Випадок з життя (case study)
Підготовка даного виду статей починається з пошуку та опису реальної події, що мала місце у професійній сфері. На основі отриманого фактичного матеріалу автор може розкрити або просто проілюструвати певну теоретичну концепцію, норму права або свою гіпотезу. Зайве говорити, що автор може не обмежувати себе одним випадком, а описати декілька однотипних подій.
9) кейс брифінг (case briefing)
Це порівняно невеликі аналітичні записки з такою структурою: презентація теми, виклад фактів щодо проблемної ситуації, подання правових аргументів і судових рішень з аналогічних ситуацій, думка громадськості, погляд залучених до справи сторін.
У США практику кейс брифінгів започатковано у Гарвардській юридичній школі в 1870 році. Автором такого методу викладу наукового матеріалу є професор Крістофер Колумбус Лангделл.
Статті, викладені методом кейс брифінг, можуть мати такі назви: "Рішення української феміди про фінансові піраміди", "Податкові роз'яснення у судовій практиці".
10) історія успіху (success stories)
У цьому випадку автор розповідає про результати проведених дослідів, опитувань або досліджень. У статті подано пояснення отриманих результатів за допомогою цифр або інших фактів.
11) свій контент за аналогією
Ще один підхід до написання статей – запозичення структури вдалих статей, написаних іншими авторами. Наприклад, автор може взяти статтю про історію ВС і за її ж структурою розкрити питання виникнення коректурних знаків.
Теоретичні та емпіричні наукові статті
Теоретичні наукові статті містять у собі результати досліджень, виконаних за допомогою таких методів пізнання, як абстрагування, синтез, аналіз, індукція, дедукція, формалізація, ідеалізація, моделювання. При цьому мають значення логічні закони і правила.
Наукові ж статті емпіричного характеру, хоча і використовують низку теоретичних методів, але більше спираються на методи вимірювання, спостереження, експерименту і т.д. У заголовках цих статей часто вживаються слова "методика", "оцінка", "визначення".
Незалежно від обраного виду планованої наукової статті, її тема має бути:
а) актуальною як під практичним, так під теоретичним кутом зору;
б) перспективною для подальшого продовження роботи в цьому напрямі;
в) достатньо забезпеченою відповідним первинним матеріалом;
г) безумовно цікавою для дослідника, оскільки це стимулює пошукову ініціативу.
2. Методика написання наукової статті
Вимоги до наукової статті досить чітко сформульовані в постанові Президії ВАК України від 15 січня 2003 р. №705/1. Статті повинні мати такі елементи, як:
- постановка проблеми в загальному вигляді і її зв'язок з найважливішими науковими або практичними завданнями;
- аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких почате вирішення даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми;
- формулювання цілей статті (постановка завдань);
- виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;
- висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі.
Г.І.Андреєв, С.О.Смірнов, В.О.Тихомиров Виділяють такі основні етапи роботи над науковою статтею:
– обґрунтування теми, вибір об'єкта і визначення мети дослідження;
– підбір і аналіз наукової літератури з обраної теми, у тому числі з використанням Інтернет;
– розробка гіпотези наукової роботи;
– складання плану та структури наукової статті, розробка програми і методики дослідження;
– проведення дослідження і узагальнення його результатів, висновки;
– оформлення наукової статті;
– публікація наукової роботи.
Перші п'ять із перелічених етапів наукового дослідження частково пересікаються, а їх виконання можуть збігатися в часі.
Наукова стаття має цілком визначену структуру. Вона складається з чотирьох частин:
- вступу,
- основної частини,
- висновків
- списку використаної літератури.
Починається вона зі вступу, у якому дається постановка проблеми або формулювання завдання, аргументується її актуальність з погляду динамічного розвитку науки і практики, задоволення назрілих потреб людей.
У першій частині статті дається оцінка тих досліджень і публікацій, що використовує автор, виділяються невирішені питання, що містяться в наукових джерелах, а також ті підходи, на які спирається автор у своєму дослідженні. Основне завдання такого короткого тематико-змістовного аналізу полягає в тому, щоб дати характеристику проблемного поля науки і показати місце в ньому дослідження автора статті.
Після цього цілком логічно йде формулювання мети статті і постановка основних завдань, що підлягають вирішенню. При цьому звертається увага на новизну, зміст статті (факти, закономірності, тенденції, нові поняття і т.ін.).
