Список використаних джерел.

Структура роботи

Робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є: титульний аркуш, тези, зміст, перелік умовних позначень (за необхідності), вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (за необхідності).

3. Вимоги до змісту роботи

Титульний аркуш.

Титульний аркуш є першою сторінкою роботи, що заповнюється за зразком (додаток 4.1).

Тези.

У тезах (текст обсягом до 1 сторінки) подається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням основної мети, актуальності та завдань наукового дослідження. Також у них зазначаються висновки та отримані результати проведеної роботи.

У заголовку тез наводяться такі дані: назва роботи; прізвище, ім’я, по батькові автора; назва територіального відділення МАНУ; назва базового позашкільного навчального закладу; навчальний заклад; клас; населений пункт; прізвище, ім’я, по батькові, посада (за наявності – науковий ступінь, вчене звання) наукового керівника.

3. Зміст.

Зміст подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовок), зокрема вступу, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел тощо.

Зміст фактично має бути планом науково-дослідницької роботи і відображати суть поставленої проблеми, структуру та логіку дослідження.

4. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінів (за необхідності).

Якщо в роботі використано специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом.

Перелік має розташовуватись двома стовпчиками. Ліворуч в абетковому порядку наводяться умовні позначення, символи, одиниці скорочення або терміни, праворуч — їх детальну розшифрування.

Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення тощо повторюються менше трьох разів, перелік не складається, а їх розшифрування наводиться у тексті при першому згадуванні.

Вступ.

У вступі коротко обґрунтовується актуальність і доцільність обраної теми, підкреслюється сутність проблеми; формулюється мета роботи та зміст поставлених завдань, об’єкт і предмет дослідження, подається перелік використаних методів дослідження; дається характеристика роботи (теоретична, прикладна); вказуються нові наукові положення, запропоновані учасником конкурсу особисто,відмінність одержаних результатів від відомих раніше та ступінь новизни (вперше одержано, удосконалено, набуло подальшого розвитку); повідомляється про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, для прикладних робіт — прикладну цінність отриманих результатів.

У випадку використання в роботі ідей або розробок, що належать співавторам, слід відмітити цей факт і зазначити конкретний особистий внесок учасника. Також вказуються відомості про публікацію роботи та апробацію її результатів (за наявності).

Обсяг вступу – 2-3 сторінки.

Основна частина.

Основна частина науково-дослідницької роботи складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Кожний розділ починається з нової сторінки. Основному тексту розділу може передувати коротка передмова з описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів досліджень. У кінці кожного розділу формулюються висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає можливість звільнити основні висновки від другорядних подробиць.

В основній частині роботи наводиться характеристика джерел для написання роботи та короткий огляд літератури з даної тематики (не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини), окреслюються основні етапи наукової думки за визначеною проблемою, вказуються питання, які залишилися невирішеними; обґрунтовується вибір напряму досліджень, наводиться методика і техніка дослідження; подаються відомості про обсяг дослідження; викладаються, аналізуються та узагальнюються отримані результати, дається їх оцінка.

Зміст основної частини має точно відповідати темі роботи та повністю її розкривати.

Висновки.

Висновки мають містити стислий виклад результатів розв’язку наукової проблеми та поставлених завдань, зроблених у процесі аналізу обраного матеріалу оцінок та узагальнень. Необхідно підкреслити їх самостійність, новизну, теоретичне і (або) прикладне значення, наголосити на кількісних та якісних показниках здобутих результатів, обґрунтувати достовірність результатів та навести рекомендації щодо їх використання.

Список використаних джерел.

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний у користуванні та рекомендований під час написання роботи), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела складаються відповідно до вимог, зазначених у стандартах: ДСТУ ГОСТ 7.1 – 84 «СИБИД. Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составления», ДСТУ 3582 – 97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ДСТУ 3008 – 95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення».

Наприклад:

книга трьох авторів оформлюється так: Дудюк Д. Л., Максимов В. М., Оріховський Р. Я. Електричні вимірювання: Навч. посіб. – Л.: Афіша, 2003. – 260 с.

збірник: Цеков Ю. І. Підтекст художнього твору і світовідчування письменника // Проблеми сучасного літературознавства. – Одеса, 1998. – С. 149-180.

