Умови виникнення й специфічні риси людської свідомості

Вихідне положення про свідомість полягає в тому, що воно являє собою якісно нову, особливу форму психіки. Хоча свідомість і має тривалу передісторію в еволюції тваринного світу, вперше воно виникає у людини в процесі становлення праці і суспільних відносин. Свідомість є з самого початку "суспільний продукт".

Свідомість - "це відбиття предметної дійсності в її окремості від наявних відносин до неї суб'єкта, тобто відбиття, що виділяє її об'єктивної стійкої властивості". О. М. Леонтьєв відзначає, що виділення у свідомості людини відображувальної реальності як об'єктивної має як іншу свою сторону виділення світу внутрішніх переживань і можливість розвитку на цьому ґрунті самоспостереження. Відображення діяльності людей відділяється від відбиття предметів. Предмети навколишнього світу існують для людини стійко і об'єктивно, незалежно від конкретного ситуативного відношення до них. Наприклад, їжа сприймається саме як продукт задоволення харчової потреби не тільки в момент наявності цієї потреби, але поза залежністю від неї; вона виділяється серед інших предметів дійсності не тільки практично, у самій діяльності і залежно від наявної потреби, але і "теоретично", тобто може бути утримана у свідомості, може стати "ідеєю".

Особливості свідомості як якісно нової форми психічного відбиття виникають разом з особливостями людської діяльності, яка здобуває складну будову. Свідоме поводження людей принципово відрізняється від самого "розумного" поводження тварин. По-перше, діяльність людини не визначається лише біологічними потребами і мотивами. Поряд з ними в людини виникають і займають чільне місце в життєдіяльності мотиви соціальні по своїй природі. По-друге, у своєму поводженні людина вільна, тому що керується не безпосередніми враженнями, а більш глибоким знанням ситуації, усвідомленням вартих за нею внутрішніх законів. По-третє, людина використовує в поводженні не тільки особистий досвід, але і засвоєний суспільний досвід, накопичений у процесі суспільної історії який передається в процесі життя, діяльності і навчання від одного покоління до іншого.

Свідомість людини не можна вивести безпосередньо з еволюції тварин, людина - продукт суспільних відносин. Виникнення свідомості можливо лише в умовах, коли відношення людини до природи стає опосередкованим його трудовими зв'язками з іншими людьми.

Важливим положенням сучасної психології є думка про те, що свідомість можлива лише в умовах існування мови, широкого використання в психічній діяльності різноманітних систем знаків, що виступають, з одного боку, як засоби фіксації суспільно-історичного досвіду, а з іншого боку - як знаряддя (засобу) спілкування і пізнання. Таким чином, праця, членоподілене мовлення і громадське життя визначили розвиток людської психіки.

За думкою вітчизняних антропологів (Я. Я. Рогинського, Н. Г. Левіна), уже на стадії неоантропа людина, що формується, виступає як істота суспільна. У розвитку людини як виду починається ера панування суспільно-історичних законів.

По мірі припинення дії в людському суспільстві закону природного відбору в процесі боротьби за існування видові морфологічні особливості людини здобувають усе більш і більш сталий характер. Спостережувані при цьому зміни не мають істотного значення. Людина стає незалежною від морфологічного розвитку. Перемикання функцій закріплення і передачі досвіду з покоління в покоління від механізмів біологічного спадкування у тварин до механізмів суспільних (мова, знаряддя праці, способи їхнього вживання і, нарешті, готові продукти праці, створені іншими людьми) забезпечило, з одного боку, умови небувало стрімкого з погляду еволюції прогресу людської свідомості, а з іншого боку - відносну стійкість, незмінність людського організму (його анатомії і морфології).

