Inimīce, praeteri hanc domum!

Недруже, обминай цей дім!

На вул. М.Конопницької, 3, на будинку, збудованому вже у ХХ ст., між вікнами другого і третього поверхів є п’ять таблиць з латинськими сентенціями із першого афоризму старогрецького лікаря Гіп­пократа (460–370 рр. до н.е.):

Vita brevis. – Життя – коротке.

Ars longa. – Мистецтво – вічне.

Occasio praeceps. – Випадок швидкоплинний.

Experientіa fallax. – Досвід обманливий.

Iudіcium difficĭle. – Судження важке.

Гіппократ вважав, що опанувати мистецтво не можливо протягом всього життя. І.Франко цей вислів трактував так:

Життя коротке, та безмежна штука

І незглибиме творче ремесло.

Уздовж фасаду бібліотеки технічної літератури на вул. Професорській, 1 є напис: Hic mortui vivunt et muti loquuntur. – Тут живуть мертві і німі розмовляють.

На головному корпусі національного університету «Львівська політехніка» (вул. С.Бандери, 12) читаємо: Littĕris et artĭbus. – Для науки і для мистецтв (Наукою і мистецтвами).

На головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка (вул. Університетська, 1) написано: Patriae decŏri, civĭbus educandis. – Для слави батьківщини і виховання громадян. Головний корпус університету збудував у 1877–1881 рр. архітектор Ю.Гохберґер. У другій половині ХІХ ст. Львів став столицею Галицького намісництва Австро-Угорщини, тому поряд з іншими установами тут було споруджено будинок Галицького сейму. Відповідно до призначення і уявлень того часу, йому надано величного вигляду, для чого використано форми архітектури італійського ренесансу. Особливо парадно оформлений центральний ризаліт з відкритою лоджією, який поєднує другий та третій поверхи. Його високий атик завершується скульптурною групою з алегоричними постатями Галичини, Дністра та Вісли, а внизу, обабіч входу, розміщено групи «Освіта» і «Праця».

Університет у Львові було засновано 1661 року. До сучасного Львівського національного університету імені Івана Франка – він пройшов дуже складний шлях: історія його розвитку становить частину історії українського народу, української історії. Університет функціонував в умовах феодальної Польщі (до 1772), Австро-Угорської монархії (до 1918), буржуазної Польщі (1939). Мовами викладання у ньому були латинська, німецька, польська.

Коли Львів став частиною УРСР, Університет було названо Львівським державним університетом, а мовою викладання стала головно українська мова. 8 січня 1940 року Університетові присвоєно ім’я великого українського письменника і вченого – Івана Франка.

11 жовтня 1999 року Університетові надано статус національного.

У читальній залі наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, що на вул. Драгоманова, 5, читаємо такі написи:

Праворуч:

1. Dux atque imperātor vitae mortalium anĭmus est. – Душа – пол­ководець і володар життя людей;

2. Labor omnia vincit (Vergilius Maro). – Праця перемагає все (Верґілій Марон);

3. Doctrīna est fructus dulcis radīcis amārae. – Наука – солодкий плід гіркого кореня;

4. Ab omnĭbus libenter disce, quod nescis. – Охоче вчися від усіх того, що не знаєш.

Ліворуч:

1. Felix, qui potuit rerum cognoscĕre causas. – Щасливий, хто зумів розпізнати причину речей;

2. Sapientia sola libertas est. – Єдина свобода – мудрість;

3. Duābus alis homo sublevātur a terrēnis: simplicitāte et puritāte. – Людина піднімається над земним за допомогою двох крил: простоти і чистоти;

4. Ego sum, qui doceo homĭnem scientiam. – Я є той, хто навчає людину знань.

В Університеті здавна викладали філологічні дисципліни, серед яких була і класична філологія. У Львівському університеті працювали вчені зі світовими іменами: Л.Цвіклінський, Т.Сінко, С.Вітков­ський, Р.Ґаншинець, Є.Ковальський, Є.Мантейфель, Є.Курилович та інші. З часом Львівський університет перетворився у центр науково-дослідної роботи, де набували відповідних знань фахівці з проблем античності.

