ОТРИМАННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

ЩОДО ЗНАЧЕННЯ ТА УМОВ ДОПУСТИМОСТІ

Розглянуто і досліджено питання щодо правил допустимості отри-

мання доказів, що є однією з гарантій прав і законних інтересів учасників кри-

мінального процесу; досліджено основні проблемні моменти щодо значення

допустимості доказів та умов їх отримання, що обумовлено завданням до-

стовірного знання про винуватість особи у вчиненні кримінального правопо-

рушення.

Ключові слова: допустимість доказу, недопустимість доказу, слідчі

(розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії, умови доказування.

Постановка проблеми. З огляду на практику, більшість слідчих

і судових помилок обумовлюються насамперед недооцінюванням і

неповнотою процесу доказування.

Доказування пронизує весь кримінальний процес, оскільки ос-

новним змістом кримінальної процесуальної діяльності органів розслі-

дування, прокуратури і суду є доказування, тобто збирання, перевірка і

оцінка доказів та їх процесуальних джерел з метою забезпечення

швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового роз-

гляду та встановлення об’єктивної істини в кожному кримінальному

провадженні.

Поняття допустимості доказів у кримінальній процесуальній на-

уці справедливо розглядається як одне з вихідних положень теорії до-

казів, оскільки правильне визначення цього поняття має надзвичайно

важливе значення для теорії та практики.

Визначення допустимості доказів, нарівні з достовірністю, на-

лежністю та достатністю, є важливою гарантією належного та достові-

рного встановлення обставин, які підлягають доказуванню в криміна-

льному провадженні.

Метою цієї статті є визначення умов допустимості доказів у

кримінальному процесі та їх значення для встановлення об’єктивної

істини у кримінальному провадженні.

Стан дослідження. Цій проблематиці було присвячено праці

багатьох учених: Р. С. Бєлкіна, Ю. М. Грошевого, Є. Г. Коваленко,

В. А. Лазарєвої, М. М. Михеєнка, В. Т. Нора, С. М. Стахівського,

_________________________________________ Серія юридична _____

_____________________________________________________________

М. С. Строговича, А. А. Хмирова, С. А. Шейфера, Ф. Н. Фаткулліна

та інших.

Виклад основних положень. Кримінальне процесуальне дока-

зування – це поєднання практичних дій та мислення учасників кримі-

нальної процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, пере-

вірка та оцінка доказів та їх процесуальних джерел, які тісно пов’язані

між собою. Основною ланкою процесуальної діяльності органів досу-

дового розслідування і суду з розслідування та судового розгляду кри-

мінальних проваджень (кримінальних справ) є доказування обставин,

сукупність яких становить предмет дослідження в конкретному кримі-

нальному провадженні. При цьому кожний учасник кримінального

процесу здійснює доказування, застосовуючи специфічні пізнавальні

прийоми.

Особливе значення визначення допустимості тих чи інших до-

казів набуває під час досудового розслідування, оскільки найбільша

кількість порушень кримінального процесуального закону, наслідками

яких є визнання доказів недопустимими, відбувається саме на стадії

досудового розслідування.

У теорії та правозастосовній діяльності існує єдина думка про

те, що докази мають відповідати вимогам кримінального процесуаль-

ного закону щодо джерела відомостей, умов, засобів їх отримання і

фіксації, що визначає допустимість доказів [1, с. 18].

Цікаву, але суперечливу думку, на наш погляд, висловив

В. М. Савицький, який вважає, що питання про допустимість того чи

іншого доказу правомірно порушити лише тоді, коли цим доказом

оперують винятково для вивчення особи обвинуваченого, підтвер-

дження його винуватості та подальшого засудження. Якщо ж докази,

які були отримані з порушенням закону, використовуються для дове-

дення невинуватості чи меншої винуватості обвинуваченого, для

пом’якшення його вини, то вони обов’язково мають бути взяті до ува-

ги слідчим, прокурором і судом, оскільки ці докази не доводять нічого

нового [2, с. 8].

Докази можуть бути отримані в результаті слідчих (розшуко-

вих) і негласних слідчих (розшукових) дій, регламентованих КПК

України. Більшість порушень правил, що регламентують проведення

слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, ви-

ключають можливість визнання отриманих доказів допустимими.

