Властивості компонента StringGrid

Таблиця 2

Рис. 1.3.1 Компонент StringGrid на формі

Динамічний масив

Динамічний масив має вигляд

A: array of real;

Щоб вказати довжину масиву використовують функцію Set Length. В Delphi масиви (особливо символьні) можна опрацьовувати за допомогою компонента Memo. Тут значення кожного елемента треба вводити з нового рядка, натискаючи Enter. Щоб отримати доступ до окремого елемента такого масиву з допомогою властивості Lines[x], де х – номер потрібного рядка. В Delphi доступні всі методи сортування, що і в середовищі Pascal.

1.4.6. Створити проект у середовищі Delphi для розв’язку завдання: Створити проект для розрахунку значення виразу, якщо відомо x, c та y .

Для того, щоб створити будь-яку програму в Delphi, перш за все потрібно продумати і створити максимально зрозумілий для користувача інтерфейс, розмістивши на формі всі необхідні компоненти, та задавши для них відповідні властивості, список яких можна побачити в інспекторі об’єктів.

Для розробки програми в даному середовищі, спочатку я створюю новий проект і на екрані з’явиться порожня форма. Далі переходжу до оформлення.

Для створення проекту для розрахунку значення виразу, якщо відомо значення x, c та y, я використав кільки компонентів, а саме Edit, Button, BitBtn та Label. Компонент Edit в програмі використовується для введення початкових значень для обчислення та для виведення результату обчислень. Компонент BitBtn призначений для виходу з програми, він розміщує на форму наперед запрограмовану кнопку, яка автоматично вимикає програму. Компоненти Label тут відіграють роль підпису кожного компонента, так званої підказки для користувача куди саме і що саме записувати чи натискати. Основним компонентом тут є компонент Button, який безпосередньо виконує обчислення. Саме в цьому компоненті записана основна процедура обробки для обчислень із подією OnClick, яка має наступний вигляд:

var x, y, c, m: real;

begin

x:=StrToFloat(Edit1.Text);

c:=StrToFloat(Edit2.Text);

y:=StrToFloat(Edit3.Text);

m:=Round((x+y)/c+sqrt(sqr(sin(x))+y+0.25+0.2*c));

Edit4.Text:=FloatToStr(m);

end;

Рядок var x, y, c, m: real; - означає опис невідомих зміних і присвоєння їм дійсного типу даних;

Begin – означає початок основної частини програми – тіла функції;

Записи: :
x:=StrToFloat(Edit1.Text);

c:=StrToFloat(Edit2.Text);

y:=StrToFloat(Edit3.Text);

- означатимуть присвоєння змінним x, c та y значень перетворення типів із рядка в дійсне число з допомогою компонента Edit та його основної властивості Text, яку будемо записувати необхідні дані;

m:=Round((x+y)/c+sqrt(sqr(sin(x))+y+0.25+0.2*c)); - обчислення площі кімнати при заданні значень для змінних a та b;

Edit4.Text:=FloatToStr(m); - перетворення числа в рядок, та виведення результату на екран;

end; - означає кінець тіла програми та завершення процедури.

Лістинг програми, результат тестування програми, перелік використаних компонентів та їх властивостей представлені у Додатку А.

1.3 Опрацювання завдань з предмету «Архітектура ПК. Комп’ютерні мережі»

1.5.30. Розкрити питання на теоретичному рівні: Семирівнева модель взаємодії відкритих систем OSI.

Модель— абстрактна мережева модель для комунікацій і розробки мережевих протоколів. Представляє рівневий підхід до мережі. Кожен рівень обслуговує свою частину процесу взаємодії. Завдяки такій структурі спільна робота мережевого обладнання й програмного забезпечення стає набагато простішою, прозорішою й зрозумілішою.

Модель складається з 7-ми рівнів, розташованих вертикально один над іншим (Таблиця 3). Кожен рівень може взаємодіяти тільки зі своїми сусідами й виконувати відведені тільки йому функції.

