Економічні коливання, безробіття та інфляція
1. Зміст, причини та наслідки економічних коливань.
2. Малі, середні та великі цикли.
3. Безробіття, види, форми та типи. Наслідки безробіття для суспільства та економіки. Закон А. Оукена.
4. Інфляція, її види та способи виміру. Соціально-економічні наслідки інфляції.
1.Найбільш необхідною для економічного розвитку будь-якої країни є наявність рівноваги. Національне ринкове господарство безперервно розвивається. В ньому постійно відбуваються зміни як кількісні, так і якісні. Змінюються способи використання ресурсів, змінюється виробництво, зростає або зменшується населення, змінюються організаційні форми.
Кожне суспільство прагне до економічного зростання, до забезпечення повної активності, зайнятості, технічного прогресу, підвищення життєвого рівня людей. Але періоди швидкого процвітання змінюються спадом ділової активності. Тому динаміка економічного розвитку нагадує хвилю. Таке чергування підйомів і спадів називається економічним циклом.
Обсяг 
в-ва
роки
Побачити прояви економічних циклів можна за показниками економічної активності,до яких належать:
• сукупні обсяги виробництва;
• загальний рівень цін;
• рівень доходів населення та динаміка роздрібної торгівлі;
• зайнятість населення та безробіття;
• курс акцій найбільших корпорацій;
• прибутки корпорацій;
• замовлення на товари довгострокового користування;
• контракти на нове будівництво.
Кожний із показників має кількісні виміри, і його динаміка може бути зображена графічно. Помічено, що найбільше коливаються показники, що безпосередньо залежать від інвестицій. Це — прибутки корпорацій, замовлення на товари довгострокового користування і контракти на нове будівництво.
Причинами циклічності можуть бути:
• технічні нововведения (НТР), які впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно — на виробництво, зайнятість i рівень цін;
• політичні і випадкові події (наприклад, війни, "перебудова" в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);
• зміни в кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси);
• нестача національних інвестицій;
• зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.
2.Окремі економічні цикли суттево piзнятьcя мiж собою за тривалістю та інтенсивністю. В зв’язку з цим виділяють короткі (3-4 роки), середні (7-11 років) і довгі цикли (40-60 років).
Середні цикли.Середні цикли мають таку конфігурацію:
Коливання економічної активності в межах середнього циклу проявляються у такий спосіб:
спадувластиві неможливість реалізувати продукцію, скорочення виробництва і зайнятості, зменшення цін та подорожчання кредиту;
депресіяхарактеризується досягненням нижчої точки і припиненням подальшого спаду виробництва при збереженні інших рис, властивих спаду;
пожвавленняозначає зростання виробництва і зайнятості до межі, з якої розпочався спад;
піднесення— це перехід до виробництва, що перевищує докризовий рівень, який супроводжується зростанням цін, доходів домогосподарств і прибутків підприємців.
Середні економічні цикли розрізняються за глибиною падіння та за терміном, протягом якого економіка повертається у передкризовий стан. Найглибший у економічній історії спад прийшовся на початок 1930-х років, коли обсяги виробництва, зокрема у найбагатшій країні світу — США, скоротилися наполовину. Цей спад називають “Великою депресією” не лише через глибину падіння, а й тому, що він тривав 10 років. Найглибшою після Другої світової війни була криза 1974— 1975 рр. У цей період падіння виробництва не перевищувало 10%.
Довгі цикли.Першість у розробці теорій довгих циклів, або “довгих хвиль кон’юнктури”, належить видатному російському вченому Миколі Кондратьєву. Зупинимося на деяких положеннях його вчення.
Перше:висновки про довгі хвилі в економіці, що охоплюють періоди 40 — 60 років, Кондратьєв зробив на підставі дослідження динаміки середнього рівня цін, зарплати, процентів на капітал, виробництва та споживання вугілля і чавуну, оборотів зовнішньої торгівлі. Безпосереднім об’єктом дослідження стають економіки Великобританії, Франції, США.
