Політико-правове становище Війська Запорізького у XVIII ст. Поступова його ліквідація як автономної одиниці у складі Росії
За царювання Петра І Українська держава ще більше обмежується в автономії. У 1706 році за указом царя козацьке військо переходить під командування Москви.
Петро І завдав нищівний удар по економіці України, фактично скасувавши вільну торгівлю. Він почав проводити колоніальну політику і стосовно культури України. Окремим указом 1709 року були заборонені українська мова, національне книгодрукування. У 1720 р. Петро І видав указ київському губернатору князю Голіцину, щоб "...в усіх монастирях, які залишаються в Російській державі, оглянути і забрати давні жалувані грамоти та інші куртіозні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні й друковані".
За царювання Петра І Україна зробила останню спробу відновити державну самостійність. Ця спроба пов'язана з іменем Івана Мазепи, Розгром шведських військ під Полтавою в 1709 році перекреслив намагання Івана Мазепи звільнити Україну. З частиною вірних козаків він змушений був рятувати себе і своїх прибічників за Дунаєм в турецьких володіннях, де невдовзі і помер.
У1710 році на старшинській рад і в Бендерах гетьманом у вигнанні було обрано Пилипа Орлика, який багато зробив для утвердження ідеї незалежної, самостійної України. Зокрема, за Його участю у 1710 році була підготовлена та прийнята Конституція Української держави.
Ще у 1708 році, після переходу Мазепи набік Карла XII, гетьманом Лівобережжя було обрано Івана СкоропадськогоУ 1715 р. була відмінена виборністьполкової та сотенної старшини. Царизмом проводилася активна політика обмеження і гетьманської влади. При гетьмані з 1709 р. з'являється посаду російського резидента, а пізніше, з 1754 р., - радника з ще більш широкими контрольними повноваженнями. Царський уряд повністю контролювала діяльність гетьмана.
Після його смерті, у 1722 році, Петро І взагалі заборонив вибори нового гетьмана. Гетьманство було відновлено після смерті Петра І у 1727 році. Царський уряд пішов на цей крок, щоб мати підтримку з боку козацької старшини у зв'язку із загостренням російсько-турецьких відносин.
Обраний гетьманом Данило Апостол був видатним державним та військовим діячем. 22 серпня 1728 року Данило Апостол звернувся до царського уряду з проханням затвердити "гетьманські статті". У відповідь на це він отримав "Решительные статьи", в яких зовсім не згадувалося про договір України з Москвою 1654 року. Ці статті мали форму наказу царського уряду гетьманові. Після смерті Данила Апостола гетьманство знову ліквідується. Для управління справами України було створено II Малоросійську колегію, яка дістала назву "Правління гетьманського уряду".
Нищення автономії України та її пограбування ще більше посилюється за царювання Анни Іоаннівни в часи "біроновщини". Гетьманство знову, і уже в останній раз, відновлюється при Єлизаветі Петрівні, яка в 1747 році видала царську грамоту про обрання гетьмана. Ним у 1750 році було обрано нікому не відомого 22-річного сільського хлопця Кирила Розумово кого. Настала пора останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави. За Розумовського в Україні було проведено ряд реформ: соціальну, військову, судова тощо. У 1762 році на російський престол вступила Катерина II. Вона послідовно проводила принцип централізації управління і поспішила скасувати автономію окремих народів, що входили до складу Російської імперії. Першим мало бути, на її думку" скасоване гетьманство. Наприкінці 1763 року Катерина II викликала Розумовського до Петербурга і поставила вимогу "добровільно" зректися гетьманства, що він і зробив.
У процесі звуження, а потім і ліквідації самоврядування України царизм створював тут нові російські адміністративні установи або розширював старі, наприклад воєводське правління. Поступово йшов процес уніфікації місцевого управління. На Україну у другій половині XVIII ст. було поширено губернське і повітове адміністративно-територіальний поділ, що існувала в Росії, була ліквідована Запорізька Січ і створено традиційне російське адміністративний устрій. Припинило існування Запорізьке козацьке військо.
У 1774 р. закінчилась чергова довготривала російсько-турецька війна. Петербург гучно святкував перемогу. Неспокійно було і на Запорожжі. Козаків, які поверталися переможцями з турецької війни, чекала несподіванка. їхні споконвічні землі Катерина II щедро роздавала разом із населенням, котре там жило, своїм улюбленцям і російським поміщикам.
На Зелені свята 1775 р. фаворит Катерини II Потьомкін, який ще недавно мав за честь записатися до Війська Запорозького простим козаком, виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації української вольниці. Генерал Текелій отримав таємний циркуляр — розгромити Запорозьку Січ, роззброїти і розігнати козаків, спалити дощенту всі будівлі, рухоме майно конфіскувати, а старшину арештувати.
Стотисячне військо оточило Січ. 10 тис. козаків, які знаходились там, вирішили не чинити опору. Частина запоріжців, перебравшись через плавні, вирушила до Дунаю, а звідти — в турецькі володіння; решту під конвоєм було відправлено до найближчих фортець.
Московські вояки розграбували майно Січі, захопили скарбницю, зброю, прапори, реліквії, архів. Після цього спалили Січ і навіть Покровську церкву. Царське військо не обмежилось Січчю. Озброєні загони рушили по козацьких зимівниках та хуторах, виганяючи людей у села і міста, де їх переписували і прикріплювали до поміщиків.
З серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, яким повідомляла усіх підданих Російської імперії про ліквідацію Запорозької Січі.