Таблиця 3

Прикладний рівень (Application layer)

Верхній (7-й) рівень моделі, забезпечує взаємодію мережі й користувача. Рівень дозволяє додаткам користувача доступ до мережних служб, таким як обробник запитів до баз даних, доступ до файлів, пересиланню електронної пошти. Також відповідає за передачу службової інформації, надає додаткам інформацію про помилки й формує запити до рівня подання.

Рівень відображення (Presentation layer)

Цей рівень відповідає за перетворення протоколів і кодування/декодування даних. Запити додатків, отримані з прикладного рівня, він перетворить у формат для передачі по мережі, а отримані з мережі дані перетворить у формат, зрозумілий додаткам. На цьому рівні може здійснюватися стиснення/розпакування або кодування/декодування даних, а також перенапрямок запитів іншому мережевому ресурсу, якщо вони не можуть бути оброблені локально.

Сеансовий рівень (Session layer)

Відповідає за підтримку сеансу зв'язку, дозволяючи додаткам взаємодіяти між собою тривалий час. Рівень керує створенням/завершенням сеансу, обміном інформацією, синхронізацією завдань, визначенням права на передачу даних і підтримкою сеансу в періоди неактивності додатків. Синхронізація передачі забезпечується розміщенням у потік даних контрольних точок, починаючи з яких відновлюється процес при порушенні взаємодії.

Транспортний рівень (Transport layer)

Транспортний рівень (Transport layer) — 4-й рівень моделі OSI, призначений для доставлення даних без помилок, втрат і дублювання в тій послідовності, у якій вони були передані. При цьому немає значення, які дані передаються, звідки й куди, тобто він визначає сам механізм передачі. Блоки даних він розділяє на фрагменти, розмір яких залежить від протоколу, короткі об'єднує в один, довгі розбиває. Протоколи цього рівня призначені для взаємодії типу точка-точка.

Мережевий рівень (Network layer)

3-й рівень мережної моделі OSI, призначений для визначення шляху передачі даних. Відповідає за трансляцію логічних адрес й імен у фізичні, визначення найкоротших маршрутів, комутацію й маршрутизацію пакетів, відстеження неполадок і заторів у мережі. На цьому рівні працює такий мережний пристрій, як маршрутизатор.

Канальний рівень (Data Link layer)

Цей рівень призначений для забезпечення взаємодії мереж на фізичному рівні й контролю за помилками, які можуть виникнути. Отримані

з фізичного рівня дані він упаковує в кадри даних, перевіряє на цілісність, якщо потрібно виправляє помилки й відправляє на мережний рівень. Канальний рівень може взаємодіяти з одним або декількома фізичними рівнями, контролюючи й управляючи цією взаємодією. Специфікація IEEE 802 розділяє цей рівень на 2 підрівня — MAC (Media Access Control) регулює доступ до поділюваного фізичного середовища, LLC (Logical Link Control) забезпечує обслуговування мережного рівня. На цьому рівні працюють комутатори, мости й мережні адаптери.

MAC-підрівень забезпечує коректне спільне використання загального середовища, надаючи його в розпорядження тієї або іншої станції мережі. Також додає адресну інформацію до фрейму, позначає початок і кінець фрейму.

У програмуванні цей рівень представляє драйвер мережної карти, в операційних системах є програмний інтерфейс взаємодії канального й мережного рівня між собою, це не новий рівень, а просто реалізація моделі для конкретної ОС. Приклади таких інтерфейсів: NDIS, ODI.

Фізичний рівень (Physical layer)

Найнижчий рівень моделі, призначений безпосередньо для передачі потоку даних. Здійснює передачу електричних або оптичних сигналів у кабель і відповідно їхній прийом і перетворення в біти даних відповідно до методів кодування цифрових сигналів. Інакше кажучи, здійснює інтерфейс між мережним носієм і мережним пристроєм. На цьому рівні працюють концентратори й повторювачі (ретранслятори) сигналу. Фізичний рівень визначає електричні, процедурні і функціональні специфікації для середовища передачі даних, в тому числі роз'єми, розпаювання і призначення контактів, рівні напруги, синхронізацію зміни напруги, кодування сигналу.