У Львові було засновано журнал філологів-класиків «Eos», професор Р.Ґаншинець редаґував журнали з античності «Kwartalnik klasyczny», «Filomata», «Palaestra».Упродовж 1953–1964 рр. на кафедрі працював грецист із світовим іменем С.Я.Лур’є. Тут вийшли друком його ґрунтовні праці «Незмінювані слова у функції присудка в індоєвропейських мовах», «Мова та культура Мікенської Греції», «Основи історичної фонетики грецької мови», що збагатили світову класичну філологію, тут він працював над своїм «Демокрітом».

У 60-х роках XX ст. з’являються переклади Михайла Білика «Енеїди» Верґілія та «Роксоланії» С.-Ф.Кльоновича. Юрій Мушак переклав байки Езопа, комедії Плавта, окремі латиномовні твори Т.Прокоповича.

Чільне місце у діяльності кафедри посів відомий учений та перекладач Йосип Кобів. Професор увійшов в історію української класич­ної філології як засновник наукової школи, що опрацьовувала граматичну спадщину античних дослідників мови. У перекладі Й.Кобіва вийшли «Поетика» Арістотеля, промови Демосфена і Ціцерона, повість про Херея і Каллірою, діалоги Платона, «Сатирикон» Петронія, «Метаморфози або Золотий осел» Апулея, «Місто Сонця» Т.Кампанелли, «Листи темних людей», «Утопія» Т.Мора, «Паралельні життєписи» Плутарха, Кодекс Канонів Східних Церков та багато інших творів. Йосип Кобів багато років був редактором наукового збірника «Питання класичної філології».

Професор Роман Оленич у 70–90-х роках XX ст. досліджував історію античного мовознавства. Він автор монографії «Прісціан і антична граматика» (1973), що стала важливим етапом у вивченні граматичної спадщини античних мовознавців.

Предметом наукових зацікавлень професора Віталія Маслюка є антична теорія художньої мови та її вплив на розвиток теорії літератури в Україні у XVII – першій половині XVIII ст. 1983 року вийшла друком його монографія «Латиномовні поетики і риторики XVII – першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні». В.Маслюк має чималі здобутки і в галузі художнього перекладу. Він переклав твори: «Портрети» Лукана, «Дафніс і Хлоя» Лонга, «Пісню про зубра» М.Гусовського та інші.

Чимало випускників кафедри класичної філології стали відомими перекладачами з античних мов, зокрема Андрій Содомора (член НСПУ). Він опублікував переклади таких творів: комедій Арістофана (1980), творів Горація (1982), «Метаморфоз» Овідія (1985), «Про природу речей» Лукреція (1988), трагедій Софокла (1989), Есхіла (1990), Евріпіда (1993), «Любовних і скорботних елегій» та «Мистец­тва кохання» Овідія (1999), «Моральних листів до Луцілія» Сенеки (1999), «Розрада від філософії» С.Боеція (2002). Як письменник він є автором книжок «Жива античність» (1983), «Наодинці зі словом» (новели, 1999), «Під чужою тінню» (роман-есе, 2000), «Сивий вітер» (2002), «Лініями долі» (2003).

GAUDEĀMUS (ВЕСЕЛІМОСЬ!)

CARMEN SCHOLASTĭCUM

Середньовічна студентська пісня, студентський гімн

Слова пісні приписують студентам Гейдельберґу чи Сорбонни. Канонічний текст підготував мандрівний поет Кіндлебен 1781 року. На ноти поклав цей текст нідерландський композитор XV ст. Жан Оккенгейм. П.І.Чайковський переклав мелодію для чотириголосого чоловічого хору з фортеп’яно.

Цю пісню тепер співають на святах і зустрічах студенти усього світу. Це своєрідний символ студентства, молодості.