стаття із журналу: Дзюба І. М. Україна перед сфінксом майбутнього // Науковий світ. – 2004. № 2. – С. 2-6.

Електронні джерела оформлюються відповідно до загальних правил опису літературних джерел, при цьому в квадратних дужках після назви зазначається: [Електронний ресурс]. В кінці – Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua.

Наприклад: Королько Л. М. «Голодомор 1932-1933 на Сватівщині». – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://svatovo.ws/famine/index.html.

Посилання на сайти, портали, Інтернет-ресурси розміщуються окремо в кінці списку використаних джерел без нумерації під заголовком: «ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ». Наприклад: http://www.botany.kiev.ua.

Додатки.

У додаткахмістяться допоміжні або додаткові матеріали, необхідні для повноти сприйняття роботи, кращого розуміння отриманих результатів: проміжні математичні доведення, формули і розрахунки, додаткові таблиці, графіки, рисунки, ілюстрації тощо.

Правила оформлення роботи

1. Загальні вимоги.

Науково-дослідницька робота друкується шрифтом Times New Roman текстового редактору Word (або Open Office) розміру 14 на одному боці аркуша білого паперу формату А4 з інтервалом 1,5 (до 30 рядків на сторінці).

Поля: ліве, верхнє і нижнє — не менше 20 мм, праве — не менше 10 мм.

Обсяг науково-дослідницької роботи складає 15-20 (для гуманітарних напрямів 20-25) друкованих сторінок. До загального обсягу науково-дослідницької роботи не входять: тези, додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Текст роботи має бути написаний грамотно, без орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок.

Науково-дослідницькі роботи виконуються державною мовою (у секціях російської мови та російської літератури дозволяється оформлення російською мовою); до роботи з іноземної мови додається анотація іноземною мовою. Захист роботи також проводиться на іноземній мові.

Кожна структурна частина науково-дослідницької роботи починається з нової сторінки. Заголовки структурних частин друкуються великими літерами симетрично до набору: «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ». Заголовки підрозділів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Заголовки пунктів друкуються маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в підбір до тексту.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом має дорівнювати 3-4 інтервалам.

2. Правила нумерації в роботі.

Нумерація сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, рисунків, таблиць, формул подається арабськими цифрами без знака №.

Всі сторінки роботи, враховуючи титульну сторінку, тези та додатки, підлягають суцільній нумерації, номер на титульній сторінці не ставиться, а на наступних сторінках проставляється у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Нумеруються тільки розділи основної частини. Зміст, вступ, висновки не нумеруються, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «РОЗДІЛ 6. ВИСНОВКИ».

Номер розділу ставиться після слова «РОЗДІЛ», після номера крапка не ставиться. Заголовок розділу друкується з нового рядка.

3. Правила цитування та посилання на використані джерела.

Під час написання науково-дослідницької роботи учень має посилатися на наукові джерела, матеріали, ідеї, висновки, результати, які використовуються в роботі. Це дає можливість перевірити наведені відомості. Посилатися слід на останні видання публікацій.

Якщо в роботі використовуються відомості з матеріалів з великою кількістю сторінок, тоді слід точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул із джерела.

Посилання в тексті роботи на джерела зазначається порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7]...».

Якщо в тексті науково-дослідницької роботи необхідно зробити посилання на конкретні відомості, цитата наводиться в лапках, а посилання беруться у квадратні дужки із зазначенням порядкового номера джерела в списку використаних джерел та відповідної сторінки. Наприклад: «… набуття наукового знання передбачає оперування фактами, які характеризують певне явище, розробку наукової гіпотези (теорії), яка пояснює те чи інше явище і постановку експерименту для доведення висунутої теорії [8, с. 37]».

5. Правила оформлення ілюстрацій і таблиць.

Ілюстративний матеріал у роботі використовується з метою більш наочного представлення результатів досліджень та їх обґрунтування. Найчастіше в науково-дослідницьких роботах використовуються такі види ілюстративних матеріалів: креслення, рисунки, таблиці, діаграми, графіки, схеми, фотографії.

Всі ілюстрації зазначаються у тексті роботи.

