КЛАСИЧНІ ТА СУЧАСНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ ОСОБИСТОСТІ

Розділ 2

На даний час не існує загальноприйнятої думки про те, який підхід варто застосовувати персонологам до вив­чення особистості для пояснення основних аспектів пове­дінки людини. На цій стадіїрозвитку персонології'співісну­ють різноманітні альтернативні теорії, що описують осо­бистість як інтегроване ціле і водночас пояснюють роз­біжності між людьми. Тому насамперед зупинимося на тому, що являють собою деякі з теорій, щоб як можна ширше і багатогранніше уявити складність вивчення фе­номена особистості в психології.

2.1. Психодинамічний напрямок у теорії особистості: Зигмунд Фрейд

Жодний з напрямків не набув такої гучної популярності як психоаналіз 3. Фрейда (1856-3939). Його ідеї зробили революційний вплив не тільки на розвиток самої психології, породивши безліч теорій і гіпотез, наукових відкриттів і ме­тодів, але й на літературу, мистецтво, медицину та інші на­уки, пов'язані з людиною. Для розуміння психоаналізу і фрейдистської теорії особистості необхідно вказати основні положення навчання Фрейда.

Психічний детермінізм. Фрейд вважав, що душевне життя - це послідовний безупинний процес. Закон збере­ження енергії застосовується до нього так само, як і до всіх інших процесів. Кожна думка, почуття і дія мають свою причину, викликаються свідомим або несвідомим наміром і визначаються попередньою подією. У випадку коли деякі прояви душевного життя «здаються» виниклими безпричинно, спонтанно, Фрейд шукає і знаходить приховані зв'язки,що поєднують один напрямок душевного життя з іншим .Свідоме, лередсвідоме, несвідоме.

У душевному житті Фрейд віділлє три рівні: свідомість, перед свідомість і підсвідомість (несвідоме), пов'язуючи усі психічні процеси між собою по горизонталі і по вертикалі. До несвідомого належать багато інстинктів, узагалі недо­ступні свідомості, а також думки і почуття, піддані «цен-иурі», яка розділяє свідомість і несвідоме та виконує дві функції:

1)витісняє в царину несвідомого неприйнятні та за­суджувані особистістю власні почуття, думки і поняття;

2) чинить опір активному несвідомому, що прагне про­явитися у свідомості.

Думки і почуття, піддані «цензурі», не втрачені, але не допускаються до спогадів, і тому виявляються у свідо­мості не прямо, а опосередковано: в обмовках, описках, сновідіннях, помилках пам'яті, неврозах, нещасливих ви­падках, захворюваннях і т. ін. Відбувається також субліма­ція несвідомого - заміщення заборонених потягів соціаль­но прийнятними діями.

Те, що ми звикли називати свідомістю, являє собою, образно кажучи, айсберг, велику частину якого займає не­свідоме. У цій нижній частині айсберга і знаходяться ос­новні запаси психічної енергії, спонукання й інстинкти.

Передсвідомість - частина несвідомого, розташованого між свідомістю і власне, несвідомим, що може стати свідо­містю, будучи «складом» пам'яті, у якому свідомість має потребу при виконанні своєї повсякденної роботи.

Спонукання, інстинкти і принцип рівноваги. Інстин­кти - це сили, що спонукають людину до дії. Фізичні ас­пекти, інстинкти, Фрейд називав потребами, психічні - ба­жаннями. Інстинкт містить компоненти: джерело (потре­би, бажання), мету, імпульс та об'єкт. Мета інстинкту по­лягає в зменшенні потреби і бажання, тобто їх задоволенні. Імпульс інстинкту - це ті енергія, сили або напруження

що використовуються для задоволення інстинкту. Об'єкт інстинкту - це предмети або дії, що задовольняють почат­кову мету. Людина, яка відчуває потребу, буде продовжу­вати пошукову діяльність доти, поки не задовольнить цю потребу і пов'язане з нею напруження. Напруження змінюється релаксацією, релаксація - напруженням... І так до безкраю. При цьому мова йде не тільки про безпосеред­ньо фізіологічні потреби, але й про потреби, наприклад, опікувати когось, домінувати, панувати, залежати, страж­дати, спілкуватися і т. д.

