Механізми, пов’язані з порядком обчислення бази оподаткування та податкових зобов’язань.
Практично в кожному податку є спеціальні механізми регулювання, які стимулюють або стримують певні дії платників за допомогою спеціальних правил обчислення бази оподаткування або податкових зобов’язань.
Податкові пільги.
Податкові пільги
Податкові пільги є одним з найбільш широко розповсюджених механізмів сучасного податкового регулювання. Характерними рисами податкових пільг як інструментів податкового регулювання є:
1.Обмежена сфера застосування. Податкова пільга — це один і елементів податку як економічної категорій. Кожна з податкових пільг жорстоко „прив’язана” до відповідного податку і сфера її застосування обмежується винятково тим податком або збором, у механізм якого вона вбудована. Крім того, сфера застосування пільги обмежується спеціальними умовами, які визначають її потенційних користувачів;
2.Стимулююча спрямованість. На відміну від інших локальних механізмів податкового регулювання, податкові пільги спрямовані винятково на стимулювання платників шляхом зменшення їх податкових зобов’язань або створення інших, більш привілейованих порівняно з іншими платниками, умов оподаткування;
3.Екстериторіальність. Застосування пільг, на відміну від вільних економічних зон, не має спеціальних обмежень за територіальною отакою. Вони використовуються на тій території, на якій справляється відповідний податок (на території держави - для загальнодержавних податків і зборів, або в межах адміністративно - територіальної одиниці - для місцевих податків та зборів);
4.Мобільність. Податкові пільги мають можливість достатньо оперативно коригувати умови оподаткування з метою забезпечення ефективної реалізації регулюючої функції податків, тобто вони можуть розглядатися як регулюючий податковий механізм тактичного характеру.
У широкому розумінні пільга є повним або частковим звільненням від дотримання встановлених законом загальних правил, виконання будь-яких обов’язків.
Тому термін «податкова пільга» можна визначити як встановлений законодавством виняток із загальних правил оподаткування, що надає платнику можливість зменшити суму податку (збору), яка підлягає сплаті, або звільнює його від виконання окремих обов’язків та правил, пов’язаних з оподаткуванням.
Світовою практикою вироблений комплекс принципів надання податкових пільг. Найбільш важливими серед них є такі:
1)застосування податкових пільг не повинно мати вибірковий характер, зокрема й залежно від форми власності платників. Індивідуально надані платнику пільги порушують принцип рівності в оподаткуванні, ущемляють права інших суб’єктів господарювання і, як правило, мають корупційних характер;
2)застосування пільг не повинно завдавати істотного збитку державним економічних інтересам, а їх введення мас бути економічно обґрунтованим як з погляду інтересів держави, так і з позиції інтересів платників;
3)при введенні пільг перевагу мають цільові пільги, застосування яких передбачає чітке цільове використання суми податку, яка залишається в розпорядженні платника;
4)порядок дії та умови надання податкових пільг мають визначатися винятково в законодавчих актах і не підлягають істотним коригуванням на місцевому рівні;
5)повноваження місцевих органів управління у сфері податкових пільг мають обмежуватися законодавством.
Різноманіття цілей державної податкової політики і шляхів їх досягнення є передумовою різноманіття податкових пільг, що мають різний характер і різні форми прояву.
За характером цілей податкової політики держави податкові пільги підрозділяються на дві групи: соціальні й економічні.
Соціальні пільги спрямовані на податкове стимулювання досягнення соціальних цілей.
До пільг економічного характеру належать локальні інструменти податкового регулювання, реалізація яких сприяє досягненню цілей економічного характеру. До цієї групи належать будь-які пільги, спрямовані на стимулювання розвитку виробництва, інвестиційної діяльності, інновацій, поліпшення використання ресурсів і т.п.
За критерієм призначення всі податкові пільги можуть бути класифіковані на дві групи: Стимулюючі та підтримуючі.
Стимулюючі пільги спрямовані на заохочення дій платників, орієнтованих на вирішення загальнодержавних завдань.
Підтримуючі пільги спрямовані на полегшення податкового тягаря для окремих груп платників податків, що покликано забезпечити більш сприятливі (порівняно з іншими платниками) умови оподаткування для підтримки певного рівня чистого доходу.
З погляду цільового використання коштів, що залишаються на підприємстві внаслідок застосування податкових пільг, останні поділяються на цільові й нецільові. Перші з них надаються за умови використання сум, що звільняються від оподаткування, суто на цілі, визначені відповідним законодавчим актом.
За суб’єктами впливу податкові пільги можуть бути поділені на дві групи. Перша з них містить пільги, надані безпосередньо кінцевому одержувачу (стимулювання споживання), а друга - пільги, надані виробникам продукції (товарів, робіт, послуг) або суб’єктам підприємницької діяльності; які беруть участь у процесі реалізації таких товарів, робіт, послуг кінцевому споживачу (стимулювання виробництва і розподілу). В останньому випадку стимулюється безпосереднє споживання.