Людина народжується лише з необхідними передумовами стати людиною, а стає нею лише в міру засвоєння людського досвіду, прилучення до суспільної свідомості, розвитку закладених у ньому можливостей. Приклади "виховання" дітей дикими тваринами, поза всяким зв'язком з людьми, показують, що людське в цих дітях не виходило за межі зовнішнього вигляду. Їхня психіка, як і поводження, перебували на рівні психіки і поводження тварин.

Отже, індивідуальна свідомість людини можливо лише в умовах існування суспільної свідомості і лише в міру прилучення людини до цієї свідомості.

Тільки перебуваючи в системі суспільних відносин, людина може бути людиною. Але відносини ці не є чимось незмінним, вони мають конкретно-історичну форму, тому і свідомість і психіка людини здобувають особливості, які відповідають суспільним умовам життя людей, міняються разом з змінами цих відносин. Будова свідомості людини закономірно зв'язано з будовою його діяльності, що, у свою чергу, породжується і направляється конкретно-історичними умовами. Тому можна говорити про первісну свідомість, про свідомість людини в умовах класового суспільства, про соціалістичну свідомість.

Разом з тим для виявлення конкретних умов виникнення свідомості людини необхідно відшукати у світі тварин можливі біологічні передумови специфічних форм людської діяльності. Поява трудової діяльності людини була підготовлена всім попереднім ходом розвитку у тваринному світі. Важливим з'явився перехід до вертикального ходіння у твариноподібних пращурів людини. У зв'язку з цим відбулося вивільнення верхніх кінцівок і розвиток здатності до хапання і маніпулювання об'єктами. Істотною передумовою трудової діяльності була наявність досить розвинених форм психічного відбиття активності.

"Праця починається з виготовлення знарядь". Тому "озброєна" діяльність сучасних антропоідів є свідченням однієї з важливих біологічних передумов антропогенезу. Сучасні дані показують, що, хоча в природних умовах, у людиноподібних мавп озброєна діяльність розвинена слабко, в експериментальних умовах можливе розкриття потенційних можливостей людиноподібних мавп у предметній діяльності. Але тут виявляються і істотні розходження, умовність поняття "озброєна діяльність тварин". Знаряддям у активності тварини може бути будь-який предмет, застосовуваний для рішення певного, конкретного завдання в конкретній ситуації. Знаряддя людина неодмінно виготовляє і припускає знання про майбутнє його застосування. Воно виготовляється в запас, ще до того, як виникає можливість або необхідність майбутнього застосування. Тварини на це не здатні. "Знаряддя" мавп носить ситуативний характер, за ним не закріплюється робоче, постійне значення. Поза конкретною ситуацією рішення завдання предмет, службовець знаряддям, втрачає всяке функціональне значення. Тому мавпи і не зберігають предмети як знаряддя. На противагу цьому людина не тільки зберігає знаряддя, але і в самих знаряддях фіксує людські способи впливу на об'єкти природи. Знаряддя -"суспільний предмет, тобто предмет, що має певний спосіб вживання, що суспільно вироблений у процесі колективної праці і який закріплений за ним". "Знаряддя" мавпи - лише засіб біологічної адаптації до певних ситуацій.

Якісна відмінність об'єднань перших людей від групового життя тварин полягає в тому, що навіть найбільш складна озброєна діяльність тварин ніколи не має характеру суспільного процесу і не визначає собою відносин між членами їхнього співтовариства, структура співтовариства тварин не формується на основі озброєної діяльності, не залежить від неї. Людське суспільство - не просте продовження або ускладнення співтовариства наших тваринних пращурів; соціальні закономірності незводяться до этологічних закономірностей життя череди мавп. Суспільні відносини людей виникли лише в результаті корінної зміни самої сутності стадного життя, породженим їхньою трудовою діяльністю. Суспільні відносини зародилися в надрах перших форм трудової діяльності.