В основній частині статті наводяться результати власного дослідження автора. При цьому особлива увага звертається на сам зміст дослідження, його програму, основні гіпотези й ідеї, дається характеристика фактологічної бази, методів її дослідження, а також отриманих результатів. Особливо акцентується увага на особистому внеску автора.
На закінчення статті формулюються основні висновки автора. При цьому виділяються, насамперед, висновки по гіпотезах, що висувалися раніше. Автор звертає увагу на те, як ці висновки сприяли розширенню і поглибленню наукового розуміння проблеми. Важливо і те, що в завершенні статті мають бути сформульовані практичні рекомендації з використання отриманих ідей у науці і практичному житті в аспекті вирішення сформульованих раніше проблем.
Список використаної літератури повинен бути істотним і достатнім, тобто літературні джерела не повинні мати випадковий характер, у списку повинні бути представлені видання за темою статті, на них обов'язково мають бути посилання усередині статті.
Однак сформовані в українському науковому співтоваристві вимоги до наукової статті не є жорсткими й однозначними. Вони фіксують лише мінімально достатній рівень вимог до статті. У реальному житті можливі деякі варіації цих вимог у зв'язку з тим, що існує досить багато різновидів статей.
У процесі підготовки статті варто звернути увагу на наступні вимоги:
1. Стаття – це не науковий звіт, її призначення в забезпеченні наукової комунікації, тому автор повинен уникати звітного стилю.
2. Усі спеціальні терміни мають бути обов'язково розкриті, щоб термінологічна позиція автора була однозначною.
3. Цитати і посилання мають використовуватися вкрай рідко і доречно.
4. Мова статті має бути науковою, а не публіцистичною.
5. Стаття не повинна бути занадто загальною і надмірно детальною.
3. Окремі вимоги до написання наукової статті
Після розгляду загальної методики формування наукової статті зупинимося на окремих вимогах щодо її написання.
Слова-паразити
У науковому спілкуванні трапляється чимало слів-паразитів, які варто викорінювати, адже вони затінюють основну думку, відволікають від серйозного і глибокого сприйняття тексту. Кожному автору знайоме відчуття, коли він не може відмовитися від розмовної лексики, складного пошуку "саме того" слова, яке найдоречніше відповідало думці. На жаль, вставні слова (між іншим, до речі, до слова, так би мовити) часто переобтяжують текст. Епітети на кшталт "найвизначніший", "найбільший", "найшанованіший", "найавторитетніший" не додають нічого нового, а так звані новоутворення загалом перебирають на себе увагу, відволікають від основної суті.
Трапляються і "наукові канцеляризми", незвичні (часто перекручені) терміни і парадоксальні формулювання (щось на зразок "аномально- девіаційної підваріації наукового дискурсу"). Прихильники наукоподібного викладу часто сподіваються заінтригувати незрозумілими фразами, філософськими матеріями, математичними формулами, складними реченнями з нагромадженням підрядних зв'язків.
Отже, стиль мови наукової статті має бути доступним для розуміння і звільненим від слів-паразитів.
Здатність стисло подати матеріал
Загальновідомий російський вислів "Краткость – сестра таланта" безпосередньо стосується і наукового тексту, де лаконічність, зрозумілість, прозорість думки та оригінальність ідеї співвідносяться з чіткою мовою, короткими фразами, продуманою формою. Рецепти мовної та логічної чіткості занотовані в дослідженні українського мовознавця П. О. Селегія, який радить:
– на лексичному рівні вживати загальновідомі слова, уникати двозначності, обходитися без запозичень там, де можна скористатися простим словом;
– на морфологічному рівні не нагромаджувати по кілька іменників, особливо в родовому відмінку, не витісняти дієслова віддієслівними іменниками, помірно вживати різні частини мови;
– на синтаксичному рівні не розтягувати занадто фрази, не розривати думку довгими вставками, обмежувати кількість підрядних речень, не захоплюватися пасивними зворотами, дотримуватися природного порядку слів;
– на композиційному рівні не порушувати послідовності викладу матеріалу, не переставляти думки, ретельно обмірковувати поділ тексту на абзаци.
