Шкала оцінювання: національна та ECTS

 

Сума балів за всі види навчальної діяльності Бали Оцінка ECTS Оцінка / критерії оцінки
90-100 4,75-5,00 А «Відмінно»: 1) знання основних положень матеріалу, історії проблеми, термінології; вміння здійснювати міжпредметні зв’язки, самостійно наводити приклади, продукувати ідеї, визначати прикладні напрямки використання теоретичного матеріалу; 2) виконання завдань з незначною кількістю неістотних помилок (однією-двома).
82-89 4,25-4,74 В   ”Добре“: 1)знання основних положень матеріалу, історії проблеми, термінології; вміння здійснювати міжпредметні зв’язки з допомогою викладача; 2) переважає творчий виклад інформації (над репродуктивним); 3) виконання завдань вище середнього рівня: з кількома (трьома-чотирма) незначними помилками.
74-81 3,51-4,24 С   ”Добре“: 1)знання основних положень матеріалу, історії проблеми, термінології; вміння здійснювати міжпредметні зв’язки з допомогою викладача; 2) переважає репродуктивний виклад інформації; 3) середній рівень виконання завдань : з незначною кількістю (трьома-чотирма) суттєвих помилок.
64-73 3,01-3,50 D   ”Задовільно“: 1) домінує репродуктивний виклад інформації; труднощі в проведенні міжпредметних зв’язків навіть з допомогою викладача; 2) знання основної термінології; 3) виконання завдань нижче середнього рівня: з домінуванням незначних помилок, як домінуючих, над істотними.
60-63 2,75-3,00 Е   ”Задовільно“: 1) домінує репродуктивний виклад інформації; труднощі в проведенні міжпредметних зв’язків навіть з допомогою викладача; знання основної термінології; 2) виконання завдань ”нижче середнього“ задовольняє мінімальні вимоги (репродуктивне відтворення вихідного інформаційного масиву навчальної дисципліни: ключових понять, принципів тощо).
35-59 2,00-2,74 FX   ”Незадовільно“ (з можливістю повторного перескладання): 1) фрагментарне засвоєння матеріалу; його повторне відтворення відбувається з аналогічними помилками виконання завдань з правом повторного перескладання навчальної дисципліни; 2) безсистемне репродуктивне відтворення вихідного її інформаційного масиву: ключових понять, принципів тощо.
0-34 0,00-1,99 F   ”Незадовільно“ (з обов’язковим повторним вивченням дисципліни): 1) дуже низький рівень засвоєння матеріалу: відсутні елементарні уявлення про інформаційний масив та його призначення; 2) спорадичне, механічне репродуктивне відтворення окремого вихідного інформаційного масиву: ключових понять, принципів.

 

Здійснений алгоритм розрахунків за варіантом І свідчить, що середньозважений бал склав 4,02, отже роботу студента за національною шкалою оцінено на "добре" («зараховано»), за шкалою ЕСТS – на оцінку "С".

Залік виставляється студенту, який виконав усі види робіт з дисципліни і його середньозважений бал знаходиться у межах 2,75...5,00. При цьому за національною шкалою оцінювання йому виставляється "зараховано", а за шкалою ЕСТS – відповідне набраній сумі балів буквене позначення (А, В, С, Д Е).

Аналогічно визначається середньозважений бал і для другого варіанту, коли з дисципліни передбачається іспит, який виноситься на сесію. До набраної суми середньозважених балів за результатами поточної успішності додається середньозважений бал, отриманий на іспиті.

Таким чином, у відомість обліку успішності заноситься середньозважений бал, оцінка за шкалою ЕСТS і оцінка за національною шкалою (вказані оцінки заносяться, і до навчальної картки студента). До ІНПС заносяться лише позитивні оцінки за національною шкалою і шкалою ЕСТS.

Згідно із зазначеним вище:

• до підсумкового контролю допускається студент, який виконав усі види робіт, передбачені навчальним планом та змістом робочої програми дисципліни; програми практики;

• затвердити таку структуру екзаменаційної (залікової) відомості для денної форми навчання:

11.2. Кількісні критерії:

І. Аудиторні заняття:

1. Практичні заняття (0–12 балів.).

2. Лабораторні заняття (0–12 балів.).