І, нарешті, останньою важливою біологічною передумовою виникнення свідомості з'явилася наявність мови у тваринних предків людини, хоча і якісно відмінного від членороздільного мовлення людини. Мова тварин - уроджений спосіб передачі інформації насамперед про внутрішній стан. Серед комунікативних засобів тварин чимало "символічних" компонентів (звуків, поз, телопересувань і т. і.); з їхньою допомогою тварина може повідомити, наприклад, про своє місцезнаходження, залучити партнера до іншої пози, сигналізувати про небезпеку та ін. Але ніколи мова тварин не несе в собі абстрактних понять, - позначення об'єктивного значення і іменування предметів, характеристик компонентів середовища, їхніх якостей, відносин між ними поза конкретною ситуацією.

Інша відмінність "мови" тварин від людського мовлення складається в "закритості" їхньої язикової системи. "Мова" тварин генетично фіксована, її система складається з певного для кожного виду обмеженої кількості сигналів. Система людської мови "відкрита", вона постійно збагачується новими елементами шляхом створення нових комбінацій з складових її акустичних, а потім і візуальних (у письмовому мовленні, у наукових мовах) компонентів.

Отже, розвиток психіки у тваринному світі підпорядковано біологічним законам, що визначається фактором і умовами перебування виду. Роль цього фактора реалізується через зміну морфології організму, розвиток нервової системи, зміну форм поводження. Розвиток психіки людини з самого початку підпорядковано суспільно-історичним законам; видові і індивідуальні особливості при цьому виступають лише як біологічні передумови, що полегшують або утрудняють, але не визначають психічний розвиток людської особистості, людської свідомості.

Питання і завдання

1. Чому елементарну чутливість прийнято вважати вихідною формою прояву психіки? У чому основна відмінність чутливості від подразливості, з одного боку, і сприйняття - з інший?

2. Простежите взаємозв'язок рівнів розвитку форм поводження, розвитку нервової системи і відбивної функції; виразите цей взаємозв'язок схемою або у вигляді таблиці.

3. Чому павук, посаджений у банку разом з мухою, не «довідається» про неї, будучи навіть голодним, у той час як у звичайних умовах ловить мух у павутину і поїдає їх?

4. Чому зайця легше навчити «бити в барабан», а борсука «стирати білизну», чим навпаки? Який узагальнюючий висновок можна зробити про навички тварин?

5. У чому якісна відмінність інтелектуальних форм поводження тварин від простих навичок?

6. Чому складне поводження мурах або бджіл не можна назвати працею?

7. Яку роль у розвитку людської свідомості зіграли прямоходіння і рука людини?

8. Чому звукову і іншу сигналізацію тварин не можна ототожнювати з мовленням людини? У чому їхня подібність і розходження?

9. Чому протягом всієї доступної для огляду історії людини при істотній зміні її діяльності і здатності структура людського організму, у тому числі і мозку, залишаються практично незмінними, у той час як у світі тварин усякий новий рівень розвитку психіки і форми поводження супроводжуються змінами організму, розвитком нервової системи?

10. Чи можна закономірності психіки, виявлені на тваринах, переносити на людину? Що практично дають експерименти по вивченню психіки тварин для вивчення психіки людини?

Тема 4

Мета: ознайомитись з основними теоріями особистості, з іх представниками, здійснити порівняльну характеристику.

Література.

—Основи психології: Підручник / За заг. Ред. О. В. Киричука, В. А. Роминця, 3-тє видання стереотип. - К.: Либідь, 1997, - 632с.

—Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін., за ред. Ю. Л. Трофімова. - 3-тє видання, стереотип. - К.: Либідь, 2001. - 560с.

—Дубравська Д. М. Основи психології: Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2001. - 280с.

—Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В.Рибалка, П. А. Гончарук та ін., за ред. Ю. Л. Трофімова. - 3-тє видання, стереотип. - К.: Либідь, 2001. - 558с.

— Годфруа Ж. Что такое психология: В 2-х т.: Пер., с франц. – М.: Мир, 1992.

Теорії особистості.