Назва ілюстрації розміщується відразу після її номеру, внизу.

Цифровий матеріал роботи оформлюється у вигляді таблиць. Слово «Таблиця»починається з великої літери, прописується курсивом і розміщується у верхньому правому куті сторінки, а її назва – посередині, симетрично до тексту і наводиться жирним шрифтом.

Термін Месоамерика був введений в ужиток в 1943 році німецьким філософом і антропологом Паулем Кирхгофом. Месоамерика була батьківщиною численних високорозвинених культур: Ацтеки, Майя, міштеки, Ольмеки, пурепеча, Сапотеки, Тольтеки, Тотонакі, Уастека, чичимеков.

Особлива культурно-географічна область - Мезоамерики - включає в себе Центральну і Південну Мексику, Гватемалу, Беліз, західні райони Сальвадору і Гондурасу.

Як вже зазначалося, назва Месоамерика було запропоновано Паулем Кірхгофф для позначення культурно-географічного єдності, якогось територіального континууму, в межах якого розвинулася культура, в основі однорідна, хоча і розділилася на кілька регіональних відповідно до лінгвістично різними етносами. У момент іспанського завоювання її північні кордони були більш-менш позначені річками Сіналоа на заході і Пануко на сході; з'єднує їх лінія могла проходити трохи на північ від річок Лерма, Тула і Моктесума. На півдні Мезоамерика охоплювала північно-західну частину Гондурасу, а також крайній захід Нікарагуа і Коста-Ріки ^1. На думку інших вчених, південна межа Мезоамерики (як північного району зони високих цивілізацій Нового Світу) з рубежу нашої ери і до іспанського завоювання збігалася з південним кордоном культури майя, тобто проходила по території Західного Сальвадору і Західного Гондурасу ^2.
Формально виділяють наступні періоди розвитку цивілізації в Мезоамериці:

1. Архаїчний період: 7000 ± - 2000 ± рр.. до н.е.

2.
Раннеформатівний (доклассический) період: 1500 - 900 рр.. до н.е. - Для території Мексики; 1800 - 900 рр.. до н.е. - Для території Майя

3. Среднеформатівний (доклассический) період: 900 - 300 рр.. до н.е.

4. Позднеформатівний (доклассический) період: 300 рр.. до н.е. - 150 рр.. н.е. - Для території Мексики; 300 рр.. до н.е. - 250 рр.. н.е. - Для території Майя

5. Раннеклассической період: 150 - 650 рр.. н.е. - Для території Мексики; 250 - 600 рр.. н.е. - Для території Майя

6. Позднеклассіческій період: 600 - 900 рр.. н.е.

7. Ранній Посткласичний період: 900 - 1200 рр.. н.е.

8. Пізній Посткласичний період: 1200 рр.. н.е. - До іспанського завоювання

На думку Кірхгофа, населення, що жило на території Месоамерики в XVI ст., Можна розділити на п'ять груп.

1. Племена, що говорять на некласифікованих до теперішнього часу мовах (тараско, куітлатекском, ленка та ін.)

2. Всі племена мовних сімей майя, соці і тотонакской. Деякі дослідники об'єднують мови цих трьох сімей, до яких, мабуть, слід віднести і уаве, в групу під назвою соку-майя або макромайя.
3. Всі племена, за винятком двох, з родини отоми, чоко-пополока і міштеки, які, мабуть, становлять разом з родиною чоротега-манзі отомангскую групу, і всі племена сімей трик, сапотекской і чінантекской, яких багато хто вважає спорідненими з попередньою групою і включають у велику сім'ю макроотоманге.

4. Всі племена мовної групи науа, а також інші племена, що входять до юто-ацтекську групу (включаючи кора і уічоль), класифікація яких до теперішнього часу остаточно не розроблена.

5. Всі племена мовних сімей тлапанека - субтіаба і текістлатекской, які належать до виділеної Сапіром хоканско групі ^5.

Цивілізація Майя
Серед культур Мезоамерики класичного періоду (III-Х ст.) Найбільш добре документована культура майя. Майя - цивілізація в Центральній Америці, відома завдяки своїй писемності, мистецтва, архітектури та математичної і астрономічної системам. Почала формуватися в предклассического еру (2000 до н.е. - 250 н.е.), більшість її міст досягло піку свого розвитку в класичний період (250 н.е. - 900 н.е.). Продовжувала своє існування до прибуття конкістадорів.

