Ознайомтеся з теоретичними положеннями 3 страница
Тож проблема подолання кризи вчинку і нині стоїть перед нами.
Питання дял самоконтролю
- Що таке етика?
- Наведіть приклади етичних норм?
- У чому полягає професійна етика? Наведіть приклади за вашою спеціальністю
- Чим розрізняються вчинок і подвиг?
Тема 2.2. Структура ділового спілкування. Бар'єри в спілкуванні, його рівні. Соціальні типи особистості. Сучасні теорії міжособових стосунків.
знати основні функції, рівні ділового спілкування, види міжособових стосунків;
вміти говорити, слухати, формулювати запитання, сприймати партнера та вести переговори.
Ознайомтеся з теоретичними положеннями
Спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми (міжособистісне спілкування) і групами (міжгрупове спілкування), в якому здійснюється обмін інформацією; обмін діями; сприйняття і розуміння партнера.
Формальне спілкування є частиною певної сумісної діяльності людей, служить засобом підвищення якості цієї діяльності і є способом її організації. Спрямоване воно здебільшого на те, чим зайняті в даний момент люди, а не на їх внутрішній світ, внутрішні проблеми. Формальне спілкування в свою чергу можна поділити на формально-рольове, "контакт масок", світське і ділове:
· Формально-рольове спілкування - це такий вид спілкування, при якому його зміст, засоби регламентовані соціальними ролями партнерів по спілкуванню: вчитель і учень, лицар і дівчина, співробітник міліції і порушник, стюардеса і пасажири літака тощо.
· "Контакт масок" - спілкування, за якого відсутнє прагнення зрозуміти один одного. Використовуючи узвичаєні маски ввічливості, суворості, байдужості тощо, завдяки набору жестів, міміки, стандартних фраз приховується ставлення до іншої людини.
· Світське спілкування - спілкування, яке визначається формальною ввічливістю, за якого люди виконують певний ритуал залежно від обставин.
· Ділове спілкування - спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.
Неформальне спілкування зосереджене здебільшого навколо духовних і психологічних потреб внутрішнього характеру людей, їх інтересів (визначення свого місця в оточуючому світі, свого ставлення до тієї чи іншої людини, вирішення конфлікту, пошук сенсу життя та інше).
Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:
· наявність певного офіційного статусу об'єктів;
· спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
· відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
· передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
· конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
· взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
· значущість кожного партнера як особистості;
· безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.
Ділове спілкування підсвідоме здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:
· Інтимна зона (15 - 46 см) - спілкування з близькими, батьками, родичами.
· Особиста зона (46 - 120 см)- відстань спілкування з друзями і однодумцями.
· Зона соціального спілкування (1,2 - 2,0 м) - відстань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.
· Формальна зона (2,0 - 3,6 м) - ділові переговори, візити до вищих чиновників.
· Загальнодоступна або публічна зона (більше 3,6 м) - спілкування з великою групою людей.
Величина кожної зони залежить не тільки від ситуації, а й від національно-культурного поля особистості, від статусу партнера, з яким ведеться спілкування, від власного настрою.
Фази спілкування
Початкова фаза - протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації.
Основна фаза - протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихідних та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається розподіл ролей за принципом "домінування-підпорядкування", визначення перспектив спілкування.
Завершальна фаза - протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої взаємодії.
Розрізняють два типи міжособистісної взаємодії - співпраця (кооперація) і суперництво (конкуренція), які залежать від обраної стратеги і тактики спілкування.
Тактика ділового спілкування передбачає вибір певної моделі поведінки, яка в конкретній ситуації буде найбільш сприятливою у досягненні поставленої мети. Грунтується тактика спілкування на певних засадах, найважливішими з яких є:
· наявність декількох варіантів поведінки в однотипній ситуації і вміння оперативно ними скористатись;
· недопущення конфронтації чи конфліктів з діловим партнером;
· вміле використання механізмів людської взаємодії (прихильності, симпатії, антипатії, довіри, поваги і т.п.);
· уважне ставлення до нових, хоч і незвичних на перший погляд ідей, думок;
· освоєння тих моделей поведінки, які приносять успіх у ділових стосунках;
· вміння подати себе, правильно оцінювати реакцію партнерів, вловлювати найменші зміни в ситуації.