Ці основні положення вчення 3. Фрейда спираються на концепцію особливих «структур» особистості (рис. 5).

Рис. 5. Взаємозв'язок між особистісними структурами і рівнями свідомості (3. Фрейда)

ІД. Слово «ід» походить від латинської «воно» і, за Фрейдом, означає винятково примітивні, інстинктивні й урод­жені аспекти особистості. Ід функціонує цілком у несвідо­мому і тісно пов'язане з інстинктивними біологічними спо­нуканнями (їжа, сон, дефекація, копуляція), що наповню­ють нашу поведінку енергією. Згідно з Фрейдом, ід - щось темне, біологічне, хаотичне, що не знає законів і не підпо­рядковується правилам, вільне від обмежень. Як найстарі­ша вихідна структура психіки, виражає первинний прин­цип усього людського життя - негайну розрядку психічної енергії, виробленої біологично обумовленими спонукання­ми (особливо сексуальними й агресивними). Останні, коли вони стримуються і не знаходять розрядки, створюють на­пруження в особистому функціонуванні, підпорядковуєть­ся принципу задоволення, виражаючи себе в імпульсивній, ірраціональній і нарцисській манері, незважаючи на наслідки для інших або всупереч самозбереженню.

ЕГО (від лат. «е£0» - Я) - це компонент психічного апа­рата, відповідального за прийняття рішень. Его прагне вис­ловити і задовольнити бажання ід відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. Его одержує свою струк­туру і функцію від ід, еволюціонує з нього і запозичує части­ну енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати вимогам соц­іальної реальності. Таким чином, его допомагає забезпечува­ти безпеку і самозбереження організму. На відміну від ід, природа якого виражається в пошуку задоволення, его підпо­рядковується принципу реальності, мета якого - збереження цілісності організму шляхом відстрочки задоволення інстинктів до того моменту, коли буде знайдено можливість досягти розрядки у належний спосіб. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати або по­ступово давати вихід грубої енергії ід у рамках соціальних обмежень совісті індивідуума. Спираючись на силу логічного мислення, що Фрейд називав повторним процесом, его здатне спрямовувати поведінку в потрібне русло, щоб інстинктивні потреби задовольнялися безпечним для самого індивідуума і для інших людей способом. Его виступає в ролі ніби-то, «ви-

конавчого органу» особистості і є цариною протікання інте­лектуальних процесів і вирішення проблем.

Суперего (Над-Я) - формується в процесі соціалізації і є компонентом особистості, яка розвивається, являє собою інтер-налізовану версію суспільних норм, стандартів поведінки, си­стеми цінностей. Спочатку суперего відбиває тільки батьківські очікування відносно того, що являє собою гарна і погана по­ведінка. Кожний вчинок дитина вчиться приводити у відповідність із цими обмеженнями, щоб уникнути конфлік­ту і покарання. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності дитини від батьків. Проте в міру того, як соціальний світ дитини починає розши­рюватися (завдяки групам, ровесникам, школі, мистецтву, літературі тощо) сфера суперего збільшується до меж тієї по­ведінки, яку вважають прийнятною ці нові групи. Можна розглядати суперего як індивідуалізований відбиток «колек­тивної совісті» соціуму, хоча сприйняття дитиною реальних цінностей суспільства може бути перекрученим.

Фрейд розділив суперего на дві підсистеми: совість та его-ідеал. Совість формується за допомогою батьківських по­карань за вчинки, які батьки називають «поганою поведін­кою». Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття прови­ни в дитини за «погану поведінку». Заохочувальний аспект суперего - це его-ідеал, що формується з того, що батьки схвалюють або високо цінують; він веде індивідуума до вста­новлення для себе високих стандартів. І якщо мету досягну­то, це викликає почуття самоповаги і гордості. Суперего вва­жається сформованим цілком, коли батьківський контроль заміняється самоконтролем Сулерего, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з боку ід, прагне спрямувати людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках; намагається переконати его в пе­ревазі ідеалістичних цілей над реалістичними.