3. Лекційні заняття ( 0–4 балів.).

Всього – 28 балів.

Примітка: Бали за практичні і лабораторні заняття є результатом поточної успішності незалежно від кількості таких занять:

1) 0 балів («незадовільно»);

2) 4−6 балів («задовільно»);

3) 7−9 балів («добре»);

4) 10−12 балів («відмінно»).

2. Бали за лекційні заняття є результатом відвідування названих занять:

4 бали – відвідано більше 80% навчальних занять (81-100%);

3 бали – відвідано більше 60% навчальних занять (61-80%);

2 бали – відвідано більше 40% навчальних занять (41-60%);

1 бал – відвідано більше 20% навчальних занять (21-40%);

0 балів – відвідано до 20% навчальних занять (0-20%).

 

ІІ. Модульні контрольні роботи – проводяться на останніх практичних заняттях ( зразок – три змістових модулі):

1. Змістовий модуль 1: 12 балів.

2. Змістовий модуль 2: 24 бали.

Всього – 36 балів.

Примітка: Кількісні показники оцінювання за 12-бальною шкалою:

1) 0 балів («незадовільно»);

2) 4−6 балів («задовільно»);

3) 7−9 балів («добре»);

4) 10−12 балів («відмінно»).

2. У випадку меншої чисельності змістових модулів різниця у балах компенсується пропорційним збільшенням чисельності комплексних контрольних робіт.

3. У випадку більшої чисельності змістових модулів надлишок у балах вирівнюється 1) у межах 36 балів, які відводяться для трьох змістових модулів, 2) або за рахунок балів, призначених для екзамену, якщо формою підсумкового контролю є залік.

 

ІІІ. Комплексна контрольна робота – 12 балів(проводиться у час, призначений для семестрових консультацій з наступним аналізом результатів).

 

Примітка: Кількісні показники оцінювання:

1) 0 балів («незадовільно»);

2) 4−6 балів («задовільно»);

3) 7−9 балів («добре»);

4) 10−12 балів («відмінно»).

 

ІУ. Індивідуальна робота (ІРС) – 12 балів.

Примітки: 1. Кількісні показники оцінювання:

1) 0 балів («незадовільно»);

2) 4−6 балів («задовільно»);

3) 7−9 балів («добре»);

4) 10−12 балів («відмінно»).

Примітка: кількість балів є узагальненим результатом для індивідуальної роботи, якщо таких видів робіт передбачається декілька.

 

У. Самостійна робота (СРС) – 12 балів.

Примітка: Кількісні показники оцінювання:

1) 0 балів («незадовільно»);

2) 4−6 балів («задовільно»);

3) 7−9 балів («добре»);

4) 10−12 балів («відмінно»).

Загальна примітка: якісні критерії оцінювання можуть бути запозиченими, як це передбачається у загальноосвітній школі для оцінювання знань за 12-бальною шкалою.

 

Методичне забезпечення.

 

12.1. Тестові технології.