Друге: досліджуючи економіки зазначених країн з кінця XVIII до початку XX ст., Кондратьєв відкрив існування в цьому періоді двох з половиною хвиль. Кожна з хвиль, за його висновком, має відрізок піднесення та відрізок спаду. Схематично це можна зобразити так:
Третє: матеріальну основу хвиль Кондратьєв убачав у масовому оновленні капітальних благ — виробничої інфраструктури та рівня кваліфікації працюючих. Фактично йшлося про зміну технологічного способу виробництва. Підвищувальна частина кожної хвилі, за Кондратьєвим, охоплює період докорінних науково-технічних відкриттів та нагромадження ресурсів для їхнього втілення.
Четверте: Микола Кондратьєв визначив закономірності (емпіричні правильності) хвиль: 1) на початку піднесення відбуваються значні зміни в умовах господарського життя, що торкаються технології виробництва й обміну; 2) періоди підвищень багаті на значні соціальні потрясіння (війни, революції); 3) середні цикли накладаються на довгі, і якщо середній цикл припадає на знижувальну частину хвилі, то йому властивий глибокий спад і нетривале піднесення; 4) знижувальна частина хвилі визначається довгими депресіями у сільському господарстві.
Як бачимо, теорія довгих циклів акцентує увагу на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Їх причину автор теорії фактично вбачає у необхідності існування досить тривалого періоду нагромадження суспільством можливостей (ресурсів) для реалізації глибоких технологічних змін. Зрозуміло, що попит суспільства на основний капітал у вигляді машин, обладнання, виробничих запасів вимагає збільшення обсягів виробництва, передусім у галузях, що створюють засоби виробництва, стимулює інвестиції і попит на кредити зростання загального рівня цін і доходів тощо. Ця загальна тенденція на зростання підвищувальної частини довгої хвилі може збігатися з контртенденцією у вигляді часткових спадів у межах середніх циклів. Так само і тенденція на зниження на спадному відрізку довгої хвилі переривається піднесеннями середніх циклів. Економіка України 1991 — 1999 рр. перебувала в стані кризи: обсяги виробництва скоротились більш як удвоє. На відміну від країн ринкової економіки, криза в Україні не була циклічною. Спад виробництва зумовлювався структурною недосконалістю і технологічною відсталістю, що властиві країнам, які тривалий час розвивались на засадах командної економіки. Його спричиняли зруйнованість старих економічних, політичних структур і недосконалість нових, а також багато інших причин, властивих перехідному періоду. Фактично, йшлося про спад, спричинений руйнуванням однієї соціально-економічної системи і побудовою іншої.
Державний вплив на економіку здатний істотно вплинути на хід економічного циклу, змінюючи характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. Державне регулювання спрямоване на зм'якшення циклічних коливань, тому воно носить антициклічний характер. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають кредитно-грошові і бюджетно-податкові важелі. Під час кризи державні заходи спрямовані на стимулювання виробництва, а під час підйому - на його стримування. Так, з метою ослаблення «перегріву» економіки держава у фазі підйому сприяє подальшому подорожчанню кредиту, уводить нові податки, підвищує старі, скасовує прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції.
3.Другою серйозною макроекономічною проблемою є безробіття.Поняття "повна зайнятість" досить складне у плані визначення. На перший погляд, його можна було б трактувати в тому розумінні, що вci 100% робочої сили мають роботу. Проте це не так. Певний рівень безробіття вважається ноpмальним i цілком виправданим. Рівень безробіття при повній зайнятості називають ще природним рівнем безробіття. Природний рівень безробіття виникає при збалансованості ринків робочої сили, тобто коли кількість шукаючих роботу дорівнює кількості вільних робочих місць.
У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 р. міжнародною організацією пpацi (МОП), все населения можна поділити на три категорії;
1) зайняті - це тi люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать i тi, хто зайнятий неповний робочий день;
2) безробітні — ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретнніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:
• "без роботи";
• "робить активні спроби знайти роботу";
• "готова відразу ж стати до роботи".
Зайняті i бeзpoбітні становлять робочу силу, або економічно активненаселения в даний момент часу;
3) особи поза робочою силою, або економічно неактивненаселення — це перш за все люди у віці до 16 років, а також тi, хто перебуває в спеціалізованихустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать i особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють i не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукаютъ роботи).
