, що діяли до війни, а також розроблено кілька нових. З метою вирішення гострої проблеми підготовки кадрів для туризму профспілки пішли вже відомим шляхом - підготовки громадських активістів. У 1947 р. консультаційні пункти підготували 13 037 громадських працівників. А всього в туристсько-екскурсійних установах профспілок вже працювало 12,4 тис. професійних кадрів.

Паралельно поліпшувалась екскурсійна робота, розроблялись усе нові екскурсії із загальноосвітніх і спеціальних тем. їх кількість зростала з року в рік. У 1946 р. екскурсії для туристів проводились з 50 тем, у 1947 - з 102, у 1948 - з 160, у 1949 р. - з 332 тем.

За змістом вони були націлені на ідейно-політичне виховання мас. їх класифікували за 14 напрямами: по місцях життя і революційної діяльності вождів революції, історико-революційної, воєнно-історичної, історико-архівної, науково-природничої тематики; із соціальної рекон­струкції міст, мистецтвознавства (літературознавство, театрознавство, образотворче мистецтво); географічні, геологічні, археологічні, біологічні, агротехнічні; виробничо-побутові, із соціалістичної перебудови села (до колгоспів). Поряд з організаційними заходами ТЕУ ВЦРПС значну увагу приділяло пропагуванню серед населення активного відпочинку. Вперше після війни було розглянуто питання про видання спеціальної літератури, довідників, картосхем та інших матеріалів.

Реалізація цих та інших заходів дещо пожвавила туристсько-екс­курсійну роботу, що, в свою чергу, дало змогу профспілкам здійснити спробу її планування. Планувалось до 1947 р. довести обсяг надання населенню туристсько-екскурсійних послуг до довоєнного рівня. Про­те це завдання не вдалося вирішити з таких причин: низька потреба основної маси населення в туризмі у перші повоєнні роки, майже повна відсутність вільного часу трудящих, складна продовольча ситуація в районах розміщення туристських баз, відсутність спеціального або орен­дованого транспорту, інших служб.

Тому в 1947 - 1948 pp. із загальної кількості підготовлених для екс­плуатації туристських установ профспілок використовувалось лише 70 %. Відновлення туристсько-екскурсійного потенціалу починається в 50-х pp.

Постанова ЦК ВКП(б) від 27 грудня 1948 р. про розвиток фізичної культури і спорту, що передбачала створення нових умов для активних занять туризмом, сприяла зростанню його популярності.

Задовго до створення в системі ВЦРПС цільових установ і маршру­тів для батьків з дітьми профспілки почали налагоджувати сприятливі умови для подорожей, поїздок і походів сімейних туристів (з дітьми середнього і старшого віку). Ще в 1948 р. Президія ВЦРПС ухвалила, що 20 % загальної кількості всіх путівок до санаторіїв, профілакторіїв і турбаз та 10 % - до будинків відпочинку видаються профспілками трудящим безоплатно, за рахунок коштів державного соціального страхування, решта - зі сплатою ЗО % їх вартості. Дозволялось придбання путівок і для членів сімей (проте путівки продавались за повну вартість). Профспілкові комітети підприємств і установ безоплатно забезпечува­ли робітників і службовців, що займалися самодіяльним туризмом, ту­ристським спорядженням та інвентарем.

З метою поліпшення харчування туристів деякі турбази на початку 50-х pp. виступили з ініціативою створити на своїх або прилеглих те­риторіях так звані підсобні господарства, в яких силами співробітників і з використанням відходів виробництва вирощували худобу, птицю, обробляли городи й сади.

У 1950 р. туристсько-екскурсійні установи профспілок прийняли перших туристів на зимових маршрутах.

Було здійснено спробу запровадити єдину вартість обслуговування на маршрутах, що значно сприяло впорядкуванню витрат туристських установ на різні види діяльності, рівномірному завантаженню баз, плану­ванню й регулюванню туристських потоків. Цільовою постановою «Про поліпшення роботи профспілкових організацій з розвитку масового туризму» Президія ВЦРПС 26 вересня 1950 р. запропонувала проф­спілковим організаціям і радам добровільних спортивних товариств «...вжити необхідних заходів для широкого залучення трудящих до туристських походів і подорожей, зобов'язати місцевкоми, фабкоми, завко­ми та інші організації надавати допомогу групам туристів у забезпеченні спорядженням, інвентарем, медикаментами, продуктами харчування, транс­портними засобами, довідковими матеріалами та літературою».