Цей рівень приймає кадр даних від канального рівня, кодує його в послідовність сигналів, які потім передаються у лінію зв'язку. Передача кадру даних через лінію зв'язку вимагає від фізичного рівня визначення таких елементів: тип середовища передавання (дротовий або бездротовий, мідний кабель або оптичне волокно) і відповідних конекторів; як повинні бути представлені біти даних у середовищі передавання; як кодувати дані; якими повинні бути схеми приймача і передавача.

В сучасних мережах використовуються 3 основних типа середовища передавання: мідний кабель (copper), оптичне волокно (fiber) та бездротове середовище передавання (wireless). Тип сигналу, за допомогою якого здійснюється передача даних, залежить від типу середовища передавання. Для мідного кабелю сигнали, що представляють біти даних є електричними імпульсами, для оптичного волокна — імпульсами світла. У випадку використання бездротових з'єднань сигнали є радіохвилями (електромагнітними хвилями).

Технології фізичного рівня визначаються стандартами, що розробляються такими організаціями: The International Organization for Standardization (ISO), The Institute of Electrical and Electronics Engineers (IEEE), The American National Standards Institute (ANSI), The International Telecommunication Union (ITU), The Electronics Industry Alliance/Telecommunications Industry Association (EIA/TIA) тощо.

Кодування

Кодування є процесом, за допомогою якого потік бітів даних перетворюється у певний код. Кодування здійснюється над групою бітів. Це необхідно для того, щоб забезпечити створення передбачуваної комбінації кодів, яка буде правильно розпізнаватися як передавачем, так і приймачем.

Використання передбачуваної комбінації кодів допомагає розрізняти біти даних від бітів, що використовуються для управління, а також забезпечує краще виявлення помилок у середовищі передавання. При створенні кодів даних, методи кодування фізичного рівня також забезпечують створення кодів управління, що допомагають, наприклад, визначати початок і кінець кадру.

Взаємодія рівнів

Рівні взаємодіють зверху вниз і знизу нагору за допомогою інтерфейсів і можуть ще взаємодіяти з таким же рівнем іншої системи за допомогою протоколів. Докладніше можна подивитися на малюнку.

1.4 Опрацювання завдань з предмету «Дифереціальні рівняння»

1.6.1. Розв’язати диференціальне рівняння: Знайти загальний розв’язок рівняння .

Дане диференціальне рівняння є лінійним диференціальним рівнянням І-го порядку, оскільки це рівняння виду F(x, y, y’)=0, яке зв‘язує незалежну змінну x, невідому функцію y=y(x) та її похідну y’.

4x+2y-1= z;

z’=4+2y’;

Проводимо перестановку та підстановку:

;

Робимо підстановки. Припустимо, що , тоді .

Скорочуємо рівняння, поділивши обидві його сторони на 2:

1.5 Опрацювання завдань з предмету «ООП»

1.7.2. Скласти програму в середовищі C++/Visual C++ : Створити програму для виведення на екран чисел від 1 до 15, використавши цикл while (консольний додаток).

Дану задачу я розробив в середовищі С++ консольному додатку. Для початку підключаємо декілька директив препроцесора. Директиви в С++ починаються із символа #, препроцесор читає вхідний текст програми, знаходить рядки, які починаються із даного символу і обробляє їх перед початком компіляції. А саме підключив три директиви:

#include "stdafx.h" - це наперед відкомпільовані заголовки;

#include <iostream> - описуються функції операцій введення та виведення;

#include <conio.h> - заголовний файл С++, що забезпечує в програмі використання команди паузи getch.

while(x<15){

x++;

getch() – виконує введення символу без його відображення на екрані.

Лістинг та результат тестування програми представлений у Додатку Б.

1.6 Опрацювання завдань з предмету «Web-програмування»

1.8.16.Розробити web-сторінку із вказаними параметрами: Розділити Web-сторінку на фрейми. У верхньому відобразити заголовок 5 розміру напівжирним курсивом, у нижніх зображення.

Для коректного виконання завдання із предмету Web-технології я використав мову розмітки в мережі Інтернет – HTML. Дана мова є дуже простою у використанні та легкою в сприйнятті користувачем.

Щоб розробити web-сторінку із заданими параметрами, згідно завдання, потрібно створити декілька web-сторінок. Це означає що наша основна web-сторінка буде складатися з трьох web-сторінок, розділеними фреймами.