Таким чином,
Населения = Робоча сила + Особи поза робочою силою
Робоча сила(ек.акт.нас.) = Зайняті + Безробтні
Рівень безробіття визначаеться відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Позначається буквою u i вимірюється у відсотках:
Рівень безробіття=(Безробітні/Робоча сила) *100%
U’= U/L*100%
Рівень зайнятості визиачається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населения у віці від 16 років i старше:
Рівень зайнятості =(Зайняті/Особи у віці до 16 років і старше)*100% =
= (E/L)*100%
Причини виникнення безробіття:
1.Безробіття виникає через надмірно високу заробітну плату.
Ця думка належить представникам класичної школи, її логіка така: на ринку праці завжди може встановитися такий рівень заробітної плати, який урівноважить попит і пропозицію, забезпечуючи повну зайнятість. Але через певні причини зарплата може зрости. За цих умов підприємці не можуть брати на роботу всіх бажаючих, адже їхні витрати на зарплату збільшуються. Виникає надлишок робітників, тобто безробіття. Це пояснення можна проілюструвати графіком.
Рівень заробітної плати Wе є таким, що врівноважує попит на працю (DD) та пропозицію (SS).
Вища заробітна плата W1 збільшить пропозицію праці, але зменшить попит на неї з боку підприємців на величину Q' Q'' . Внаслідок перевищення пропозиції над попитом виникає безробіття.
Класичні уявлення про безробіття конкретизують сучасні неокласики.Вони також виходять з того, що причина безробіття — це завищена заробітна плата, і пояснюють, чому саме виникає це завищення.
Головні причини завищення визначаються трьома чинниками: а) законодавством про мінімум зарплати; б) тиском профспілок під час укладання трудових угод; в) використанням вищої зарплати зайнятих для підвищення ефективності їхньої праці.
2.Безробіття виникає через недостатній попит на товари та послуги.
Це пояснення належить Дж.М.Кейнсу і представникам Стокгольмської школи, які шукали глибинні корені явища безробіття у сукупному попиті. Сукупний попит складається з елементів сукупних витрат, якими, як ми вже знаємо, є C (споживчі витрати), G (державні витрати), I (інвестиційні витрати) та X (витрати іноземців). Сукупна пропозиція тотожна валовому внутрішньому продукту (ВВП). Кейнсіанці пояснюють безробіття через недостатній сукупний попит на товари та послуги.
3.Безробіття виникає через негнучкість ринку праці, а саме через його нездатність швидко реагувати на зміни у попиті на працю (трудові ресурси).
Автори цього пояснення (його можна визначити як “структурне”) виходять з того, що ринок праці — явище динамічне.
На ньому постійно з’являються нові працівники і нові робочі місця. Але нові робочі місця призначаються не для будь-яких працівників, а лише з певною кваліфікацією та на певних територіях. Для досягнення відповідності між робочими місцями і працівниками останні мають пройти перекваліфікацію, набути нових професій та досвіду або переїхати на нове місце проживання.
4.Безробіття виникає тому, що нагромадження капіталу створює передумови зростання технічної озброєності праці, відповідно, зменшується попит на робочу силу.
Це пояснення, розроблене в марксизмі, ґрунтується на ідеї (вона дістала назву “загального закону капіталістичного нагромадження”), що зростання багатства капіталістичного суспільства є одночасним погіршенням становища пролетаріату. Одним із проявів цього погіршення є зростання безробіття. К. Маркс вважав, що технічний прогрес спонукає власника капіталу спрямовувати дедалі більшу його частину в засоби виробництва і дедалі меншу — в робочу силу. Але “винним” у цьому є не технічний прогрес, а характер виробничих відносин. Звідси робився висновок: подолати безробіття можна, лише позбувшись капіталістичних відносин. Таке соціально політичне забарвлення навряд чи допомагає у тлумаченні сучасної ринкової економіки
Економісти розрізняютъ три основні види безробіття: фрикційне, структурне i циклічне.
Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного pyxy населення між регіонами i видами пpaцi, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці притаманна повна зайнятістъ, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в iнше місцe, через пошук роботи, яка б відповідала piвневі їхньої кваліфікації чиуподобанням). Цей різновидбезробіття вважається неминучим i певною мірою бажаним.
Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією пpaцi та попитом на робочу силу. Така невідповідність виникае у зв'язку з технологічиими змінами у процесі виробнидтва, коли попит на один різновид праці зростае, тоді як на інший зменшуеться, а пронозиція не може швидко пристосуватися до цього. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в iншиx скорочуються обсяги виробництва (скажімо, попит па працю набірника в друкарні різко скоротився у зв'язку з переходом до комп'ютерного набору інформації; мсханізація та автоматизація виробничих процесів витісняє некваліфкоовану i малоосвічену робочу силу). Структурне безробіття теж вважається неминучим.
Різниця між фрикційним i структурним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що "фрикційні безробітні мають нави-чки, які вони можуть продати, а "структурні" бeзpo6iтнi не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а інколи i змiни місця проживания. Структурне 6езробіття характеризуеться більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою у порівнянні з безробіттям фрикційним.
До циклічного безробіттяпризводитьспад виробництва, тобто та фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари i послуги зменшується, зайнятсть скорочується, а безробіття зростає. В періоди економічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне i структурне, а в періоди циклічного підпйому воно відсутнє.
У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття.
Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що (супроводжується вивільненням робочої сили і найманням праців принципово нових спеціальностей та кваліфікації.
Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.
Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва у певних галузях (сільське господарство, риболовля, туристичне обслуговування тощо). Технологічне безробіття викликається впровадженням у виробництво нових “безлюдних” технологій.
Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття. Воно виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних.
Інституціональне безробіття — це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).
На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття.
Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних — бідних, бродяг, бомжів та ін.
Протидією скороченню зайнятості в Україні, так само, як і в інших країнах постсоціалістичного розвитку, мають статизаходи, спрямовані на:
підтримку малих та середніх підприємств, сектора самоорганізації населення, фермерства;
збереження робочих місць на державних підприємствах шляхом їх реорганізації;
організацію підготовки кадрів відповідно до реальних потреб у робочих місцях;
створення умов для переходу працівників до нових сфер діяльності та для роботи в інших місцях (соціальна та територіальна міграція).
Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття та методи боротьби з безробіттям.
Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття ( і відповідно зайнятості)
Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, ніби спрацьовує на користь спілки підприємців.
Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.
Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.
Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.
Американський вчений Артур Оукен відобразив співвідношення між відставанням обсягу сукупного продукту і рівнем безробіття математично, що дістало назву закону Оукена.
За цим законом існує негативний ефект зміни обсягу національного продукту у зв'язку із зростанням рівня безробіття: за кожного значення цього рівня на 1 % темп зростання реального ВНП зменшується більш як на 2 %.
Проблема безробіття набуває дедалі більшої актуальності в Україні. Можна передбачити, що вона стане ще гострішою. За часів соціалістичного господарювання в Україні, як і в інших соціалістичних країнах, безробіття існувало у прихованому вигляді. Держава штучно підтримувала повну зайнятість, яка була неефективною і важким тягарем лягала на суспільство, гальмуючи його розвиток. Нині складається інша ситуація: падіння виробництва та значний дефіцит державного бюджету у 90-х роках ХХ ст. змусили державу відмовитись від утримання частини працівників державного сектора, почалися скорочення. Але створення нових робочих місць йшло надто повільно, по-перше, тому що повільно створювався інший (недержавний) сектор економіки, який би міг надати роботу вивільненим працівникам. По-друге, Україна не має досвіду активної політики держави у сфері працевлаштування, в організації служб зайнятості.
Офіційний рівень безробіття, який визначається відповідно до Закону України “Про зайнятість населення”, відображають показники:
2001 р. - 3,8%
2006р. - 2,8%
2007р. - 2,4%
2010 р. – 1,6%
2011 р. – 1,8%
Наведені дані, за оцінкою фахівців, є заниженими, оскільки до безробітних, за Законом, відносять лише громадян працездатного віку, що зареєстровані у службі зайнятості.
