Правові, нормативні та організаційні основи безпеки життєдіяльності.
Забезпечення безпеки і захисту населення, об’єктів економіки і в цілому національного надбання країни розглядається в Україні як невід’ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва, як найважливіша функція органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ і громадян. Практична реалізація державної політики у сфері захисту населення від надзвичайних ситуацій та інших видів небезпек, пріоритетом якої є запобігання їх виникненню та адекватне реагування, повинна базуватися на сукупності правових норм, об’єднаних в єдине тематичне законодавство.
Конституція України постає як головний закон держави, який регламентує найважливіші з погляду держави суспільні відносини. Конституція закріплює засадничі принципи державної політики щодо особи, людини, громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються найвищою цінністю в суспільстві. А тому права і свободи людини, їх гарантії є тим, що становить зміст і спрямованість діяльності держави. Саме в Конституції закріплено, що держава несе відповідальність за свою діяльність перед людиною.
Конституція надає громадянам України права:
119. на належні, безпечні і здорові умови праці;
120. на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище;
121. на отримання повної і вірогідної інформації про стан навколишнього середовища і його вплив на здоров'я людей;
122. на раціональне і комплексне використання природних ресурсів [15].
Основними законодавчими актами України в області основ безпеки життєдіяльності є:
123. Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року;
124. Закон України “Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року;
125. Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993 року;
126. Закон України “Про дорожній рух” від 28 січня 1993 року;
127. Закон України “Про цивільну оборону” від 3 лютого 1993 року;
128. “Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці”. Затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці. Положення встановлює порядок перевірки знань з питань охорони праці робітників, посадових осіб, фахівців, учнів, студентів і поширюється на всі підприємства, установи й організації, навчально-виховні заклади незалежно від форм власності;
129. “Типове положення про професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування”. Затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці. Положення визначає порядок створення і роботи формувань з аварійно-рятувального обслуговування підприємств, організацій і окремих об'єктів зі шкідливими і небезпечними умовами праці незалежно від форм власності і видів їх діяльності [5, 103].
Закон України “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює відношення між власником підприємства, установи, організації і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. В Законі, зокрема, зафіксовані права громадян України:
130. на робоче місце, захищене від впливу шкідливих чи травмонебезпечних виробничих факторів;
131. на відшкодування шкоди, заподіяної йому каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків;
132. на одержання достовірної інформації від роботодавця про умови праці на підприємстві та існуючий ризик ушкодження здоров'я;
133. на відмовлення від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища;
134. на забезпечення засобами колективного й індивідуального захисту відповідно до вимог законодавчих актів про охорону праці за рахунок коштів роботодавця [16].
Закон України “Про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення” регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, визначає права та обов’язки державних органів, підприємств і громадян (Розділ II), встановлює вимоги щодо забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення (Роз. III), встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби (Роз. IV) та здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду (Роз. V). Закон встановлює критерії безпеки для людини, факторів середовища його мешкання та вимоги щодо забезпечення сприятливих умов його життєдіяльності [19].
Закон “Про пожежну безпеку” визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки та регулювання відношень в цій області. В Законі говориться, що забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб і працівників підприємств, установ, організацій, а також підприємців. Закон встановлює компетенцію центральних та місцевих органів державної влади в галузі пожежної безпеки (стаття 3), визначає обов’язки державних органів, підприємств та громадян щодо забезпечення пожежної безпеки (ст. 4–6). В Законі визначаються права та функціональні обов’язки працівників державного пожежного нагляду(ст. 7), встановлюються заходи і порядок щодо вивчення населенням правил пожежної безпеки (ст. 8). В Законі визначаються також права та обов’язки особового складу державної пожежної охорони (ст. 18), встановлюються порядок організації гасіння пожеж (ст. 34) та відповідальність посадових осіб, працівників підприємств і громадян за порушення вимог пожежної безпеки ( ст. 35) [17].
Закон України “Про дорожній рух” визначає:
135. компетенцію центральних та місцевих органів державної виконавчої та законодавчої влади у сфері дорожнього руху( Роз. II);
136. права та обов’язки учасників дорожнього руху (Роз. III);
137. основні вимоги щодо проектування та будівництва автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів (Роз. IV);
138. основні вимоги щодо допуску транспортних засобів до участі у дорожньому русі (Роз. V);
139. основні вимоги щодо проведення медичних оглядів та охорони здоров’я водіїв транспортних засобів (Роз. VIII);
140. основні вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища у сфері дорожнього руху (Роз. IX).
Закон створює правові основи безпеки та комфортних умов для учасників руху, захисту життя та здоров’я громадян [18].
Закон України “Про цивільну оборону” визначає права громадян України на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійних лих. Держава, як гарант цього права, створює систему Цивільної оборони для захисту населення України в умовах ризику НС різного характеру.
Систему цивільної оборони складають:
141. органи держаної виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діям у надзвичайних ситуаціях;
142. органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі центральних та місцевих органів державної виконавчої влади і адміністрації підприємств;
143. сили і засоби, призначені для виконання завдань цивільної оборони.
Заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальностью їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом. Завданнями Цивільної оборони України є:
144. запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
145. оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;
146. захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж стихійного лиха та засобів ураження;
147. організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;
148. організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;
149. створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціювання у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часу;
150. підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вміти застосовувати засоби індивідуального захисту і доцільніше діяти в надзвичайних ситуаціях. Начальником Цивільної оборони України є прем’єр-міністр України, або окрема посадова особа; на інших адміністративно-територіальних рівнях функції начальника цивільної оборони здійснюють керівники відповідних органів виконавчої влади; в міністерствах, інших органах державного управління та на об’єктах народного господарства начальниками цивільної оборони є їх керівники [23].