При створенні основної сторінки я використав наступний програмний код:

<html>

<head>

<title>frame</title>

</head>

<frameset rows=50%,50% frameborder="yes" bordercolor="red">

<frame src="Заголовок.html" marginheight="50" >

<frameset cols=45%,55% frameborder="yes" bordercolor="red">

<frame src="Foto1.html">

<frame src="Foto2.html">

</frameset>

</frameset>

</html>

Парний тег <html></html> означає відкривання та закривання Web-документу на мові розмітки HTML;

Наступний парний тег <head></head> означає відкривання та закривання заголовочної частини документа;

Наступний рядок із парою тегів <title></title> означатиме відкривання та закривання частини введення заголовку Web-сторінки;

Для поділу екрана на фрейми використав теги <FRAMESET> і </FRAMESET>. Перший розташовується після тегу заголовка. За допомогою атрибутів rows і cols задав розміри фреймів. Атрибут Frameborder – задає наявність меж між фреймами. Атрибут Bordercolor – задає колір ліній між фреймами. Атрибут marginheight – задає висоту відступу від фрейма. У тезі <Frame> користувач описує конкретний файл. Обов’язково повинен бути атрибут scr зі значення адреси стартового html-файлу.

В основну web-сторінку я вставляю інші web-сторінки із зображенями та текстом. Усі файли та web-документи знаходяться в одній папці для правильного відтворення усіх компонентів.

Для створення першої web-сторінки «Заголовок.html» з текстом я використав програмний код:

<html>

<head>

<title>Заголовок</title>

</head>

<body>

<p align=CENTER><B><I><FONT size=5>Заголовок 5 розміру</FONT></B></I></p>

</body>

</html>

Далі починається тіло документу, яке описується парними тегами <body></body>, саме між даними тегами буде вписана основна інформація, яка міститиметься в даній Web-сторінці.

Тег <p> задає абзац, також у ньому вписуємо атрибут align зі значенням CENTER, що дозволяє вирівняти текст по центру, і закриваємо тегом </p> .

Парний тег <B></B> означає, що текст, який між знаходиться ними буде виділений жирним шрифтом.

Парний тег <I></I> означає, що текст, який між знаходиться ними буде виділений похилим шрифтом (курсивом).

Використовуючи тег <FONT> з атрибутом size та із заданим значенням, ми задаємо розмір шрифту тексту. Закриваєм тегом </FONT>.

Для створення другої web-сторінки «Foto1.html» з фото я використав програмний код:

<html>

<head>

<title>Foto1</title>

</head>

<img src=Foto1.jpg > </html>

Для вставки в web-документ зображення використав тег <img>, який містить атрибут src, який вказує URL-адресу зображення.

Рис.1.8.1 Foto1.html Рис.1.8.2 Foto2.html

Для створення третьої web-сторінки «Foto2.html» з фото я використав програмний код:

<html>

<head>

<title>Foto2</title>

</head>

<img src=Foto2.jpg >

</html>

Лістинг і скрін готової web-сторінки представлений в Додатку В.

1.7 Опрацювання завдань з предмету «Основи баз даних і знань»

1.9.11. Розкрити питання на теоретичному рівні: Сортування та групування даних у звітах. Зміна параметрів сортування та групування у діалоговому вікні Сортировка и группировка.

Для створення звіту в режимі «Конструктор» необхідно в діалоговому вікні «Новый отчет» вибрати рядок «Конструктор», а як джерело даних — запит на вибірку «Розрахунково-платіжна відомість».

У вікні «Конструктор отчета», що відкрилося, за допомогою панелі з таким самим ім'ям у розділах розміщуються потрібні елементи керування, а також поля запиту, перелік яких викликається клацанням мишею на кнопці («Список полей»).

Для групування і сортування даних клацанням мишею на кнопці («Сортировка и группировка») панелі керування необхідно викликати однойменне діалогове вікно.

У зв'язку з тим що дані мають бути згруповані за відділами, зі списку полів запиту «Розрахунково-платіжна відомість» вибирають поле «Відділ» і за ним задають групування. Для цього на ділянці «Свойства группы» в рядках «Заголовок группы» та «Примечание группы» потрібно вказати «Да».

