Дослідницька діяльність учнів як новація педагогічної творчості В. О. Сухомлинського
Новація, втілена В. О. Сухомлинським у початковому навчанні, полягає в перетворенні шкільного класу в суспільство дослідників, у якому учні, зрозуміло, під керівництвом вчителя, ведуть пошук істини. Цьому сприяє проведення уроків поза стінами школи. «Вивести дітей на галявину, побувати з ними в лісі, в парку – справа більш складна, ніж провести урок у класі, ... істина, в якій збагачуються предмети і явища навколишнього світу, ... надихає яскравими образами, суттєво впливаючи на думки і почуття дітей»[320]. Уроки, проведені поза стінами школи, названі «уроками дослідження», «уроками розвитку розуму», «уроками мислення».
Навчання – це не тільки підготовка людини до зрілості, але й процес активного її залучення до освоєння нових світів: світу природи, світу моральної дії, добра і зла, світу науки. Педагог допомагає увійти в них, ділиться власним досвідом освоєння. Навчання передбачає і роботу, спрямовану на самого себе, становлення власної природи та духовності, формування в собі нових сил і здібностей, відчуттів і переживань. Від того, якими спочатку формуються погляди дітей, залежить влаштування їх духовного життя, можливості виховання їх розумової активності.
Навчання виступає і як засіб організованої діяльності дітей, «... завдяки здійсненню якої вони відтворюють у собі потреби, необхідні для вирішення в подальшому завдань виробничого і цивільного життя людей»[321]. На думку В. О. Сухомлинського, становлення людини – це, перш за все, становлення її діяльності. Періодизація навчання повинна враховувати зміну однієї цілісної діяльності іншою. Зміст навчальних предметів у сукупності з різними методами навчання формує стиль мислення. Цей аспект у дидактичній концепції українського педагога пов’язаний з аналізом комплексу питань, що стосуються природи емпіричного і теоретичного, чуттєвого та раціонального. Узагальнюючи досвід навчання в сільській школі, в творі «Павлиська середня школа (глава «Розумове виховання») В. О. Сухомлинський аналізує думку К. Маркса, висловлену в першому томі «Капіталу» про те, що мислення є дещо матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній. Він звертає увагу на те, що навчання, особливо на першій сходинці, не може бути словесним. Дитина мислить образами, тому чуттєво-предметні пізнавальні дії є основою формування понять. Завдяки чуттєво-предметній пізнавальній діяльності розкривається зміст предметів і явищ. На першому ступені навчання неможливо оперувати поняттями. Свідомість дітей у цей період український педагог називає «сприймаючою». У «сприймаючій» свідомості одиничне залишається самодостатнім. Перш, ніж працювати з поняттями, необхідно навчити дітей «охоплювати думкою» низку предметів, явищ, подій, осмислювати зв’язок між ними. Від поглибленого погляду на внутрішні закономірності одного предмета дитина повинна поступово переходити до систематизації. Навчати відволікатися від конкретного, мислити абстрактно – одне з найбільш складних дидактичних завдань.