1. Психологія девіантної поведінки належить до однієї з наступних наук: 1) загальної психології; 2) психіатрії; 3) патопсихології; 4) міждисциплінарної науки; 5) психопатології.  
2. Ознаками психологічної патології та психопатологічними пору­шеннями обумовлений наступний спосіб порушень взаємодії індивіда з реальністю: 1) прилаштування; 2) протидія; 3) хворобливе протистояння; 4) втеча; 5) ігнорування.
3. Існують всі наступні види девіантної поведінки, за винятком: 1) патопсихологічного; 2) делінквентного; 3) адиктивного; 4) на основі суперздібностей; 5) психопатологічного.
4. Девіантна поведінка зустрічається: 1) як у психічно здорових, так і в психічно хворих; 2) лише у психічно хворих; 3) лише у осіб, що знаходяться в прикордонному психічному стані; 4) лише у психічно здорових; 5) лише у творчих особистостей.
5. Девіантні форми поведінки є винятково: 1) дитячим феноменом; 2) підлітковим феноменом; 3) феноменом зрілої людини; 4) феноменом старої людини; 5) жодна з відповідей не є правильною.
6. Неповторність та унікальність поєднання різноманітних якостей та властивостей людини називається: 1) темперамент; 2) характер; 3) особистість; 4) індивід; 5) індивідуальність
7. Психологічною складовою індивідуальності вважають: 1) темперамент; 2) характер; 3) особистість; 4) морфофенотип; 5) архетип.
8. Відхилення у поведінці на основі ідей меншовартості характерні для: 1) дітей; 2) підлітків; 3) дорослих людей; 4) людей похилого віку; 5) людей пристарілого віку.
9. Ціннісні орієнтації (зокрема, по відношенню до сенсу життя) є ха­рактеристикою: 1) темпераменту; 2) характеру; 3) особистості; 4) морфофенотипу; 5) всі відповіді правильні.
10. У відповідності з диферернційно-аналітичною теорією Н. Пезешкіана, у західну систему цінностей входять всі перераховані нижче, за винятком: 1) широкого кола друзів; 2) привабливої зовнішності; 3) престижної роботи; 4) гарного заробітку; 5) активного сексуального життя.
11. «Синдром чужого серця» зустрічається: 1) після перенесеного інфаркту міокарда; 2) після трансплантації донорського серця; 3) після трансплантації штучного серця; 4) при шизофренії; 5) при психопатії.
12. Спосіб психологічної допомоги, при якій відбувається фор­мування «особистісної позиції» називається: 1) психологічним консультуванням; 2) психологічною корекцією; 3) психологічним захистом; 4) психотерапією; 5) співпраця з нетрадиційною медициною, а не з офіційною.
13. До способів психологічного впливу належать всі, за ви­нятком: 1) психологічного консультування; 2) психологічної корекції; 3) психологічного захисту; 4) психотерапії у вузькому розумінні; 5) психотерапії в широкому розумінні.
14. Поведінка, яка характеризується схильністю до повчань не тільки у межах професійної діяльності, але і поза нею ( у сім’ї, взаємостосунках з родичами, сусідами, у соціумі), називається: 1) диктаторська; 2) батьківська; 3) учительська; 4) патерналістична; 5) сентенціонна.
15. У людей із гіперздібностями, як правило, зустрічаються наступний тип порушення взаємодії з реальністю: 1) пристосування; 2) протидія; 3) хвороблива протидія; 4) замкненість; 5) ігнорування.
16. Система вчинків, що суперечить прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованості психічних процесів, неадаптивності, порушенні процесу самоактуалізації чи ухиляння від морального та естетичного контролю за власною поведінкою, нази­вається: 1) кримінальною поведінкою; 2) адиктивною поведінкою; 3) делінквентною поведінкою; 4) патохарактерологічною поведінкою; 5) девіантною поведінкою.
17. Виокремлюються всі нижче перераховані підходи щодо оцінки поведінкової норми, патології та девіації, за винятком: 1) соціального; 2) психіатричного; 3) психологічного; 4) конфесійного; 5) професійного.
18. У поняття ідеальної норми окрім параметрів, що входять в гармо­нійну поведінку, входять: 1) адаптивність; 2) самоактуалізація; 3) моральність; 4) креативність; 5) комунікативність.
19. Індикаторами оцінки поведінкової норми в етнопсихології вважаються: 1) танці; 2) пісні; 3) вірші; 4) живопис; 5) прислів'я та приказки.
20. Енергетичний рівень потреб в освоєнні предметного світу (ергічність), так само як і здібність до переключення з одних форм поведінки на інші (предметна пластичність), а також швидкісні характеристики типові для: 1) жіночого стилю темпераменту; 2) жіночого стилю характеру; 3) чоловічого стилю темпераменту; 4) чоловічого стилю характеру; 5) не мають гендерної різниці.
21. До естетичної сторони суїцидальної поведінки належать: 1) місце суїциду; 2) час суїциду; 3) спосіб суїциду; 4) тривалість суїциду; 5) значимість суїциду.
22. До наркотичних речовин, що містять ейфоричний ефект і сприяють швидкому та різкому підвищенню настрою, появі сміш­ливості, радості, належать всі перераховані, за винятком: 1) ЛСД; 2) опію; 3) морфіну; 4) транквілізаторів; 5) марихуани.
23. У поняття партнерської сексуальної норми входять всі перераховані критерії, за винятком: 1) кількості партнерів; 2) зрілості партнерів; 3) намагання досягнення обопільної згоди; 4) гетеросексуальної спрямованості потягу; 5) відсутності шкоди власному здоров'ю.
24. Сексуальний потяг дорослої людини до підлітка називається: 1) педофілією; 2) ефебофілією; 3) ювенілофілією; 4) геронтофілією; 5) проміскуїтетом.
25. «Параноя здоров'я» – це: 1) дуже сильне захоплення сирою їжею; 2) дуже сильне захоплення голодуванням; 3) дуже сильне захоплення оздоровчими процедурами; 4) дуже сильне захоплення спортом; 5) всі відповіді правильні.