ПЕРШЕ ЗАНЯТТЯ (LECTIO PRIMA)

Scienta potentia est

Знання – сила

Фонетика

Латинський алфавіт (Alphabētum Latīnum)

Творцями фонетичного письма вважають фінікійців. У ІХ ст. до н.е. фінікійське письмо запозичили греки, які внесли до фінікійського алфавіту істотні доповнення – графеми для позначення голосних звуків.

До кінця V ст. до н.е. у Греції сформувались дві алфавітні системи: східна, як основа грецького алфавіту, і західна (халкідська), яка через етрусків стала основою латинського алфавіту. З часом графеми зазнали змін і до І ст. до н.е. набули вигляду, що відомий як латиниця, і яким досі користується більшість народів.

З уваги на те, що латинська мова тривалий час функціонувала на території Європи поряд з національними мовами, вона зазнала їхнього впливу. Цей вплив позначився на читанні латинських текстів. Існує два види вимови: перший прагне відтворити деякі особливості вимови класичної латини, другий – відображає середньовічну латинську вимову і за традицією – найпоширеніший у практиці викладання.

Латинський алфавіт класичного періоду складається з 24 букв.

Вимова голосних

Звуки поділяються на голосні (vocāles) і приголосні (consonantes). У латинській мові є 12 голосних звуків: шість довгих [ā, ē, ī, ō, ū, yˉ ] та шість коротких [ă, ĕ, ĭ, ŏ, ŭ, ў], які відповідають шістьом буквамa,e,i,o,u,y.Для позначення довготи і короткості прийнято надрядкові знаки: ˉ (знак довготи), ˘ (знак короткості). За свідченням римських граматиків, на вимову довгого голосного потрібно вдвоє більше часу, ніж для короткого.

а –вимовляється вiдкрито, як український [a]:

arma [арма] – зброя

acĭdum [ацiдум] – кислота

е – вимовляється твердо, як український [е]:

ego [еґ о] – я

erudītus [ерудiтус] – освічений

i – позначає голосний звук [і] та приголосний звук [й]:

для позначення голосного вимовляється, як український[i]:

ignis [iґнiс] – вогонь,

для позначення приголосного вимовляється, як український[й] у двох випадках:

а) на початку слова або складу перед голосним:

ianua [йануа] – дверi

iniuria [iнюрiа] – несправедливiсть

coniunctio [кон’юнкцiо] – сполучник

б) у серединi слова мiж двома голосними:

maior [майор] – бiльший

maiālis [маялiс] – травневий

о – вимовляється, як український [о]:

orīgo [орiґо] – походження

ortus [ортус] – схiд

u – вимовляється, як український [у]:

urbs [урбс] – мiсто

unus [унус] – один

у – вимовляється, як український [i] i вживається у словах грецького походження:

pyrămis [пiрамiс] – пiрамiда

synthĕsis [синтезіс] – набiр, комплекс, синтез.

Дифтонги i диграфи

Сполучення двох голосних, якi вимовляються одним звуком, називається диграфом, а одним складом – дифтонгом. У латинськiй мовi є три дифтонги: au, eu, ei.

Дифтонг auвимовляється, як [aв]:

aurum [аврум] – золото

Aurōra [Аврора] – Аврора, ранкова зоря

Дифтонг euвимовляються, як [eв]:

Eurōpa [Европа] – Европа (Європа)

pleura [плеура] – плевра

Дифтонг eiвимовляється, як [ей]:

hei [гей] – гей!

Диграфи

Диграф aeозначає звук [e]:

aes [ec] – мiдь

aether [етер] – етер (ефiр)

Диграф oe вимовляється, як український [е]:

oeconomia [економiя] – правильне ведення господарства

oenomēlum [еномелюм] – вино з медом.

Примiтка.

1. Якщо ae i oeвимовляються окремо, то над голосним еставиться двi крапки aë, oë,або риска – aē, oē: aēna [аена] – мiдний чан aēneus [аенеус] – мiдний aër [аер] – повiтря aloē [алое] – алоє diploë [дiплое] – губка. 2. У словах, якi закiнчуються на-eus, -eum, сполучення -eu-не є дифтонгом, оскільки воно розбивається на склади: vit-re-us – скляний o-le-um – олiя.

