СТРАХУВАННЯ ТА СТРАХОВИЙ РИНОК 2 страница

12. Якими чинниками забезпечується фінансова надійність страховика?


Тема 12

Тести

1. Страховий агент — це:

1) фізична або юридична особа, яка самостійно здійснює страхові операції;

2) штатний працівник страхової компанії;

3) фізична особа, яка за дорученням страховика укладає договір страховика;

4) юридична особа, яка від свого імені та за дорученням страховика виконує частину його страхової діяльності.

2. Страховий тариф — це:

1) ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за весь період страхування;

2) ставка страхового відшкодування;

3) ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування;

4) ставка страхової суми в особистому страхуванні.

3. Страховий інтерес — це:

1) усвідомлена потреба у страховому захисті майна, доходів, життя громадян;

2) міра економічної зацікавленості участі страховика і стра­хувальника у страхових відносинах;

3) вартість застрахованого майна і можливість отримання відшкодування внаслідок настання страхового випадку;

4) страхова сума в яку оцінюється можливий збиток страхо­вика при виплаті страхового відшкодування страхувальникам.

4. Обов'язками страхувальника є:

1) вчасно вносити страхові платежі та повідомляти страхо­вика про настання страхового випадку;

2) тримати в таємниці договірні умови страхування зі стра­ховиком;

3) вимагати від страховиків відшкодувати збитки в разі відмови у виплаті страхових сум;

4) припиняти дію договору страхування;

5) всі відповіді правильні.

5. Страхування цивільної відповідальності власників транс
портних засобів забезпечує захист інтересів:


Страхування та страховий ринок

1) власника транспортного засобу;

2) держави;

3) страхової компанії;

4) потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді.

6. При страхуванні домашнього майна громадян страхови­
ми подіями є:

1) нещасні випадки;

2) стихійні лиха;

3) зміни кон'юнктури ринку;

4) вибух парових котлів.

7. По закінченні договору змішаного страхування життя
страхувальник одержує:

1) страхове відшкодування;

2) викупну суму;

3) страхову суму;

4) компенсацію витрат громадян, пов'язаних із підтримкою здоров'я.

8. Які страхові резерви формуються страховими товариства­
ми в Україні:

1) резерв збитків;

2) резерв коливань збитковості;

3) технічні резерви?

9. Розрахунковий нормативний запас платоспроможності
страховика визначається на основі:

1) розміру статутного фонду;

2) кількості страхових договорів (полісів);

3) страхових премій, сплачених перестраховикам;

4) надходжень страхових премій та страхових виплат.

Задачі

Задача 12.1

Розрахуйте темп зміни технічних резервів страхової ком­іції зі страхування транспорту на 1 червня 2004 р. Графік Надходження страхових платежів, ризик за якими ще не ви­черпався, подано в табл. 12.3.



Тема 12

Таблиця 12.3. Графік надходження страхових платежів

Задача 12.2

Актив балансу страховика становить 38,5 млн грн. Страхо­вих платежів надійшло за 1-й звітний період на суму 22,5 млн грн, а за 2-й — 22,4 млн грн. Нематеріальні активи компанії становлять 126 тис. грн. Страхові резерви у 1-му звітному періоді дорівнювали 28,6 млн грн, а у 2-му — 27,7 млн грн.

Страхова компанія виплатила у 1-му звітному періоді 20,6 млн грн страхових відшкодувань, а у 2-му — на 15 % більше. Роз­рахуйте динаміку змін рівня платоспроможності страховика.

Задача 12.3

Підприємство проводить політику модернізації основних фондів. В умовах дефіциту коштів виникає проблема раціо­нального їх використання. У разі заміни устаткування мож­ливий технічний ризик виходу з ладу технологічної лінії.

Визначте страхову суму (S) і страхове відшкодування (В) при страхуванні устаткування за системою пропорційної відпо­відальності на основі таких даних:

1) повна відбудовна вартість устаткування (ПВВ) — 63 325 грн;

2) знос на момент укладення договору (3) — 25 %;

3) страхування "у частині" (d) — 75 %;

4) матеріальні витрати у результаті аварії (У) — 39 256 грн;

5) розмір безумовної франшизи (F) — 4,5 % до збитку.

Задача 12.4

Колективне господарство "Мрія" подало заяву районному віД' діленню HACK "Оранта" на страхування врожаю озимої пше­ниці на площі 300 га. На території господарства врожайність озимої пшениці за передостанні роки становила, (ц з 1 га): ЗО, 34, 32, 33, 31. Узгоджена зі страховиком ціна 1 ц цієї культу ри — 28 грн.


