Розділ 2. Державні фінанси 3 страница
Житлові господарства провадять свою діяльність на основі господарсько-фінансових планів та кошторисів експлуатаційних доходів і видатків.
Важливими розрахунками до проекту бюджету для обґрунтування видатків є розрахунки доходів і видатків за кожним видом видатків і господарства загалом.
Сума експлуатаційних доходів і видатківвизначається на основі даних про середньорічну експлуатацію житлової площі та інших приміщень і розрахунків доходів й видатків на 1 м2 площі.
Доходи від квартирної плативираховуються за ставкою на 1 м2.
Розрахунки квартирної платиперевіряються за даними про житлову площу, яка перебуває в експлуатації на початок року; враховується також введення в експлуатацію нового житла й вибуле житло.
Орендна платав доходах житлових господарств за нежитлові приміщення враховується за ставками, встановленими місцевими органами влади.
Основою для планування експлуатаційних видатків є техніко-еко-номічні показники та нормативи. Для визначення видатків на утримання житлових організацій за окремими видами витрат застосовується нормативний метод.
Обсяг витратна капітальний ремонт житлового фонду планується з огляду на середньорічну вартість житлового фонду і середній розрахунок відсотків амортизаційних відрахувань. Норми таких відрахувань на капітальний ремонт житлового фонду встановлюються у відсотках до балансової вартості будівель відповідно до їх класифікації — кам'яні, цегляні, дерев'яні, змішані та ін.
Визначаючи джерела фінансуваннякапітального ремонту житлових будинків, виходять із суми коштів з доходів житлового господарства, які спрямовуються на ці цілі, а кошти, яких бракує, плануються в бюджеті як асигнування із бюджету.
Потреби житлового господарства в бюджетних коштах розглядаються за галуззю загалом шляхом визначення доходів, які можуть бути спрямовані на будівництво житла та капітальний ремонт.
Розрахунки за комунальними підприємствамидо проекту бюджету виконують на основі визначення їх прибутків. Показники прибутку комунальних підприємств залежать від обсягів виробничо-експлуатаційної діяльності, тарифів (цін) на продукцію (послуги) та їх собівартості. Тарифи на послуги комунальних підприємств різні. Єдині тарифи встановлені загалом у державі за проїзд в окремих видах транспорту, електроенергію, газ.
Різні гілки влади й управління фінансуються з відповідних бюджетів. Асигнування на їх утримання затверджуються Верховною Радою України: за державними органами влади і управління — у складі видатків Державного бюджету, а за місцевими органами влади і управління — у складі відповідних місцевих бюджетів у розмірах, передбачених Верховною Радою України на ці цілі.
Державне управління фінансуєтьсяза річними кошторисами видатків з їх поквартальним розбиттям та бюджетним розписом і чітким дотриманням бюджетної класифікації (глави, параграфи, статті). У разі потреби видатки за окремими статтями збільшуються за рахунок зменшення в наступному кварталі. У межах одного кварталу розпорядження чи рішення не приймається. Для збільшення
видатків за рахунок наступного кварталу необхідний нормативний документ щодо вищих органів управління чи розпорядження щодо місцевих органів з обов'язковим повідомленням Міністерства фінансів України. Якщо ж досягнуто економії за видатками, то наприкінці кварталу вона переходить у фінансування наступного кварталу. Фінансування національної оборони— це забезпечення фінансовими ресурсами Збройних сил України згідно з річним кошторисом видатків Міністерства оборони України. Кошториси видатків на утримання Збройних сил України у зв'язку з їх специфікою відрізняються від кошторисів видатків інших бюджетних установ і включають видатки на такі цілі:
• придбання зброї, військової техніки, паливно-мастильних матеріалів, продуктів, різного інвентарю й матеріальних цінностей та оплату послуг;
• фінансування капітального будівництва, ремонт зброї, господарсько-побутові та інші витрати.
Видатки на оборону затверджуються у Державному бюджеті України. Більшість із затверджених видатків визначають у щорічних кошторисах, в основу їх розрахунків покладено грошові норми витрат.