26. Формувати моральні поняття, які пов'язані з почуттями бережливого ставлення до себе, відповідальності за власні вчинки можна у: 1) молодшому шкільному віці; 2) середньому шкільному віці; 3) будь-якому віці; 4) старшому шкільному віці; 5) дошкільному віці.
27. Зміна психологічної реальності людини у відповідності з цілями та задачами іншої людини називається: 1) маніпуляція; 2) керування; 3) вплив; 4) психокорекція; 5) метод глибинного психоаналізу.
28. До основних принципів вибору тих чи інших корекційних та терапевтичних методів для усунення поведінкових девіацій належать всі наступні, за винятком: 1) принципу добровільності; 2) принципу усвідомленості; 3) принципу поінформованості; 4) принципу адекватності; 5) принципу доцільності.
29. Феномен «жаги гострих відчуттів» є типовим для: 1) кримінальної поведінки; 2) адиктивної поведінки; 3) делінквентної поведінки; 4) патохарактерологічної; 5) психопатологічної.
30. «Синдром емоційного вигорання» за частую спостерігається у: 1) політиків; 2) артистів; 3) рятувальників; 4) лікарів; 5) пожежників.
31. Природно сформована на основі оригінального стереотипу поведінки спільність людей, яка існує як енергетична система (струк­тура), що протиставляється всім іншим групам, виходячи з від­чуття компліментарності, позначається терміном: 1) нація; 2) раса; 3) культура; 4) субкультура; 5) етнос.
32. Суїцидальна поведінка найбільш розповсюджена у представників: 1) азійської культури; 2) тюркської культури; 3) північноамериканської культури; 4) латиноамериканської культури; 5) фіно-угорської групи.
33. Девіантна поведінка у формі наркозалежності є типовим етнокультурним стереотипом для: 1) американців; 2) росіян та українців; 3) голландців; 4) туркменів; 5) немає національної специфічності.
34. Одна з форм девіантної поведінки з формуванням намагання втечі від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану називається: 1) кримінальною; 2) делінквентною; 3) адиктивною; 4) патохарактерологічною; 5) психопатологічною.
35. За Є. Берном, в людині існують всі перераховані види „голоду", за винятком: 1) голоду за сенсорною стимуляцією; 2) голоду за визнанням; 3) сексуального голоду; 4) структурного голоду; 5) морального голоду.
36. Завершені суїциди частіше зустрічаються у: 1) жінок; 2) чоловіків; 3) жінок з гіперрольовою поведінкою; 4) чоловіків з гіперрольовою поведінкою; 5) не має гендерних відмінностей.
37. Такі переживання, як подив, радість, образа, розчарування, страх частіше зустрічаються у: 1) дітей та підлітків; 2) осіб молодого віку; 3) осіб зрілого віку; 4) дорослих; 5) осіб похилого віку.
38. Сукупність індивідуальних якостей, які утворилися в процесі со­ціалізації і стали стійкими, стереотипів поведінки, штампів емоційних реакцій, стилю мислення, яка зафіксована у звичках і манерах система взаємостосунків з оточуючими називається: 1) темперамент; 2) характер; 3) особистість; 4) індивідуальність; 5) індивід.
39. У професійну поведінкову норму входять всі особливості та стереотипи діяльності, за винятком: 1) стилю професійної діяльності; 2) стилю взаємин з колегами по роботі; 3) стилю взаємин з представниками інших професій; 4) стилю взаємин з партнерами; 5) комунікативного стилю поза професійним середовищем.
40.  
41. Основним методом психологічної допомоги при суїцидальній поведінці є: 1) біхевіористична психотерапія; 2) аутотренінг; 3) гіпноз; 4) метод біологічного зворотного зв'язку; 5) екзистенційна психотерапія.
42. Аверсивна терапія алкогольної девіантної поведінки є дієвою в залежності від: 1) статі пацієнта; 2) віку пацієнта; 3) демократичних та авторитарних особистісних переконань пацієнта; 4) національності пацієнта; 5) віросповідання пацієнта.
43. Методика допомоги при сексуальних відхиленнях перед­бачає використання: 1) антидепресантів; 2) антиконвульсантів; 3) гормонотерапію; 4) принцип «дзеркального онтогенезу»; 5) жодна відповідь невірна.
44. В основі екзистенційного підходу в психотерапії нарко­тичної залежності покладено розв'язання всіх перерахованих базових екзистенційних конфліктів, окрім: 1) життя та смерті; 2) усвідомленості буття; 3) ізоляції; 4) віри в Бога; 5) свободи та відповідальності.
45. Формуванню істеричних рис характеру в більшій мірі сприяє виховання типу: 1) «кумир сім’ї»; 2) гіперопіка; 3) гіпоопіка; 4) «тримання в лещатах»; 5) парадоксальна комунікація.
46. Підставою для діагностики делінквентної поведінки є: 1) агравація; 2) перверсії; 3) девіацій; 4) проступки; 5) злочини.
47. Психологічним антиподом адитивної особистості є: 1) гармонійна особистість; 2) обиватель; 3) людина із гіперздібностями; 4) злочинець; 5) психічно хвора людина.
48. Суїцідальна поведінка, яка пов’язана з кризовими ситуаціями у житті та особистісними трагедіями, називається: 1) психогенною; 2) егоїстичною; 3) альтруїстичною; 4) дистимічною; 5) аномічною.
49. Вуайєризм – це: 1) сексуальний потяг до близьких; 2) сексуальний потяг і задоволення від оголення власних статевих органів у громадських місцях; 3) сексуальний потяг і задоволення від підгляданням за роздяганням інших; 4) сексуальний потяг до тварин; 5) сексуальний потяг і задоволення від стосунків з особами іншої раси.
50. Інверсія сексуальної ідентифікації відбувається при: 1) гомосексуалізмі; 2) транссексуалізмі; 3) фетишизмі; 4) ексгібіціонізмі; 5) вуайєризмі.
51. Захоплення азартними іграми називається: 1) трудоголізмом; 2) фетишизмом; 3) картингом; 4) серфінгом; 5) гемблінгом.