Религия составляла духовную основу культуры майя, как во многих древних цивилизациях. В представлениях майя мир являлся сложным образованием, его наполняли различные священные силы. Поэтому пантеон богов был очень велик. Известны десятки богов, которые в зависимости от их функций разделяются на группы: боги плодородия, воды, охоты, огня, звезд, смерти, войны и т.д. Главными были бог плодоносного дождя и смертоносной молнии с головой, как у тапира, бог Солнца и ночного неба, бог кукурузы — покровитель жизни и смерти. Все они имели человеческий облик, благодаря которому их можно легко узнать в иероглифических надписях.

В основе религиозных взглядов майя лежала связь жизни и смерти, вечный круговорот умирания и возрождения. Поэтому все божества майя двойственны и совмещают два противоположных начала — жизни и смерти, любви и ненависти, земли и неба. Своих главных богов майя изображали в виде пернатой змеи: перья — символ неба, змея — символ земли

Религиозные ритуалы древних майя были очень сложными, особенно жертвоприношения самого разного вида, среди которых наиболее распространены были человеческие, поскольку считалось, что боги питаются только человеческой кровью. Как и вольмекской цивилизации, у майя в жертву богам приносились самые красивые девушки, получая за это вечную счастливую жизнь, и самые лучшие юноши — победители в игре в мяч.

Считалось, что каждый из богов поочередно правит миром через определенные промежутки времени, например через год или несколько лет. К моменту начала правления определенного бога майя выставляли его статуи в храмах и на площадях и те стояли до тех пор, пока не закончится время его правления. Царствование злого божества приносило людям беды и страдания, а доброго — благоденствие и процветание. Вселенная, по убеждениям майя, устроена сложно: она разделялась на 13 пространств, каждым из них ведал какой-то бог. Небо поддерживали четыре божества, и у каждого был свой цвет: красный цвет принадлежал богу востока, белый — богу севера, черный — богу запада, желтый — богу юга; в центре мироздания располагался зеленый цвет. Таким образом, число четыре у майя имело особое магическое знание. Вероятно, именно этим объясняется существование у майя четырех столиц-городов: Копана, Калакмуля, Тикаля, Паленке.

Скульптура и живопись гармонично дополняли архитектуру майя. Их образы представляют панораму жизни общества. Основные темы изображений — божества, правители, быт. Алтари и стелы украшались многофигурными композициями, сочетающими различные скульптурные жанры. Майя применяли все скульптурные жанры — резьбу, барельеф, горельеф, круглый и моделированный объем. В качестве материала использовались обсидиан, кремень, нефрит, раковины, кость и дерево. Майя умели делать также предметы культа из глины, покрывая их росписью. Многие скульптуры раскрашивались. Скульпторы уделяли большое внимание выражению лиц, деталям одежды.

Скульптурная традиция индейцев майя отличается реализмом, яркостью и энергией. На стелах и в храмовых рельефах скульптурные изображения людей выполнены одновременно реалистично и искусственно неподвижно. Обязательным требованием к скульптурным фигурам являлся S-образный разворот: ступни ног и голова фигуры изображались в профиль, а торс и плечи — анфас. В ритуальных центрах воздвигались скульптурные монументы-стелы с иероглифическими надписями, относящимися к правителю-жрецу, чье изображение присутствовало на памятнике, содержащими описание какого-либо исторического события или родословную лица, которому был посвящен данный памятник. Часто указывалась дата смерти этого лица или прихода его к власти. Само лицо изображалось при полных ритуальных регалиях, включая ушные и носовые украшения, браслеты, ожерелья, головной убор с перьями и церемониальный жезл.

Обычаи и традиции играли особую роль в жизни майя, в первую очередь связанные с рождением ребенка, достижением половой зрелости, вступлением в брак. Рождение человека считалось проявлением благосклонности богов, особенно богини Луны — Иш-Чель. Жрецы давали младенцу детское имя и составляли для него гороскоп, предсказывающий, какое божество будет покровительствовать или вредить ребенку на протяжении всей его жизни.

