За формою розрізняють добровільне та обов'язкове страхування.

Обов'язкову форму страхування відрізняють такі принципи:

• обов'язкове страхування встановлюється законом, відповідно до якого, страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальники зобов'язані вносити страхові платежі;

• обов'язкове страхування має суцільне охоплення об'єктів, установлених законом;

• обов'язкове страхування поширюється автоматично на всі об'єкти, зазначені в законі;

• обов'язкове страхування діє незалежно від внесення страхових платежів. У випадках, коли страхувальник не сплатив установлені страхові внески, вони стягуються в судовому порядку;

• обов'язкове страхування діє протягом усього терміна користування страхувальником застрахованим майном та має безстроковий характер;

• по обов'язковому страхуванню здійснюється нормування страхового забезпечення.

Добровільне страхування проводиться в силу закону і на добровільній засаді. Законом визначаються найбільш загальні умови страхування, а конкретизація здійснюється на основі правил, розроблених страховиком. Ця форма не носить примусового характеру і надає можливість вільного вибору послуг на страховому ринку. Добровільне страхування має вибірковий характер, у залежності від бажання страхувальників, а для деяких категорій осіб встановлюються обмеження для висновку договору.

Для добровільної форми страхування характерні такі принципи:

- воно діє й у силу закону і на добровільних початках, законом визначаються об'єкти, прийняті до добровільного страхування і загальні умови;

- добровільна участь у страхуванні характерна для страхувальника, страховик не має права відмови, якщо страхувальника влаштовують умови страхування;

- добровільне страхування має вибіркове охоплення, тому що не всі потенційні страхувальники бажають брати участь у страхуванні також існують визначені обмеження для деяких категорій осіб при висновку договорів страхування;

- воно діє тільки при дотриманні умови надходження разового або періодичних страхових внесків, несплата чергового страхового внеску за довгостроковим страхуванням спричиняє за собою припинення дії договору страхування;

- страхове забезпечення за добровільним страхуванням залежить від бажання страхувальника, по майновому страхуванню страхувальник може визначити розмір страхової суми в межах страхової оцінки майна, а за особистому – відповідно до угоди сторін.

13. Визначення необхіності міжнародних фінансів

Диверсифікація міжнародних фінансових і валютних відносин на межі XX-XXI ст. пов'язана з необхідністю здійснення грошового забезпечення світогосподарських зв'язків, які значно розширилися й поглибилися під впливом інтернаціоналізації та глобалізації виробництва й обміну. Фінансові операції є діями, спрямованими на вирішення певного завдання з організації та управління грошовими відносинами, що виникають при формуванні та використанні відповідних коштів.

Фінансові операції (трансакції) можуть зумовлюватись як грошовими платежами (розрахунки, трансферти тощо), так і рухом капітальних ресурсів (лізинг, траст, кредит, франчайзинг та ін.). Об'єктами фінансових операцій є різноманітні фінансові активи, до яких належать: національні гроші, іноземна валюта, цінні папери, дорогоцінні метали, нерухомість.

Вирізняють такі види фінансових операцій:

- Операції з переказу грошей охоплюють усі форми та види розрахунків (операції з обміну "гроші - товар") та трансфери (рух грошей в одному напрямі).

- Інвестиційні фінансові операції пов'язані з переміщенням капіталу з метою його приросту. Вони опосередковують середньо- та довгострокові вкладення капіталу. До них належать: кредит, лізинг, траст, оренда, франчайзинг, рента та інші операції тривалістю понад 180 днів.

- Спекулятивні операції - це короткострокові фінансові дії з отримання прибутку у вигляді різниці у процентах з отриманих кредитів. До них належать валютний арбітраж, процентний арбітраж, операції своп, валютна спекуляція тощо.

- Операції з капіталом спрямовуються на управління ним в умовах ризику та невизначеності економічної кон'юнктури. Тут переважають страхові операції, включаючи хеджування, операції застави, в тому числі іпотеку.

Міжнародні фінанси становлять сукупність відносин зі створення і використання грошових коштів, необхідних для здійснення зовнішньоекономічної діяльності державами, фірмами, іншими юридичними та фізичними особами.

У цілому перерозподіл фінансових коштів у світовому масштабі забезпечує зростання конкуренції й ефективніше використання виробничих потужностей та інших ресурсів економічного розвитку.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. Ними є фізичні, юридичні особи та держави, які згідно із законом мають і здійснюють безпосередньо або через представників свої права та обов'язки, пов'язані з міжнародними фінансами.

Суб'єктів системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяють на резидентів і нерезидентів.

З економічного погляду розрізняють таких суб'єктів: домашні господарства, господарюючі підприємства, різноманітні фінансові інститути, держава, міжнародні організації.

У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України згруповані так:

— фізичні особи;

— юридичні особи;

— об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб;

— структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, яке не є юридичними особами згідно із законами України, але мають постійне місцезнаходження на її території;

— спільні підприємства, що зареєстровані як такі в Україні і мають на її території постійне місцезнаходження;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законодавством України.

Можна виділити цілу низку грошових відносин, які формують систему міжнародних фінансів. Це, зокрема, відносини:

- між експортерами та імпортерами з приводу платежів за товари, надання та погашення кредитних зобов'язань;

- між вказаними вище суб'єктами та банками щодо отримання та погашення кредитів, відкриття та обслуговування валютних рахунків, надання гарантій;

- між усіма вказаними вище суб'єктами та страховими організаціями з приводу страхування ризиків;

- між усіма вказаними вище суб'єктами та фізичними особами з приводу оплати праці, здійснення міжнародних переказів, сплати за товари і послуги, виконання договорів страхування та ін.;

- між фізичними особами з приводу різноманітних міжнародних банківських, поштових і готівкових грошових переказів;

- між вказаними вище суб'єктами та державою з приводу сплати податків та виконання певних зобов'язань, що випливають з правил державного регулювання міжнародних фінансових відносин;

- між урядами різних країн з приводу сплати (отримання) контрибуцій та репарацій, надання та погашення кредитів тощо;

- між урядами країн і міжнародними організаціями з приводу грошових внесків у ці організації, отримання кредитів, субсидій тощо;

- між міжнародними організаціями.

14. Гроші як матеріальна основа фінансів. Взаємозв’язок між грошовими та фінансовими відносинами

Сучасні підходи до виявлення суті фінансів значно розширили зміст цього поняття. Проте різні погляди на фінанси, викладені в науковій літературі, внесли певну плутанину у визначення цієї економічної категорії. У поняття "фінанси" вкладають різний зміст — це й "фінансові ресурси", і "капітал", і "грошові потоки ", і "фінансовий ринок", і "фінансові фонди" тощо. У повсякденному житті поняття "фінанси" часто вживають у значенні "гроші". Але фінанси — це не гроші, хоча вони й мають грошову форму. їх неможливо відчути, торкнутися, оплатити ними покупку. Рух коштів, що пов'язаний з обслуговуванням роздрібного товарообороту, оплатою комунальних, транспортних та інших послуг, отриманням спадщини чи дарунків, не вважається фінансами. Фінанси — це сукупність об'єктивно зумовлених економічних відносин, що мають розподільчий характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб'єктів господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників, задоволення соціальних потреб суспільства.