Крім того, допустимість доказу визначається ще й тим, щоб у кон-

кретній ситуації він був обраний відповідно до визначених завдань.

_____ НАУКОВИЙ ВІСНИК 4 2013 _____________________________

______ Львівського державного університету внутрішніх справ ___

Необхідною умовою допустимості доказів є також дотримання

строків, у межах яких допускається проведення слідчих (розшукових)

та негласних слідчих (розшукових) дій з метою збирання, перевірки та

закріплення доказів. Порушення строків тягне за собою недійсність

усіх процесуальних рішень, які були ухвалені під час досудового роз-

слідування.

Докази, отримані з порушенням закону, не можуть бути викори-

стані для встановлення обставин, які підлягають доказуванню, що ви-

ключають або пом’якшують вину обвинуваченого.

Допустимість доказу означає законність і правомірність його

використання для встановлення істини. Вона визначається допустиміс-

тю того джерела, з якого доказ отриманий. Закон дає вичерпний пере-

лік цих джерел і тому фактичні дані, отримані з іншого, не передбаче-

ного законом джерела, не можуть, згідно з чинним законом, братися до

уваги і бути допущені як докази. Крім того, допустимість джерела до-

казів визначається ще й тим, чи були дотримані під час його отриман-

ня, формування всі необхідні вимоги кримінально-процесуального

закону [3, с. 43].

Правила допустимості доказів посідають особливе місце в пра-

вилах доказування. Ці правила повинні забезпечити достовірність за-

собів доказування, створити надійний фундамент для визнання дове-

деними обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному про-

вадженні.

Порушення правил отримання доказів, заснованих на конститу-

ційних гарантіях прав і свобод людини і громадянина, що порушують

недоторканість житла чи іншого володіння особи, таємницю спілку-

вання чи недоторканість права власності, (крім випадків, передбачених

КПК України), безумовно, робить такі докази недопустимими.

Ця категорична заборона обумовлена не тільки необхідністю об-

ґрунтування висновку про винуватість особи, що базується на достові-

рних доказах, але й значною мірою має метою забезпечити конститу-

ційні права і свободи людини та моральні засади судочинства. Тому,

безумовно, не мають юридичної сили показання, документи, речові

докази, отримані із застосуванням насильства, погроз та інших неза-

конних дій.

На стадії досудового розслідування виключення недопустимих

доказів означає неможливість заснувати на них висновки у криміналь-

ному провадженні, вказувати на ці докази як підстави прийняття про-

цесуальних рішень, посилатися на них в обвинувальному акті.

_________________________________________ Серія юридична _____

_____________________________________________________________

У цілому вимога допустимості доказів, яка встановлена кримі-

нальним процесуальним законом, виглядає так:

1) умова наявності належного джерела доказів. Джерелами до-

казів є показання підозрюваного, обвинуваченого, свідка, потерпілого,

експерта, які надали відомості щодо відомих їм обставин у криміналь-

ному провадженні. Під першоджерелом розуміються показання особи,

яка безпосередньо сприймала події і обставини, які досліджуються.

Якщо така особа невідома, то перевірка достовірності отриманої інфо-

рмації, як правило, вельми складна.

Суд може визнати доказами показання з чужих слів, якщо сто-

рони погоджуються визнати їх доказами (згідно з ч. 4 ст. 97 КПК

України);

2) умова наявності належного суб’єкта доказування. Збирання

доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпі-

лим у порядку, передбаченому КПК України. Суб’єкти кримінального

процесу, які виконують дії зі збору доказів відповідно до свого служ-

бового статусу, зобов’язані дотримуватись вимог кримінально-

процесуального закону. Діяльність сторони захисту не підлягає право-

вій регламентації, предмети і документи, які представляє сторона за-

хисту, отримуються нею в вільній від процесуальних приписів формі,

вони завідомо не відповідають вимогам, які встановлюються до проце-

дури слідчих дій. Що стосується надійності джерела відомостей, то

вона належить перевірці незалежно від того, яким суб’єктом (офіцій-

ним чи ні) ці предмети та документи були отримані [4, с. 166].

