Артикуляційна класифікація приголосних.
План
1.Визначення фонетики. 2.Звуки. Фонеми. Букви. Алфавіт. Фонетична транскрипція. 3.Голосні, приголосні, їх характеристика. 4.Чергування звуків. 5.Склад, наголос. 6.Асиміляція, дисиміляція.
Фонетика - це наука яка вивчає звуки мови. Так як звуки – явище фізичне (бо вони виникли в результаті коливання повітря), а також явище фізіологічне (бо творяться мовними органами людини і сприймаються органами людських чуттів), то вивчаються звуки з точки зору фізіолого-акустичної (вивчається процес творення звуків мовними органами, акустична природа звуків).
Але звуки людської мови – це не просто фізичне явище, не просто результат роботи мовних органів. Це звуки людської мови. А звуки людської мови виконують певне завдання – вони служать засобом людського спілкування. Ось чому ці звуки вивчає фонетика – як одиниці, що виконують певну функцію в процесі спілкування – функцію смислорозрізнювальну і словорозпізнавальну.
У творенні звуків бере участь мовний апарат. Його складові частини:
1. Дихальний апарат (діафрагма, легені, бронхи, трахея)
2. Гортань з голосовими зв’язками.
3. Надставна труба, яка складається з трьох порожнин – зіва, ротової, носової.
4. Органи вимовлення – язик, губи, зуби, язичок, піднебіння.
5. Центральна нервова система, що здійснює керівництво по утворенню звуків у процесі мовлення.
Звук і фонема. Фонема – це абстрактне поняття про ідеальний звук, це найменша одиниця звукової системи мови, яка служить для утворення слів, їх форм. В українській мові 38 фонем. В системі мови фонеми виконують такі функції:
1. Будівельну (з фонем утворюються слова).
2. Розрізнювальну (фонеми служать для розрізнення значень слів, їх граматичних форм).
Фонема і звук – це не одне і те ж.Звук – це явище фізичне. Звуків у мові безліч, адже кожен певний звук залежить від певної людини, певної ситуації, певного часу, аудиторії.
Звук і буква. Звук – це явище фізичне. Звук сприймається на слух. Звук ми вимовляємо. Буква – це спеціальний знак, за допомогою якого ми передаємо на письмі звуки. Букви ми бачимо і пишемо. В українській мові письмо звукове, бо звуки передаються на письмі буквами.
Як правило, одна буква позначає один звук, але повної відповідності між буквами і звуками немає. Так, одна буква завжди позначає два звуки (ї, щ). одна буква може позначати як один, так і два звуки (я, ю, є). Дві букви позначають один звук (дж, дз, слова з подовженням). Букваь не позначає звука.
Букви складають алфавіт. Алфавіт, або азбука, або абетка, - це сукупність букв, які розташовані в певній послідовності. В українському алфавіті 33 букви, кожна з яких має свою назву. Букви бувають друковані і писані, великі і малі (у китайському алфавіті близько 60 тисяч ієрогліфів).
Букви вивчає графіка. Графіка – це наука, що вивчає знаки певної писемності, в тому числі і знаки, за допомогою яких передаються на письмі звуки.
Для того, щоб точно передати звукову мову на письмі, використовують фонетичну транскрипцію. У фонетичній транскрипції записують слова відповідно до норм літературної вимови. У фонетичній транскрипції користуються рядом позначень – квадратні дужки, вертикальні і діагональні риски, апостроф, двокрапка, ліга.
Голосні і приголосні.
При вимові голосних повітряний потік сильний, він проходить вільно, не потрапляє на перешкоди, створювані мовними органами. Голосні створюються лише за допомогою голосу.
Артикуляційна класифікація голосних базується на основі роботи мовних органів, що беруть участь у творенні звука:
1. За рухом язика в горизонтальному напрямі (в залежності від того, до якої – передньої, середньої, задньої частини ротової порожнини рухається язик): передній ряд – і, и, е,
задній ряд – а,о, у.
2. За ступенем піднесення язика (в залежності від того, в якій мірі піднімається спинка язика до піднебіння): високе піднесення –і, и, у,
середнє піднесення –е, о,
низьке піднесення –а.
3.За участю губ (в залежності від того, чи створюють губи додатковий резонатор чи ні):
лабіалізовані –о, у,
нелабіалізовані –а, е, и, і.