Типи бар'єрів спілкування
Уникнення - це такий тип бар'єру під час спілкування, коли спостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту з партнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим. Визначивши партнера як небезпечного в якомусь відношенні, "чужого", людина просто уникає спілкування з ним, чи якщо зовсім ухилитися неможливо, додає всі зусилля, щоб не сприйняти його повідомлення. З боку цей "захист" дуже добре помітний - людина неуважна, не слухає, не дивиться на співрозмовника, постійно знаходить привід відвернутися, використовує будь-який привід для припинення розмови.
Авторитет. Дія даного типу бар'єру спілкування полягає в тому, що, розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряє тільки першим і відмовляє в цьому другим. Авторитетним людям виявляється повна довіра. Зате всім іншим довіри немає ніякої, і, отже, те, що вони говорять, не має ніякого значення. Таким чином, довіра і недовіра "залежать" не від особливостей переданої інформації, а від того, хто її подає.
Нерозуміння. Досить часто якась потенційно небезпечна для людини інформація може виходити і від людей, яким ми в загальному і цілому довіряємо (від "своїх" чи цілком авторитетних). У такому випадку захистом буде "нерозуміння" самого повідомлення.
Внутрішні бар'єри- якісь внутрішні перешкоди проти інформації, що загрожує сильній перебудові всіх уявлень людини, її поведінки.
Соціальний тип -це де персоніфікована уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторюваних рис індивідів, які входять до певної соціальної спільності.
Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості.Одна з відомих належить Е. Фромму, який наводить чотири типи особистості залежно від цінностей, що їй притаманні:
• традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності;
• ідеалісти - досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;
• фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення; для нього характерне відчуття відчуженості від життя;
• реалістичний тип - поєднання устремління до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здорового скептицизму із самодисципліною та самоконтролем;
• гедоністичні матеріалісти — орієнтовані на отримання задоволення, гонитву за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.
Існує декілька теорій, що описують міжособові стосунки.
До них відносяться: біхевіоризм, теорія обміну, теорія справедливості, символічний інтеракціонізм, теорія управління враженнями, психоаналітична теорія, теорія ігор тощо.
1. Біхевіоризм (від англ. behaviour — наука про nовeдінку) базується на експериментальному вивченні тварин. Біхевіоризм відмовляється від безпосереднього вивчення свідомості. Його представники вивчають людську поведінку за схемою «стимул — реакція».
2. Згідно з теорією обміну Дж. Хоуманса люди взаємодіють один з одним на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати.
Ця теорія спирається на такі принципи:
- Чим більше винагорода за певний тип поведінки, тим частіше він буде повторюватись.
- Якщо винагорода за визначений тип поведінки залежить від якихось умов, людина прагне відтворити їх.
-Якщо винагорода велика, людина готова затратити більше зусиль заради її одержання.
- Коли потреби близькі до насичення, вона прикладає менші зусилля для їх задоволення.
3. Люди, незадоволені своїми взаємовідносинами через низьку віддачу, прагнуть відновити справедливість:
а) шляхом зменшення свого внеску: запізнюючись на роботу; скорочуючи обсяг своєї роботи; ухиляючись від виконання роботи або імітуючи діяльність;
б) домагаючись більшої віддачі: вимагаючи збільшення зарплати, премії, вимагаючи просування по службі, поліпшення умов праці;
в) припиняючи взаємовідносини (звільнення), водночас не всі люди однаково ставляться до невідповідності внеску і віддачі.
Тут виділяються ще такі групи людей:
О альтруїсти — хочуть вкладати більше ніж одержувати;
О справедливі — прагнуть до рівноваги;
О егоїсти — хочуть більше одержувати ніж вкладати.