Значення номера відділу слід задати один раз. Тому його розміщують у розділі «Заголовок группы» «буксируванням» імені поля «Отдел» зі списку полів у розділ заголовка. Далі, при потребі, підпис поля можна скорегувати, задавши тип шрифту і його розмір. У цьому самому розділі формують підписи полів звіту (шапку таблиці).

Табличну частину звіту створюють, «буксируючи» відповідні поля з вікна «Список полей» у розділ «Область данных». Щоб вивести відсортовані за алфавітом прізвища співробітників, у кожній групі задається

сортування у відповідному полі або на ділянці «Свойства группы» діалогового вікна «Сортировка и группировка» у рядках «Заголовок группы» і «Примечание группы», для чого потрібно задати «Нет». Поле «ПІП_б» може бути створене під час конструювання запиту «склеюванням» (конкатенацією) полів «Прізвище», «Ім'я», «По батькові» за таким правилом:

= Прізвище &« »& Ім’я &« »& По батькові

Щоб створити звіт за допомогою Майстра звітів потрібно у вікні клацнути на вкладціОтчет.

У вікні, що відкрилося, клацніть на кнопці Создать. З'явиться вікно Новый отчет.

Вкажіть ім'я таблиці чи запиту, на основі яких створюєте звіт, і виберіть режим Мастер отчетов. Виберіть поля, дані з яких будуть поміщені в звіту

Далі визначте, чи потрібно згрупувати дані по якому-небудь з полів і, якщо потрібно, те виберіть варіант групування. Інтервал групування може бути змінений після натискання кнопки Группировка.

Далі задайте порядок сортування записів звіту. У разі потреби включення в звіт підсумкових полів, натисніть кнопку Итоги й установіть необхідні прапорці, що визначають тип підсумкових обчислень для запропонованих полів. Натисніть кнопку ОК.

При створенні звіту за допомогою Майстра звітів в другому діалоговому вікні необхідно вказати, яким образом будуть структуровані дані в звіті. Майстер перевіряє зв'язки між таблицями й у залежності від обраного представлення пропонує кілька варіантів угруповання запису в звіті. Щоб здійснити угруповання по визначеному елементу, виділіть в списку цей елемент.

Натисніть на кнопку Вывести дополнительные сведенияв лівій частині діалогового вікна для відображення одного з допоміжних діалогових вікон Майстра звітів. Якщо в цьому діалоговому вікні натиснути кнопку Показать примеры, то Access виведе додаткові допоміжні діалогові вікна, у яких використовуються приклади з таблиць "Продажу", "Клієнти" і "Замовлення", що дозволяють продемонструвати різні способи угруповання, які Майстер звітів може автоматично застосувати до створюваного звіту. Закрийте всі допоміжні діалогові вікна і поверніться до діалогового вікна Мастера отчетов, Натисніть кнопку Далее для переходу до третього діалогового вікна Мастера отчетов.

У третім діалоговому вікні Майстра звітів необхідно визначити додаткові рівні угруповання в звіті. Виділите в списку поле, по якому потрібно групувати і натисніть кнопку ">" (чи просто двічі клацніть по цьому полю в списку), щоб установити угруповання.

Якщо буде потрібно скасувати додавання полю угруповання, натисніть кнопку "<" чи двічі клацніть за назвою цього поля (виділеному жирним шрифтом) в області діалогового вікна з ескізом звіту.

Майстер звітів дозволяє задати інтервали значень, по яких групуються дані. Щоб змінити їх у цьому ж (третьому) діалоговому вікні Майстра звітів, натисніть кнопку Группировка. На екрані з'явиться діалогове вікно Интервалы группировки, зображене на мал. 6. Змінюючи інтервал угруповання, можна впливати на спосіб угруповання даних у звіті. Для числових полів можна задати угруповання по десятках, сотнях і інших значеннях. Для текстових полів можливе угруповання по першій букві, першим трьох буквах і т.д.

Для створюваного звіту виберіть зі списку Інтервали угруповання потрібний вам варіант і натисніть кнопку ОК.

