Порушення сімейних уявлень, та їх прояви у стосунках батьків і підлітків
Найпоширенішим джерелом психотравматизації виявилася модель стосунків з підлітками, коли батьки зважають лише на безпосередні, негайні наслідки своїх вчинків щодо підлітка, без урахування їхнього перспективного значення (недалекоглядна модель). Особливо часто вона спостерігається при гіпопротекції, емоційному відштовхуванні. Так, поступливість батьків у відповідь на посилення негативних проявів поведінки підлітка призведе лише до подальшого закріплення і посилення цієї поведінки. Епілептоїдний підліток, стикаючись з опором своїм домаганням або проявам дисфорії, відповідає посиленням агресивних проявів, наприклад — агресивним «вибухом», і спонукає членів родини поступитись. Є підстави припускати, що «ефекту самопосилення» належить чимала роль у розвитку психопатичних розладів.
Порушення структурно-ролевого аспекту життєдіяльності родини. Наприклад, виникнення «патологізуючої ролі» через наявність у члена родини, який має нервово-психічний розлад, потреб, задоволення яких несумісне з етичними уявленнями інших.
Розширення сфери батьківських почуттів. В основі порушення виховання — гіперпротекція підлітка (потураюча або домінуюча). Цей тип порушення стосунків із підлітком виникає, коли подружні стосунки батьків зіпсовані. Прагнення до розширення сфери батьківських почуттів і відповідної видозміни ролі підлітка, зазвичай, самими батьками не усвідомлюється, і виявляється лише опосередковано, зокрема, у висловах матері про те, що їй ніхто не потрібен, окрім сина, та в характерному протиставленні ідеалізованих нею своїх стосунків з сином і незадовільних — з чоловіком. Іноді такі матері усвідомлюють свої ревнощі до синових подруг, хоча частіше проявляють їх у вигляді численних прискіпувань до них.
Надання батьками переваг дитячим якостям підлітка — створення ролі «маленької дитини». Обумовлене порушення виховання — потураюча гіперпротекція. Розглядаючи підлітка як «ще маленького», батьки знижують рівень вимог до нього, створюючи потураючу гіперпротекцію, тим самим стимулюючи розвиток у нього психічного інфантилізму.
Проекція на підлітка власних небажаних якостей. В основі порушення виховання — емоційне відштовхування, жорстоке поводження з підлітком. Причиною такого виховання нерідко буває те, що батько починає приписувати підлітку риси, які відчуває, але не визнає в самому собі. Це можуть бути агресивність, схильність до лінощів, потяг до алкоголю, негативізм, протестні реакції, нестриманість. Ведучи боротьбу з такими ж, істинними або уявними, рисами у підлітка, батьки (частіше батько) отримують емоційне розвантаження для себе. При цьому підлітку нерідко нав’язується роль «невиправного», «хулігана», «психа», «недоріки» тощо. Боротьба з небажаними істинними або уявними рисами підлітка допомагає батькам вірити, що у них таких вад немає. Такі батьки багато і охоче говорять про свою непримиренну і постійну боротьбу з негативними рисами і вадами підлітка, про заходи і покарання, які вони при цьому застосовують. В той же час, їхнім висловам притаманна переконаність, що все це не допоможе, оскільки у підлітка «така вдача». «Інквізиційні» інтонації їхніх розмов про підлітка суміщаються з характерним прагненням у будь-якому вчинку підлітка виявити «істинну», тобто погану, причину.
Слід зазначити, що сімейна підліткова психотерапія ставить перед психотерапевтом важке завдання — враховувати відмінності психотерапії як підлітків, так і дорослих, а також зважати на те, що сам процес сімейної психотерапії розглядається підлітками і їхніми батьками (особливо на початковому етапі) в контексті сімейних стосунків.
Як ілюстрацію використання методів сімейної діагностики і психотерапії при адиктивній поведінці у підлітка наводимо такий приклад.
Хворий Олександр М., 16 років. Батьки звернулися до Дніпропетровського обласного наркологічного диспансеру з проханням щодо консультативної допомоги сину з приводу випивок, що почастішали останнім часом, і епізодичного паління конопель.
Спадковість обтяжена по батьківській лінії. Батько лікувався в 1986 р. в Дніпропетровській обласній психіатричній лікарні з приводу циклотимії. Батькові 43 роки, обіймає посаду старшого інженера в конструкторському бюро. Дуже зацікавлений в лікуванні сина. Зізнався, що у його вихованні давав «збої». У свій час все прощав сину, тепер прагне тримати його під контролем. Одного разу навіть побив, але потім попросив вибачення, і загладжував провину покупкою фруктів. В питаннях виховання сина — постійні розбіжності з дружиною, що почастішали останнім часом.
Мати, 39 років. Характер замкнутий, звикла контролювати себе і приховувати свої емоції. Стосунки з чоловіком характеризує як складні — вже кілька років вони знаходяться на межі розлучення, але, оскільки чоловік запевняє, що, незважаючи на всі перепади свого настрою, все ж кохає її, вона зберігає шлюб. У вихованні сина дотримується тактики потураючої гіперпротекції. У зв’язку з посиленням алкоголізації сина і тим, що він почав палити коноплі, стала приділяти йому більше уваги, контролювати, проте справитися не може. Звинувачує чоловіка в надмірно жорсткому ставленні до сина, який тим часом став ще більше пропадати з друзями.
