Шини лабораторного виготовлення.

Мал. 1. Шини М.М.Ванкевич (а), А.И.Степанова (б) и Вебера (в)

Шина Вебера.

Зубоясенева, однощелепна, знімна шинуюча конструкція, що складається з каркасу і базису, який покриває зуби і альвеолярний відросток. Раніше виготовлялася з каучуку, потім із пластмаси. Для її виготовлення потрібна зуботехнічна лабораторія.

Показання:

а) перелом (тріщина) без зміщення відламків щелепи;

б) перелом, який вдається репонувати і відламки більше не зміщуються;

в) при доліковуванні переломів, коли відбулася консолідація відламків, але кістковий мозоль ще ненакістний;

г) при недостатній для фіксації назубних шин кількості зубів або їх рухливості.

Шину роблять без похилої площини, якщо перелом локалізується у межах зубного ряду, та з похилою площиною, коли лінія перелому знаходиться поза межами зубного ряду.

До недоліків шини Вебера варто віднести те, що вона не утримує фрагменти від вертикального зміщення. Накладання шини досить важке, крім того, вона постійно розхитується і з часом стає надмірно вільною. При переломі з дефектом кістки шина протипоказана, тому що фіксація недостатня і малий відламок може вислизати із шини.

Етапи виготовлення: отримання зліпків з обох щелеп, відливка моделей, гіпсовка їх в оклюдаторі в положенні центральної оклюзії. Напочатку вигинають каркас шини з нержавіючого стального дроту діаметром 0,8 – 1 мм на моделі щелепи з переломом. Дротом обгинають зубний ряд з ротового і вестибулярного боків, розміщуючи його на відстані 0,8 – 1 мм від поверхні зубів на рівні їх екватора. В ділянці бокових зубів вигинають по два стержні з кожного боку, передніх - три стержні, які проводять над оклюзійною поверхнею зубів і припаюють до дротяних дуг, які огинають зубний ряд. Кінці стержнів завдовжки 1,5 – 2 см залишають вільними (для утримування каркасу при формовці пластмаси). Із воску моделюють шину, покривають нею зуби до поверхні змикання і альвеолярні відростки до перехідної складки слизової оболонки. Воскову композицію шини замінюють за загальновідомою методикою на пластмасу, лишки (виступи) дроту каркасу зрізають, шину піддають механічній обробці та полірують.

Для лікування з приводу переломів верхньої щелепи готують шину Вебера з квадратними (2,5х5 мм), прямокутними (2х3 мм) чи овальними горизонтально розміщеними трубками, які вварені у базис шини в бокових ділянках зубного ряду. Із нержавіючих стальних стержнів діаметром 3 – 3,5 мм вигинають внутрішньо- та позаротові стержні. Внутрішньоротовий кінець стержня підганяють за внутрішніми розмірами вварених трубок, вигинають його за формою альвеолярної дуги і виводять із присінку рота біля його кутів. Позаротовий кінець вигинають за формою щоки, йдучи в бік зовнішнього слухового ходу. Роблять на ньому петлі чи насічки для фіксації гумової тяги, що йде від головної шапочки або пов’язки.

Шина Ванкевич.

Зубоясенева, двощелепна, знімна, пластиночна, пластмасова, лабораторного виготовлення шина, що виготовляється на верхню щелепу з двома площинами, які відходять від її піднебінної поверхні до язичної поверхні беззубого альвеолярного відростка нижньої щелепи. При змиканні щелеп ці площини переміщують відламки нижньої щелепи, які змістились в язичному напрямку і закріплюють їх в правильному положенні.

Лікування переломів нижньої щелепи з беззубими альвеолярними відростком або з відсутністю великої кількості зубів може здійснюватись за допомогою шини Ванкевич.

Шина Ванкевич з успіхом застосовується для закріплення уламків щелеп при кістковій пластиці, особливу цінність вона має для закріплення беззубих уламків щелеп.

Її з успіхом можна назвати універсальною знімною конструкцією, тому що вона може бути застосована при переломах тіла й гілок нижньої щелепи без дефектів і з дефектами кістки різної довжини у передньому відділі. У процесі лікування можна робити корекцію положення відламків, а також піддавати шину гігієнічній обробці.

Показання до застосування шини універсальні:

1) утримання від зміщення вгору й до середньої лінії площин гілок і бічних відламків беззубої нижньої щелепи;

2) виправлення (витягання) зміщених до середини гілок і відламків беззубої нижньої щелепи;

3) утримання бічних відламків нижньої щелепи при наявності дефекту її переднього відділу, а також й при двобічному переломі нижньої щелепи, коли передній відламок утримується міжщелепним витягуванням;

4) утримання бічних відламків при кістковій пластиці дефектів і несправжніх суглобах нижньої щелепи.