За 3. Фрейдом, особистість людини приречена на постій­ний внутрішній конфлікт, що виникає через «взаємовідно­сини» трьох компонентів структури особистості (рис 6).

Сублімація І

Захисні механізми

витіснення.

раціоналізації,

проекції

тощо

Неврози

Рис. 6. Схематичне зображення структури особистості заЗ. Фрейдом

Система життєво важливих потреб, що складає зміст «ВОНО», постійно вимагає задоволення і несвідомо спря­мовує психічну активність людини, регулюючи її психічні процеси і стани. Несвідомі потяги, що йдуть від «ВОНО», частіше усього знаходяться в стані конфлікту з тим, які містяться в «Над-Я», тобто із соціальними і моральними оцінками поведінки; тому між «ВОНО» і «Над-Я» існують постійні і неминучі протиріччя. Вони вирішуються за до­помогою «Я» - свідомості, що, діючи відповідно до прин­ципу реальності, намагається розумно примирити обідві кон­фліктуючі сторони таким чином, щоб потяги «ВОНО» були максимальною мірою задоволені і при цьому не було пору­шено норм моралі.

Стани невдоволенння собою, тривожності і занепокоєн­ня, які часто виникають у людини, є, за Фрейдом і концеп­ціями неофрейдистів, суб'єктивним, емоційно забарвленим відбитком боротьби «ВОНО» і «Над-Я»у свідомості люди­ни.

Намагаючись позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє в себе так звані захисні механізми. Ось деякі з них:

1. Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, вона «закриває на неї очі», вдається до заперечення її існування або намагається знизити сер­йозність загрози для її «Над-Я». Одна з найбільш пошире­них форм такої поведінки - неприяйняття, заперечення критики на свою адресу з боку інших людей, утвердження, що того, що критикується, насправді не існує. У деяких випадках таке заперечення відіграє певну психологічну за­хисну роль, наприклад, тоді, коли людина дійсно серйозно хвора, але не приймає, заперечує цей факт. Тим самим вона знаходить у собі сили продовжувати боротьбу за життя. Проте частіше усього заперечення заважає людям жити і працювати, оскільки, не визнаючи критики на свою адре­су, людина і не намагається позбутися від вад, що підда­ються справедливій критики.

2. Заглушування. На відміну від заперечення, яке зде­більшого належить до інформації, що надходить ззовні, за­глушування стосується блокування з боку «Я» внутрішніх імпульсів і загроз, що йдуть від «Над-Я». У цьому випадку неприємні зізнання самому собі та відповідні переживання
наче витісняються зі сфери свідомості. Відомі випадки зов­нішньо нез'ясованого забування, що не супроводжуються ви­раженими психічними розладами, є прикладами активної роботи несвідомого механізму заглушування.

3. Раціоналізація. Це спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і вик­ликають занепокоєння. Звернення до раціоналізації харак­терне тим, що виправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як його зроблено. Найбільш типові прийоми раціоналізації такі: а) виправдання своєї нездатності що-не-будь зробити небажанням це робити; б) виправдання зробле­ної небажаної дії «об'єктивними» обставинами.

4. Формування реакцій. Іноді люди можуть приховува­ти від самих себе мотиви власної поведінки за рахунок їх заглушення через особливо виражений і свідомо підтриму-ваний мотив протилежного типу. Наприклад, несвідома во­рожість до дитини може виражатися в нарочистій увазі до неї. Така тенденція одержала назву «формування реакції».

5. Проекція. Всі люди мають небажані властивості і риси особистості, які вони неохоче визнають, а частіше - зовсім не визнають. Механізм проекції виявляє свою дію в тому, що власні негативні якості людина несвідомо припи­сує іншій особі, причому, як правило, у перебільшеному вигляді.

6. Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти від емо­ційно загрозливої ситуації шляхом відстороненого обгово­рення її в абстрактних інтелектуалізованих термінах.

7. Заміщення. Воно виражається в частковому, непря­мому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь мо­рально припустимим способом.