З урахуванням вказаного відомості, зібрані захисником, обвину-

ваченим, потерпілим, визнаються доказами тією ж мірою, що і резуль-

тати доказової діяльності офіційних учасників процесу.

Хоча, як влучно зазначав С. Н. Гаврилов, правові наслідки по-

рушення правил допустимості доказів можуть бути неоднакові для

представників обвинувачення і захисту [5, с. 20];

3) умова наявності належного засобу доказування. Для того,

щоб отриманий доказ був допустимий, має бути обраний лише той

спосіб збирання доказів, який за своїм змістом визначений законом

для конкретної ситуації. Підміна належного способу доказування

іншим незаконна. Недопустимим є проведення допиту чи одночасно-

го допиту двох або більше раніше допитаних осіб, якщо є необхід-

ність проведення впізнання особи або допиту експерта замість при-

значення додаткової експертизи. Кожна слідча (розшукова) або не-

гласна слідча (розшукова) дія проводиться так, щоб у відповідних

_____ НАУКОВИЙ ВІСНИК 4 2013 _____________________________

______ Львівського державного університету внутрішніх справ ___

умовах максимально забезпечити достовірність інформації такого

виду. Тому підміна однієї слідчої (розшукової) дії іншою може спри-

чинити сумніви у відповідності отриманих результатів дійсності;

4) умова наявності законної процесуальної форми збирання

доказів. Кримінальний процесуальний закон установлює та визначає

умови, процедуру та процесуальну форму дій зі збирання доказів.

Якщо ці вимоги не дотримані, то права та законні інтереси учасників

процесуальних дій можуть бути порушені. Результатом цього дуже

часто є визнання недопустимими відомостей, отриманих як доказів,

навіть за умови законності джерела і засобу збирання доказів;

5) умова законної процедури отримання доказів. Якщо встанов-

лено, що викривлення процедури зашкодило засадам змагального су-

дочинства, то її порушення в кожному випадку виявляться неперебор-

ним. Неможливо усунути сумніви щодо отримання доказів унаслідок

катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність

особи, поводження або погрози застосування такого поводження. В

результаті такого порушення процес припиняє відповідати вимогам

справедливості судової процедури, в якій сторони обвинувачення і

захисту мають бути в рівному становищі.

Жоден учасник слідчої (розшукової) чи негласної слідчої (роз-

шукової) дії, незалежно від свого процесуального статусу, не повинен

піддаватися фізичному чи психічному насиллю, катуванню, погрозам,

тривалим допитам, які здатні порушити або послабити волю його дій

та рішень. Доказ, отриманий таким шляхом, однозначно буде визнаний

недопустимим.

Характер порушення процесуальної форми під час збирання до-

казів має істотне значення для визначення їх недопустимості. Суттє-

вим порушенням кримінально-процесуального закону, наслідком яко-

го є офіційне визнання доказу недопустимим, є таке порушення, яке

перешкоджало або могло перешкодити всебічному, повному та

об’єктивному розслідуванню; законному та обґрунтованому вирішен-

ню судом по суті справи чи таке порушення, яке перешкоджало або

могло перешкодити реалізації права особи на захист. Суттєві пору-

шення, що допущені під час збирання доказів, не можуть бути усунені

шляхом проведення додаткових процесуальних дій. Тобто повноцін-

ність доказу за наявності суттєвих порушень закону, під час їх форму-

вання, за будь-яких обставин відновленню не підлягає [6, с. 139].

Однак, необхідно розмежовувати факти порушень закону під час

одержання доказів і недоліків при складанні процесуальних документів.

_________________________________________ Серія юридична _____

_____________________________________________________________

Як вдало зазначив С. М. Стахівський: одна справа, – якщо об-

шук проведено без участі понятих, і зовсім інша, – коли його проведе-

но 16 липня, а в протоколі обшуку зазначено 18 липня відповідного

року [7, с. 38].