Величезною перевагоюшини за М.М. Ванкевич є те, що вона переносить навантаження на верхню щелепу і її можна застосовувати незалежно від кількості й розташування зубів, які залишилися у роті. Однак, як показала клінічна практика, через великі розміри базису шини у певній мірі порушуються температурні, тактильні та інші відчуття й може виникнути подразнення слизової оболонки піднебіння. Усуваючи ці недоліки А.І.Степанов (1952) запропонував її модифікацію. Він замінив піднебінну пластинку сталевою дугою.

Етапи виготовлення шини за Ванкевич-Степановим:

1. Зняття відбитків. Особливу увагу слід звернути на одержання точних відбитків із тканин протезного ложа. Робочий відбиток повинний бути бездоганним. Найкращим матеріалом для їх отримання є стомальгін або його аналоги.

2. Відливка моделей. Якщо відламки щелепи вільно піддаються вправленню, то досягнуте положення варто зафіксувати за допомогою термопластичної відбиткової маси. Все це дозволить встановити моделі в оклюдаторі й виготовити апарат одночасно.

3. Виготовлення каркасу і моделювання зубонаясневої воскової шини (при наявності зубів) не відрізняються від шини Weber. Коли на верхній щелепі немає зубів моделюють звичайну протезну пластинку. Дуже важливо правильно визначити межі протезного ложа, розташування перемичок із дроту між вестибулярними й піднебінними частинами, розміри й розташування похилих площин. Опірні (похилі) площини моделюють на відстані від клика до останнього моляра, що відходять до нижньої щелепи, завтовшки в дві пластинки базисного воску, заввишки 2,5 – 3 см. При виготовленні шини Ванкевич-Степанова на моделі визначають місце для бюгеля. Замінюють віск шаблону пластмасою за звичайною методикою, піддають механічній обробці, полірують.

4. Корекція й накладання шини. На цьому етапі готову шину необхідно припасувати у порожнині рота, перевірити її фіксацію, виявити й усунути недоліки. Зокрема, зішліфувати пластмасу в місцях, де вона викликає біль, нашарувати самотвердіючу пластмасу або стенс на похилі (опірні) площини, якщо відламки щелепи недостатньо репоновані. Необхідно переконатися, що апарат вільно відокремлюється від ложа, на якому знаходиться, і не втрачає контакту з відламками нижньої щелепи. Тільки після цього шина (апарат) може бути відполірована й уведена у порожнину рота для остаточної перевірки її ефективності.

У випадку поетапної репозиції відламків щелеп лікар у порожнині рота коригує поверхні похилих площин, що повернуті до відламків нижньої щелепи, швидкотвердіючою пластмасою чи стенсом (термопластичною відбитковою масою) з наступною заміною їх на пластмасу. Фіксують шину у роті обов’язково у поєднанні з накладанням жорсткої підборідної пращі.

Шина Порта.

Шина Порта двощелепна; виготовляється при лікуванні з приводу переломів беззубих щелеп. Шина представляє собою дві базисні пластинки (верхня та нижня), які жорстко з’єднані прикусними валиками з отвором (2х3 см) у передньому відділі для прийому їжі. Крім того, через отвір при загрозі виникнення асфіксії можна фіксувати кінчик язика.

Мал. 2. Шина Порта. Мал.3. Знімна целулоїдна шина Лімберга

Фото. Шина Лімберга пластмасова

Етапи виготовлення: зняття зліпків з обох щелеп, відливка моделей, моделювання воскових базисів з прикусними валиками, встановлення і фіксація центральної оклюзії. Далі виконують гіпсовку моделей у оклюдаторі, моделювання воскової репродукції шини з суцільним валиком, що з’єднує обидва базиси з отвором у передньому його відділі. Воскову репродукцію замінюють на пластмасу за звичайною методикою, гіпсуючи в спеціальну кювету чи півтори звичайних кювети, піддають механічній обробці, полірують.

Якщо у роті є один-два зуби, для лікування при переломах щелеп виготовляють, двощелепну шину Гунінга-Порта. Вона складається з верхнього і нижнього базисів з кламерами на наявні у роті зуби, а також заглибленнями на оклюзійній поверхні нижнього прикусного валика і відповідними їм виступами на оклюзійній поверхні верхнього прикусного валика.

Коли звичайну шину Порта неможливо ввести у порожнину рота із-за її великих розмірів (глибоке піднебіння, вузька ротова щілина), виготовляють двощелепну розбірну шину Лімберга за подібною методикою. Проте на етапі моделювання воскової репродукції шини до верхнього базису приєднують 4 воскових відростки, що йдуть до оклюзійної площини нижнього прикусного валика, а до нижнього – 4 відростки з чашкоподібними заглибленнями для верхніх відростків. Замінюють віск верхньої і нижньої частин шини пластмасою за звичайною методикою, піддають механічний обробці, полірують. Лікар припасовує базиси у роті і скріплює їх, заповнюючи чашкоподібні заглиблення швидкотвердіючою пластмасою.

Шини Гунінга-Порта, Лімберга застосовують обов’язково у комбінації з жорсткою підборідною пращею.

VI. План і організаційна структура заняття

• ⇐ Назад
• 123
• Далее ⇒