Особливості витрат на оборону потребують специфічного контролю. Контроль за використанням коштів та матеріальних цінностей здійснюють фінансові органи військових частин і фінансове управління Міністерства оборони України.
З метою посилення контролю і забезпечення цільового та ефективного використання бюджетними установами й організаціями коштів, що надходять на їх утримання, Кабінет Міністрів України в 1998 р. затвердив Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи (організації).
Зазначений кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільові надходження і поквартальний розподіл коштів установи. Він формується на основі показників лімітної довідки про основні дані фінансово-господарської діяльності, яку організація вищого рівня надсилає всім підпорядкованим установам у двотижневий термін після її затвердження, з якого установа й починає фінансуватись.
Єдиний кошторис складають усі установи на календарний рік, його затверджують керівники організацій вищого рівня не пізніше
ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. Одночасно з кошторисом на затвердження організацією вищого рівня подається штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, що працюють на умовах госпрозрахунку чи надають окремі платні послуги.
Фінансування установ без затвердження кошторису і штатного розпису установою вищого рівня забороняється.
Єдиний кошторис крім асигнувань з бюджету включає й позабюджетні кошти.
На сучасному етапі найважливішим завданням бюджетної політикищодо державних видатків залишається їх упорядкування і скорочення шляхом структурної перебудови виробництва, житлової й комунальної реформ, розвитку приватних освітніх і лікувально-оздоровчих установ, страхової медицини, недержавних пенсійних фондів з урахуванням необхідності забезпечення державних гарантій щодо фінансування мінімальних соціальних стандартів, підтримки непрацездатних верств населення.
2.3. Державні цільові фонди
Пенсійний фонд Україниє найбільшим позабюджетним цільовим фондом. У своїй діяльності Пенсійний фонд керується законодавчими і нормативними актами, які окреслюють його завдання та функції,зокрема збирання і акумуляцію обов'язкових страхових внесків, призначених для пенсійного забезпечення й виплат допомоги, і їх виплати, у тому числі пенсій відповідно до законів України про пенсійне забезпечення та про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх справ, допомоги на дітей та інших витрат, які згідно з чинним законодавством фінансуються за рахунок Пенсійного фонду, а також перевірку правильності їх призначення і виплат. Пенсійний фонд також бере участь у фінансуванні державних і регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів й організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного забезпечення.
Пенсійний фонд розробляє проект кошторису (бюджету), складає звіт про його виконання і разом з відділом соціального страхування Міністерства праці України подає Кабінету Міністрів України про-
позиції щодо тарифів внесків до державного соціального страхування з урахуванням необхідних виплат на пенсії, допомоги та інші витрати, що здійснюються за рахунок коштів соціального страхування, а також бере участь у підготовці пропозицій щодо вдосконалення законодавства, у розробці проектів нормативних актів з цих питань.
Пенсійний фонд має 27 територіальних відділень, включаючи ті, що розміщені в містах і районах та взаємодіють з органами влади і управління, підприємствами та установами.
У межах чинного законодавства України Пенсійному фонду та його органам на місцях надано право отримувати від підприємств, установ і організацій, а також громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність, інформацію й документи щодо нарахування і сплати обов'язкових страхових платежів до Пенсійного фонду, перевіряти їх, вимагати від юридичних і фізичних осіб усунення порушень законодавства щодо сплати внесків і використання коштів Пенсійного фонду, одержувати від органів державної виконавчої влади інформацію для виконання своїх функцій; стягувати у безспір-ному порядку не внесені до Фонду обов'язкові страхові внески разом з нарахованою пенею та застосовувати інші фінансові санкції; перевіряти правильність призначення й виплати пенсій і допомоги, витрачання коштів Фонду і здійснення інших заходів, додержання порядку сплати обов'язкових страхових внесків до Пенсійного фонду та інших платежів. Пенсійний фонд має право порушувати питання про притягнення до відповідальності службових осіб і громадян, винних у порушенні чинного порядку внесення обов'язкових платежів та внесків до Фонду і витрачання його коштів, а також у несвоєчасному поданні встановленої звітності.