ЦК комсомолу, в свою чергу, звернувся із закликом до комсомольських організацій країни активно пропагувати туризм серед членів ВЛКСМ і несоюзної молоді.

У постанові ЦК ВЛКСМ від 29 березня 1950 р. «Про участь комсо­мольських організацій у підготовці й проведенні літнього спортивного сезону 1950 р.» туризм було названо одним з найважливіших видів освітньої роботи серед молоді, вагомим засобом патріотичного виховання, неодмінною умовою цілеспрямованого відпочинку та якісної загальнофізичної підготовки. Усі ці заходи стимулювали розвиток туризму напри­кінці 40-х - на початку 50-х pp. У 1951 р. на турбазах України побу­вало 13 811 туристів і понад 58 тис. чол. взяли участь в екскурсіях.

Поряд з внутрішнім відбувається відновлення й міжнародного ту­ризму в СРСР. У перші повоєнні роки цей процес значно гальмувала так звана залізна завіса, що була проявом «сталінського ідеологічного наступу». Отримати дозвіл на виїзд за кордон, тим більше потрапити іноземцю до СРСР, було дуже важко. Будь-який з них перебував у «полі зору» Комітету Державної Безпеки (КДБ), оскільки вважався потенційним шпигуном.

Винятком став 1947 рік. «Інтурист» прийняв і забезпечив сервісом потік іноземців, що приїхали до Москви на сесію Ради міністрів закор­донних справ, до Ленінграда - на міжнародний хутровий аукціон. Цьогож року Москву відвідала значна кількість гостей у зв'язку зі святку­ванням 800-річчя міста.

У 1946 р. наркомати було перетворено на міністерства, і ВАТ «Інту­рист» стало підпорядковуватися Міністерству зовнішньої торгівлі (аж до 1964 p.).

У період хрущовської «відлиги» (1953 - 1964 pp.) значно пожвави­лись зовнішньоторговельні зв'язки, до СРСР знову почали приїздити делегації з іноземних держав, обслуговуванням яких продовжувало займатись Всесоюзне акціонерне товариство «Інтурист».

Поновлення в'їзного туризму в СРСР зумовило швидке зростання його обсягів. Цьому сприяло успішне завершення повоєнного відбудов­ного періоду і наступне зростання науково-технічного рівня краї­ни. До СРСР була прикута увага всієї світової громадськості. В 1956 р. в країні почався міжнародний туристський обмін: СРСР відвідало близько півмільйона іноземних громадян з 84 країн світу. Примітним є факт, що того ж року за кордон виїжджало понад мільйон радянських людей. У 1957 р. в Москві відбувся Всесвітній фестиваль молоді та студентів.

Спостерігається пожвавлення туризму і в інших країнах. Повоєнна світова статистика туризму веде свій відлік з 1950 р. За її даними, у 1950 р. у світі подорожувало 25 млн 282 тис. чол., а надходження від міжнародного туризму становили 2,1 млрд дол. (для порівняння: у 2000 р. на планеті стали туристами 698 млн чол., за обслуговування яких отримано 776 млрд дол.).

Матеріально-технічна база туризму в СРСР під час Великої Вітчиз­няної війни зазнала значних втрат і потребувала невідкладної відбудо­ви. На північному заході, у центрі та на півдні європейської частини СРСР, у Криму й на Кавказі, в інших регіонах країни було зруйновано 28 будинків туриста, 22 альпіністсько-туристських табори, 16 стадіонів, 189 клубів і будинків фізкультурника, 130 будинків відпочинку, 109 проф­спілкових санаторіїв, багато інших установ. Система туризму практич­но втратила основні кадри.