Одним из главных признаков красоты у майя считалось косоглазие. Для его развития к волосам ребенка прикреплялся каучуковый шарик или небольшая бусина, свисавшая между глаз. К головке младенца спереди плотно прибинтовывали деревянную дощечку с тем, чтобы череп стал более плоским и удлинилась линия лба, что считалось признаком красоты и высокого общественного положения.

В жизни каждого представителя народа майя важное значение имел обряд половой зрелости. День для его проведения выбирался особенно тщательно. В назначенный день все участники торжества собирались во дворе дома покровителя. Жрец совершал обряд очищения жилища и изгонял злого духа, двор подметали и расстилали на земле циновки. Обряд заканчивался пиршеством и всеобщим пьянством. После него разрешалось вступление в брак. Отцы выбирали для своих сыновей будущих жен, соблюдая запрет на браки междулицами, связанными кровным родством.

Особым занятием в культуре майя считалась игра в мяч, которая носила религиозно-церемониальный характер. Подготовка к игре сопровождалась сложным ритуалом, поскольку считалось, что в игре вступают в борьбу те или иные божества.

Гибель цивилизации майя относится к XI в. Этот исторический факт до сих пор является загадкой, поскольку огромная империя вдруг погибла без видимых на то причин. При этом города остались нетронутыми — без следов разрушений, как будто их обитатели ненадолго отлучились и вскоре собирались вернуться.

Ацтеки були народом дуже войовничим, який в XIII столітті жив у долині Анауак (зараз там знаходиться місто Мехіко, Латинська Америка), територія якої розширилася в результаті завойовницьких воєн і стала основною політичною зоною Теночтітлан, що є столицею ацтекського держави. Чисельність населення цієї держави була шістдесят тисяч чоловік до початку конкісти.

У ацтеків були великі знання в області астрономії, які вони успадкували від більш давніх культур. Цивілізація ацтеків залишила після себе піраміди, багате скульптурне спадок і живопис.
У ацтеків було розвинене мистецтво танцю і безліч видів спорту, театр і поезія. Ацтеки побудували безліч доріг і мостів. Вони добували і обробляли золото, срібло, вугілля. У цього народу було дуже добре поставлена освіта, там викладали такі дисципліни, як релігія, астрономія, історія законів, медицина, музика і мистецтво війни.
Історія ацтеків – бродячого мисливського племені – починається з догляду в другій половині XII століття з міфічної прабатьківщини – острова Астлан (в перекладі «місце чапель», звідси і назва племені). Після довгих поневірянь ацтеки оселилися на озері Тескоко, перейшли до землеробства і заснували близько 1325 року м Теночтітлан (сучасний Мехіко), що став центром держави.

На озерах ацтеки споруджували штучні острівці – чинампа і там вирощували сади, займалися землеробством. Болота осушувалися за допомогою мережі каналів. Ацтеки вирощували кілька сортів кукурудзи і бобів, кабачки, гарбуз, томати, зелений і червоний перець, маслінічние культури, бавовник. З соку агави вони виготовляли п’янкий напій кульці. Від землеробства відокремились і досягли високого розвитку такі ремесла, як обробка каменю і дерева, гончарство, ткацтво.
Знаряддя ацтеки робили з каменю, головним чином з обсидіану, а метал (мідь, золото) йшов на виготовлення прикрас.
У міст була правильне планування, пов’язана частково пов’язану з розподілом землі між родами на прямокутні ділянки. Центральна площа служила місцем народних зборів. Замість вулиць в Теночтитлане були канали з пішохідними доріжками по боках. Місто було побудоване на острові посеред озера Тескоко і з’єднаний з берегом численними дамбами і мостами. Питну воду в місті подавали по акведукам.
Ацтеки найбільше шанували божества вітру, дощу і посівів, пов’язаних із землеробством, а також бога війни. Поширений у ацтеків був і ритуал людських жертвоприношень богу Уїцилопочтлі.
Культура ацтеків перейняла традиції народів, які жили на території Центральної Мексики, – тольтеків, миштеков та інших. Ацтеки досягли успіху в медицині і астрономії, у них були зачатки писемності. Мистецтво їх переживало розквіт в XIV – початку XVI століття. Основними монументальними спорудами були чотиригранні кам’яні піраміди з храмом або палацом на усіченої вершині (піраміда в Тенаюке на північ від Мехіко).