Якщо ці й інші захисні механізми не спрацьовують, ті незадоволені імпульси, що виходять з «ВОНО», дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад у сновідіннях, описках, обмовках, жартах, дивностях пове­дінки людини аж до появи патологічних відхилень.

Самосвідомість людини Фрейд порівнював з вершиною айсберга, вважаючи, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує її

як особистість, ак­туально нею усвідомлюється. Тільки невеличку частину своїх вчин­ків людина здатна правильно зрозумі­ти і пояснити. Ос­новна ж частина її життєвогодосвіду й особис­тості знаходиться поза сферою свідомості, і тільки спец­іальні процедури, розроблені в психоаналізі, дозволяють проникнути в свідомість.

2.2. Аналітична теорія особистості: Карл Густав Юнг

Як і Фрейд, Юнг (1875-1961) присвятив себе вивчен­ню динамічних несвідомих потягів та їхнього впливу на людську поведінку і досвід. Погляди Юнга на особистість людини є, можливо, найбільш складними, полемічними в персонологічній традиції. У результаті переробки Юнгом психоаналізу з"явився цілий комплекс ідей з таких різних галузей знання, як психологія, філософія, астрологія, ар­хеологія, міфологія, теологія і література. До основних по­нять вчення Юнга відносять поняття про інтроверсії та ек­страверсії, відкриття чотирьох основних психічних функцій, дослідження колективного несвідомого, особливий погляд на структуру особистості, а в зв'язку з цим - створення аналітичної психотерапії.

Поняття про інтроверсії та екстраверсії базується на тому, що фокус інтересів кожного індивідуума може бути звернений переважно до свого внутрішнього «Я» (інтровер­сія) або до зовнішнього світу (екстраверсія). Інтроверти насамперед зацікавлені і спонукувані власними думками. Небезпека для них полягає в тому, що якщо занадто глибо­ко зануритися у своє внутрішнє «Я», то можна втратити контакти із зовнішнім оточенням. Екстраверти переважно зайняті зовнішнім світом, вони легше встановлюють со­ціальні зв'язки і краще усвідомлюють, що відбувається на­вколо них. Небезпека для них полягає у втраті уміння ана­лізувати свої внутрішні психічні процеси.

Юнг віділяє чотири основні психічні функції: мис­лення, відчування, відчуття й інтуїцію, на підставі чого утворюються типи людей, в яких розвинуті ті або інші функції. Так, у розумового типу яскравіше, ніж в інших, виявляється здатність до узаг льнень, абстрагування, ло­гічних побудов. Почуттєві типи замість логіки віддають перевагу емоціям, а рішення приймають за принципом: добре або погано, красиво або некрасиво. Якщо мислення і відчування Юнг розцінював як способи прийняття рішен-

ия, то відчуття й інтуїцію - як способи одержання інфор­мації. Відчуття засноване на конкретних фактах, на тому, що можна побачити, понюхати, поторкати. Інтуїція -спосіб опрацювання інформації, яка накопичується пере­важно в несвідомому. Індивідуум, у якого домінують відчуття, більш адекватно, ніж інші типи, реагує на конк­ретну ситуацію, але більш залежний від неї. Інтуїтивний тип більше довіряє своєму досвіду. Інформація в таких людей опрацьовується швідше, відразу автоматично по­в'язується з минулим досвідом.

Психічні функції в людини розвинуті нерівномірно: заз­вичай одна з них домінує, ще одна - супроводжує, а інші дві виражені слабо і знаходяться в несвідомому.

На підставі цього положення надалі психологи аналі­тичного напрямку розробили доповнення і нові варіанти застосування соціоніки (інформаційного психоаналізу).

За Юнгом, крім особистого несвідомого, існує ще й ко­лективне несвідоме, що містить досвід розвитку всього люд­ства і передається від покоління до покоління. За переко­наннями Юнга, психіка дитини при народженні не є «чис­тою грифельною дошкою», а містить певні структури (ар­хетипи), що надалі впливають на її розвиток, формування її «Я» та способи взаємодії зі світом.