 

13. Рекомендована література:

базова:

1. Білецький В.В. Виправлення девіантної особистості: філософський погляд / В.В. Білецький. – Донецьк : Східний видавничий дім, – 2003. – 156 с.

2. Божок О.О. Психологія девіантної поведінки : нач.-метод. посібник / О. О. Божок. – Глухів : ГДПУ, 2007. – 244 с.

3. Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е.В. Змановская. – [2-е изд., испр.] – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 288 с.

4. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения: учебное пособие для вузов / Ю.А. Клейберг. – М.: ТЦ Сфера, при участии «Юрайт-М», 2001. – 160 с.

5. Ковалева А.И. Социализация личности: норма и отклонения / А.И. Ковалева. – М.: Ин-т Молодежи, 1996. – 222 с.

6. Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростов: социально-психологический и психиатрический аспекты / В.Т. Кондрашенко. – Минск: Беларусь, 1988. – 207с.

7. Максимова Н. Ю. Психологія девіантної поведінки: навч. посіб. / Н.Ю. Максимова. – К. : ,2011. – 520с.

8. Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения: учебное пособие / В.Д. Менделевич. – М.: МЕДпресс, 2001. – 432с.

9. Руденский Е.В. Психология ненормативного развития личности: Виктимол. основания психол. теории дефицитар. патологии развития личности / Е.В. Руденский. – Новосибирск: Сиб. психосоц. ин-т. Ин-т психологии личности, 2000. – 178 с.

10. Шнейдер Л.Б. Девиантное поведение детей и подростков / Л.Б. Шнейдер. – М.: Академический Проект; Гаудеамус, 2007. – 336 с.