4. Символічний інтеракціонізм докладно досліджує інтерактивну сторону спілкування. Його представник Дж.Мід розглядав вчинки людини як соціальну поведінку, що грунтується на обміні інформацією. Він вважав, що люди реагують не тільки на вчинки інших людей, але і на попередні їх наміри. Ми «розгадуємо» думки інших, аналізуючи їхні вчинки з огляду на свій минулий досвід у подібних ситуаціях. Тому людині необхідно поставити себе на місце іншого або «прийняти роль іншого».
5. Теорія соціальної драматургії описує взаємодію людей. Соціальні ситуації варто розглядати як драматичні спектаклі в мініатюрі: люди поводяться подібно акторам на сцені, використовуючи «декорації» і навколишнє оточення для створення певного враження про себе в інших.
Як своєрідну теорію соціальної драматургії можна розглядати відомі роботи Д.Карнегі, в яких основними прийомами маніпулювання іншими людьми також є створення необхідного враження про себе, вплив на розуміння партнером ситуації.
Питання для самоконтролю
- Поняття спілкування
- Назвіть фази спілкування
- Які особливості ділового спілкування?
- Які існують барєри спілкування? Як їх подолати, які їх причини?
- Розкажіть, що вам відомо про теорії між особових стосунків
Тема 2.3.Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада та переговори. Основні правила ділового спілкування. Мовленнєвий етикет.
Знати особливості проведення ділових бесід, нарад, переговорів
Уміти культурно спілкуватися під час ділових зустрічей
План
1. Особливості ділового спілкування
2. Вимоги до усного ділового мовлення
3. Види ділового спілкування.
4. Мовленнєвий етикет
І Ознайомтеся з теоретичними положеннями теми
Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:
• наявність певного офіційного статусу об’єктів;
• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
• значущість кожного партнера як особистості;
• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.
Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.
До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:
точність у формулюванні думки, не двозначність;
логічність;
стильність;
відповідність між змістом і мовними засобами;
відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;
відповідність між мовними засобами та стилем викладу;
вживання сталих словосполучень;
різноманітність мовних засобів;
нашаблонність у побутові висловлювання;
доречність;
виразність дикції;
відповідність інтонації мовлене вій ситуації
Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, воно наближається до мовлення писемного.
Ділова бесіда- це розмова, в якій бере участь небагато учасників. Мета ділової бесіди - отримання інформації, розв'язання важливих виробничих проблем, вирішення певних завдань. Як і будь-яка розмова, це -„будівля, яку зводять спільними зусиллями" (Андре Моруа). Відбувається обмін репліками, питаннями і відповідями, думками й оцінками.
Ділова бесіда - це процес спілкування, який охоплює певні психологічні елементи соціальної взаємодії, а саме: тривалість мовлення, тривалість зустрічі, темп спілкування, владність, інтимність стосунків, співробітництво і змагання, емоційний тон, мету і предмет зустрічі.
У діловій бесіді є конкретні правила дотримання комунікативної етики. Треба бути уважним і тактовним до співрозмовника, вміти слухати його думку, враховувати погляд і докази, висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо, стежити за реакцією партнера і відповідно коригувати свої дії, стимулювати зацікавленість розмовою. Успіх ділової бесіди залежить від ступеня готовності до теми розмови, психологічно сприятливої атмосфери, коректної мовної поведінки співрозмовників.
Основні елементи будь-якої ділової бесіди: встановлення місця й часу зустрічі, спосіб вступу в контакт (початок розмови), визначення мети бесіди (проблема, яку треба розв'язати, конкретне завдання), обмін думками, пропозиціями (оцінка, ухвала), фіксування домовленості і вихід із контакту (підсумки бесіди, взаємні зобов'язання).