З 1997 р. бюджет Пенсійного фонду виведений із складу Державного бюджету України. Згідно з чинним законодавством України кошти Фонду формуються за рахунок насамперед обов'язкових страхових внесків, які платять роботодавці (підприємства, установи, організації всіх форм власності) і наймані працівники; відрахувань з державного і місцевих бюджетів; сум, які відшкодовуються за регре-сійними вимогами; сум фінансових санкцій. Структуру доходів Пенсійного фонду наведено на рис. 2.2.
Нині спостерігається велике навантаження на Пенсійний фонд, оскільки в Україні налічується понад 14 млн пенсіонерів, а також понад 1,3 млн отримувачів допомоги на дітей.
Внески роботодавців і найманих працівників — 89,7 %
Кошти державного бюджету — 8,6 %
Кошти, які надходять з фонду страхування на випадок безробіття — 1 %
Кошти місцевих бюджетів — 0,7 %
Рис. 2.2. Структура доходів Пенсійного фонду України
Кошти Пенсійного фонду спрямовуються на такі основні цілі:
• фінансування виплат державних пенсій, соціальних виплат, які згідно з чинним законодавством України здійснюються за рахунок його коштів, у тому числі громадянам, що виїхали на постійне місце проживання за кордон;
• реалізацію державних, регіональних і міських, районних програм соціального захисту населення.
Структуру видатків Пенсійного фонду подано на рис. 2.3.
Практика останніх років свідчить, що виконання бюджету Пенсійного фонду за доходами не перевищувало 90 %. Однак загальна заборгованість підприємств, установ, організацій за платежами на обов'язкове державне пенсійне страхування має тенденцію до зниження.
| Інші видатки — 0,5 % |
Видатки на виплату пенсій — 97,3 %
Видатки
на утримання
Пенсійного
фонду — 0,5 %
Видатки
на доставку пенсій
і допомоги — 1,7 %
Рис. 2.3. Структура видатків Пенсійного фонду України
У функціонуванні Пенсійного фонду, як і фінансової системи України загалом, існують проблеми. Основна з них — недостатність реального фінансування. Внаслідок економічної ситуації, що склалася, втратило стабільність основне джерело фонду — нарахування на фонд заробітної плати. Причини цього криються, по-перше, у високому ступені бартеризації і натуральної оплати, по-друге, в осіданні значної частини заробітної плати в "тіньовій" економіці. У таких умовах Міністерству економіки України важко встановити прогнозний показник фонду оплати праці, на базі якого формується бюджет Пенсійного фонду.
Держава в такій ситуації вживає заходів, спрямованих на пошук додаткових джерел фінансування, наприклад тимчасове запровадження 1 %-го збору при купівлі-продажу іноземної валюти, 5 %-го збору від продажу коштовностей, 3 %-го збору від продажу автомобілів, 1 %-го збору при операціях з нерухомістю для фізичних та юридичних осіб, збору у розмірі 10 грн за кожний мобільний телефон, проданий операторами мобільного зв'язку.
Зазначені заходи є тимчасовими і загалом не розв'язують основну проблему, оскільки вона полягає в систематичному затримуванні та невиплаті заробітної плати на підприємствах.
Крім того, необхідно ретельно переглянути видаткові статті Пенсійного фонду, що не пов'язані з пенсійним страхуванням і мають виплачуватися з державного бюджету.
У пенсійній системі України нині існують чітко окреслені проблеми, які необхідно розв'язувати. Іншими словами, пенсійна система потребує реформування. В Україні спостерігаються несприятливі демографічні тенденції, які призводять до поступового збільшення кількості пенсіонерів щодо населення працездатного віку (14 млн пенсіонерів на 20 млн працюючих); висока ставка відрахувань від заробітної плати; неналежність працівникові сум, які він сплачує на пенсійне страхування; слабкий зв'язок між внесками до Пенсійного фонду і розміром пенсії.