Вимова приголосних

У латинськiй мовi – 18 приголосних (consonantes). Бiльшiсть приголосних вимовляється як вiдповiднi звуки українського алфавiту. Зупинімося на тих, якi мають рiзне звучання залежно вiд позицiї у словi.

с –вимовляється, як українськi [ц] i [к].

cперед e, i, y, oe, ae, eu вимовляється, як [ц]:

centenarium [центенарiум] – центнер

cera [цера] – вiск

circŭlus [цiркулюс] – коло

cisterna [цiстерна] – пiдземне водосховище

citrus [цiтрус] – цитрусове дерево

cyclus [цiклюc] – цикл

cyaneus [цiанеус] – темно-синiй

cycnus [цiкнус] – лебiдь

cylindrus [цiлiндрус] – цилiндр, валок

caelum [целюм] – небо

caеremonia [церемонiя] – пошана, культ

coenobīta [ценобiта] – монах

coeptum [цептум] – початок

coetus [цетус] – зв’язок, збори

ceu [цев] – нiби

У рештi випадкiв cвимовляється, як український [к]:

color [кольор] – колiр

calor [кальор] – тепло

culmen [кульмен] – верхiвка, точка

cautio [кавцiо] – обережнiсть

calcium [кальціум] – кальцій

credo [кредо] – вiрю.

Вимова латинського звука «c», як український [ц] традицiйна в українськiй навчальнiй практицi. Встановлено, що в латинськiй мовi класичної епохи cв усiх позицiях звучало, як український [к]. Перехiд до звучання [ц]почався у ранньому середньовiччi.

g –вимовляється, як український [ґ]у словах ґрунт, ґудзик

gravĭtas [ґравiтас] – важкiсть, тягар

granum [ґранум] – зерно

gloria [ґльорiа] – слава

h – вимовляється приблизно, як український [г] у словах глина, огiрок:

hortus [гортус] – сад

habilĭtas [габiлiтас] – придатнiсть

k –вживається для позначення звука [к] i трапляється у декiлькох словах, запозичених з інших мов:

kalium [калiум] – калiй

Kaeso [Кезо] – Кезон, чоловiче iм’я

Kalendae [Калєнде] – Календи, перше число мiсяця

kefir [кефiр] – кефiр

kinesis [кiнезіс] – рух

l – вимовляється м’яко, як український [ль]:

lapis [ляпiс] – камiнь

lac [ляк] – молоко

littĕra [лiттера] – буква, літера

s –вимовляється здебiльшого, як український[с]:

subsidium [субсiдiум] – допомога, пiдтримка, субсидія

sequester [секвестер] – посередник

sal [саль] – сiль

Примiтка.

У серединi слова мiж двома голосними (в iнтерво­кальнiй позицiї) або мiж голосною, з одного боку, i приголосним m або n, – з іншого, s вимовляється, як український [з]: petrōsus [петрозус] – кам’янистий lusor [люзор] – спiвець neoplasma [неоплазма] – новоутворення suspensio [суспензiо] – суспензiя

x – вiдповiдає українським словосполученням [кс] i [кз]:

radix [радiкс] – корiнь

lex [лекс] – закон

Примiтка.

На початку слова мiж голосними x вимовляється, як [кз]: exĭtus [екзiтус] – кiнець exemplum [екземплюм] – приклад

z –вимовляється, як український [з] і трапляється у словах грецького походження:

zona [зона] – зона, пояс,

zodiācus [зодiакус] – зодiак

zoon [зоон] – тварина

zephyrus [зефiрус] – захiдний вiтер

У словах негрецького походженняz читається як [ц]:

zincum [цiнкум] – цинк

influenza [iнфлюенца] – iнфлюенца (один з видiв грипу).