За попередніми розрахунками, капітальні' вкладення у відбудову матеріально-технічного потенціалу профспілкового туризму становили 145 млн 162 тис. крб. На відбудову туристсько-екскурсійної інфра­структури спрямовувались і кошти з фондів соціального страхування профспілок. Так, у 1946-1947 pp. було асигновано 1400 млн крб на ремонт і оснащення культурних і спортивних споруд, а також масову туристсько-екскурсійну роботу. Незважаючи на великі труднощі в на­родному господарстві з добору і розстановки кадрів, у 1946 р. до турист­сько-екскурсійних установ було запрошено співробітників. їх загальна чисельність становила 8,8 тис. чол.

У 1949 - 1954 pp. ВЦРПС витратила на капітальне будівництво, прид­бання обладнання, інвентарю, капітальний ремонт, а також на методичну роботу, підготовку кадрів і пропаганду туризму 59,5 млн крб, що майже на 15 млн крб перевищувало капіталовкладення 1939 - 1940 pp. Такі заходи дали свої позитивні результати.

У другій половині 50-х pp. загальна кількість місць тільки на загаль­носоюзних туристсько-екскурсійних базах зросла до 11 330.

У 1960 р. в Україні туристів приймали 26 турбаз, їхніх філій і притул­ків, на яких одночасно могли проживати 3510 туристів. Проте рівень обслуговування туристів залишався низьким.

Відроджувалось і готельне господарство. Як і в передвоєнний період, найбільше готельне будівництво велося в столиці Радянської України.

6 листопада 1943 р. Київ був визволений від німецько-фашистських загарбників. Поступово з руїн і попелу відроджувалось місто, починало жити звичайним мирним життям. Почалося відновлення зруйнованих під час війни житлових будинків, шкіл, ВНЗ, закладів культури, науко­вих установ. Уже в лютому 1944 р. Раднарком УРСР і ЦК КП(б)У прийняли постанову № 63 «Про відновлення готельного фонду м. Києва і доведення до санітарного стану існуючих готелів».

Однак «сталінський ідеологічний наступ» і тут знайшов свій прояв - у перейменуванні старих готелів (див. дод. 5).

З середини 60-х pp. до 1972 р. у тридцяти містах СРСР було спо­руджено 40 туристських об'єктів: готелів, мотелів, кемпінгів. В Україні до початку 60-х pp. матеріальна база «Інтуриста» не була достатньо розвинена. У Києві «Інтуристу» належали готелі «Ермітаж» (нині «Інту­рист») на вул. Леніна, 26 (нині Б. Хмельницького), «Україна» - на бульварі Т. Шевченка; у Львові - стародавній готель «Жорж», побудо­ваний ще в 1899 p.; в Одесі - готель «Красная», у Ялті - «Ореанда» і «Таврида», побудовані наприкінці XIX ст.

Зростаючі обсяги туризму потребували нарощування інфраструктури. У Києві в 1964 р. був побудований найкращий на той час готель «Дніпро», що прикрасив площу Ленінського комсомолу (до 1956 р. пл. Сталіна, нині Європейська) і початок головної вулиці столиці - Хрещатика. При в'їзді до Києва з боку Житомирської траси в 1965 р. був уведений в експлуатацію мотель-кемпінг «Пролісок», функціональним призна­ченням якого було приймання та обслуговування груп автотуристів, потік яких як до СРСР, так і до України з кожним роком зростав.

Не залишалося поза увагою і питання ефективного використання та збереження природно-рекреаційних і туристсько-екскурсійних ресурсів України.

У 1966 р. було створено Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, яке відіграло значну роль у виявленні, охороні, збереженні та пропаганді історико-культурних пам'яток. Було створено історико-архітектурні заповідники в Києві, Чернігові, Львові, Кам'янці-Подільському, Каневі, Луцьку, Острозі, Переяславі-Хмельницькому, Полтаві, Слов'яногорську та інших містах. На їх базі виникали цілі туристські комплекси, що ставали центрами формування туристсько-екскурсійних потоків.

Загалом у 50 -60-ті pp. відбувалося не лише відновлення турист­сько-екскурсійної справи, а й створення умов для її подальшого підне­сення.