Трансформаційні процеси в українському суспільстві: стан та перспективи
Реферат
З предмету «Соціологія»
На тему:
«Вплив трансформаційних процесів на становлення інформаційної безпеки держави»
Підготував студент групи РТД – 42
Невгад Олександр
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………3
1. Трансформаційні процеси в українському суспільстві: стан та перспективи………………………………………………………………………....4
2. Інформаційна безпека в умовах сучасного стану……………………………7
Література…...……………………………………………………………………..10
ВСТУП
Черговий етап технологічної революції в інформаційній сфері зумовлює серйозні зміни в суспільстві загалом. Змінюється спосіб життя мільйонів людей. Процеси глобалізації торкаються дедалі нових сфер діяльності. Й інформаційна стає не тільки найважливішою сферою міжнародної співпраці, а й об'єктом суперництва. Проблеми у сфері інформаційних відносин, формування інформаційних ресурсів і користування ними загострюються внаслідок політичного й економічного протиборства держав. Це стає актуальним у зоні забезпечення національної безпеки України.
Трансформаційні процеси в українському суспільстві: стан та перспективи
Сутність перехідного періоду від радянського тоталітаризму до демократії полягає в тому, що в ході усієї сукупності його процесів творяться умови для нового, більш цивілізованого рівня свободи людини. Старе (радянське) суспільство базувалося на формулі всезагальної несвободи: існування конкретної людини у головних його вимірах визначалося місцем, яке ця людина займала в ієрархії суспільних відносин "пануючих і підкорених", причому повна залежність на "полюсі підкорення" оберталася на повний волюнтаризм на "полюсі панування".
Для суспільства перехідного стану значною мірою притаманні форми співжиття, мислення та поведінки, що склалися у старому суспільстві. Однак масова свідомість все ж дезорієнтована руйнуванням колишньої системи цінностей. У населення, яке в основній своїй масі опинилося на межі виживання, виникає щось на зразок біполярного розладу у психічно нездорової людини - одночасно зростає меркантильність та егоїзм, жорстокість та апатія а також з ними рука об руку йдуть всебічна допомога та співчуття. Немов синусоїда що стрибає то вгору то вниз.
Багатовіковий історичний досвід нашої країни свідчить, що наша держава часто руйнувалася зсередини через нерозуміння суспільством та його елітою процесів, що відбувалися, та спричинений цим розлад. Впродовж останніх років в Україні спостерігається позитивний рух суспільної свідомості від національно-державного романтизму в бік здорового прагматизму. Проте суспільство ще не має чіткого уявлення про головні орієнтири свого поступу, про свої провідні цінності та ідеали. Поки що ведуться лише суперечки щодо тлумачення власного історичного минулого, а також щодо того майбутнього, до якого слід прагнути.
В інтересах консолідації суспільства важливим є формування певного рівня однодумства у площині життєвих цілей його громадян. Невизначеність чи заперечення визначеності в питаннях загальнонаціональних духовних орієнтирів створює конфліктогенний простір і має наслідком небезпечні коливання масових настроїв, розшарування правлячої верстви, поглиблення регіональних відмінностей. Разом з тим, певні спроби осмислено визначити перспективні шляхи реформування суспільства здійснюються здебільшого з використанням старих підходів, що грунтуються на пріоритетах державної економіки та зміцненні владних структур, тоді як питання розвитку людини, особистості, творчого потенціалу суспільства, як і раніше, відсуваються на задній план.
Відбувається зниження рівня довіри населення до влади, про що свідчать численні соціологічні опитування. І хоча існує певний поступ у законотворчій діяльності, однак не завжди чинні закони належно виконуються. Це відбувається, з одного боку, через недосконалість самих законів, які відірвані від реалій життя, а з іншого — через неналежне виконання своїх обов'язків тими, хто уповноважений ці закони втілювати у повсякденну реальність. Якщо закони не виконуються, авторитет влади знижується, і держава врешті-решт занепадає. Нехтування законами призводить до виявів безвідповідальності, прийняття посадовцями некомпетентних та волюнтаристських рішень, внаслідок чого інтереси певних осіб ігноруються, а інших — піднімаються на рівень, що перевищує загальнодержавний.
Такий невтішний стан речей пояснюється труднощами перехідного періоду, але, разом з тим, значною мірою вину за падіння авторитету влади можна покласти й на її носіїв, які мало дбають про власний авторитет як осіб відповідальних, здатних приймати рішення та контролювати їх виконання. Зниженню авторитету влади сприяють також корупція та хабарництво, зв'язки посадовців зі злочинними угрупованнями. Попри низку скандальних викриттів у пресі випадків зловживань із боку високих посадових осіб, жоден високопосадовець не поніс відповідного покарання, а багато хто продовжує займати високі посади. На жаль, викриття й оприлюднення через ЗМІ зловживань також стає лише формою політичної боротьби, а не засобом очищення владних структур від нечесних працівників. Як наслідок, у населення формується думка про звичаєвість неналежної поведінки у службовців вищих владних структур, що плямує й чесних працівників державних установ.