Класи точності вимірювальних приладів
Клас точності засобу вимірювання – це узагальнена характеристика, яка визначається границями основної та додаткової похибки.
Для аналогових приладів класи точності найчастіше нормуються у вигляді границі допустимої зведеної похибки.
Для лічильників електричної енергії, шунтів, вимірювальних трансформаторів класи точності нормуються у вигляді допустимої відносної похибки.
Для високоточних вимірювальних мостів, магазинів опорів, цифрових приладів, компенсаторів допустима основна відносна похибка визначається по двочленній формулі в залежності від діапазону вимірювання
(9) |
де с, d– постійні числа, які указуються на приладі або в паспорті до приладу;
Xk – межа виміру, на якій виконуються вимірювання;
– значення вимірюваної величини.
У таблиці 2.1 зведені границі допустимої основної похибки аналогових приладів в залежності від класу точності.
Таблиця 2.1
Границі основної допустимої похибки аналогових приладів
в залежності від класу точності
Клас точності | 0,05 | 0,1 | 0,2 | 0,5 | 1,5 | 2,5 | ||
Основна похибка | ±0,05 | ±0,1 | ±0,2 | ±0,5 | ±1,0 | ±1,5 | ±2,5 | ±4,0 |
Правила та приклади позначення класів точності засобів вимірювання зведені в таблиці 2.2.
Клас точності засобів вимірювання характеризує їх властивості у відношенні точності, а не являється безпосереднім показником точності вимірювань, що виконані за допомогою цих засобів. При вимірюваннях в нормальних умовах відносна похибка дорівнює:
, | (10) |
де γ- зведена похибка приладу, що визначається його класом точності.