Основу колективного несвідомого становлять архетипи, тобто «форма без змісту», що організує і спрямовує психічні процеси. Архетип можна порівняти із сухим річищем, що визначає рельєф ріки, але рікою може стати лише тоді, коли по ньому потече вода. Отже, суть архетипу полягає в тому, що вода (психічні процеси) потече по цьому річищу, а не всупереч йому. Архетипи виявляють себе у вигляді символів: в уявах героїв, міфах, фольклорі, обрядах, традиціях тощо як узагальнений досвід наших предків. Головні з них - ар-хетил матері, тобто збірний образ жінки, архетип батька, що визначає загальне ставлення до чоловіків. Я. Юнг зара­хував до архетипів і основні елементи структур особистості, віділяючи такі елементи (шари): персону, Его, тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і самість (рис. 7).

Рис. 7. Структура особистості (за Юнгом)

Персона (особистість) - найверхній шар особистого свідо­мого; «Его» - його більш глибокий шар. Найверхній шар не­свідомого - двійник «Я», його тінь; наступний шар - душа (Аніма та Анімус); найнижчий шар - об'єктивне «Я» (самість).

Персона - це візитна картка «Я»: манера говорити, мислити, вдягатися, це характер, соціальна роль, здатність самовиражатися у суспільстві. Регзопа - латинське слово, яке означає маску, що вдягали грецькі актори для умовно­го позначення тієї або іншої ролі (порівн. російське: «маш-кара», «особистість».)

«Его» - центр свідомості, і тому відіграє основну роль у свідомому житті: створює відчуття усвідомленості і по­слідовності наших думок та дій, відповідальне за зв'язок свідомого і несвідомого.

Тінь - центр особистого несвідомого, куди входять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються інди­відуумом як несумісні з існуючими соціальними стандартами,поняттями про ідеали і т. д. У житті ми звичайно ототожнюємося з персоною (соціальною роллю, «маскою») і намагаємося не помічати все, що вважаємо хибним, низь­ким у своїй особистості.

Юнг висунув гіпотезу про компенсаторну функцію не­свідомого, що відбиває зміст свідомості у переверненому вигляді. Отже, екстравертована особистість у своєму несвідо­мому інтровертована; боязка людина - хоробра, добра -зла і т. ін. Тому тінь необхідно усвідомлювати, оскільки особистість та її відносини зі світом тим гармонійніші, чим повніше усвідомлюється тінь. Вона іде своїми коренями в колективне несвідоме, є джерелом творчості, сховищем жит­тєвої енергії, інстинктів.

Аніма й Аяїмус - це уявлення про себе як про чолові­ка або жінку, винесене в несвідоме як небажане для даного індивіда. Аніма (у чоловіків) має звичайно феміністичний зміст, а Анімус (у жінок) - маскуліністичне. «Кожний чо­ловік, - пише Юнг, - несе в собі вічний образ жінки - не тієї або іншої певної жінки, але образ жінки як такої. Цей образ - відбиток, або архетип, усього родового досвіду жіноч­ності, скарбниця усіх вражень, що коли-небудь виробляли­ся жінками. Оскільки цей образ несвідомий, він завжди так само несвідомо проектується на улюблену жінку, він є однією з головних основ привернення й відштовхування»'.

Аніма й Анімус - найстіріші архетипи, що справляють великий вплив на поведінку індивідуума.

Самість - архетип цілісності особистості, самість об'єд­нує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одно­го до цілісності. За Юнгом, самість означає всю особистість. Ллє вся особистість людини не піддається опису, тому що її несвідоме не може бути описане.

Аналітична психотерапія Юнга базується на здатності людини до самопізнання і саморозвитку, на злитті її свідо­мого і несвідомого (процес індивідуації), що, за Юнгом, доз­воляє самосгі стати центром особистості, а це, у свою чер­гу, допомагає індивідууму досягти самореалізації.

2.3. Ерік Еріксон, Еріх Фромм і Карен Хорні: егопси-

• Назад
• 13
• 14
• 15
• 16
• 17
• 18
• 192021
• 22
• 23
• 24
• 25
• 26
• 27
• 28
• Далее