Лiтера «у»

Лiтера «iпсилон», у математицi «iгрек», запозичена з грецького алфавiту, у будь-яких позицiях вiдповiдає українському звукові [i], трапляється у словах і термiнотворчих елементах грецького походження. Слiд звернути увагу на значення та написання часто вживаних у науковiй термiнологiї грецьких коренiв i префiксiв:

cycl (-o) – вказує на коло, круг i є частиною складних слiв, що вiдповi­дають поняттям «круг», «коло»:

cyclōnum [цiкльонум] – циклон, атмосферний вихор

cyclotrōnum [цiклотронум] – циклотрон, прискорювач заряджених частинок

cyclohexānum [циклогексанум] – циклогексан, органiчна сполука, безбарвна рухлива рiдина

dys – вказує на порушення, розлад, поділ, втрату

dysharmonia [дисгармонiя] – порушення гармонiї, безлад, хаос

dyscinesia [дiскiнезiа] – розлад руху

glyc (-k) –вказує на вмiст цукру:

glycōsum [ґлікозум] – вуглевод групи моносахаридiв

glykaemia [ґлiкемiа] – ґлiкемiя

hydr –вказує на вміст води:

hydrogenium [гiдроґенiум] – водень

hydrologia [гiдрологiя] – наука, що вивчає гiдросферу

hyper –вказує на пiдвищення, надмiрнiсть:

hypergenĕsis [гiпергенезiс] – процес утворення гiрських порiд, мiне­ралiв

hyperinflatio [гiперiнфляцiо] – надмiрне роздування

hyperthermia [гiпертермiа] – перегрiвання

hypo – вказує на зниження, нестачу:

hypotenūsa [гiпотенуза] – гiпотенуза, найбiльша сторона прямокутного трикутника

hypothēca [гiпотека] – застава

hypocentrum [гiпоцентрум] – область виникнення землетрусу

my (-o) –вказує на стосунок до м’язiв:

myoglobīnum [мiоґлобiнум] – складний бiлок м’язiв людини

myс (-k) –вказує на грибок:

mycōsis [мiкозiс] – грибкове захворювання

mycobacteria [мiкобактерiа] – грибкова бактерiя

ox (-y) – вказує на кисень у сполуках:

oxygenium [оксiґенiум] – кисень

oxyliquītum [оксiлiквiтум] – вибухова речовина, просочена рiдким киснем

poly – вказує на численнiсть, багато:

polyamīdum [полiамiдум] – полiамiд, синтетичний полiмер

polygōnum [полiґонум] – многокутник, дiлянка

pyr – вказує на вогонь, жар, термiчний процес:

pyrochlōrum [пiрохльорум] – мiнерал класу оксидiв

pyrolysis [пiролiзiс] – розщеплення складних органiчних сполук

syn-(sym-) –вказує на поєднання, зв’язок із чимось:

synthĕsis [сiнтезiс] – поєднання

synoptĭce [сiноптiце] – синоптика, наука, що вивчає закономiр­ностi розвитку фiзичних процесiв у природi.

symposium [сiмпозiум] – нарада, бенкет

symptōma [сiмптома] – вияв або ознака якогось явища

yl- – вказує на вмiст речовини, матерiї:

acetylsalicylĭcus [ацетiлсалiцiлiкус] – ацетилсалiциловий

phenylīnum [фенiлiнум] – фенiлiн

Буквосполучення з «h»

Сполучення з «h»трапляються здебiльшого у словах грецького походження:

a) ch вимовляється, як український [x]:

charta [харта] – карта

chemĭcus [хемiкус] – хiмiк (хемік)

chlorum [хльорум] – хлор

б) ph вимовляється, як український[ф]:

phyton [фiтон] – рослина

phosphas [фосфас] – фосфат

philosophia [фiльозофiа] – фiлософiя

в) rh вимовляється, як український [p]:

rhombus [ромбус] – ромб

rhythmus [рiтмус] – ритм

rhapsodia [рапсодiа] – пiсня, рапсодiя

г) thвимовляється, як український [т]:

thallium [таллiум] – талiй

theoria [теорiа] – теорiя

thermae [терме] – тепловi джерела

д) schвимовляється, як український [сх]:

schola [схоля] – школа

schema [схема] – схема

schisma [схiзма] – схизма

Буквосполучення з «ngu», «qu», «su», «ti»