При вимові приголосних повітряний потік проходить не вільно, а натрапляє на перешкоди, створювані мовними органами. Повітряний потік слабший, ніж при вимові голосних. Приголосні утворюються з допомогою голосу і шуму або тільки шуму.
Артикуляційна класифікація приголосних.
1. За місцем творення
а) губні б, п, в, м, ф
б) язикові:
- задньоязикові – ґ, к, х
- середньоязикові – й
- передньоязикові – інші.
- глоткова - г
2. За способом творення:
а) проривні (зімкнені) б – п, д – т, ґ – к
б) фрикативні (щілинні) в – ф, г – х, з – с, ж – ш, й
в) африкати (зімкнено-щілинні) дз – ц, дж – ч
г) зімкнено-прохідні – р, л, м, н (носові – м, н; бокові – л; дрижачі - р)
3. За участю голосу і шуму
а) сонорні (такі, у яких голос переважає над шумом) р, л, м, н, в, й.
б) шумні (такі, у яких шум переважає над голосом або голосу взагалі немає) – інші.
4. Шумні в свою чергу бувають:
а) дзвінкі (творяться за допомогою голосу і шуму)
б) глухі (творяться лише за допомогою шуму)
Пари приголосних за дзвінкістю і глухістю:
Дзвінкі б д з ж дз дж ґ г р, л, м, н, в, й,
Глухі п, т, с, ш, ц, ч, к, х, ф
5. За твердістю і м’якістю:
а) м’які (завжди м’який й)
б) пом’якшені (губні, шиплячі, задньоязикові)
в) тверді
У та і нескладові (ў, ĭ): в – [ў], й – [ĭ]:
1. На початку слова перед приголосним: вчора [ўчора], йти [ĭти]
2. В середині слова після голосного перед приголосним: вовк [воўк], потайне[потаĭне]
3. в кінці слова після голосного: склав [склаў],край [краĭ]
Чергування звуків - це зміни у звуковому складі слова. Чергування відбувається при словозміні і при словотворі. Чергування – явище, яке досить характерне для української мови.
Найдавніші чергування голосних:
е – о (нести – носити, везти – возити, брести – бродити, беру – збори)
і – а (лізти – лазити, сідати – садити, різати – вразити)
е – і (пекти – запікати, котити – качати, клонитись – кланятись, скочити – скакати, могти – допомогти)
о, е – і (Києва – Київ, воля – вільний, снопа – сніп, грому – грім)
о, е – о(день – дня, пісок – піску, хлопець – хлопчик, стілець – стільця, темний – тьма)
е – о після шиплячих та й (вечора – вечеря, пшениця – пшоно, шести – шостий, лієчка – лійок)
Чергування приголосних
а) г, к, х - ж, ч, ш – з, ц, с (нога, ніжка, нозі; рука, ручка, руці; вухо, вушко, у вусі)
б) г, ж, з + ськ, ств = зьк, зтв (Волга – волзький, Париж – паризький, Запоріжжя – запорізький, убогий – убозтво, боягуз – боягузтво).
к, ч, ц + ськ, ств = цьк, цтв (юнак – юнацький, юнацтво; читач – читацький, козак – козацтво, молодець – молодецтво, глядач – глядацький, дивак – дивацтво).
х, ш, с + ськ, ств = ськ, ств (чех – чеський, птах – птаство, товариш – товариство, Одеса – одеський)
Однак: студентський, гігантський, людський, заводський, інтелігентський, фашистський, туристський.
При творенні іменників з суфіксом ин від прикметників на цький, ський
в) цьк + ин = ч; ськ + ин = щ (турецький – Туреччина, німецький – Німеччина, вінницький – Вінниччина, прилуцький – Прилуччина, донецький – Донеччина, вояцький – вояччина, одеський – Одещина, черкаський – Черкащина).
Однак: шляхетчина, солдатчина, рекрутчина, Галичина.
При творенні ступенів порівняння прикметників, прислівників:
г) г, ж, з – жч; с – щ (високий – вищий, вузький – вужчий, низький – нижчий, дорогий – дорожчий, дужий – дужчий, красивий – кращий).