Необхідно уникати особових займенників у науковому стилі
Потрібно і варто висловлювати власну думку, якщо вона має вагомі аргументи, але не слід зловживати займенником "я" настільки, щоб це впадало у вічі. Як правило, для офіційних доповідей доречно уникати таких особових займенників, як: Я, ТИ, ВИ, адже вони надають спілкуванню і тексту відтінку особистого звертання, неофіційного характеру. У науковій комунікації переважає використання безособових форм, наприклад, досліджено, розглянуто, проаналізовано. При цьому для розмовної лексики, неофіційного спілкування, безпосереднього звернення до слухача чи читача автор може обрати "я". Об'єктивності думки сприяють і безособові речення, пасивні звороти, зворотні дієслова.
Особові конструкції можна легко перетворити у безособові. Наприклад:
– я переконаний – цілком зрозуміло, що;
– ми вважаємо – вважається, що...
Надмірне захоплення "я" чи "ми" постійно наштовхує на думку, що автор більше захоплюється собою, аніж об'єктом дослідження, за особистісним фоном може загубитися суть. Постійне "ми" змушує задуматися над тим, чому дослідник постійно "звеличує" себе, послуговуючись формою множини. Займенник "ми" найчастіше означає той колектив (автора і співавтора, групу авторів), що працював над науковою роботою.
Зловживання цитатами
У наукових дослідженнях часто використовують цитати – дослівні уривки з використаних джерел, за допомогою яких обґрунтовують, підтверджують або доповнюють власну думку.
Зазначимо, що, коли текст дослідження перевантажений цитатами і суцільними посиланнями на авторитетів, то виникає підозра у відсутності авторських міркувань і знань у самого дослідника, а наукова робота набуває характеру компіляції.
Якщо дотримуватися зазначених вимог, то стаття буде оригінальною і правильно написаною.
Основні помилки при написанні наукової статті
Аналіз наукових статей студентів показав, що при написанні наукових статей, вони припускаються помилок, пов'язаних насамперед зі структурою та логікою викладення матеріалу.
Розглянемо їх докладніше.
Нехтування розділом ''Вступ"
Часто доводиться чути "Пиши роботу, вступ потім напишеш", "Проведи дослідження, а потім будеш писати роботу", "Вступ напишемо, коли робота буде готова". Вступ – це кристалізація задуму наукової статті, в якому конкретизується наукова потреба, галузь і завдання дослідження тощо. Чи можна писати наукову статтю, не знаючи, до якої наукової галузі звертатися і без опори на завдання? Відповідь очевидна – не можна!
Нехтування вступом призводить до уповільнення роботи, безцільних пошуків, ризику "загубитися" в теоріях і фактах.
Вступ потрібно писати в першу чергу. Це не означає, що він залишиться незмінним, але мають бути основні елементи вступу, визначені разом з науковим керівником:
1) актуальність;
2) мета;
3) завдання.
Особливу увагу потрібно звернути на мету роботи. Мета повинна бути досяжною. Якщо поставити мету "Вивчення ...", то її можна досягати нескінченно.
Бажання спочатку провести дослідження, а потім писати наукову статтю
Отримання емпіричного матеріалу та висновки щодо нього багатьом молодим науковцям здаються цікавішими, ніж написання теоретичної частини наукової статті. При цьому часто виникає ілюзія, що таким способом наукова робота буде написана швидше. Ще одна проблема криється в тому, що за такої методики написання статті теорія "підганяється" під практику дослідження.
Ця помилка може мати найбільш руйнівні наслідки для наукової роботи у цілому.
По-перше, потрібно пам'ятати, що наукова робота рухається по шляху перевірки гіпотез. Спочатку ми формулюємо достатню кількість теоретичних гіпотез, а вже потім перевіряємо їх емпірично. Якби гіпотези не перевірялися, а тільки доводилися, алхімію і досі вважали б наукою,
По-друге, робота пишеться швидше, якщо вона організована в науковому логічному порядку. Проведення дослідження до викладу теорії – це порушення порядку.
По-третє, після написання теоретичної частини зазвичай з'ясовують масу нових фактів, виникають нові емпіричні гіпотези, які логічно поєднуються з роботою і потребують перевірки. Але проведене заздалегідь дослідження не було розраховане на ці теоретичні результати, і його доводиться проводити заново або урізати теорію. І те й інше загрожує значним зниженням якості роботи.
У результаті, проводячи дослідження до написання теоретичної частини, ми збільшуємо витрати часу на нове дослідження, при цьому знижується якість роботи, процес написання стає хаотичним.