Для переходу до четвертого діалогового вікна Майстра звітів натисніть кнопку Далее.

Access 2002 дозволяє сортувати записи в межах групи за значенням довільного поля, при цьому сортування проводиться не більш ніж по чотирьох полях. Виберіть у першому списку, що розкривається, перше потрібне поле. За замовчуванням прийнятий порядок сортування по зростанню; якщо ви хочете вибрати порядок сортування по убуванню, то натисніть на кнопку праворуч від списку, що розкривається. Для повернення до сортування по зростанню знову натисніть на цю кнопку.

Змінити рівні групування (додати нові чи знищити існуючі) можна у діалоговому вікні Сортировка и груп­ировка,яке з'явиться на екрані після вико­нання команди Вид Сортировка и группировкаабо натискання однойменної кнопки панелі інструментів Конструктор отчетов,у полі Поле/выражение потрібно ви­брати зі списку, який відкриється, назву поля, по якому групують записи, або за допомогою побудовувача виразів створити вираз для обчислювального поля (Рис.1.9.1). Поле чи вираз у першому рядку визначатиме перший (найвищий) рівень групування. Тільки-но у рядок буде введено назву поля чи вираз, у наступному полі діалогового вікна з'явиться зна­чення По возрастанию - значення, яке вибирається за замо­вчуванням при сортуванні значень поля. Його також мож­на змінити, вибравши інше значення в списку, який від­криється, у нижній частині вікна відобразяться властивос­ті групування, змінюючи які можна задати необхідний режим групування:

- Заголовок группы- визначає наявність заголовку групи;

- Примечание группы- визначає наявність примітки гру­пи;

- Группировка- задає порядок групування записів;

- Интервал- задає інтервал групування для значень в полі чи виразі;

- Не разрывать- задає параметр представлення групи на одній сторінці.

Рис.1.9.1 Сортировка и группировка

Для того, щоб створити групу, потрібно задати для властивостей Заголовок группы і/або Примечание группы значення Да.При цьому у області даних проекту звіту ві­добразяться заголовок та примітка відповідної групи. По­руч з полем, яке утворює групу, у діалоговому вікні Сор­тировка и группировказ'явиться відповідний значок, який вказуватиме на наявність групи. Змінюючи послідовність розміщення полів, які беруть участь у групу­ванні (перетягуючи мишкою назви полів у вікні), користу­вач може змінити послідовність рівнів групування. Якщо потрібно знищити якийсь рівень, то знищують рядок з на­звою поля у верхній частині вікна.

У діалоговому вікні Сортировка и группировкатакож можна задати параметри сортування да­них у полях звіту (у полі Порядок сортировки).

1.10.8. Розробити базу даних заданої функціональності і описати послідовність розробки: Створити за допомогою СУБД Access базу даних «Хмарочоси». Задати відповідні типи полів таблиці. Створити стрічкову форму для введення даних. За допомогою звіту та за допомогою фільтру вивести такі дані:

- посортувати дані за спаданням по кількості поверхів;

- будівлі, висота яких більша 100 м.;

- будівлі, які зведені після 2000 р.;

- будівлі, які побудовані одним і тим же архітектором і мають однакову кількість поверхів.

Для виконання цього завдання створюю БД з назвою «Хмарочоси», відкриваю і створюю таблицю: «Дані». Задаю для таблиці поля і відповідні їм типи (Рис.1.10.1).

Рис.1.10.1 Режим конструктора

Ввів дані у комірки, попередньо вибравши тип даних (№ п/п – лічильник, місто – текстовий, назва будівлі – текстовий, висота будівлі – числовий, кількість поверхів – числовий, рік зведення – текстовий, архітектор – текстовий) (Рис.1.10.2).

Рис. 1.10.2 Режим таблиці

Створюю форму для додавання даних в таблиці з допомогою «Мастера форм» (Рис.1.10.3). В результаті утворив таку форму, в якій уже ввів усі дані до таблиці. Натискаємо Далі.

Рис.1.10.3 Діалогове вікно «Создание форм»

За умовами завдання потрібно зробити стрічкову форму, тому між варіантами зовнішнього вигляду вибираємо Ленточний(Рис.1.10.4).