Залежно від періоду дії (хоча оперативний характер податкових пільг як інструмента податкового регулювання визначає відповідний часовий інтервал їх застосування, після закінчення якого вони мають бути скасовані як такі, що виконали своє призначення) усі податкові пільги можуть бути поділені на такі, період дії яких законодавством не визначений, і пільги тимчасового характеру.
Перша з цих груп містить більшість податкових пільг, встановлених у спеціальних законах з питань оподаткування. Як правило, пільги передбачені в законі в момент його прийняття, не мають часових обмежень й саме такі податкові пільги переважають в українському законодавстві.
Пільги другої групи встановлюються на певний період часу.
За компетенцією встановлення податкові пільги поділяються на загальнодержавні та місцеві. Перші встановлюються на державному рівні актами законодавства (хоча в деяких випадках вони можуть бути встановлені й Кабінетом Міністрів України наприклад, за деякими податковими платежами ресурсного характеру), і діють на території всієї країни. Другі вводяться органами місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції на відповідній обмеженій території. Їх гранична величина за місцевими податками і зборами не обмежена, а за загальнодержавними обмежуються сумою коштів відповідного податку або збору, що надходять у місцевий бюджет.
Останньою з наведених класифікаційних ознак є зв’язок пільги з іншими елементами податку. Певною мірою такий підхід відповідає класифікації податкових пільг за формою їх надання. З цього погляду, можна виділити вісім груп податкових пільг:
1.Звільнення від оподаткування окремих категорій платників податків — це пільга, надана за елементом „суб’єкт оподаткування”.
2.Зменшення об’єкта оподаткування — це група пільг, що передбачає виключення з об’єкта оподаткування окремих його елементів, які в загальному випадку є складовою об’єкта оподаткування, але не враховуються при подальшому обчислення податкових зобов’язань.
3.Зменшення бази оподаткування. На відміну від попередньої групи податкових пільг, зменшення бази оподаткування не пов’язане з якимись конкретними елементами об’єкта (певними видами доходів — для податку на прибуток та ПДФО, окремими видами операцій - для ПДВ, і т.п.). Йдеться про вирахування з бази оподаткування визначених законодавством сум. Різновидами пільг цієї групи є:
-встановлення неоподаткованого мінімуму бази оподаткування. Сутність цієї пільги полягає в тому, що з бази оподаткування виключається однакова для всіх або диференційована за групами платників сума. Найчастіше така пільга застосовується в оподаткування доходів (переважно - громадян, але іноді і юридичних осіб) і майна. Певною мірою введення такої пільги пов’язано з реалізацією принципу справедливості оподаткування;
-встановлення неоподаткованого максимуму бази оподаткування. За такої пільги база оподаткування зменшується на суму, що перевищує граничну величну. Такі пільги застосовуються в тому випадку, коли держава зацікавлена у збільшення бази оподаткування;
-вилучення з бази оподаткування визначених законодавством сум;
-зменшення бази оподаткування шляхом виключення фактично понесених платником витрат певного виду.
4.Зменшення податкових ставок.
5.Застосування спеціальних методів податкового обліку. Надана платнику можливість зміни методу податкового обліку в загальному випадку може розглядатися як пільга, оскільки вона є винятком із загального правила.
6.Збільшення податкового (звітного) періоду. Для платника податків скорочені податкові періоди означають, по-перше, необхідність постійного резервування коштів для здійснення поточних податкових платежів, по- друге, додаткові витрати (і коштів, і часу), пов’язані з необхідністю частіше складати й подавати податкову звітність. Тому дозвіл використовувати більш тривалий, порівняю з базовим, податковий період слід класифікувати як податкову пільгу.
7.Зменшення суми податку, що підлягає сплаті. Ця група пільг пов’язана з порядком визначення суми податку, що перераховується до бюджету. Такі пільги поділяються на дві групи.
Перша з них — вилучення з обчисленої суми податку якоїсь її частини.
До другої підгрупи може бути віднесено зменшення суми податку, що підлягає сплаті, на величну понесених платником цільових витрат.
8.Відстрочення й розстрочення сплати податкових зобов'язань. У загальному випадку відстрочення й розстрочення сплати податку є не пільгою, а механізмом податкового адміністрування. Суть такої зміни умов оподаткування полягає у зміні строків сплати суми податку за наявності законодавчо встановлених умов, на принципах кредитування (платність, терміновість, зворотність), що не тільки не зменшує суму податкового зобов’язання, а й збільшує її за рахунок відсотків.
Розмаїття податкових пільг дає можливість досить ефективно впливати на платників податків, коригуючи їхнє господарське поводження для досягнення економічних і соціальних цілей держави.