Органи державного управління з питань безпеки життєдіяльності:
151. “Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення ” – створена Постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1995 р. № 733 “Про створення Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення ”. Створена для розробки та реалізації державної політики у галузі охорони життя людей на виробництві і профілактики побутового травматизму, створення системи державного управління цією сферою. Очолює Перший віце-прем’єр-міністр України [5, 102–103].
“Національна рада” координує діяльність центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у галузі безпеки життєдіяльності.
152. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України). Створено з метою вдосконалення управління Цивільною обороною України, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Основними завданнями МНС України щодо захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій є:
153. розроблення і реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків НС;
154. керівництво діяльністю органів управління, штабів, військ цивільної оборони і підпорядкованих спеціалізованих формувань;
155. координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності з розв’язання проблем захисту населення і територій від НС та ліквідації їх наслідків;
156. державний нагляд і контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки;
157. підготовка і перепідготовка кадрів цивільної оборони.
3. Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. “Положення” про створення цієї комісії затверджено Постановою Кабінету Міністрів від 16.02.1998 р. № 176.
Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та НС є постійно діючим органом. Основними завданнями цієї комісії є:
158. координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов’язаної із створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші НС;
159. участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;
160. організація та керівництво проведенням робіт з ліквідації наслідків НС національного і регіонального масштабів.
Головою Державної комісії є Перший віце-прем’єр-міністр України [11, 226–232].
Питання
161. Назвіть основні законодавчі акти України в області основ безпеки життєдіяльності.
162. Назвіть органи державного управління з питань безпеки життєдіяльності?
163. Які функції виконує Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи?
Література
164. Міченко І. М. Забезпечення життєдіяльності людини в навколишньому середовищі. – Кіровоград, 1998. – 292 с.
165. Пістун І. П., Піщенюк В.Ф., Березовецький А.П. Безпека життєдіяльності. – Львів, 1995. – 287 с.
166. Крикунов Г.Н.,Беликов А.С., Залунин В.Ф. Безопасность жизнедеятельности. Ч. 1,2. – Днепропетровск, 1992. – 412 с.
167. Белов С.В., Девисилов В.А., Козьяков А.Ф. и др. Безопасность жизнедеятельности. – М., 2000. – 343 с.
168. Айвазов В.А., Дзюндзюк Б.В., Хянникяйнен А.И. Безопасность жизнедеятельности. – Х., 1998. – 107 с.
169. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності. – Львів, 2000. – 186 с.
170. Безопасность жизнедеятельности / Под ред. О.Н. Русака. – СПб, 2000. – 231 с.
171. Хенли Д., Кумамото Х. Надежность технических систем и оценка риска. – М., 1984. – 523 с.
172. Аветисян В.Г., Палюх В.Г., Сыровой В.В., Хянникяйнен А.И. Тушение пожаров и выполнение аварийно-спасательных работ при химическом заражении. – Х., 1998.
173. Михно Е.П. Ликвидация последствий аварий и стихийных бедствий. – М., 1979. – 288 с.
174. Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів, 1999. – 253 с.
175. Каммерер Ю.Ю., Харкевич А.Е. Аварийные работы в очагах поражения. – М., 1990. – 288 с.
176. Военная психология / Под ред. В.В. Шеляга, А.Д. Глоточника, К.К. Платонова – М., 1978. – 400 с.
177. Назаров А.К. Теоретические основы жизнедеятельности. – Курган, 1993. – 118 с.
178. Закон України про охорону праці // Законодавство України про охорону праці. – К., 1997. – Т. 1. – С. 3–29.
179. Закон України про пожежну безпеку // Законодавство України про охорону праці. – К., 1997. – Т. 3. – С. 220–243.
180. Конституція України. – Х, 1996. – 64 с.
181. Закон України про дорожній рух // Законодавство України про охорону праці. – К., 1997. – Т. 3. – С. 167–200.
182. Закон України про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення // Законодавство України про охорону праці. – К., 1997. – Т. 3. – С. 244 – 277.
183. Зозуля И.В. Предупреждение промышленных аварий. – К., 1994. – 192 с.
184. Бабский Е.Б., Глебовсий В.Д., Коган А.Б. Физиология человека. – М., 1984. – 559 с.
185. Справочник по охране окружающей среды. – К., 1986. – 211 с.
186. Закон України про цивільну оборону // Надзвичайні ситуації. Основи законодавства України. В 2-х томах. – К., 1998.
187. Баратов А.Н., Пчелинцев В.А. Пожарная безопасность. – М., 1997.
188. Защита атмосферы от промышленных загрязнений: Справочник. В 2 – х томах / Под ред. Е. Калверта и Г.М. Инглунда. – М., 1988.
189. Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи // Надзвичайні ситуації. Основи законодавства України. В 2-х томах. – К., 1998.
190. Лаптів А.А. Охорона та оптимізація навколишнього середовища. – К., 1990. – 179 с.
191. Дзюндзюк Б.В., Хянникяйнен А.И., Швед В.Б. Катастрофы и чрезвычайные ситуации. – Х., 1998. – 123 с.
192.Правила пожежної безпеки в Україні. – К., 1995.
Зміст
Лекція 1. Безпека життєдіяльності – як категорія
Лекція 2. Небезпека. Ризик – як оцінка небезпек
Лекція 3. Центральна нервова система — система захисту від небезпек
Лекція 4. Раціональні умови життєдіяльності людини
Лекція 5. Вплив діяльності людини на навколишнє середовище
Лекція 6. Природні та техногенні небезпеки
Лекція 7. Соціальні, політичні та комбіновані небезпеки
Лекція 8. Запобігання надзвичайних ситуацій та надання
першої долікарської допомоги потерпілому
Лекція 9. Правові, нормативні та організаційні
основи безпеки життєдіяльності
Список літератури