Страхування та страховий ринок

Через надзвичайні для цієї місцевості морози в господарстві повністю загинули посіви озимої пшениці на площі 70 га і були пошкоджені на 90 га. На першій площі було засіяно цукрові буряки, а на другій — ярові культури на зелені корми.

Отриманий урожай (ц) озимої пшениці — 3552, цукрових буряків — 25 400, зелених кормів — 8200. Вартість 1 ц: цук­рових буряків — 5 грн, зелених кормів — 1,5 грн.

Визначте:

1) страхову суму договору страхування з урахуванням відпо­відальності страховика 70 % (безумовна франшиза — 30 %);

2) суму нарахованих страхових платежів, якщо страховий тариф для господарств області встановлений у розмірі 10 % від страхової суми, а з урахуванням специфіки природних умов і складу ризиків у господарстві страховик встановив знижу­вальний коефіцієнт до базової ставки 2,5 %;

3) суму збитку, що має відшкодувати страховик, якщо фактична площа під озимою пшеницею становила 320 га й господарство має заборгованість зі страхових внесків.

Задача 12.5

Керівники фірми шукають можливість запобігти ризику від продажу пакета акцій. Очікуваний дохід фірми з імовірністю 8 % становить 300 умовних грошових одиниць (ум. гр. од.) та з імовірністю 20 % — 200 ум. гр. од.

Водночас функція корисності у вартості акцій фірми від її доходу х повільно зростає (табл. 12.4):

Визначте:

1) які середній очікуваний дохід фірми від продажу акцій та середня вартість акції;

2) яку плату за страхування ризику втрати доходу від прода­жу акцій готова заплатити фірма, щоб одержати середній дохід?

Таблиця 12.4. Величина функції корисності при страхуванні

 

Дохід компанії
Ум. гр. од.                      
Функція                      
кори-                      
сності і у (*), ум.                      
ГР- од. 43,86 47,15 49,92 52,19 54,01 55,45 56,56 57,41 58,06 58,55 58,92

Тема 13 ФІНАНСОВИЙ РИНОК

13.1. Сутність і функції фінансового ринку

Фінансовий ринок є складовою фінансової системи тільки в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансо­вих ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяль­ності на засадах їх купівлі-продажу. По суті, це частина інфра­структури фінансової системи, яка забезпечує функціонуван­ня базової сфери — фінансів суб'єктів господарювання.

Фінансовий ринок — це економічний простір, на якому формуються та функціонують обмінно-перерозподільні відно­сини, що пов'язані з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів та фінансових фондів, які набувають відображення в цінних паперах. Це також сукупність соціально-економічних відносин у сфері трансформації тимчасово вільних грошових коштів у позичковий капітал через кредитно-фінансові інсти­тути на основі попиту та пропозиції.

Фінансовий ринок — це елемент ринку ресурсів.

В економіці постійно відбувається кругообіг фінансових ресурсів, суб'єктами якого є домашні господарства, підприєМ' ства, держава і різноманітні фінансові інститути — фінансові посередники.

У процесі господарювання у одних суб'єктів виникає потре' ба в коштах для розширення діяльності, а в інших — нагрома' джуються заощадження. Розподіл коштів здійснюється шлЯ


фінансовий ринок

хом формування фондів: централізованих (загальнодержавних) ідецентралізованих (що належать суб'єктам підприємницької діяльності).

Економіка має відповідну фінансову систему, в якій важ­ливе місце займає фінансовий ринок, на якому відбувається рух грошей як капіталу.

Розглянемо взаємовідносини продавців та покупців на фінан­совому ринку (рис. 13.1).

Грошові кошти

Рис. 13.1. Взаємовідносини продавців та покупців на фінансо­вому ринку

Головними суб'єктами фінансового ринку є домашні госпо­дарства, у яких у більшості випадків доходи перевищують видатки на величину заощаджень. Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди та ін.) заощадження перетворюються в інвестиції для фірм, що дає їм змогу розши­рити свою діяльність (рис. 13.2).

Фінансовий ринок допомагає зустрітися продавцям та по­купцям особливого товару — фінансових зобов'язань. Таким чином, фінансовий ринок займає важливе місце на ринку ре-сУрсів, тому що сприяє обміну грошей майбутніх на гроші Теперішні. Він відіграє провідну роль у стабілізації грошово-го обігу та грошової одиниці. Функції фінансового ринку по­лягають у наданні підприємцям позичених коштів — кредитів. Значення фінансового ринку всистемі ринкових відносин по­лягає у можливості відкласти сьогоднішнє споживання, на­помадити заощадження і спрямувати їх у сферу підприєм­ництва.


