Значення сім'ї для людини похилого віку
З певного віку непересічною цінністю для людини стає сім'я, задля єдності і благополуччя якої вона живе і працює, обстановка в якій може додавати їй сил і відчуття усіх барв життя або пригнічувати, кидати її в депресивні стани. Особливо важливе значення має сім'я для людей похилого віку, хоч багато з них зустрічають свою старість одинокими.
Стосунки старих людей з рідними. Багато старих людей в сімейних стосунках прагнуть поєднувати свободу й активність. У багатьох західних країнах вони надають перевагу незалежному життю, вважаючи важливим, щоб діти або близькі родичі мешкали неподалік. Майже у 80% випадків батьки живуть з одним зі своїх рідних на відстані, яку можна подолати за 30 хв.
Цінність сімейної підтримки залежить від соціального стану сім'ї. Згідно з дослідженнями шведського психолога Пітера Сандстрома (нар. 1939), географічна віддаленість між літніми людьми та їхніми родичами є звичною переважно для представників середнього класу, менше - для робітників. Ймовірно, спричинене це неоднаковими матеріальними можливостями.
Загалом, старі люди більше прагнуть активної взаємодії з членами сім'ї, а усамітнення забезпечує їм особистісну свободу. Сім'я для них є опорою. Однак не завжди сім'я здатна вирішити їхні проблеми. Нерідко опікуни є також уже немолодими людьми (одне із подружжя) або людьми зрілого дорослого віку (діти). їх переслідують свої проблеми, в багатьох ослаблене здоров'я. Тому інколи люди старого віку відчувають розчарування через нереалізовані сподівання, що може зруйнувати стосунки в родині.
У зв'язку зі зниженням рівня народжуваності літні люди мають менше родичів, від яких можуть очікувати підтримки. В такому разі їхнє становище значною мірою залежить від рівня пенсійного забезпечення та добробуту в державі.
Великою радістю на старості є онуки і правнуки. У багатьох бабусь і дідусів налагоджуються з ними дружні стосунки. Ці стосунки часто відіграють домінуючу роль у спонукальній сфері людей похилого віку, дають їм відчуття особистісного та сімейного оновлення, вносять різноманітність у їхнє життя, надають йому сенсу, є ознакою довголіття, яким можна гордитися. Дідусі і бабусі виконують важливі соціальні ролі, які мають різну мотиваційну спрямованість:
1) присутність. Зумовлена прагненням бабусі і дідуся створити спокійну обстановку, особливо за наявності загрози розпаду сім'ї. Вони намагаються зберегти стабільність у родині, стримуючи внутрішні конфлікти;
2) сімейна "національна гвардія". Деякі бабусі і дідусі охоче беруть активну участь у житті родини, віддаючи себе вихованню підростаючого покоління;
3) арбітри. Бабусі і дідусі прагнуть зберегти сімейні духовні цінності, підтримувати цілісність, спадкоємну єдність родини, намагаються владнати конфлікти між своїми дорослими дітьми і внуками, вважаючи, що мають більше досвіду та можуть подивитись на проблему збоку;
4) зберігачі сімейної історії. Багато бабусь і дідусів, дбаючи про наступність між поколіннями, передають онукам сімейну спадщину і традиції.
Кожна з цих ролей може бути реальною чи символічною, що залежить від родинних традицій, старань і умінь літніх людей реалізувати задумане, зацікавленості, уважності представників молодших поколінь до цих питань.
Подружні стосунки людей у старості. Подружні стосунки людей похилого віку, як правило, стають теплішими, оскільки багатьох із них тривожить похмура (у фінансовому, емоційному аспектах) перспектива життя. Вони часто думають про власну смерть, з гіркотою очікують її наближення. Але, мабуть, найбільше їх тривожить можливість овдовіти. Переживання втрати залежить від того, наскільки сподіваною вона була. Так, стрес від смерті людини, яка тривалий час хворіла, може бути меншим, ніж відносно несподіваної смерті. Крім того, у літніх людей реакція на втрату шлюбного партнера менш гостра, ніж у молодих, оскільки вони є психологічно більш підготовленими до цього. Як свідчать дослідження, 20% овдовілих дуже важко переживають утрату, а в їхніх стосунках з оточенням усе більше помітні негативні прояви.
Жінки легше переживають утрату партнера, одинокість, оскільки більш призвичаєні до самообслуговування, налагоджують стосунки, активно поринають у релігію. Попри те що овдовілі чоловіки краще забезпечені фінансово, що дає їм більше можливостей одружитися знову, вони менше, ніж жінки, здатні стежити за собою, і це робить проблематичним їх побут, слабоконтрольованими емоції та поведінку, посилює залежність від родини тощо.