а) nguперед голосним, який входить до складу буквосполучення, вимовляється, як український [нґв], а перед приголосним – [нґу]:

lingua [лiнґва] – мова

pinguis [пiнґвiс] – жирний

angŭlus [анґулюс] – кут

singulāris [сінґулярiс] – окремий, однина;

б) q вживається у сполученнi з «u» і перед наступним голосним вимовляється, як український [кв]:

quadrātum [квадратум] – квадрат

qualificatio [квалiфiкацiо] – ступiнь i вид професiйної пiдготовки

quantum [квантум] – квант, мiнiмальна кiлькiсть, на яку може змiню­ватись фiзична величина

quorum [кворум] – кiлькiсть присутнiх на зборах, достатня для визнання зборiв правочинними;

в) suперед голосним, який входить до складу буквосполучення, вимовляється, як український [св], а перед приголосним – [су]:

consuetūdo [консветудо] – звичка

suavis [свавiс] – приємний

suasoria [свазорiа] – захист, рекомендацiя

summa [сумма] – сума, пiдсумок

substantia [субстанцiа] – суть, речовина, матерiя;

г) ti у класичнiй латинi у всiх позицiях вимовлялось, як [тi]. У IV–V ст. н.е. перед наступним голосним стало вимовлятися, як [цi], ця традицiя збереглася досі:

lectio [лєкцiо] – читання, вибiр

eruditio [ерудiцiо] – освiта, навчання

ratio [рацiо] – розум

Примiтка.

Якщо перед сполученням ti стоять приголоснi s, t, x, то його слiд вимовляти, як [ті]: ostium [остiум] – вхiд, гирло mixtio [мiкстiо] – сумiш Attius [Аттiус] – Аттiй

«Ti» вимовляється, як [тi],якщо на нього падає наголос, або перед ним стоїть «n»:

totīus [тотiус] – родовий вiдмiнок однини вiд totus – цiлий;

montium [монтiум] – родовий вiдмiнок множини вiд mons – гора.

Наголос (Accentus)

Правило наголосу. Наголос у латинськiй мовi падає на другий склад від кiнця слова, якщо голосний цього складу довгий, якщо ж вiн короткий, то наголос переходить на третiй склад від кiнця слова, незалежно вiд довготи чи короткостi голосного третього складу від кiнця слова.

Подiл на склади

Кількість складiв у словi залежить вiд кiлькостi голосних. У латинськiй мовi подiл на склади буває:

1) мiж двома голосними, наприклад:

praesidium [prae-si-di-um] – захист, засiдання

devalvatio [de-val-va-ti-o] – девальвацiя, зниження курсу грошей;

2) перед окремими приголосними, сполученням qu:

oeconomĭcus [oe-co-no-mĭ-cus] – господарський

maritĭmus [ma-ri-tĭ-mus] – морський

aquōsus [a-quo-sus] – водяний;

3) у групi з двох приголосних у серединi слова:

centum [cen-tum] – сто

inspector [in-spec-tor] – iнспектор, наглядач;

4) у групi з трьох приголосних, у серединi слова, мiж другим i третiм приголосним:

punctum [punc-tum] – крапка

sanctus [sanc-tus] – священний;

5) префiкс видiляється:

transformatio [trans-for-ma-ti-o] – перетворення, передавання

differentia [dif-fer-en-ti-a] – рiзниця, вiдмiннiсть.

Дифтонги i диграфи утворюють один склад:

Euclīdes [Eu-clī-des] – Евклiд

amoenĭtas [a-moe-nĭ-tas] – краса

• ⇐ Предыдущая
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 161718
• 19
• 20
• 21
• 22
• 23
• 24
• 25
• Следующая ⇒