Рис.1.10.4 Діалогове вікно «Создание форм»

Натискаючи Далі та заповнюючи ще деякі комірки даними, ми получаємо таку форму під назвою «Дані» (Рис.1.10.5).

Рис.1.10.5 Форма «Дані»

Створюю звітдля додавання даних в таблиці з допомогою «Мастера отчетов» (Рис.1.10.6). В результаті утворив такий звіт, в якій уже ввів усі дані до таблиці. Натискаємо Далі. Задаємо рівні групування для звіту, за допомогою спеціальних кнопок > та >> (Рис.1.10.7). Також натиснувши кнопку Группировка, ми вказуємо інтервал групування.

Рис.1.10.6 «Создание отчетов» Рис.1.10.7 Рівні групування

За допомогою вкладки Фільтрвибираємо однойменну команду, відкрилось контекстне меню, деми вказуємо, які ознаки будівель повинні бути показані на звіті (Рис.1.10.8).

Рис.1.10.8 Команда «Фільтр»

Зробивши деякі корективи, у нас получився такий звіт у зручній та зрозумілій формі для користувача (Рис.1.10.9).

Рис.1.10.9 Звіт будівель, які зведені після 2000 р.

Аналогічно створюємо звіт будівель, висота яких більша 100 м (Рис.1.10.10) та звіт будівель за спаданням кількості поверхів (Рис.1.10.11).

Рис.1.10.10 Звіт будівель, висота яких більша 100 м.

Рис.1.10.11 Звіт будівель за спаданням кількості поверхів

1.8 Опрацювання завдань з предмету «Числові методи»

1.11.8. Розробити програму: Два натуральні числа називаються «дружніми», якщо кожне з них рівне сумі дільників іншого, за винятком його самого (такими числами є, наприклад, 220 і 284). Скласти програму, яка виводить всі пари «дружніх» чисел, які не перевищують наперед заданого числа.

Дану задачу я виконав в середовищі Pascal. Для того щоб розв’язати дану задачу спочатку вписав назву програми Praktuka. В розділі Uses підключив модуль Crt. В розділі змінних Var задаю масив del з діапазоном [2..10000] типу даних longint, також змінні i, j, k, p, n типом longint. Потім відкриваю операторні дужки (begin) і використовую функцію для очистки екрану ClrScr. В оператор виводу Writeln вводимо ‘wwedit diapason chusel’, а у оператор вводу Readln – n. Ввів в пам'ять комп’ютера два значення n, тобто діапазон чисел у виводі результатів.

Далі використовую цикл з лічильником «For», де початкове значення k:=2, а кінцеве –n, а вираз має вигляд del[k]:=1+k. Знову використовую цикл з лічильником «For», де початкове значення k:=2, а кінцеве – n div 2. Відкриваю операторні дужки, оскільки в тілі циклу використовується більше ніж одна команда. Записую дію p:=k+k. Використовую цикл з передумовою while, в якому умова p<=n. Відкриваю операторні дужки, оскільки в тілі циклу використовується більше ніж одна команда. Дві команди використовую для розрахунку del[p]:=del[p]+k і p:=p+k. Закриваємо обидві операторні дужки зарезервованим словом end.

Далі використовую цикл з лічильником «For», де початкове значення i:=2, а кінцеве –n-1, а в цьому ж циклі записуємо ще один цикл «For» з початковим значенням j:=i+1 і кінцевим n. Такий спосіб називається вкладеним циклом, коли один цикл містить в собі інший.

Для виведення результатів використав умовний оператор скороченої форми «If B then S1». У ньому задаю умови для розв’язку задачі if (del[i]:=i+j) and (del[j]:=i+j). Далі виводжу результат на екран за допомогою оператора виведення Writeln. Для затримки результату використовую функцію Readkey. Закриваю операторні дужки (end).

Результат роботи представлений у Додатку Г.

1.9 Опрацювання завдань з предмету «Комп’ютерна схемотехніка»

1.12.45. Розкрити питання на теоретичному рівні: Що являється основою для побудови логічних елементів?

