Методичний інструментарій формування стратегій розвитку суб'єктів туристичного бізнесу
Соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, висувають нові вимоги до стратегій розвитку та механізмів його державного регулювання. У Гаазькій декларації з міжнародного туризму (1989 p.). наголошується на необхідності планування туризму на державному рівні органами виконавчої влади на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів феномену туризму.
Стратегія сталості як цільова функція розвитку туризму концептуально визнана в Україні шляхом приєднання до Кіотського протоколу відповідно до Закону України «Про ратифікацію Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату» від 4 лютого 2004 p. № 1430-IV, декларуванням сталого розвитку туризму згідно з положеннями Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки (Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583) та окремими положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» (Закон України від 18.11.03 р. № 1282-IV). Завдання розробки механізму сталого розвитку туризму в Україні є на сьогодні дуже актуальним.
Основна причина недостатньо ефективного розвитку туризму в Україні - відсутність філософії сталого розвитку країни в цілому і, зокрема, туристичної індустрії. За результатами досліджень нестабільний розвиток суб'єктів туристичної діяльності відбувається спонтанно, без довгострокових чітко виражених цілей, має локальний і обмежений характер.
Теорія стратегічного планування й управління на сучасному етапі досить глибоко розроблена для первинної ланки економіки -підприємства (корпоративна, ділова, функціональна і спеціалізована стратегії) [70, 235, 240, 316, 320, 360]. Питання стратегічного розвитку дестинацій як специфічних інституційних одиниць та об'єктів управління в туристичному бізнесі розглянуті недостатньо через відсутність ншіежних теоретичних і методичних підходів і комплексної та системної стратегій, що розробляються на різних рівнях управління.
Вищезазначені причини обумовлюють гостру необхідність організації управління сталим розвитком туризму на усіх ієрархічних
 | |||||||||
 | |||||||||
 | |||||||||
 | |||||||||
 | |||||||||
| МІЖНАРОДНИЙ |
| НАЦІОНАЛЬНИЙ |
| місцевий |
| РЕГІОНАЛЬНИЙ |
| туристичні підприємства або дестинації |
рівнях. З цією метою пропонується концептуальна схема основних заходів щодо обґрунтування статого розвитку підприємств у взаємозв'язку з основними діями, які повинні виконуватись на різних рівнях стратегічного управління у сфері туризму (рис. 5.1).
Організація управління розвитком підприємств в умовах стачості передбачає, на наш погляд, на макрорівні - розробку глобальної стратегії сталого розвитку туризму, основні положення якої повинні трансформуватися, поглиблюватися й адаптуватися на подальших нижніх рівнях вертикалі управління туристичною індустрією -регіоні, дестинації, підприємстві.
Стратегічні плани сталого розвитку туризму в країні реалізуються суб'єктами господарської діяльності, тому їх стратегічний вибір є визначальною компонентою ефективного розвитку всієї економіки.
Дослідження імплементації стратегій управління в туризмі з використанням класичної (спрощеної) схеми їх вибору та реалізації (рис. 5.2) дозволили виявити переваги стратегічного управління та проблеми, що перешкоджають його розвитку на вітчизняних туристичних підприємствах.
Дослідивши укрупнені етапи процесу розробки та реалізації стратегії управління, можна виявити ряд факторів, що стримують розвиток стратегічного планування у сфері туризму. Такий аналіз доцільно здійснювати, враховуючи переваги, властиві стратегічному управлінню та підтверджені світовою практикою. Так, основними перевагами стратегічного управління для суб'єктів туристичного бізнесу є те, що стратегія: дозволяє визначити основні напрями та шляхи досягнення цілей щодо активізації розвитку та забезпечення виживання підприємства в довгостроковій перспективі, концентруючи зусилля на очевидних пріоритетах; є способом встановлення взаємодії підприємства із зовнішнім середовищем; дає змогу здійснювати оперативне та постійне уточнення у процесі господарської діяльності та змін при умові добре налагодженого зворотного зв'язку; є основою для розробки стратегічних планів, проектів і програм, що є системною характеристикою напрямів розвитку підприємства; у дестинації має складну внутрішню структуру через багатоцільовий характер її діяльності, тому потребує формування системи стратегій у вигляді «стратегічного набору»; є інструментом міжфункціональної інтеграції діяльності підприємства і одним із способів досягнення синергії; є основою для формування і проведення змін в організаційній структурі підприємства, узагальненим стрижнем діяльності всіх рівнів і ліній організаційних систем управління; є чинником стабілізації відносин в організації; дає можливість забезпечити ефективну мотивацію, контроль і облік дотримання стандарту підприємства, що визначає успішний його розвиток і результати діяльності.