Численні поради фахівців з ділової етики, соціоніки, психології стосуються правильного вибору години, дня тижня, часу для важливої ділової бесіди (найпродуктивніший працездатний період - з 9 до 14 і з 16 до 20 години), вибору місця зустрічі (власний кабінет, кабінет опонента, нейтральна територія), тривалості розмови тощо. Важливою і водночас найважчою частиною ділової бесіди є початок. Розмову не варто починати з обговорення погоди. Початок бесіди - це встановлення контакту, побудова „мосту" між партнерами. Радять ставити запитання по суті, відповідати спокійно, виявляючи знання справи, аргументувати полеміку. „Ділова бесіда - це мистецтво, а починати потрібно з одягу та ерудиції", - одна з порад. Ось, до прикладу, перелік того, чого не слід робити під час бесід: не нав'язувати розмови, не втручатися, не дорікати, не робити натяків, не зводити рахунки, не бути надто допитливим, не говорити про зв'язки, не давати порад про здоров'я, не дивитися впритул, не відводити очей убік. Яких саме помилок припускаються найчастіше співрозмовники під час ділової бесіди: виявляють авторитарність; не зважають на погляди інших; ігнорують стан співрозмовника; не враховують мотиви поведінки співрозмовника; не виявляють інтересу до проблем співрозмовника; перебивають мовців; говорять, не впевнившись, що їх слухають; говорять довго; обмежуються однією пропозицією. О. Корніяка формулює правила, які діють у межах комунікативного кодексу ділового спілкування (кодексу кооперативності та партнерства), так: правило необхідності і достатності інформації, правило якості інформації, правило відповідності темі і правило дотримання стилю. Звичайно, під час ділової бесіди потрібно виявляти вихованість, а це передбачає ввічливість, привітність, доброзичливість, тактовність, стриманість, повагу до співрозмовника. Лише тоді ділове спілкування буде діяльно-практичним і успішним.
Спілкування керівника з підлеглимможе відбуватися з різних причин та в різних ситуаціях:
керівник віддає розпорядження, вказівки, рекомендує, радить;
• керівник отримує зворотну інформацію про виконання завдання;
* керівник дає оцінку завданню, яке виконав підлеглий.
У ситуації „розпорядження" значною мірою вибір форми впливає на виконання. Щоб розпорядження виконували охоче, воно має відповідати внутрішнім переконанням підлеглого, тобто:
- зміст розпорядження не суперечить принциповим поглядам підлеглого;
- підлеглий особисто зацікавлений у розв'язанні поставленого питання.
Керівникові варто пам'ятати, що підлеглий легше сприйме його позицію за умови позитивного емоційного ставлення до своєї персони. Психологічними прийомами досягнення прихильності підлеглих може бути часте промовляння вголос імені та по батькові співрозмовника. Запам'ятати ім'я допоможе кількаразове повторення його з якогось приводу, напр.: Дуже приємно це чути, Маріє Іванівно! Якщо колектив для керівника новий, то він змушений вивчати імена підлеглих. Не зайвим буде сказати підлеглому і заслужений комплімент, напр.: Знаю Вас як досвідченого фахівця. Однак не варто акцентувати на компліментарних фразах і після компліменту робити антикомплімент, напр.: Руки в тебе золоті, але язик - ворог твій! Керівник мусить бути терплячим та уважним слухачем, цікавитися позаслужбовими захопленнями підлеглого і використовувати їх в інтересах виробництва. Ці прийоми більше впливають на сферу підсвідомого, ніж на свідомість людини.
Не завжди розмова керівника з підлеглим може бути приємною, наприклад, ситуація „покарання" чи „звільнення". І навіть у цих випадках керівникові слід дотримуватися певних етичних правил і норм:
- підготувати емоційний фон для сприйняття негативної чи критичної інформації, який має бути самостійним і не пов'язаним із вчинком;
- засудити негідний вчинок (дії) підлеглого і висловити вердикт (оголосити догану, усне попередження тощо);
- закінчити розмову, якщо це можливо, на позитивній ноті, напр.: І надалі прошу мене звільнити від таких неприємних розмов.
Наради стали невід’ємною частиною нашого життя. Їх проводять для вирішення виробничих питань на підприємствах та в установах, організаціях.
Нарази є одним з найефективніших способів обговорення актуальних питань і прийняття рішення у всіх сферах громадського і політичного життя.
