Виховний захід з образотворчого мистецтва

Posted by pavliukib

МЕТА: через поетичне слово, пісню активізувати процес пізнання народної художньої творчості в різних її зразках;

стимулювати розвиток пам’яті, творчих здібностей учнів у процесі створення прекрасного власноруч;

виховувати естетичне сприйняття світу, упевненість у власних задатках та можливостях.

ОБЛАДНАННЯ: виставка учнівських робіт, музичні інструменти (баян, фортепіано, тощо); зразки виробів ДУМ; столи, за якими працюють учні (у групах).

ДІЙОВІ ОСОБИ: Ведучі, учні класу, учителі.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

1 ведуча. Народне декоративне мистецтво – невичерпне джерело мудрості та краси, яке відкривається тим багатогранніше та глибше, чим з більшою зацікавленістю до нього звертатися.

2 ведуча. Недаремно поети, композитори, майстри театру ретельно вивчали народну музичну культуру: пісні, танці; усну народну творчість.

Учитель. У веселкових барвах вовняних домотканих килимів, золотавому сяйві солом’яних іграшок, значущості символіки орнаменту відчуваємо подих часів давно минулих. Тонка вервечка народних традицій пов’язує наше сьогодення з глибокою давниною та нашими пращурами, коли творчий геній української нації породив звичаї, обряди, проформи найрізноманітніших предметів.

З давніх–давен народом-трударем творилась висока культура побутових речей. З усього, що виходило з рук народного майстра, зробленого для своєї родини, для подарунку чи на продаж, був використаний досвід багатьох поколінь в обробці різноманітних матеріалів: дерева, глини, металу, засобах вишиванки, плетіння, ткацтва та килимарства.

1 ведуча. Краса в мистецтві народу невід’ємно пов’язані з добром.

2 ведуча. Недаремно вважають, що пісня та вишиванка – душа українського народу.

(Виконується пісня «Вишиванка». Співає весь клас. Дівчата, що сидять за першим столом, який представляє народну вишивку, вишивають).

Лунає пісня:

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку,

Вишивала дівчина, вишивала

Чорну та червону ниточку клала.

 

А та чорна ниточка – розставання,

А червона ниточка – то кохання.

Щось та чорна ниточка – часто рвалась,

А червона ниточка – легко клалась.

(3 ведуча підходить до вишивальниць та бере у руки рушник)

3 ведуча. Погляньте на цей рушник, справжній гімн красі, створений руками наших матусь, бабусь, прабабусь.

Учениця читає вірш:

Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала

Та чую, гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

 

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята,

Десь тихо бджоли загули

Всміхнулась люба мати.

 

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

 

2 ведуча. А як багато прекрасних слів було написано в піснях про наш український рушник.

Учитель музики виконує пісню П.Майбороди на сл. А.Малишка «Рушник».

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

 

3 ведуча. Найпоширенішим способом художнього оздоблення тканини у нашого народу є вишивка. У кожному регіоні нашої прекрасної країни вона має свої відмінності. На Київщині, наприклад, поширений рослинний візерунок: грона ягід, великі квіти. Техніка вишивки – хрестик ( демонструє зразки вишивок) на Чернігівщині, побутує вишивка «мережкою» білими нитками.

1 ведуча. Наша Волинь славиться технікою вишивки яка називається «занизування». Не на одній державній та міжнародній виставці були представлені скарби народного майстра вишивки Волині Н.Г. Горлицької. Майстриня уже відійшла із земного життя, та пам’ять про неї продовжує жити у її рушниках.

2 ведуча. Здається, що вишивання ніяк не можна назвати давнім, адже і сьогодні вишивають рушники, серветки, сорочки, білизну. З’явилось багато найрізноманітніших видань-досліджень про українську вишивку.

3 ведуча. Цікаво, а як в давні часи вишивальниці створювали візерунки для вишивки?

1 ведуча. Вони спостерігали рідну природу: схід та захід сонця, буяння квітів природи, морозні розписи на вікнах.

2 ведуча. От і з’явились на полотні дивовижні квіти, півники, коні. Так холодними, осінніми та зимовими вечорами створювалися скарби народного мистецтва.

Учениця читає вірш:

В них жіночі долі злились,

Сум бандури, спів степів

Ой, солодко мені снились,

А ще корінь не скипів.

 

Білим, чорним вишивали

Теплоту й жалі осель

Під подушку все складали

В’язанки отих пісень.

 

(1 ведуча підходить до групи учнів, які представляють художній розпис).

1 ведуча. А про що розкажуть нам тут?