Тема 13

Рис. 13.2. Місце і роль фінансовогоринку в системі ринкових відносин

Фінансовий ринок — це підсистема фінансових відносин, що має певну структуру та визначені функції. Функції фінансового ринку такі:

1) обслуговування товарного обігу за допомогою кредиту;

2) акумуляція грошових заощаджень та нагромаджень на­селення, підприємств, держави;

3) трансформація грошових фондів безпосередньо у позич­ковий капітал та використання його у вигляді інвестицій для виробництва, економічного розвитку галузей, регіонів країни;

4) обслуговування держави та населення для покриття дер­жавних та споживчих видатків;

5) прискорення концентрації та централізації капіталу, створення на цій основі потужних фінансово-промислових груп.

Економічна роль фінансового ринку полягає в його здат­ності об'єднати дрібні, розрізнені грошові кошти в інтересах усього суспільного нагромадження. Це дає змогу активно впли­вати на концентрацію та централізацію виробництва і капіта' лу, забезпечити рух фінансових потоків, переливання вільних фінансових фондів (заощаджень) в інвестиції.

Держава пов'язана з фінансовим ринком через економічй1 відносини, що реалізуються в грошовій формі, що виникають


фінансовий ринок

між державою та іншими суб'єктами ринку з приводу ство­рення, розподілу, перерозподілу та використання вартості ВВП і національного доходу країни; через позики (внутрішні та зовнішні) на фінансовому ринку шляхом випуску та продажу державних облігацій (ОВДП) — для покриття дефіциту дер­жавного бюджету (рис. 13.3).

Зв'язок держави з економічною системою та фінансовим ринком здійснюється за трьома напрямами:

1) через податкову систему (бюджетно-податкова, або фіс­кальна, політика);

2) через державні закупівлі, трансферти, дотації, субвенції, субсидії (державне споживання);

3) через позики (внутрішні та зовнішні) на фінансовому ринку шляхом випуску та продажу державних облігацій (ОВДП) — для покриття дефіциту державного бюджету.


Тема 13

13.2. Суб'єкти та об'єкти фінансового ринку

На фінансових ринках діють суб'єкти ринку (продавці — посередники — покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів — інструментів фінан­сового ринку. Характер (тактика) поведінки суб'єкта на рин­ку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегії).

Суб'єктами фінансового ринку є:

— фізичні особи;

— юридичні особи;

— фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банків­ського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у роз­мірі, що дає можливість задовольнити вимоги клієнтів, та отримати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб'єктів фінансового ринку класифікують за формою та функціями. За формою:

— суб'єкти господарювання;

— домашні господарства;

— держава;

 

— місцеві органи влади. За функціями:

— емітенти;

— інвестори;

— інституційні інвестори;

— фінансові посередники;

— інститути інфраструктури ринку тощо.

З урахуванням принципових форм укладання угод на фінан­совому ринку, його суб'єктів можна поділити на три групи:

1) продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);

2) фінансові посередники;

3) суб'єкти, що виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників фінансового ринку; функції обслуговування окремих операцій на фінансовому ринку тощо)-

Розглянемо конкретні види учасників фінансового ринку в розрізі основних їх груп.

Продавці та покупці фінансових активів (послуг) утворю' ють групу прямих учасників фінансового ринку, які здійсню'


Фінансовий ринок

ють на ньому основні функції у проведенні фінансових опе­рацій.

На ринку позичкових капіталів основними прямими учас­никами фінансових операцій є:

— кредитори — суб'єкти фінансового ринку, які надають позичку в тимчасове користування під певний процент. Ос­новною функцією кредиторів є продаж грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних по­треб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть виступати: держава (здійснюю­чи цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодер­жавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; не-банківські кредитно-фінансові установи;

— позичальники — суб'єкти фінансового ринку, які отри­мують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі процента. Основними позичальника­ми грошових активів на фінансовому ринку є: держава (отри­муючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків (державні позики), комерційні банки (отримуючи кре­дити на міжбанківському кредитному ринку), підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою попов­нення оборотних коштів і формування інвестиційних ресурсів), населення (у формі споживчого та фінансового кредиту).