Реформування пенсійного забезпечення здійснюється шляхом запровадження трирівневої системи:
1-й рівень — солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), вона є обов'язковою і передбачає поетапну опти-мізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою з урахуванням тривалості страхового стажу, розміру заробітної плати і демографічних показників;
2-й рівень — система накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у межах загальнообов'язкового державного пенсійного забезпечення, запровадження якої розпочинається в період піднесення економіки. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і подальше інвестування цих коштів з метою одержання інвестиційного доходу. Після досягнення пенсійного віку громадянинові визначатиметься розмір додаткової пенсії, яка виплачуватиметься разом з пенсією, що фінансується солідарною системою;
3-й рівень — система недержавного пенсійного забезпечення, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян. Основою цієї системи є недержавні пенсійні фонди (відкриті, корпоративні, професійні).
Конституцією України проголошено право кожного громадянина на працю. Держава зобов'язана створювати умови для повного здійснення громадянами цього права, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Конституційне право громадян на працю забезпечується органами державної влади й управління, у тому числі Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.Цей Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, кошти якого не входять до складу Державного бюджету України, він був створений згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" [15], що набрав чинності з 1 січня 2001 р. Фонд є правонаступником Державного фонду сприяння зайнятості населення(Фонду зайнятості), який діяв з 1991 р. спочатку як самостійна структура, а з 1996 р. був включений до Державного бюджету.
За рахунок коштів Фонду зайнятості фінансувалися заходи, передбачені державними та територіальними програмами зайнятості; основним джерелом доходів Фонду були обов'язкові внески підприємств і організацій.
На рис. 2.4 наведено структуру видатків Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
У видаткових статтях Фонду переважають виплати допомоги у зв'язку з безробіттям.
|
| Виплата допомоги Розвиток матеріальної Резерв фонду — 2,7 % у зв'язку з безробіттям та бази — 12,6 % / на соціальні послуги — \^ / |
управлінського апарату — 11,3 %
Рис. 2.4. Структура видатків Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в 2002 р.
Відповідно до Закону "Про зайнятість населення" право на отримання грошової допомоги у зв'язку з безробіттям мають громадяни зі статусом безробітних. Грошова допомога нараховується на основі довідки з останнього місця роботи, де зазначено розмір заробітної плати і категорію безробітного.
Державою передбачається захист громадян, які закінчили очні вищі або середні спеціальні заклади та професійно-технічні училища і протягом місяця звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, а також захист громадян, звільнених з дійсної військової служби в усіх родах військ та формувань, які протягом трьох місяців звернулися до служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. Грошова допомога у зв'язку з безробіттям зазначеним категоріям громадян не може бути нижче мінімальної заробітної плати.
Період одержання громадянами допомоги у зв'язку з безробіттям включається до неперервного стажу роботи.
Держава гарантує професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, з дотриманням таких вимог:
• неможливості підібрати відповідну роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації;
• необхідності змінити кваліфікацію через відсутність роботи, яка відповідає професійним навичкам громадянина;
• втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією.
Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організовуються державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах і в організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створюваних для цього навчальних центрах за рахунок коштів Фонду.
За рахунок Фонду фінансуються:
• на державному рівні — розвиток центрів підготовки навчання і
професійної орієнтації вивільнених працівників та незайнятого
населення, утримання інформаційно-обчислювальних центрів,
поліграфічної бази, власних підприємств служби зайнятості,
забезпечення житлом осіб без певного місця проживання; здійснен
ня наукових досліджень і розробок з проблем ринку праці та зайня
тості населення; забезпечення міжнародного співробітництва у
розв'язанні проблем зайнятості населення; надання допомоги
державним центрам зайнятості;
• на місцевому рівні — заходи щодо професійного орієнтування та
працевлаштування населення; підвищення кваліфікації та пере
підготовки вивільнених працівників і безробітних; організація
додаткових робочих місць у галузях народного господарства;
залучення безробітних до виконання оплачуваних громадських
робіт; надання безпроцентної позики безробітним для зайняття
підприємницькою діяльністю; виплата допомоги у зв'язку з
безробіттям та надання матеріальної допомоги членам сім'ї
безробітного, які перебувають на його утриманні, а також
громадянам, які втратили право на отримання допомоги у зв'язку
з безробіттям; видання спеціальних інформаційних бюлетенів про
потреби територій у кадрах і можливості працевлаштування.