Існує чимало різних теорій, спроб визначити основні типи особистості. Грецькі філософи та фізіологи розвинули так звану гуморальну (рідинну) теорію особистості. Наприклад, особистість, за Емпедоклом, складається з космічних елементів: повітря (тепло і вологість), землі (холод і сухість), води (холод і вологість). їх утотожнювали з здоров'ям, вони відповідали Гіппократовим рідинам, які лежать в основі темпераменту (ми розглянемо це питання в розділі "Темперамент"). За теорією грецьких філософів емоційна стабільність особистості, як і загальне здоров'я, залежить від певного балансу чотирьох тілесних рідин. Дисбаланс спричинює емоційні зриви особистості, розлади здоров'я тощо.

За морфологічною теорією, поєднаною з біохімічною,типи особистості залежать від форми тіла (соматотип). Основоположником цієї теорії був психіатр Е. Кречмер. У книзі "Форма (конституція тіла) і характер", вперше опублікованій у 1921р., він писав, що серед його пацієнтів слабкої (астенічної) будови тіла, так само, як і серед осіб з мускулястою (атлетичною) будовою, часто були хворі на шизофренію, а серед людей з округлими формами (пікнік) — маніакально-депресивні типи. Він узагальнив свої спостереження і розвинув теорію, що худі, тендітні фізично — інтроверти, а повні, короткі тілом (циклотомічні) — екстраверти.

Однак висновки Е. Кречмера не підтвердилися при емпіричних дослідженнях. Наприклад, доктор Чиказького університету В. Шелдон спробував класифікувати 400 студентів за теорією Кречмера і виявив, що лише 112 з них підходять під певні параметри, інші ж 288 залишилися в групі асиметричних (диспластичних). Шелдон дійшов висновку, що спробу класифікувати усіх за трьома типами (пікнік, атлетик, лептосом) "можна порівняти зі спробою створити мову з трьох прикметників". Водночас Шелдон виявив певну залежність між пропорціями тіла та психічними моделями. Однак це питання й сьогодні залишається недослідженим.

Більшість психологів вважають, що залежність між конституцією тіла і рисами характеру є дуже індивідуальною і має чимало варіантів. Автор поділяє ці погляди. Адже нам відомо з практики, що особистості чинять по-різному, для них властива оригінальна поведінка, незалежно від їх зросту та будови тіла.

Були спроби встановити залежність між рисами характеру та рисами обличчя. Наприклад, високочолі — інтелектуали; рідкозубі — емоційні, пристрасні; красиві — тупі тощо. Існує навіть псевдонаука фізіогномія, яка вивчає ці питання. Однак серйозні та об'єктивні психологічні дослідження свідчать, що будь-який зв'язок між рисами обличчя та рисами характеру особистості відсутній.

Сучасне вивчення особистості та її типів пов'язане, насамперед, з чотирма основними течіями. Спробуємо схематично розглянути їхні ключові позиції щодо цієї проблеми.

Психоаналітик 3. Фройд і неофройдисти, представники першої течії — сформулювали теорію структури особистості, її розвиток і стосунки з іншими. Основними структурними елементами особистості є: еgо, sиреr еgо, id, які виявляються через свідомість, надсвідомість і підсвідомість: id — є підсвідомістю, еgо — більшою мірою є свідомістю, хоча поєднує підсвідомі та надсвідомі елементи; super еgо містить у собі усі три елементи.

Представники другої основної течії — персоналістичної — Г. Олпорт, Г. Айзенк, Р. Кеттел вважають, що риси особистості — це такі внутрішні структурні елементи, які спрямовують нашу поведінку в специфічній, унікальній для індивідуальності манері. Вони виділяли загальні та унікальні риси.