Багата і самобутня культура ацтеків була знищена в результаті іспанського завоювання 1519-1521 років.
Матеріалом для письма ацтекам служили шкіра або паперові смужки, які складалися у вигляді ширми. Пиктографическим листом з елементами ієрогліфіки ацтеки почали користуватися з XIV століття.

Що стосується внутрішньої культури і мистецтв, то ацтеки були дуже розвиненим і освіченим народом. Існувало кілька видів шкіл, причому не тільки навчальних «базовим» предметів – ремеслу, торгівлі, читання, ведення господарства і т.

Влада головного правителя Ацтекського царства фактично була спадковою, хоча формально він був виборним вождем.
До 1521 році ацтекської царство завоювали іспанці.
Камінь Сонця є пам’ятником ацтекської скульптури XV століття і являє собою базальтовий диск діаметром 3,66 метра, вагою двадцять чотири тонни з різьбленими зображеннями, що позначають роки і дні. У центральній частині диска знаходиться лик бога сонця Тонатіу. У Камені Сонця втілилося символічне скульптурне уявлення ацтеків про час. Знайдений був Камінь Сонця в 1790 році в місті Мехіко, а зараз зберігається в музеї антропології.

Під час ацтекської церемонії людського жертвопринесення п’ятеро жерців, іноді з розфарбованими в різні кольори обличчями, тримали жертву за руки і ноги. Серце, зване «дорогоцінний орлиний плід кактуса», вирізувалося з живої людини і спалювалося в храмі. Раковини і камені на ацтекських ритуальних клинках символізували особи богів, для яких призначалися жертовні серця. Ацтеки приносили в жертву від 10000 до 50000 осіб на рік. За часів правління Монтесуми II в жертву було принесено 12 000 чоловік за один день. Ацтеки грали в ритуальну гру з м’ячем, відому як тлачтлі, програвшого в якій часто приносили в жертву богам. Коли іспанський конкістадор Ернан Кортес прибув до ацтекських земель в 1519 році, ацтеки прийняли його за бога Кетцалькоатля і запропонували йому напій богів: гарячий шоколад. У ацтеків була особлива порода собак, яку в рідкісних випадках приносили в жертву, а м’ясо вважалося рідкісним делікатесом. У ацтеків тільки вождям, членам їх сімей, а також жерцям дозволялося носити мантії з пір’я колібрі. Щоб виготовити один такий наряд, необхідно було зловити і обскубти більше тисяч пташок.

Ацтекским мужчинам было разрешено заключать брак с несколькими жёнами, однако существовало несколько строгих правил, связанных с подобными отношениями. Первая жена, на которой женился мужчина, считалась его «основной» женой и была единственной, с которой он проводил свадебную церемонию. Остальные жёны были «второстепенными», но их официально признавали в документах. Хотя первая жена считалась самой важной, мужчина должен был с одинаковым уважением относиться ко всем своим жёнам.
Хотя самая распространённая теория об ацтекских жертвоприношениях гласит, что они просто проводили ритуалы, посвящённые языческим богам, антрополог Майкл Харнер (Michael Harner) считает по-другому. Согласно оценкам Харнера, ацтеки приносили в жертву ежегодно около 20000 человек. Людей, которых приносили в жертву, в ходе ритуала зачастую съедали. Харнер предположил, что каннибализм, замаскированный под жертвоприношение, был обусловлен тем, что в диете ацтеков присутствовало недостаточное количество мяса. То, что ацтеки ели друг друга из-за белкового голодания, конечно, не доказано, но признаки существования каннибализма сложно не заметить.

Ольмеки (ісп. olmeca, англ. olmec) — один зі стародавніх народів Центральної Америки, які мешкали на території сучасної Мексики в доколумбову епоху. Перша відома цивілізація Центральної Америки, що досягла розквіту між 1250 і 400 роками до н. е.