Дещо за іншою методикою розраховується кількість безробітних фахівцями Міжнародної організації праці (МОП). Зокрема, вони вважають безробітними осіб віком від 15 до 70 років, зареєстрованих та незареєстрованих службою зайнятості, які шукають роботу або намагаються організувати власну справу.
За даними МОП, показники безробіття в Україні були такими:
2000 р. — 11,7%
2006 р. – 6,9%
2007 р. – 6,7%
2009 р. – 8,8%
2010 р. – 8,1%
2011 р. – 7,9%
Основними причинами безробіття, за даними соціологічних опитувань, були вивільнення у зв’язку з реорганізацією, ліквідацією підприємств та скороченням штатів, звільнення за власним бажанням у пошуках вищого заробітку, неможливість працевлаштування після закінчення навчального закладу.
На підставі даних соціологічних опитувань та аналізу офіційної статистики можна зробити висновок про те, що в Україні у 90-х роках ХХ століття одночасно існували усі три види безробіття: циклічне (кон’юнктурне), спричинене скороченням виробництва і робочих місць, структурне, викликане закриттям частини підприємств у зв’язку зі зміною структури економіки, фрикційне, викликане плинністю кадрів.
4.Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються. Вона не обійшла й республіки колишнього Радянського Союзу (в тому числі й Україну), які стали на шлях створення ринкових економічних відносин.
Інфляція означає зростання загалъного рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).
Рівень інфляціїпоказує, як змінилися ціни в економіці, i вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за повний період (у відсотках) та 100%;
* Базовий рік — рік, порівняно з яким ми хочемо побачити зміну цін.
** Ринковий кошик — набір товарів та послуг, який приймається за масштаб для виміру динаміки цін.
Темп інфляціїпоказує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), i визначається за формулою:
Протилежним до інфляції поняттям єдефляція. яка має місце , коли загальний рівенъ цін падає i купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко.
Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди дезінфляції траплялися в 1995-1996 pp., коли високі темпи інфляції, що вимірювалася чотиризначиими числами, були зменшені завдяки застосуванню активно стабілізаційної політики.
В eконoміці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші — пропозиція. Тому й розрізняють два три інфляції:
· інфляція попиту,
· інфляція пропозиції,
· Інфляція грошей.
Одним з головних потрясінь для інфляції може стати якась зміна (скажімо, зміни у споживчих та інвестиційних витратах, урядових видатках, чистому експорті, що призводить до зміни сукупного попиту, i обсяг виробництва виходить за межі потенційного. Інфляція попитуспостерігаєтъся, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити пропозицію i попит, зростають.
Інфляція попиту була притаманна нашій економіці на початку 90-х років, коли радянський уряд фінансував свій бюджетний дефіцит, скориставшись друкарським верстатом, коли величезні черги людей збиралися в магазинах з метою позбутися зайвих грошей i придбати якомога більшу кількість товapiв "про запас".
Інфляція, що виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття i неповного використання виробничих ресурсів, називається інфляцією витрат, або інфляцією пропозиції.
Ще одне пояснення інфляції ґрунтується на кількісній теоріїгрошей. Вона доводить існування так званої інфляції грошей.
Згідно з теорією, кількість грошей в обігу має відповідати обсягу ВВП. За цією теорією, рівень цін визначається пропозицією грошей. А оскільки пропозицію грошей контролює центральний банк, то він і відповідає за інфляцію.
Видатний американський економіст Мілтон Фрідмен не лише висунув цю теорію, а й намагався перевірити її справедливість. Дані починаючи з 1880 р. засвідчили, що в ті десятиліття, коли більшою була пропозиція грошей, зростав і темп інфляції в економіці США.
Існує три категорії інфляції:
• помірна,
• галопуюча,
• гіперінфляція.
Помірна інфляція характеризується повільним зростанням цін: щорічний piвень інфляції вимірюєтъся однозначним числом. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам i охоче нагромаджують ix, підписують довгострокові контракти у номінальних цінах, люди не витрачають часу i коштів, намагаючись розмістити своє багатство в "реальних" активах, оскільки впевнені, що piвень цін не дуже збільшиться порівняно з тим, що icнує сьогодні.