На ринку цінних паперів основними прямими учасниками фінансових операцій є:

— емітенти — суб'єкти фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти виступають виключ­но в ролі продавців цінних паперів із зобов'язанням виконува­ти всі вимоги, які випливають із умов їх випуску. Емітентами Цінних паперів є держава (виконавчі органи державної влади та органи місцевого самоврядування), а також різноманітні юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Крім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатись цінні папери, емітовані нерезидентами;

— інвестори — суб'єкти фінансового ринку, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з ме­тою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отри­мання інвесторами процентів, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Інвесторів, які здійснюють свою


Тема 13

діяльність на фінансовому ринку, класифікують за такими ознаками: за статусом їх поділяють на індивідуальних (окремі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвесторів (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами); залежно від мети інвестування виділяють стратегічних (ку­пують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельних інвесторів (купу­ють окремі види цінних паперів виключно в цілях отримання доходу); за належністю до резидентів на національному фінан­совому ринку розрізняють вітчизняних та іноземних інвес­торів.

На валютному ринку основними учасниками валютних операцій є:

— продавці валюти. Основними продавцями валюти є: дер­жава (реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів); комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валютних операцій); підприємства, які провадять зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за експортовану продукцію); фізичні особи (які реалізують наявну в них валюту через мережу обмінних валютних пунктів);

— покупці валюти. Основними покупцями валюти є ті самі суб'єкти, що й її продавці.

На страховому ринку основними прямими учасниками фінансових операцій є:

— страховики — суб'єкти фінансового ринку, які реалізу­
ють різні види страхових послуг (страхових продуктів). Ос­
новною функцією страховиків на фінансовому ринку є здій­
снення всіх видів і форм страхування шляхом взяття на себе
за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов'язанням
відшкодувати суб'єкту страхування збитки у разі настанні
страхового випадку. Основними страховиками є: страхові
фірми і компанії відкритого типу (надають страхові послуги
всім категоріям суб'єктів страхування); кептивні страхові
компанії і фірми — дочірня компанія у складі холдингової
компанії (фінансово-промислової групи), створена з метою стра­
хування переважно суб'єктів господарювання, які входять р,о
її складу (збіг стратегічних економічних інтересів страховика
та його клієнтів у такому разі створює широкі фінансові мояс
ливості для ефективного використання страхових платежів)!
компанії перестрахування ризику (перестраховики), які бе­
руть на себе частину (або всю суму) ризику від інших страхо'


Фінансовий ринок

вих компаній (основною метою операцій перестрахування є дроблення великих ризиків для зменшення сум збитку, який відшкодовується первинним страховиком при настанні стра­хового випадку);

— страхувальники — суб'єкти фінансового ринку, які ку­
пують страхові послуги у страхових компаній та фірм з метою
мінімізації своїх фінансових втрат у разі настання страхової
події. Страхувальниками є як юридичні, так і фізичні особи.

На ринку золота (та інших дорогоцінних металів) та дорогоцінного каміння основними видами прямих учасників фінансових операцій є:

— продавці дорогоцінних металів та каміння, у ролі яких можуть виступати: держава (реалізує частину свого золотого запасу); комерційні банки (реалізують частину своїх золотих авуарів); юридичні та фізичні особи (у разі необхідності реін-вестування коштів, які раніше були вкладені в цей вид ак­тивів (засобів тезаврації);

— покупці дорогоцінних металів і каміння — ті самі суб'єк­ти, що й продавці (за відповідного нормативно-правового регу­лювання їх складу).

На ринку нерухомості основних суб'єктів поділяють на учасників первинного і вторинного ринку нерухомості.

Продавцями на первинному ринку нерухомості є окремі будівельні фірми та муніципальна влада. На вторинному про­давцями є: ріелторські фірми; приватні особи, що прагнуть покращити своє житлове або матеріальне становище; особи, що емігрують, та ін. На вторинному ринку житла виділяється орендний сектор. Надання житла в оренду практикують як приватні власники, так і муніципальна влада.

Покупцями житла є ріелторські фірми, юридичні та фізичні особи. Окрім продавців і покупців, інфраструктуру ринка житла утворюють: агентства з нерухомості (ріелторські фірми); оцінники житла; банки, що займаються кредитуванням та фінансуванням житлового будівництва, кредитуванням купівлі Житла та іпотечними операціями, юристи, що спеціалізують­ся на операціях з нерухомістю; страхові компанії, інформаційні (в тому числі рекламні) структури.

Таким чином, класифікацію суб'єктів фінансового ринку (прямих учасників фінансового ринку) можна представити у вигляді табл. 13.1.