Назва ольмеки походить з мови ацтеків науатль, що дослівно значить «люди з країни каучуку». Ольмеки вважали ягуарів священними тваринами та вірили, що походять від них. До нашого часу дійшло багато зображень і скульптур цієї тварини, зроблених ольмеками.

Першою стародавньою столицею ольмецької цивілізації вважається місто Сан-Лоренцо. Археологи вважають, що в певні періоди тут жило близько 5000 мешканців. Тут розташована одна з найдавніших пірамід ольмеків, оздоблена зображеннями ягуарів.

Ольмеки не тільки першими в Центральній Америці збудували піраміди, але також першими на континенті впровадили писемність. Ольмеки писали зверху вниз, застосовуючи ієрогліфи. Інші цивілізації Мезоамерики, такі як майя запозичили ольмецьку писемність.

Ольмеки використовували сполучення крапок і рисок для позначення цифр. Вони були першими в Америці, хто винайшов концепцію нуля.

Серед пам'яток ольмецької культури, які дійшли до нашого часу, визначне місце посідаютькалендарі. Календарі ольмеків відзначалися надзвичайною точністю й були пізніше запозичені іншими цивілізаціями Мезоамерики.

Походження ольмеків та причини занепаду їхньої цивілізації не з'ясовано. 1979 року Клайд Вінтерс запропонував спосіб читання ольмецького письма, виходячи з гіпотези про африканське походження цього народу. Вінтерс припустив, що ольмеки говорили мовою родини малінке, поширеною в Сенегалі та Малі. До 1997 Вінтерс «розшифрував» значну частину ольмецьких текстів. Тим не менше, «гіпотезу» про африканське походження ольмеків більшість фахівців не поділяють.

Тотонаки — стародавній індіанський народ Месоамерики. Відомий з VII ст. н. е. Зазнало впливукультури Веракрус. У XV ст. був підкорений ацтеками. На початку XVI ст. добровільно визнав зверхність короля Іспанії. Натепер мешкає на сході Мексики — у штатах Веракрус, Ідальго та Пуебла. Тотонаки в перекладі з мови науатль означає «люди гарячої країни». Появу тотонаків дослідники відмічають з VII ст. Невідомо звідки вони прибули. Тотонаки не створили власної держави або на кшталт політичного об'єднання. Вони представляли собою своєрідну нестійку конфедерацію, де в кожному поселені був свій вождь. Вони об'єднувалися лише перед зовнішнім ворогом. Лише в горах Сакатлана тотонаками був створений більш міцний військово-політичний союз. Основними містами були Кемпоала, Ель-Тахін, Шалапа, Папантла.

Тотонакі завжди були хорошими землеробами. В давнину спеціалізувалися на вирощуванні нарівні з іншими культурами маніоки і батат. Втім, славу їм принесла культивація ванілі, яка дуже цінувалася у заможних верств Месоамерики. Області тотонаків до приходу іспанських конкістадорів були найбільшим центром з вирощування ванілі. Також тотонаки постачали іншим народам Мексики морські мушлі, морську рибу, черепах та їхні панцири, нафту, меді і віск. Наслідуючи традиції культури Веракрус, тотонаки продовжували вирощувати бавовник.

Нині основа їхнього харчування — продукти власного землеробства, зокрема маїс, батат, маніока, гуайява, папайя квасоля, гарбузи, перець, банани, цукрова тростина, ваніль, ананаси. Багато з цього продається за межами тотонакських громад. Розвинені птахівництво, рибальство, свинарство та бджолярство, виробництво текіли. З 1940 року задіяні також у нафтовій промисловості.

З давніх-давен мешкали переважно у сільській місцевості. Мешкають в хатинах з осоки з солом'яними дахами. У горах будинки будують із цегли, обмазаної глиною або біленої. Дах — черепичний. Кухня і кошари зводяться окремо.

Традиційний чоловічий одяг являє собою білі сорочки та штани. Раніше дорослі чоловіки наносили на себе татуювання чорного кольору. На ногах раніше носили сандалі, тепер — чоботи. Традиційний жіночий одяг являє собою білу довгу спідницю, білу кофту без рукавів, тапум — накидку з орнаментом. Зачіски прикрашають стрічки, пір'я кетцаль та квіти, носять також нефритове намисто і сережки.