Водночас застосування податкових пільг як інструменту державного податкового регулювання має й серйозні недоліки, до яких належать такі:
-податкові пільга суперечать принципу обов’язковості оподаткування, що призводить до нерівності різних платників податків (як фізичних, так і юридичних осіб) у взаєминах з державою і з приводу податків. У результаті тягар фінансування необхідних державних видатків перекладається на тих платників, пільги для яких не встановлені;
-надання податкових пільг зумовлює нерівність платників їхніх конкурентних позицій;
-податкові пільги є найбільш нестабільним елементом податкової системи, вони постійно змінюються, переглядаються, скасовуються, скорочуються або доповнюються, у результаті структура податкової системи може бути викривлена, а планування і прогнозування податкового надходження (для держави) і податкових платежів (для платників) істотно ускладнюються.
Таким чином, ефективне регулювання економічних та соціальних процесів за допомогою податкових пільг потребує наукового обґрунтування з позиції системного підходу доцільності їх застосування в кожному конкретному випадку, а також оцінки порівняльної ефективності досягнення поставлених цілей за допомогою різних варіантів надання податкових пільг та в поєднанні з іншими інструментами державного регулювання.
12.Податковий контроль згідно ст.61 Податкового кодексу України — це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів , є складовою частиною митного контролю.
Оскільки податковий контроль є складовою системи державного фінансового контролю, то серед органів контролю, на які покладено обов’язок здійснювати державний фінансовий контроль, вагоме місце посідають органи, що контролюють сплату податків, зборів і обов’язкових платежів.
У ст. 41 Податкового кодексу України наведено чіткий перелік органів податкового контролю, до яких належать:
1.Органи державної податкової служби — щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
2.Митні органи — щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або ввезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони.
Установи Пенсійного фонду України мають право контролю стосовно єдиних соціальних внесків до Пенсійного фонду України.
Податковий контроль — елемент фінансового контролю і податкового механізму. Він є також необхідною умовою ефективного податкового менеджменту.
Податковий контроль зумовлений необхідністю перевірки виконання платниками своїх зобов'язань, які безпосередньо встановлені ст. 67 Конституції України, якою визначено, що суб’єкти господарювання, а також фізичні особи зобов'язані сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Обов'язок сплачувати податки, збори й обов’язкові платежі передбачений також і Податковим кодексом України (ст.16).
Основним завданням органів податкової служби в Україні є здійснення контролю за додержанням платниками податків податкового законодавства, правильністю нарахування, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів). Згідно цього положення можна виділити об’єкти контролю — це, насамперед, нарахування та сплата до бюджетів і державних цільових фондів податків і зборів усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Об'єктом контролю є також доходи громадян України, іноземців та осіб без громадянства у тій частині, в якій вони виступають платниками податків і зборів.
В організаційному аспекті податковий контроль забезпечується відповідними джерелами інформації, формами здійснення, процедурами дослідження господарських операцій, методичними прийомами документального і фактичного контролю. Для здійснення податкового контролю використовують такі джерела інформації:
1 Документальні. Вивчаючи первинні облікові документи, регістри обліку, облікову та фінансову звітність, фахівці перевіряють достовірність господарських операцій, податкових розрахунків, та відповідальність їх чинному законодавству.
2. Фактичні. Фахівці з’ясовують кількісний та якісний склад майна та зобов’язань суб'єктів підприємницької діяльності, які пов’язані з формуванням об'єктів оподаткування.
Обидва джерела формування інформаційної бази податкового контролю взаємопов'язані і тільки у поєднанні дають змогу визначити
реальний розмір об'єктів оподаткування.
До методів податкового контролю належать загальнонаукові, зокрема аналізу, синтезу, індукції, дедукції, моделювання, абстрагування, конкретизації, аналогії, і прикладні: документальні, спостереження за об'єктом контролю, запити про платника податку, метод достовірних тверджень, розрахунково-аналітичні та ін.
Таким чином, податковий контроль — це діяльність посадових осіб органів контролю у сфері оподаткування щодо спостереження за відповідністю процесу організації платниками податків обліку об’єктів оподаткування, методики обчислення та сплати податків прийнятим актам законодавства з питань оподаткування; щодо виявлення відхилень, допущених у ході виконання податкових правил, та визначення впливу наслідків порушень на податкові зобов’язання.
Способи здійснення податкового контролю. Податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог Податкового кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування, тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:
-фінансова;
-адміністративна;
-кримінальна.
Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування встановлюється у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (глава 11 Податкового кодексу, ст.109-128) та/або пені (глава 12 Податкового кодексу, ст. 129-132).
Фінансова санкція (штраф) — це плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов’язання (без урахування пені і штрафних санкцій), яка стягується з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування.
Пеня — це плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), яка стягується з платника податків у зв'язку з невчасним погашенням податкового зобов’язання.
Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Адміністративна відповідальність (штрафи), що застосовується податковими органами, має деякі особливості: підставою для їх застосування є вчинення адміністративного правопорушення (ст. 9 Кодексу України про адміністративне правопорушення — КпАП); адміністративні штрафи накладаються лише на фізичних осіб (громадян) — окремих платників податків, керівників і бухгалтерів платників податків — юридичних осіб, інших громадян, винних у порушенні податкового законодавства.
Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законодавством суспільно небезпечне діяння.