ВИНИКНЕННЯ та СПРЯМОВАНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ПОБУДОВ

Державно-правовий контекст

(XVIII-XX століття)

Навчальний посібник

ББК 87я73

Рецензенти:

Укладачі:

Кузьменко В.В. – завідувач кафедри філософії та політології ДДУВС, доктор філософських наук, професор;

Наливайко Л.Р. – завідувач кафедри загальноправових дисциплін ДДУВС, доктор юридичних наук, професор;

Обушенко О.М. - перший проректор з навчально-методичної та наукової роботи ДДУВС, кандидат юридичних наук, доцент;

Савіщенко В.М. - директор навчально-наукового інституту права ДДУВС, кандидат педагогічних наук, доцент;

Тіщенкова С.О.–вчений секретарДДУВС, кандидат юридичних наук, доцент;

Антіпова О.П.– науковий співробітник відділу організації наукової роботи та редакційно-видавничої діяльності ДДУВС, кандидат філософських наук.

Кузьменко В. В., Наливайко Л. Р., Обушенко О. М. та ін.

Історія східнослов’янської філософії: державно-правовий контекст(XVIІI-XX століття): навчальний посібник / За заг. ред. В.В. Кузьменка. – К. : Хай-Тек Прес, 2013. – 360 с.

У навчальному посібнику розкривається хід історії східнослов’янської філософської думки в контексті вчень про державу і право, починаючи з XVIII до ХХ століття. Особливу увагу приділено державно-правовому контексту філософського дискурсу як умові формування світогляду майбутнього правознавця.

Навчальний посібник розраховано на аспірантів, курсантів, студентів і слухачів юридичних вузів, а також усіх, хто цікавиться онтологією філософського осмислення проблем державно-правових побудов.

Зміст

ВИНИКНЕННЯ та СПРЯМОВАНІСТЬ ВІТЧИЗНЯНОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ РЕФЛЕКСІЇ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ПОБУДОВ

Виникнення вітчизняної філософської рефлексії державно-правових побудов історично відноситься до періоду формування першої держави східних слов’ян – Київської Русі – та ґрунтується на наступних чинниках:

а) виникнення та розповсюдження писемності;

б) християнізація Київської Русі;

в) формування державності.

Саме у цей період виникають перші філософсько-правові ідеї, які спочатку мали релігійно-міфологічний, а потім, у зв’язку з прийняттям та розповсюдженням християнства, теологічний характер.

Вітчизняні філософсько-правові концепції почали формуватися в епоху Просвітництва (XVIII-XIX століть). Для початкового періоду становлення вітчизняного філософсько-правового знання (XI-XVII століть) характерне виникнення окремих ідей, що стали прообразом філософії права.

До них можна віднести наступні ідеї:

· ідея рівноцінності та рівноправ’я народів, сформульована митрополитом Іларіоном у «Слові про закон і благодать»;

· ідея демократизації церкви та свободи совісті як майбутнє основоположення автономії особистості;

· ідея справедливості як підстава здійснення влади та стосунків між станами суспільства.

Загалом літературні пам’ятки XI-XVIІ століть можна охарактеризувати скоріш як етичні або правові, ніж як філософсько-правові. Слід згадати «Повчання» Владимира Мономаха, «Моління» Данила Заточника, «Слова» Серапіона Володимирського, «Стоглав», «Домострой» та інші.

Суттєвий імпульс у своєму розвитку вітчизняна філософсько-правова рефлексія отримала в XVIII столітті. Саме в цей період у працях літераторів, публіцистів, філософів закладаються наукові основи філософії права, формується її понятійний апарат. Вітчизняна філософсько-правова традиція багато в чому перебуває під впливом ідей європейських просвітителів. Вітчизняні мислителі розглядають проблеми походження права та влади, розмежування «природного права» та «позитивного закону».

У той же час вітчизняна філософська рефлексія державно-правових побудов базувалася на іншому, ніж європейська, світоглядно-методологічному підґрунті. На противагу європейському раціоналізму, з огляду на особливості вітчизняного менталітету, ідея природного права має релігійно-екзистенціальний характер. Одним з основоположень релігійно-екзистенціального обґрунтування права є кордоцентризм – «філософія серця».