Логічні перетворювачі електричних сигналів є основою побудови всіх цифрових схем і пристроїв. За формальними ознаками вони підпадають під узагальнену структурну схему (див. рис. 6.1), оскільки перетворення відбувається на нелінійних елементах і передбачає одночасну дію не менше двох сигналів на вході для здобуття після перетворення одного сигналу на виході перетворювача. Інверсія як окремий випадок може розглядатися за умови, що другий сигнал дорівнює першому.

Теоретичною основою побудови логічних перетворювачів є алгебра логіки (Булева алгебра) і теорія перемикальних функцій, а технічною — електронні ключі, тобто такі нелінійні елементи, які можуть перебувати в одному з двох станів — закритому або відкритому. Перехід ключа з одного стану в інший відбувається під дією вхідних сигналів. Цим двом станам відповідають два фіксовані значення вихідної величини (наприклад, високий або низький потенціал, наявність чи відсутність імпульсу).

Відповідно до способів технічного відображення змінних величин логічні перетворювачі або логічні елементи цифрової техніки бувають потенціальні, імпульсні, імпульсно-потенціальні, динамічні, фазові.

У потенціальних елементах вхідні та вихідні сигнали характеризуються різними рівнями електричного потенціалу. Якщо в основу побудови потенціальних елементів покладено позитивну логіку, то високому рівню сигналу відповідає логічна одиниця (1), а низькому — логічний нуль (0). При негативній логіці — навпаки.

В імпульсних елементах логічна одиниця характеризується наявністю імпульсу, а логічний нуль — його відсутністю.

В імпульсно-потенціальних елементах на входи подаються як потенціали певного рівня, так й електричні імпульси, причому вхідні сигнали, що є комбінаціями логічних нулів та одиниць, мають, як правило,імпульсний характер.

У динамічних елементах логічна одиниця характеризуєтьсясерією імпульсів, а логічний нуль — її відсутністю або навпаки.

У фазових елементах сигнали характеризуються гармонічною функцією, наприклад sinωt Логічній одиниці або нулю тут відповідають певні фази напруги відносно опорної фази.

За схемною реалізацією розрізняють діодну, транзисторну, діодно-транзисторну, транзисторно-транзисторну логіку тощо.

У системах автоматики широке поширення знаходять елементи керування дискретної дії – цифрові логічні безконтактні елементи на інтегральних мікросхемах, що виконують перетворення керуючого сигналу відповідно до законів алгебри логіки.

У порівнянні з контактними реле вони мають високу надійність і швидкодією, малогабаритністю, універсальністю, більшим терміном служби й найбільш ефективні в автоматичних пристроях з більшим об'ємом логічних операцій на короткому інтервалі часу.

Показником складності інтегральної схеми є ступінь інтеграції, що характеризується числом елементів, що втримуються в ній, і компонентів і обумовлена по формулі

K= lgN,

де k - коефіцієнт, що визначає ступінь інтеграції (округляється до найближчого більшого цілого числа) ; N - число елементів і компонентів інтегральної схеми.

Умовні позначки інтегральних схем відбивають їхня приналежність до класів, групам і серіям. Серія поєднує схеми по їх технологічній і конструктивній ознаках і є більш-менш закінченим набором, необхідним для побудови певного класу пристроїв.

Умовна позначка інтегральних схем складається з наступних елементів: перший елемент - цифра, що позначає групу (1, 5, 7 - напівпровідникові; 2, 4, 6, 8 - гібридні; 3 - плівковий, керамічні); другий елемент - три цифри, що позначають порядковий номер розробки серії мікросхеми (від 000 до 999) ;
третій елемент - дві букви, що позначають підгрупу й вид інтегральної схеми відповідно до її функціонального призначення; четвертий елемент - умовний номер розробки мікросхеми по функціональній ознаці в даній серії.

Для інтегральних мікросхем, використовуваних у пристроях широкого застосування, спочатку проставляється буква К. Перші два елементи утворять позначення серії мікросхем. Наприклад, K555 ЛА1 - це напівпровідникова мікросхема широкого застосування з порядковим номером розробки 55, функціональним призначенням ЛА (логічний елемент І-НЕ) і умовним номером розробки по функціональній ознаці 1.

• ⇐ Назад
• 12