1 учень. Мальовниче село Петриківка на Дніпропетровщині славиться народними майстрами розпису. Мистецтво це має тут глибоке коріння.

2 учень. Розпис на Придніпров’ї виник як мистецтво мальованої хати. В Петриківці розпису притаманні особлива неповторність та самобутність.

3 учень. У його основі лежить образне, поетичне осмислення світу, рідної природи, краси української землі. Недарма квітка та калина є основними мотивами петриківського розпису.

(Лунає куплет пісні про калину, вибір пісні довільний).

4 учень. Розпис – це не тільки прикраса, а й своєрідна символічна мова народу.

1 учень. У багатьох регіонах України розпис був і є провідним ремеслом народних художників. Україна славиться петриківським, опішнянським, косівським розписами.

2 учень. Розписували дерев’яні, глиняні, паперові вироби.

3 учень. І виходили з рук майстрів розписані дошки, іграшки, полички, вішачки, глечики і куманці, миски та тарелі.

4 учениця. І прикрашали вони оселі, а глечики та миски наповнювали молоком і квасом, пиріжками і галушками, гречаниками і варениками.

(Учень та учениця виконують пісню «А мій милий вареничків хоче»).

1 ведуча. З глибокої давнини, з язичницьких часів прийшов до нас вид живопису у мініатюрі – писанка.

2 ведуча. Язичництво – релігія наших далеких предків, що передбачає поклоніння багатьом богам, що уособлювали собою сили природи: Сонце, Місяць, Воду, Вітер, Блискавку.

3 ведуча. Скільки ж часу минуло?

1 ведуча. А писанка завжди сучасна, гарна, чарівна.

1 учениця. Мабуть, немає людини, яка побачивши хоч раз писанки, не була б зачарована їх красою.

2 учень. Дивовижні сплетіння ліній, оригінальні орнаменти, дзвінкі кольори, майстерність виконання роблять їх неповторними зразками народного мистецтва.

3 учень. Писанки вважають символом зародження життя на землі. Ще й сьогодні легенди на Гуцульщині стверджують, що з неї починається світ.

1 учень. Державотворчі процеси в Україні сприяли тому, що мистецтво писанкарства практично відродилося по всій території нашої Вітчизни.

2 учениця. На міжнародних виставках можна побачити писанки української діаспори. Як вони туди потрапили – за моря, за океани на чужу сторону?

4 учень. Хтось віз сюди родину, хтось зернину, хто руки трударя і очі повні сліз. А от дивак із України – за пазухою Писанку привіз.

3 ведуча. Обернувся той скарб у величезний 12-метровий пам’ятник писанці, який стоїть на площі в далекому Канадському місті Едмонтоні, як символ незнищенності народу і роду. Це вічний весняний ритуал, це символ відродження природи.

5 учениця. Довго котилася писанка з гори на долину. Прикотилась простісінько до нас – на гостину.

1 ведуча. Про писанку можна говорити і говорити. Історія її багата та різноманітна.

1 учениця. А як багато технік виконання: писанка-шкрябанка, крашанка, мальованка.

2 учениця. У кожній місцевості на Україні по-різному розписували писанку.

1 ведуча. Упродовж багатьох років створюються виставки-конкурси писанкарів із їх майстер-класами.

3 ведуча. Радимо відвідати наш Волинський краєзнавчий музей та переглянути експозицію української писанки.

(2 ведуча підходить до групи учнів, які представляють мистецтво плетіння з лози)

Під тиху мелодію пісні «Волинь моя» учень читає І частину вірша «Очерет мені був за колиску…»

2 ведуча. Волинь моя! Мальовничий куточок української землі, оспіваний поетами, письменниками, композиторами.

3 ведуча. З давніх пір основним промислом на Волині було плетіння з лози, що насамперед пов’язано природними умовами нашого краю. Плели кошики, колиски, меблі. Широко використовували всі ці речі у побуті та робили для продажу.

1 учениця. Плетіння актуальне у в наші дні. Воно щире, сповнене шляхетної вишуканості та гармонії. Традиції волинського лозоплетіння продовжує викладач Луцького училища мистецтв, народний майстер – Руслана Вронська.

(Виходить вчитель, бере кошик з рук дітей)

Вчитель. І як би далеко не сягнув технічний прогрес, живі людські руки не можуть залишитись без діла. Своїми руками створений виріб є виявом душі майстра, що показує почуття, талант, вміння, завжди знайде своє місце серед стандартних промислових виробів. Створювати, фантазувати, підпорядковувати собі матеріал – у цьому і полягає частка суті самої людини.