Вимоги до процесуальної форми спрямовані на встановлення іс-

тини. Це означає, що будь-яке процесуальне порушення, яке було до-

пущено під час збирання доказів, має бути оцінено з точки зору того,

чи ставить воно під сумнів зібраний таким чином доказовий матеріал і

висновки, що з нього випливають. Іншими словами, порушення проце-

суальної форми збирання доказів не завжди означає автоматичне ви-

ключення цих доказів зі сфери доказування, при цьому необхідно оці-

нити такі фактичні дані у сукупності з іншими доказами для вирішення

питання про вплив наявного процесуального порушення на їх допус-

тимість. Суттєвого значення при цьому набуває причина порушення.

Безперечно, що доказ, отриманий незаконним шляхом, однозначно є

недопустимим без подальшого обговорення питання щодо його досто-

вірності.

Кожний доказ – прямий чи побічний – лише тоді може бути по-

кладений в основу рішення, коли його достовірність не викликає сум-

ніву, тому суд завжди повинен перевіряти законність і правильність

засобу отримання доказів і відхиляти ті з них, які були отримані з ва-

гомими непоправними порушеннями встановлених правил. Саме тому

допустимість доказів, отриманих із порушеннями встановленої проце-

суальної форми, залежить від: а) характеру порушення, яке не повинно

створювати непереборний сумнів у достовірності отриманих даних;

б) «нейтралізації» порушення, щоб виключити сумніви, які виникли.

Відсутність хоча б однієї з цих умов має наслідком недопустимість

доказу і виключення його з процесу [8, с. 282].

Законність отримання доказів є одним із критеріїв оцінки їх до-

пустимості. Ст. 93 КПК України визначає можливість збору доказів

сторонами кримінального провадження, потерпілим.

КПК України не тільки надав право підозрюваному, обвинува-

ченому і потерпілому представляти докази, але й забезпечив цю реалі-

зацію закріпленням права збирати речі та документи для приєднання їх

до матеріалів кримінального провадження як доказів.

Для визначення допустимості зібраних стороною захисту речей

і документів розглянемо детальніше, про що саме йдеться. По-перше,

документи, які збирає та представляє захисник, – це характеристики,

довідки, інші документи, отримані від органів державної влади, орга-

_____ НАУКОВИЙ ВІСНИК 4 2013 _____________________________

______ Львівського державного університету внутрішніх справ ___

нів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, слу-

жбових та фізичних осіб. Це можуть бути документи, що характери-

зують особу підозрюваного, обвинуваченого, його сімейний стан, стан

здоров’я, також документи, що підтверджують вчинення дій з відшко-

дування завданої шкоди, наявність або відсутність у підозрюваного,

обвинуваченого в користуванні певної власності.

Захисник може представляти офіційні документи та їх копії, що

характеризують статус особи; довідки, складені на підставі інших до-

кументів; документи, що посвідчують певні події або встановлюють

обставини, що мають значення для кримінального провадження.

По-перше відомості, які знаходяться в цих документах, можливо

перевірити, по-друге, вони отримані захисником, тобто особою, якій

законом надано право збирати докази. Ці документи отримані одним із

засобів, передбачених законом, – шляхом витребування та отримання.

Крім того, вони письмово закріплені, засвідчені підписом автора до-

кумента та (або) печаткою організації, яка його надала.

До документів слід віднести і висновки експертів, які представ-

ляє сторона захисту, що по суті є вагомою альтернативою можливос-

тям органу розслідування використовувати спеціальні знання [3,

с. 208]. Законодавець фактично узаконив вільну форму цього виду до-

казів, оскільки законом не встановлено вимоги до процедури отриман-

ня висновку експерта стороною захисту.

Речі, які може представити захисник, – це речі, які знаходяться в

його правомірному володінні (наприклад, предмети одягу (підозрювано-

го) обвинуваченого). Речі і документи, які збирає захисник, та інформація,

яка міститься в цих документах, забезпечують стороні захисту можливість

протистояти стороні обвинувачення. Процедура збирання доказів сторо-

ною захисту відрізняється від збирання доказів стороною обвинувачення

лише формою, яка не пов’язана з процесуальними приписами.

Представляючи докази, захисник дотримується позиції найбі-

льшої користі для свого підзахисного, що є його виключною преро-

гативою. Що стосується оцінки допустимості доказів, отриманих

стороною захисту, то вона здійснюється судом, і в цьому оцінка до-

казів сторони захисту рівнозначна оцінці доказів сторони обвинува-

чення.