Галопуюча інфляція — це інфляція, що вимірюється двозначними чи тризначними числами (50 або 300% за рік). Коли помірна інфляція перероджується у галопуючу, виникають економічні спотворення. Гроші втpaчають свою вартість, фінансові ринки звужуються, населения нагромаджує товари, купує нерухомість i ніколи не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками. Люди намагаються вкласти свої грошi за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій.
Гіперіфляція - не третій вид інфляції: ціни зростають на тисячі, мьльйони чи навіть мільярди процентів на piк. Гіперінфляція, як правило, пов'язана з нерозумною державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національного виробництва i зайнятість, може підірвати фінансову систему i прискорити крах.
Інфляція є результатом порушення макроекономічної рівноваги, і одночасно вона сама породжує низку соціально-економічних проблем.
Знецінення заощаджень.Для тих, хто тримає гроші вдома, зберігає їх у банку або вкладає в облігації, кожне зростання цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент за вкладами перевищує рівень інфляції.
Зменшення рівня поточного споживання.Навіть якщо з підвищенням цін відбувається перегляд ставок працюючим, то поточне споживання зменшується через те, що: а) ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; б) перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.
Поглиблення майнової нерівності і швидке соціальне розшарування.У структурі споживання є товари нееластичного попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м’яса і збільшення — хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари.
Зникнення стимулів до продуктивної діяльності.Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами. Найприбутковішою стає діяльність щодо скуповування товарів та їх перепродажу.
Гальмування технічного прогресувідбувається з двох причин: а) здешевлення трудових ресурсів не заінтересовує у використанні дорожчих і технічно досконалих засобів виробництва; б) нестабільні ціни змушують підприємців відмовлятися від інвестицій у нову техніку з великим терміном окупності.
Втрата цінами їхньої регулюючої ролі.За нормальних (неінфляційних) умов зростання ціни є орієнтиром для руху ресурсів. Тотальне підвищення цін не дає правильних орієнтирів щодо доцільних напрямів капіталовкладень для підприємців.
Необхідність переходу від економічних до адміністративних методів регулювання.Навіть у країнах з ринковою економікою інфляція знецінює такі інструменти ринкового регулювання, як ціни, гроші, кредити, податки, і підштовхує до прямого втручання в економіку адміністративними методами. З них головним є спроба встановити межу цін, що майже ніколи не знає успіху.
Одним із найважливіших є питання: як боротися з інфляцією?Для цього існує антиінфляційна політика.
Антиінфляційна політика – це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Втілення в життя такої політики вимагає від уряду розроблення антиінфляційної програми, яка визначає мету, задачі і шляхи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших факторів.
Найтиповішими антиінфляційними заходами в розвинутих країнах були: регулювання попиту, контроль за заробітною платою та цінами, індексація.
Регулювання попиту.Цей захід ґрунтується на рекомендаціях кейнсіанської теорії. Як уже зазначалося, кейнсіанці наполягають на використанні важелів податкової, бюджетної та кредитної політики. Збільшуючи податки, зменшуючи державні витрати та роблячи кредит дорожчим, можна впливати як на споживчі витрати домогосподарств, так і на інвестиційні витрати підприємців. Такий шлях стримування інфляції, однак, має свої негативні наслідки. Адже обмеження сукупних витрат призводить до згортання виробництва та збільшення безробіття.
Контроль за зарплатою та цінами.Вважається, що контроль за зарплатою та цінами має здійснюватись як доповнення до державних заходів регулювання сукупного попиту, а не як самостійний захід. Рішучі адміністративні заходи такого контролю покликані мати не лише безпосередній вплив на інфляцію, а й опосередкований: через зміну очікувань. Якщо наймані працівники повірять у результативність обмежувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги підвищення зарплати. Якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси, то вони припинять скорочення обсягів виробництва.
Проблема інфляції в Україні 90-х років ХХ століття була надзвичайно актуальною. У першій половині 90-х років до грошової реформи 1996 року спостерігалась гіперінфляція та галопуюча інфляція з високими показниками. Але і у другій половині 90-х проблема інфляції не була вирішена остаточно, про що свідчать дані наступної таблиці.