Створення позабюджетного Фонду загальнообов'язкового дер
жавного соціального страхування на випадок безробіття пов'язане із
загальною реформою в Україні системи страхування і спрямоване на
вдосконалення системи матеріального забезпечення і соціальних по
слуг, що надаються безробітним.
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатностіналежить до цільових позабюджетних страхових фондів. Закон про створення цього фонду набрав чинності з 1 січня 2001 р. Фонд є правонаступником Фонду соціального страхування України, який було створено в 1991 р. як державний цільовий позабюджетний фонд. У Фонді акумулювалися збори, з нього фінансувалися виплати на обов'язкове соціальне страхування.
Керівним органом Фонду було правління, до складу якого входили переважно члени профспілок. Діяльність Фонд здійснював у взаємодії з профспілками всіх рівнів.
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є некомерційною самоврядною організацією. Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Представниками застрахованих осіб є профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені найманими працівниками органи.
До джерел формування коштів Фонду належать такі:
• страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб;
• благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
• асигнування з Державного бюджету України;
• штрафи, пені та інші фінансові санкції, що застосовуються до страхувальників;
• інші надходження відповідно до законодавства України. За рахунок коштів Фонду здійснюються:
• виплата допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при народженні дитини та у зв'язку з доглядом за нею до досягнення трирічного віку, на поховання;
• фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;
• утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб. Платниками страхових внесків є страхувальники-роботодавці й
застраховані особи — наймані працівники.
Органи Фонду здійснюють персоніфікований облік сплати внесків.
Розмір страхових внесків встановлює Верховна Рада України щорічно у відсотках: для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян; для найманих працівників — до сум оплати праці, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян. З 1 січня 2001 р. встановлено такі суми внесків: для роботодавців — 2,5 % фактичних витрат на оплату праці; для найманих працівників — 0,25 %, якщо їх заробітна плата нижча від 150 грн, 0,5 %, якщо їх заробітна плата перевищує 150 грн. На рис. 2.5 наведено структуру видатків фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
| Витрати за статтею "Оздоровчі заходи" — 26,54 % |
Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю — 42,16 %
Витрати на виплату допомоги громадянам, які постаждали внаслідок Чорнобильської катастрофи — 0,24 %
Витрати на виконання обов'язків страховика — 0,41 %
Допомога у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення трирічного віку — 14,56 %
Інші Організаційно-
витрати — управлінські
0 06% витрати — 4,16%
| Допомога при народженні дитини — 2,79 % Допомога на поховання — 0,48 % |
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами — 8,6 %
Рис. 2.5. Структура видатків Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві також належить до цільових позабюджетних страхових фондів. Цей фонд є некомерційною самоврядною організацією, управління ним здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Страхування від нещасного випадку на виробництві є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя і здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності. Фінансування Фонду здійснюється за рахунок внесків роботодавців; прибутку, одержаного від розміщення тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; добровільних внесків; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників; коштів, одержаних від стягнення штрафів і пені з винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці юридичних і фізичних осіб.
2.4. Державний кредит
Державний кредит — це специфічний елемент державних фінансів, в якому держава відіграє роль позичальника коштів (найчастіше), кредитора або гаранта повернення коштів. Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання:
• збалансованість бюджету;
• фінансова підтримка сфери виробництва;
• розвиток соціальної сфери.
Залучення коштів до бюджету завжди обмежене рівнем оподаткування, підвищення якого може зашкодити економічній діяльності підприємницьких структур і підвищенню добробуту населення. Тому держава на фінансування своїх потреб використовує інші джерела, намагаючись збалансувати доходи бюджету з поточними та капітальними витратами. Найпростішим і найдешевшим способом покриття видатків є грошова емісія. Проте уряд, який постійно покриває дефіцит бюджету за рахунок емісії, стимулює інфляцію в економіці, розширюючи сукупний попит без відповідного додаткового підвищення пропозиції предметів споживання. Це призводить до підвищення цін і вкрай негативно позначається не тільки на життєвому рівні населення, а й на фінансовому стані держави.