Бабуся по лінії батька, 59 років, на пенсії, живе окремо. Характер енергійний, владний. Виховала свого сина, як вона вважає, суворо. Просить врятувати його сім’ю від краху. Часто за власною ініціативою приїздить до сина в гості. Прагне все робити по-своєму — переставляє меблі в його квартирі без дозволу, перебирає продукти на кухні. Стосунки з невісткою зовні непогані, але внутрішньо не дуже їй довіряє.
З анамнезу: хлопчик ріс і розвивався нормально. До 6-го класу вчився в школі добре. З 13 років почав уникати товариства батьків, вважав за краще проводити час із приятелями, із задоволенням їздив на три зміни до піонерського табору. З 14 років почав алкоголізуватись, втратив інтерес до навчання. На трійки закінчив 9 клас, вступив до СПТУ.
Інтересу до навчання не проявляє, нічого не читає, полюбляє дискотеки. З дівчатками спілкується поверхово, інтерес до них швидко втрачає. За останній рік зросла толерантність до спиртних напоїв (пляшка міцного вина і 2 пляшки пива — «норма»). Випивки почастішали. В компанії однолітків, під їх впливом, почав час від часу палити коноплі.
Об’єктивно: розвиток відповідає віку. Інтереси мають характер поверхово-гедоністичний. Думки примітивні, загальноосвітній рівень і загальна обізнаність знижені. Стурбований атмосферою, що склалася — «в родині багато командирів, усі сперечаються між собою, вже дістали». Якнайшвидше хоче піти в армію — «там все ясно і зрозуміло». Випивки мотивує прагненням «позбутись нудьги, повеселитись на дискотеці, ну, а «травичку» — за компанію з хлопцями». Поступово згасає блювотний рефлекс. Бажання випити з’являється, коли опиняється в звичній компанії. Форми сп’яніння ейфорійні.
Психологічне обстеження: по шкалі об’єктивної оцінки (ПДО) визначається гіпертимний тип акцентуації характеру. Виявлена помірна схильність до алкоголізації. За допомогою колірного тесту Люшера визначено зону конфлікту, що вказує на стрес, викликаний небажаними заборонами. Блокування основних потреб не виявлено. При дослідженні по колірному тесту стосунків (КТС) відзначено приховане (невербалізоване) емоційне відштовхування батька.
При обстеженні пращурів і батьків за методом «Аналіз родинних стосунків» у бабусі чітко виявилися домінуюча гіперпротекція і психологічна особистісна установка «фобія втрати дитини».
З боку батька виховання має суперечливий, нестійкий характер, у нього виявлені такі психологічні особистісні проблеми, як «проекція небажаних рис на дитину» і «перевага дитячих рис у дитині».
З боку матері тип виховання не визначений. Діагностовані особистісні психологічні проблеми — «виховна невпевненість», «проекція на дитину власних небажаних рис» і «нерозвиненість батьківських почуттів».
Основним методом лікування в даному випадку була сімейна психотерапія. Ключовими словами, що прояснили ситуацію, були слова Олександра — «багато командирів, і всі сперечаються між собою». Виник план віддалення бабусі від виховного процесу, яка своєю авторитарною поведінкою пригнічувала батька Олександра, руйнувала його родинну роль, перетворюючи на пасивного і слухняного сина. На спільній зустрічі з батьками Олександра бабусі було запропоновано більше звертати увагу на своє здоров’я, а разом з тим зайнятися відновленням запущеної садової ділянки. Надалі на психотерапевтичних сесіях з батьками і сином було ухвалено рішення про те, що всі виховні заходи батьки застосовують тільки спільно. Вдалося активізувати роль матері, а батькові — надати можливість відчути свою причетність до виховання, більшу відповідальність і стабільність в ухвалених рішеннях, оскільки ініціатива тепер йшла не тільки від нього, а й від дружини за його участю.
Катамнез через шість місяців: випивки майже припинилися, підліток став більше часу проводити з родиною. Всі разом ходили в театр одного актора «Крик», мама там плакала, потім разом обговорювали. Всі разом ходили на мотокрос, мамі теж сподобалося. Почали разом їздити на дачу, де працювали з бабусею, потім Олександр з батьком зробили смачні шашлики. Син був задоволений психологічною атмосферою в родині. Батьки стали більш згуртованими, їхні подружні стосунки відновилися. Через рік Олександр пішов служити до війська.
На завершення хочеться сказати, що добір діагностичних підходів і методів родинної психотерапії, специфічних для різних нозологічних одиниць, проводився відповідно до методології родини як багаторівневої і багатофункціональної системи. Основні напрями корекції процесу комунікації в родині — це психотерапевтичні заходи, спрямовані на усвідомлення місця комунікації в родині та ліквідацію порушень (прогалин) емпатії.