Вказаний філософський напрям передбачає при аналізі сутності людини, її думок, вчинків не обмежуватися лише свідомими психічними переживаннями, а бачити їх якнайглибшу першооснову – «серце» як джерело думок і пізнання. Філософія серця – це концепція цілісності людської істоти, що історично склалася у вітчизняному духовному просторі на основі ідей про серце, зосереджених на морально-духовному аспекті особистості, які досліджують корені людського «Я» та зв’язують облаштування світобудови з внутрішнім простором людини. Філософія серця – глибинне явище індивідуального виховання серця та душі еволюціонуючої людини, призначеної в дар служіння світу. Вперше ідея серця в східнослов’янській душі зазвучала в період зародження східного християнства.

Уся східно-християнська традиція приписує серцю різноманітні функції свідомості – мислення, відчуття, вольові інтенції та рухи, прояви любові та совісті, знання справедливості.

У східнослов’янській філософській традиції питання про значення біблейського терміну «серце» було поставлене Г. С. Сковородою в середині XVIII століття. У XIX столітті його розробляв П. Д. Юркевич у роботі «Серце та його значення в духовному житті людини за вченням слова Божого». Проте словосполучення «філософія серця» вперше вжив у 1929 році філософ Б. П. Вишеславцев у творі «Серце в християнській та індійській містиці». На думку автора, серце є основою досягнення істини, воно осягає багато того, що недоступне інтелекту, зокрема, святість, красу, цінність.

Сьогодні визначення вітчизняної філософії як «філософії серця» є загальновизнаним. Символом Софії виступає всеосяжне та чутливе серце. Саме у серці та через нього бачили вітчизняні філософи порятунок від бездуховності – антисофійності.

Символу серця у вітчизняному культурно-філософському символізмі відведено достатньо уваги як у поезії, так і в релігійно-філософських вченнях. Символ серця має глибокий, передусім релігійний сенс, більш таємний, ніж естетичний.

З позиції «філософії серця» акцент в обґрунтуванні права робиться на внутрішній духовній суті права. Ідея права в межах кордоцентризму полягає не у формально-зовнішньому примусі, а в регулюванні життя з урахуванням внутрішнього світу та свободи людини. Право при цьому усвідомлюється як умова, можливість творчої самореалізації особистості, її індивідуального розвитку.

Європейська філософія, будучи теоретичним підґрунтям європейської культури та європейської цивілізації, претендує на статус наукового світогляду. Її основні успіхи пов’язані з прикладними дисциплінами – логікою та методологією науки. Східнослов’янська філософія показала себе не лише теоретичним, але і духовним осмисленням культури, за своїм основним змістом православної. Європейська філософія сприяла становленню логічного мислення, східнослов’янська філософія – становленню духовного освоєння дійсності. У цьому вона схожа на теологію. Європейська цивілізація досягла високого ступеню зрілості. Звідси – логічно строгі, застиглі та мляві форми філософського знання. Східнослов’янська філософія перебуває на стадії становлення, їй властиві не застиглі логічні форми, а споглядальний характер античної та східної філософії.

Східнослов’янська філософія дала світу безліч видатних імен, зокрема, О. С. Пушкіна, М. В. Гоголя, Ф. М. Достоєвського, І. Я. Франка та інших. Становлення східнослов’янської філософії все ще протікає у боротьбі різних світоглядних напрямів. Слід враховувати, що ділення східнослов’янських мислителів на філософів та інших неможливе. Саме цим пояснюються розділи, присвячені О. М. Радищеву, М. В. Ломоносову, М. В. Гоголеві, Ф. М. Достоєвському, О. І. Герцену. І. Я. Франку. Східнослов’янська філософія тим і відрізняється від філософії європейської, що це – не спеціальність, а спосіб духовного освоєння світу. Звідси і метод духовного реалізму, властивий більшості східнослов’янських філософів.

Освіта і навчання - це єдині ворота, пройшовши які людина залучається до правового простору, соціалізується в суспільстві. Соціально-політичні й економічні умови сьогодення диктують нове уявлення про сутність людини в структурі суспільства. Тому звернення до філософських основоположень освіти і навчання сьогодні особливо актуальне. В посібнику показано, яким саме чином уперше в історії вітчизняної філософської думки В. В. Розанов заявив про необхідність побудови основ філософії освіти. Мета нового філософського напряму – аналіз шкільної системи навчання і виховання – освіти цілісної моральної особистості. На основі філософського аналізу творчості К. Д. Ушинського та В. О. Сухомлинського доведено, що вітчизняна теорія навчання – дидактика, з одного боку, виникає на перетині раціоналізму, позитивізму, а з іншого, – хтонізму, кордоцентризму, визначена бінарним характером парадигми «Захід-Схід».

Назад12
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее