Ієремія Бентам як основоположник теорії користі
Ієремія Бентам (Bentham), 1748-1832 рр., – визначний англійський мислитель, основоположник теорії користі, або утилітаризму. У кінці XVIII ст., після скептицизму та критицизму засад і гасел епохи Просвітництва, знову розпочався пошук системного пояснення оточуючого світу. Серед авторів, котрі робили спробу створити таку цілісну систему, що б могла охопити і пояснити всі явища навколишнього світу, був єдиний правник – Ієремія Бентам. Він був надзвичайно обдарованою дитиною (у 4-річному віці вже знав латинську і грецьку мови), закінчив університет в Оксфорді і з 1792 р., успадкувавши від батька великий маєток, працював адвокатом та багато подорожував. Світову та загальноєвропейську славу він здобув раніше, ніж став добре відомий в Англії, що пояснювалося виходом його перших праць французькою мовою, завдяки своєму товаришу. Разом з Джеймсом Мілем (батьком Джона Міля) він організував групу «філософів-радикалів», до якої належав також відомий економіст Давід Рікардо. Велику зацікавленість він виявляв кримінальним і також пенітенціарним правом. І. Бентам навіть розробив проект спорудження в’язниці, яка мала назву Паноптикум, збудованої у такий спосіб, щоб наглядач з одного місця міг бачити все, що діється у кожній камері. До кінця життя він цікавився цією проблемою. Ієремія Бентам сприяв раціоналізації та гуманізації англійського кримінального права та процесу.
Ґрунтовно вивчаючи проблеми кодифікації та розробляючи цілу теорію легісляції, він створює працю «Вступ до основ моральності та законодавства», яка побачила світ у 1789 р. Ці питання в деталях викладені також у таких працях, як «Трактат законодавства цивільного і кримінального» (1802 р.), «Пропозиції кодифікації, скеровані до всіх народів, які визнають ліберальні погляди» (1822 р.), «Конституційний кодекс» (1830 р.). Багато його досліджень було опубліковано посмертно, а останні, що стосуються теорії права, побачили світ лише в 1945 р.
Назва «утилітаризм» (походить від лат. utylitas – користь) з’явилася у XIX ст. і, починаючи від І. Бентама, стала загальновживаною. Вона означає етичну доктрину, корені якої можна знайти вже в Д. Локка. Згідно з нею діяльність людини є моральною тоді, коли вона керується правильно зрозумілими інтересами індивіда, які не суперечать інтересам загалу, а, навпаки, служать примноженню загального добра та щастя.
Разом з іншими «радикальними філософами» І. Бентам виділяв такі визначальні основи людської природи:
· усі люди від природи є подібні, бо формулюють свої думки з того самого матеріалу – вражень та їхнього впливу, і рівні;
· усі прагнуть одного й того ж: здобути те, що становить для них інтерес. Це можна визначити, як прагнення досягнути якнайбільшого задоволення своїх потреб;
· для людської природи характерний розум, завдяки якому людина в стані зрозуміти, у чому полягає її справжній інтерес;
· людська природа не є незмінна: завданням виховання є допомога людині зрозуміти її власний інтерес.
Керуючись цим, І. Бентам стверджував, що прагнення людини не можуть суперечити людському розуму, більше того, мораль індивіда і суспільства не протистоїть інтересові (користі), а є тільки втіленням рівноваги інтересів. Отже, головним завданням правників і політиків є гармонізація індивідуальних інтересів. Ця концепція докорінно відкидала, як це робили і консерватори, зокрема представники історичної школи, правоапріорні ідеї та радикальні програми. Проте, замість консервативного культу традиції і традиційних цінностей, вона пропонувала іншу основу людського буття – утилітаризм, або користь (інтерес). Вже у своїй першій праці «Фрагменти про уряд» (1776 р.) І. Бентам писав: «Користь є ознака і ступінь доброчесності, вірності і т.п., і обов’язок сприяти щастю є головним обов’язком, який містить у собі всі інші». Принцип користі, на думку І. Бентама, подібний до аксіоми в математиці, він є очевидний і не потребує доведення. Він є загальним й охоплює і законодавство, і мораль. Погляди мислителя щодо теорії утилітаризму викладені у кількох працях, зокрема таких, як «Принципи законодавства» (1802 р.), яка складається з трьох частин: «Основи законодавства», «Основи цивільного кодексу» та «Основи кримінального кодексу»; «Керівні основи конституційного кодексу для всіх держав», «Деонтологія, або Наука про мораль». І. Бентаму належить також кілька праць з кримінального права, зокрема «Теорія покарань», «Теорія доказів», «Про смертну кару». В основу теорії І. Бентама покладено чотири принципи, тобто ті основні положення, з яких випливають усі наступні висновки. Перший полягає у тому, що отримання задоволення і уникнення страждань становлять сенс людської діяльності. Ця ідея не була абсолютно невідомою до І. Бентама, вона бере свої корені з учення Епікура та його послідовників, але безперечною новацією І. Бентама є те, що він поширив цей принцип, тобто корисність, на всі галузі законодавства – цивільне, кримінальне, державне. Другий принцип полягає у тому, що мораль твориться всім тим, що орієнтує на досягнення найбільшого щастя (добра) для найбільшої кількості людей. Людині притаманне прагнення до щастя. Це повною мірою стосується і людського суспільства, тому головною турботою уряду і найперше законодавчої влади повинно бути сприяння благу для всіх. Проте, оскільки не завжди можна однаково розподілити блага між усіма, то треба прагнути до найбільшого благополуччя найбільшої кількості людей. Наступний принцип – максималізація загального блага шляхом установлення гармонії індивідуальних і суспільних інтересів як мета розвитку людства. І. Бентам прагнув надати своїй теорії цілісного, сформованого вигляду і викласти її суть максимально стисло й точно. Звідси його формула: найбільшим добром є «найбільша кількість задоволення», або щастя «найбільшої кількості людей». Реалізація цієї засади має бути, на думку І. Бентама, метою законодавства, яке повинно менше карати, а більше виховувати.
Основу лібералізму І. Бентама становить ідея інтересів та безпеки особи. Людина повинна сама дбати про себе, своє благополуччя і не розраховувати на чиюсь сторонню допомогу. Тільки сама людина повинна визначати, у чому полягає її інтерес, що є корисним для неї. Мислитель підкреслював: «Інтереси окремих осіб – це єдині реальні інтереси. Піклуйтесь про окремих індивідів. Не утискуйте їх, не дозволяйте цього робити іншим – і ви достатньо зробили для суспільства».
І. Бентам негативно ставився до природничо-правової теорії та ідеї природних невідчужуваних прав людини, він також критикує теорію суспільного договору, вважаючи всі ці ідеї тільки химерами, суто теоретичними конструкціями, які не знаходять достатнього підтвердження у практичному повсякденному житті, і, що найголовніше, на його думку, вони не мають жодної практичної користі. Принцип користі вчений виводить з людської природи. «Природа, – писав він, – підпорядкувала людину владі задоволення і страждання. Їм ми зобов’язані всіма нашими ідеями, ними зумовлені всі наші судження, всі наші рішення в житті. Принцип корисності як спроможності бути засобом вирішення певного завдання є найбільш значущим критерієм оцінки всіх явищ. З уваги на це, користь – це властивість певного предмету або певної дії запобігати якомусь злу або сприяти якомусь благу. Тому користь, при загальному прагненні людства до добробуту, повинна бути принципом діяльності як для конкретної людини, так і для законодавця. Зло є біль, страждання або причина страждання. Благо є задоволення або причина задоволення. Усе, що відповідає користі чи інтересу індивіда, здатне збільшити загальну суму його добробуту. Все, що відповідає користі або інтересу суспільства, збільшує загальну суму добробуту індивідів, з яких воно складається».
При цьому принцип користі сприймається як аксіома: почуття задоволення або страждання, інтереси індивідів як безпосередньо дані досвідом доводити не потрібно. Проте принцип користі не завжди усвідомлюється людьми. Він існує поряд з двома іншими, які так само, як і принцип користі, становлять основу моралі і мають вплив і значення для індивіда та суспільства в цілому. Це принцип аскетизму та принцип довільності, або симпатії. Аскетизм полягає у повній зневазі до будь-якого задоволення, вважаючи все чуттєве ненависним і злочинним. При цьому під фізичними задоволеннями та стражданнями філософ розуміє задоволення та страждання як тілесні, так і духовні. Найвищою чеснотою, за такого підходу, є відречення від самого себе. Цей принцип може базуватися як на релігійній, так і на будь-якій іншій основі. Принцип симпатії – це врахування тільки особистих почуттів, сьогочасних індивідуальних бажань і прагнень. Симпатії виходять не з користі, а з того, чи подобається, чи не подобається цій людині що-небудь. Іншими словами, все зводиться до простого «я люблю» або «я ненавиджу». Базуючи все на внутрішніх, особистих переживаннях та поглядах окремої людини і цим допускаючи найбільш протилежні тлумачення, цей принцип є, по суті, відсутністю будь-якого принципу. Для того щоб приховати його очевидну неспроможність, застосовуються різні хитрощі, як зокрема твердження, що людині дане щось для розпізнавання добра і зла, і це щось називають совістю, або моральним почуттям, або здоровим глуздом.
Багато філософів і юристів базуються на вічних і незмінних основах права, або на природничому праві. Цими словами, на думку вченого, позбавленими всякого змісту, кожен прагне приховати своє домагання нав’язати іншим свої особисті відчуття. Отже, ці два принципи – аскетизму та симпатії – суперечать один одному. Принцип користі займає між ними посереднє місце.
І. Бентам відстоював демократичні цінності, засуджуючи монархію та спадкову аристократію. Найбільш корисною – як для суспільства, так і для окремої людини – він вважав республіканську форму правління, за якої три головні гілки влади повинні бути розділені, однак при цьому їхній розподіл не означає, що кожна з них повинна існувати сама по собі і діяти незалежно від інших. Навпаки, всі три гілки влади повинні взаємодіяти, бути взаємозалежними, бо «ця взаємозалежність трьох властей зумовлює їхнє погодження, підпорядковує їх постійним правилам і дає їм систематичний і неперервний хід... Якщо б влади були безумовно незалежними, між ними були б постійні зіткнення».
Як прихильник демократії мислитель виступає не тільки за демократизацію державної влади, але й за демократизацію суспільства, його політичної системи. У зв’язку з цим він стоїть за розширення виборчого права, зокрема за надання виборчих прав жінкам. Бентам підкреслював, що за допомогою інститутів демократії, таких як вільна преса, збори громадськості тощо, можна буде ефективно контролювати діяльність законодавчої і виконавчої влади.
Щодо державної влади, то, на думку вченого, головне її призначення – гарантувати безпеку і власність громадян, тобто, по суті, держава повинна в основному здійснювати функції охорони. Державна влада, уряд не мають права визначати, що є щастям, благом для кожної окремої людини, а, тим більше, державна влада не має права нав’язувати людині такі уявлення і намагатися зробити людину щасливою, навіть якщо вона цього не бажає. Головне ж завдання і держави, і суспільства загалом – це «досягнення найбільшого щастя для найбільшої кількості людей». А щастя, на його думку, становлять чотири цілі: засоби до існування, задоволення, рівність і безпека. Безпека ж є, по суті, втіленням свободи і справедливості.
Із загальними поглядами І. Бентама на кодифікацію та законодавство тісно пов’язані його погляди на право, яке, на його думку, є виключно волею суверена, виданою у відповідній формі. Тому він відкидає природне право і фактично започатковує новітній юридичний позитивізм, який був розвинутий Джоном Остіном.