д) у дієсловах кінцеві кореня:
г – ж (могти – можу, стригти – стрижу)
к – ч (плакати – плачу, кликати – кличу)
х – ш (колихати – колишу)
д – дж (ходити – ходжу, водити – воджу)
т – ч (світити – свічу, летіти – лечу)
з – ж (мазати – мажу, возити – вожу)
с – ш(косити – кошу, просити – прошу)
зд – ждж (їздити – їжджу)
ст – щ (пустити – пущу, мастити – мащу, ростити – рощу)
ж) після губних з'являється л у 1 ос. одн. і 3 ос.мн. (купити - куплю, куплять, любити - люблю, люблять, робити –роблю, роблять, ловити - ловлю, ловлять, ставити - ставлю, ставлять, ломити – ломлю, ломлять, гриміти - гримлю, гримлять, графити - графлю, графлять).
Для української мови невластивим є нагромадження поряд кількох приголосних. В таких випадках відчувається спрощення груп приголосних (один звук випадає).
ждн — тижневий
здн - виїзний
стн- обласний, чесний, корисний, радісний, якісний, заздрісний, доблесний
стл - щасливий, улесливий
рдц- серце
слн —масний, ремісний
стц- місце
скн- тиснути, блиснути
зкн- бризнути
Винятки:хвастливий, пестливий, кістлявий, шістнадцять, контрастний, баластний, форпостний.
Явище спрощення обумовлене милозвучністю української мови.
Чергування у - в, і - й, з - із, з - зі.
1.У, і —між буквами, що позначають приголосні шум і стук, прийшов у пальті; якщо перше слово закінчується на голосний, а друге починається на в, ф сказала у вівторок; на початку речення перед буквами, що позначають приголосні у травах.
2.В, й - між буквами, що позначають голосні у нього в очах; якщоперше слово закінчується на голосний, а друге починається на приголосний (крім в, ф) та й ждуть; прибігла в хату.
Слід казати: він у кімнаті, Петрик учить, у неділю, з одним, зі сходу, зі мною.
Склад - це частина слова, що складається з однієї голосної фонеми або однієї голосної і однієї чи кількох приголосних фонем і вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. В залежності від кількості голосних фонем слова бувають одно-, дво-, три- і багатоскладові (сад, вітер, сонячний, вогнегасник, бетонозмішувач). Склад, що закінчується голосною фонемою, - відкритий, а той, що закінчується приголосною фонемою, - закритий; склад, що починається голосною фонемою, - неприкритий, а той, що починається приголосною фонемою, - прикритий.В українській мові існує тенденція до відкритого складу.
Наголос – це посилення голосу на одному із складів. Склад, на який падає наголос, - наголошений. В українській мові наголос не постійний, а вільний (голуб, голубка, голуби). Наголос рухомий, тобто в залежності від зміни форм слова він змінює своє місце, (золото-золотий; весна – весни; робітник - робітники). В українській мові наголос може падати на перший, другий, третій чи останній склад (радість, щасливий, обмолочений, автомобіль). В українській мові наголос силовий.
Приголосні під час вимови зазнають багато змін. Досить поширене в українській мові явище асиміляція.
Асиміляція- це фонетичне явище, при якому один сусідній звук так впливає на другий, що останній уподібнюється до попереднього.
Асиміляція може бути:
- Суміжна і на віддалі (косьба, балалайка)
- Повна і часткова (Вітчизна, просьба)
- Прогресивна і регресивна (молотьба)
- За дзвінкістю і за глухістю (боротьба, розпитати)
- За місцем і способом творення (зжитися, граються)
- За м’якістю (сьогодні, пісня, стіна)
Закономірності асиміляції:
1. глухі перед дзвінкими стають дзвінкими
2. шиплячі перед свистячими – свистячими (ться, шся)
3. свистячі перед шиплячими – шиплячими
4. тверді перед м’якими – м’якими
Для української мови типова і характерна асиміляція регресивна, суміжна, часткова, за дзвінкістю.
Дисиміляція – фонетичне явище, що полягає у розподібненні двох звуків (подібні у чомусь звуки стають різними).
Для української мови характерна дисиміляція щодо способу творення як прогресивна так і регресивна: хто, вищий, пшеничний, вранішній, соняшник, рушник, плести, класти, нести, мести, брести.
Завдання