 


Тема 13

Таблиця 13.1. Класифікація суб'єктів фінансового ринку

 

№ з/п Види фінансових ринків Суб'єкти ринку фінансових послуг
Ринок позичкових капі­талів Кредитори Позичальники
Ринок цінних паперів Емітенти Інвестори: — індивідуальні та інституціональні; — стратегічні та портфельні; — національні та іноземні
Валютний ринок Продавці валюти Покупці валюти
Страховий ринок Страховики Страхувальники
Ринок золота Продавці золота та інших дорогоцінних металів і каміння. Покупці золота та інших дорогоцінних металів і каміння
Ринок нерухомості Продавці на первинному та вто­ринному ринках нерухомості. Покупці на первинному та вто­ринному ринках нерухомості

Розвиток фінансового ринку не можливий без наявності розвинутої інфраструктури. Під інфраструктурою слід розу­міти систему інститутів, які функціонують на фінансовому ринку.

Склад інфраструктури фінансового ринку такий:

— професійні учасники — торговці цінними паперами та іншими інструментами фінансового ринку;

— організатори торгівлі — фондові біржі та позабіржові фондові торговельні системи;

— посередники в торговельних угодах — брокери та дилери;

— посередницькі фінансові інститути — комерційні банки, небанківські депозитні установи, кредитні асоціації, спілки,


фінансовий ринок

ощадні інститути, страхові компанії, пенсійні фонди, інвес­тиційні компанії, інвестиційні фонди, ломбарди, лізингові та факторингові компанії;

— реєстратори та зберігачі цінних паперів;

— депозитарії, клірингові депозитарії;

— розрахунково-клірингові банки;

— інформаційно-аналітичні інститути.

Фінансові інститути — це посередники, що забезпечу­ють зустріч позичальника та кредитора на фінансовому рин­ку. Вони забезпечують трансформацію тимчасово вільних гро­шових коштів у позичковий капітал. Фінансові інститути ско­рочують витрати обігу для інвесторів та позичальників, беруть на себе фінансові ризики, підвищують ефективність фінансо­вих угод. На рис. 13.4 показана структура фінансових інсти­тутів — посередників на фінансовому ринку.

13.3. Інструменти фінансового ринку

Об'єктами фінансового ринку є різні інструменти фінан­сового ринку (цінні папери, позичкові угоди, валютні цінності), в яких набувають відображення тимчасово вільні фонди гро­шових коштів (фінансових ресурсів), що трансформуються в позичковий капітал за допомогою фінансових інститутів.

Здійснюючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти їх проведення.

Фінансові інструменти — це різноманітні фінансові до­кументи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ри­вку.

Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегмен­тах фінансового ринку, характеризуються на сучасному етапі великою різноманітністю.

За окремими видами фінансових ринків розрізнять такі інструменти, які їх обслуговують:

— інструменти грошового ринку та ринку позичкових Капіталів — гроші, грошові сурогати, розрахункові докумен­ти, цінні папери, які обертаються на грошовому ринку та рин­ку позичкових капіталів;

— інструменти ринку цінних паперів — різноманітні цінні Папери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів



 


фінансовий ринок

за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами);

— інструменти валютного ринку — іноземна валюта, роз­рахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок;

— інструменти страхового ринку — страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розра­хункові документи та окремі види цінних паперів, які обслу­говують цей ринок;

— інструменти ринку золота (срібла, платини) та дорого­цінного каміння — названі види цінних металів та каменів, які купують з метою формування фінансових резервів і тезав­рації, а також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок;

— інструменти ринку нерухомості — цінні папери та до­кументи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За термінами обігу виділяють такі види фінансових інстру­ментів:

— короткострокові фінансові інструменти (з періодом обігу до одного року). Цей вид фінансових інструментів є найбільш численним і має обслуговувати операції на ринку грошей;

— довгострокові фінансові інструменти (з періодом обігу більше одного року), у тому числі так звані безстрокові фінан­сові інструменти, кінцевий термін погашення яких не вста­новлено (наприклад акції). Вони обслуговують операції на ринку капіталу.

За характером фінансових зобов'язань фінансові інстру­менти поділяють на такі види:

— інструменти, наступні фінансові зобов'язання за яки­ми не виникають (інструменти без наступних фінансових зобов'язань), що як правило, є предметом самої фінансової операції, і при їх передачі покупцю не несуть додаткових Фінансових зобов'язань з боку продавця (наприклад, валютні Цінності, золото тощо);

— боргові фінансові інструменти — які, характеризуючи Кредитні відносини між їх покупцем і продавцем, зобов'язу­ють боржника погасити в передбачені терміни їхню номіналь­ну вартість і сплатити додаткову винагороду у формі процента 'якщо він не входить до складу номінальної вартості боргово-г° фінансового інструменту, який погашається). Прикладом