Висновки. Фактичні дані, отримані із законних джерел і в за-

конному порядку, утворюють поняття допустимості доказів. Допусти-

мість доказу не є властивістю, яка належить йому від початку отри-

мання і закріплення в матеріалах кримінального провадження.

_________________________________________ Серія юридична _____

_____________________________________________________________

Висновок про допустимість – це сформульований в процесуаль-

ному рішенні, результат оцінки наявного доказу слідчим або судом.

Допустимість доказів залежить від законності кримінального прова-

дження в цілому. У випадку незаконного початку кримінального про-

вадження недопустимі всі отримані при цьому докази. Якщо доказ ви-

знаний недопустимим, то він не може бути включений в обвинуваль-

ний акт або може бути виключений з нього.

Критеріями оцінки допустимості доказів є: а) правомочність

суб’єкта; б) надійність джерела інформації; в) законність способу отри-

мання інформації; г) наявність форми фіксації відомостей, яка вимага-

ється законом.

Завдання отримання достовірного знання про винуватість особи у

вчиненні кримінального правопорушення обумовлює особливі вимоги

до доказів, які знаходяться в підґрунті такого знання. Саме тому допус-

тимість доказів є однією з гарантій законності процесуальних рішень,

які ухвалюються під час кримінального провадження, а також гарантією

прав та законних інтересів учасників кримінального процесу.

___________

1. Соловьев А. Б. Доказывание в досудебных стадиях уголовного процесса /

А. Б. Соловьев. – М.: Изд-во Юрлитинформ, 2002. – 71 с.

2. Савицкий В. М. Последние изменения в УПК. Продолжение демократи-

зации судопроизводства / В. М. Савицкий. – М.: Антарес, 1994. – 35 с.

3. Лазарева В. А. Доказывание в уголовном процессе: учебно-практич. посо-

бие / В. А. Лазарева. – М.: Изд-во Юрайт; Высшее образование, 2010. – 343 с.

4. Кримінальний процес: підручник / за ред. Ю. М. Грошевого,

О. В. Капліної. – Харків: Право, 2010. – 608 с.

5. Гаврилов С. Н. Адвокат в уголовном процессе / С. Н. Гаврилов. – М.:

Зерцало, 1996. – 94 с.

6. Соркин В. С. Особенности процессуального доказывания в уголовном

судопроизводстве / В. С. Соркин. – Гродно, 2002. – 96 с.

7. Стахівський С. М. Теорія і практика кримінально-процесуального дока-

зування / С. М. Стахівський. – К., 2005. – 272 с.

8. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Часть общая / за

ред. Н.В. Жогина. – М.: Юридическая литература, 1966. – 736 с.

Ряшко О. В. Некоторые проблемные вопросы относительно зна-

чения и условия допустимости получения доказательств в уголовном

процессе

Рассмотрены и исследованы вопросы, касающиеся правил допустимо-

сти получения доказательств, что является одной из гарантий прав и закон-

ных интересов участников уголовного процесса; основные проблемные мо-

_____ НАУКОВИЙ ВІСНИК 4 2013 _____________________________

______ Львівського державного університету внутрішніх справ ___

менты относительно допустимости доказательств и условий их получения,

что обусловлено заданием достоверного знания о вине лица в совершении уго-

ловного правонарушения.

Ключевые слова: допустимость доказательства, недопустимость

доказательства, следственные (розыскные) действия, негласные следствен-

ные (розыскные) действия, условия доказывания.

Ryashko O. V. Some issues of the importance and terms of the

evidence admissibility in criminal proceedings

The article deals with the issue of the importance and terms of the evi-

dence admissibility that is the guarantee of the participants’ rights and legal inter-

ests in criminal proceedings. The fundamental problem moments of the evidence

admissibility and the obtaining terms that are stipulated in the task of the reliable

knowledge of the person guiltiness of the committing a crime are analyzed.

Key words: admissibility of evidence, inadmissibility, investigation

(searching) actions, secret investigation (searching) actions, conditions of the proof.

Стаття надійшла 25 червня 2013 р.

УДК 343.351.749.7 О. М. Сало