Привабливішим порівняно із заходами, що збільшують грошову масу, є залучення коштів на внутрішньому та зовнішніх фінансових ринках у формі державного кредиту за умови його ефективного використання. У цьому разі держава є позичальником, а кредиторами можуть бути юридичні та фізичні особи (як резиденти, так і нерезиденти), міжнародні фінансові організації, іноземні держави.
Циклічність економічного розвитку визначає рівень використання державою позичених коштів. В умовах спаду економіки країна збільшує розміри позик. Але прямої залежності між державними позиками і станом економіки держави не існує. Високорозвинені країни навіть в періоди стабільного розвитку можуть збільшувати свої боргові зобов'язання.
Можливість державного запозичення ґрунтується на виконанні грошима функції нагромадження. У суб'єктів підприємницької діяльності тимчасово з'являються вільні кошти, які вони можуть спрямувати на ринок державних цінних паперів. Сезонність виробництва і коливання надходжень від реалізації продукції, амортизаційні відрахування і система розподілу прибутку істотно впливають на обся-
ги кредитних ресурсів підприємств і є основою для фінансування держави. Серед населення так само відбувається постійний рух коштів; часовий розрив між отриманням доходів і витратами є вагомим джерелом державного кредиту. Тому за економічною сутністю державний кредит є формою вторинного перерозподілу ВВП, доходів і нагромаджень — прибутку, заробітної плати, амортизації тощо, частина яких перерозподіляється через бюджетну систему у вигляді податків, зборів, платежів, а решта може використовуватись як позика державі. Перерозподільний характер державного кредиту особливо виявляється при сплаті доходів кредиторам за рахунок коштів Державного бюджету, основною частиною яких є податки з юридичних і фізичних осіб.
Крім розподільної функції державний кредит виконує також регулюючу та контролюючу функції. Беручи участь у кредитних відносинах, держава може впливати на грошовий обіг, рівень процентних ставок на фінансовому ринку, на виробництво і зайнятість, а отже, здійснювати регулюючу функцію у визначенні макроекономічної політики. Проте механізм впливу зовнішніх позик на макроекономічну ситуацію неоднозначний і має розглядатися з урахуванням впливу обсягів інвестицій на темпи економічного розвитку, оскільки наслідком нераціональних і зайвих зовнішніх запозичень можуть бути такі боргові зобов'язання перед нерезидентами, які в майбутньому значно обмежать свободу здійснення економічної політики. Контролююча функція здебільшого забезпечує цільове використання коштів, своєчасність розрахунків за борговими зобов'язаннями; її виконують як державні, так і недержавні фінансово-кредитні інститути.
Державний кредит відрізняється від банківського метою і призначенням залучених коштів, джерелами погашення позик, формами гарантій, впливом на грошову масу, функціями, які виконують суб'єкти кредитних відносин.
Визначальним фактором, що істотно впливає на вартість отримання кредитів, їх форми, умови повернення, є довіра до країни, яка має бути стабільним гарантом повернення та збільшення залучених коштів. Популярність уряду чи окремих його лідерів позитивно позначається на кількості бажаючих надавати кредити. Рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин багато в чому залежить від кредитного рейтингу країни, що визначається економічним потенціалом країни, її репутацією як позичальника, стабільністю її розвитку. Ще одна група чинників є суто політични-
ми. Наприклад, коли Росія оголосила дефолт (неможливість сплачувати за борговими зобов'язаннями) і мала низький кредитний рейтинг, це зовсім не означало припинення її фінансування з боку іноземних країн та інститутів, зацікавлених у політичній стабільності держави зі значним військовим потенціалом, зокрема ядерною зброєю. В Україні вирішення актуальних проблем, пов'язаних із закриттям або будівництвом атомних електростанцій, неможливе без залучення коштів іноземних кредиторів.