Г. Айзенк на основі аналізу різних рис особистості дійшов висновку, що існує два основних види особистості:

1) інтроверти — екстраверти (описані задовго до нього К. Юнґом). Інтроверти — сором'язливі та замкнуті, орієнтовані на свій внутрішній світ, мало цікавляться іншими; екстраверти — виявляють інтерес до людей, об'єктів та всього, що відбувається навколо них; розкуті й комунікабельні. Г. Айзенк охарактеризував їх так: інтроверти — обережні, замкнуті, малокомунікабельні, контролюють свої емоції; екстраверти — активні, комунікабельні, експресивні, хоробрі;

2) стабільність-нестабільність особистості (іноді називається нейротизм). Стабільна особистість — гармонійна, спокійна, розкута й доступна. Нестабільна, чи невротична особистість, — людина настрою, тривожна, напружена, норовиста, темпераментна (рис. 1).

НЕСТАБІЛЬНИЙ

мінливий зворушливий

тривожний неспокійний

ригідний агресивний

розсудливий збудливий

песимістичний мінливий

стриманий імпульсивний

некомунікабельний оптимістичний

тихий активний

ІНТРОВЕРТ ЕКСТРАВЕРТ

пасивний товариський

обережний відвертий

вдумливий говіркий

спокійний відповідальний

стриманий доступний

надійний сильний

врівноважений яскравий

тихий лідер

СТАБІЛЬНИЙ

Рис. 1. Виміри особистості за Г. Айзенком

Представники біхевіористичноїтечії, зокрема Б. Скіннер, А. Бандура, стверджують, що основні характеристики особистості залежать від зовнішніх впливів і є їх наслідком. Зовнішні впливи більше, ніж внутрішні (стабільні), формують особистість.

За основною концепцією Скіннера, поведінка визначається її наслідком, тобто, якщо ми заохочуємо позитивну поведінку, то вона закріплюється.

В. Мішел у 1973 р. запропонував п'ять особистісних змінних складових як важливих структурних елементів:

• здібності (інтелектуальні, фізичні, артистичні — впливають на можливості та наміри діяльності особистості);

• стратегія кодування й конструювання досвіду (отриманої інформації), тобто специфіка сприймання;

• очікування (сподіваємося на наслідки вчинків чи поведінки, якщо чекаємо позитивних наслідків, то відповідно й поводимося);

• цінності (те, на що ми орієнтуємося в житті та поведінці);

• система саморегуляції та плани (поєднує наші цілі, стандарти, з якими узгоджуємо нашу поведінку).

Представники гуманістичноїтеорії К. Роджерс, А. Маслоу вважають, що особистість має можливість розвиватися, самоактуалізуватися, здійснювати вибір. Вони бачать особистість як комплекс потенцій, які постійно розширюються та розкриваються в процесі самоактуалізації.

Спробуємо дати порівняльну характеристику розглянутих теорій (табл. 1).

Таблиця 1. Порівняльна характеристика основних теорій особистості

Отже, як ви переконалися, єдиних поглядів на структуру особистості не існує. Кожна течія розглядає у своєму вченні ті чи інші окремі риси особистості. Особистість же — це цілісна гармонійна істота.

Тема5

Мета: ознайомитись з основними уявленнями відомих класиків психології про сутність діяльності.

Література.

1. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М., 1991.

2. Давыдов В.В. Нерешенные проблемы теории деятельности // Психологический журнал. – 1992. – №2.

3. Додонов Б.И. Проблема соотношения деятельности и эмоциональных характеристик личности // Проблемы психологии личности. М., 1982.

4. Зинченко В.П. Проблемы психологии развития. (Читая О. Мандельштама) // Вопросы психологии. – 1992. - №3-4; 5-6.

5. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., 1982.

6. Немов Р.С. Психология : В 3 кн. – М., 1995. – Кн. 1: Общие основы психологии.

7. Никуленко О.А. Некоторые проблемы теории деятельности // Вопросы психологии. – 1984. - №4.

8. Петровский А.В. Введение в психологию. – М., 1995.

9. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии : В 2 т. – М., 1989. – Т. 1.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 3
• 456
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