Залежно від мети і завдань, які потрібно вирішити, ділові наради поділяються на проблемні, інструктивні та оперативні.
Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів або компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних питань. Схема вирішення таких питань містить доповідь, запитання до доповіді, обговорення доповіді, вироблення загального рішення, прийняття голосуванням присутніх.
Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці з метою доведення до працівників загального завдання, передачі розпоряджень, необхідних відомостей по управлінській вертикалі чи горизонталі, залежно від фахового рівня виконавців.
Оперативні наради скликають для отримання інформацій про поточний стан справ за схемою вертикального розпорядку інформації. Особливості оперативних нарад є їх проведення у точно визначені дні й години, що дає змогу учасникам планувати свою діяльність. Позапланові оперативні наради спричиняють неритмічність виконання їх учасниками прямих обов’язків і тому проводяться в надзвичайних ситуаціях.
Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані, досягають визначеної мети і дають можливість зекономити робочий час.
За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:
1. Звертання.
2. Вітання.
3. Знайомство.
4. Запрошення.
5. Прохання.
6. Вибачення.
7. Згода.
8. Незгода.
9. Скарга.
10. Втішання.
11. Комплімент.
12. Несхваленн.
13. Побажання.
14. Вдячність.
15. Прощання
Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:
1. Висока.
2. Нейтральна.
3. Звичайна.
4. Фамільярна.
5. Вульгарна.
ІІ Питання для самоконтролю
1. Які особливості ділового спілкування7
2. Які вимоги до усного ділового спілкування?
3. Які види ділового спілкування існують? Які їх особливості?
4. Яка структура ділової бесіди?
5. Які п’ять видів тональності спілкування виділяють?
Література
1. www.tspu.edu.ua/…/814111/10/met_rec.htm
2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990
35. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення. - К., 1997
Тема 3.2Лексика за сферою вживання. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної
знати особливості мови своєї професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної української літературної мови; володіти літературною професійною мовою,
уміти користуватися термінологічними словниками та словниками іншомовних слів, правильно використовувати терміни свого фаху.
План
1. Лексика за сферою вживання.
2. Книжні й іншомовні слова в документах.
3. Терміни та їх місце в діловому мовленні.
4. Професійна лексика.
1.За сферою вживання лексика поділяється на групи:
1)загальновживана стилістично нейтральна лексика, що вживається в різних жанрах усіх стилів. До загальновживаної лексики належать слова, що називають основні поняття, речі та явища навколишньої дійсності: рука, нога, небо, хліб тощо.
2)побутова лексика відбиває побут укр народу. Це назви одягу, речей, їжі, розваг, звичаїв тощо.
3) виробничо-професійна лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло виробничо-професійної лексики. Наприклад, для педагогічної професії –це слова вчитель, клас.
4)науково-термінологічна обслуговує сферу науки й наукової й професійно-виробничої діяльності. Наприклад, крило автомобіля, лампа дугова.
5)суспільно-політична включає слова, які характеризують політичне життя країни.
6)адміністративно-ділова - це лексика, що вживається у ділових паперах.
7)емоційно-забарвлена лексика служить для інтенсивного вираження почуттів, емоцій. До таких слів належать: любов, ласка, втіха.
2. Книжна лексика характерна для стилів, які функціонують здебільшого в письмовій формі, це – діловий, науковий, художній і публіцистичний. Книжне забарвлення мають терміни, слова, що виражають загальнонаукові поняття й уживаються в широкому значенні: асигнація, історія, економіка, прогрес, абітурієнт.
Значне місце відведено й словам з абстрактним значенням на –АННЯ, -ЕННЯ,
-ІННЯ, -СТВО, -ЦТВО: функціонування, примирення, товариство, сумісництво.
Серед книжних слів є чимало таких, що характеризуються незначним відтінком книжності. Це
1. дієслова на –УВАТИ (панувати, заповнювати, призначувати);
2. віддієслівні іменники на –ННЯ, -ТТЯ (спостереження, посвідчення);
3. дієприкметники (виконуючий, призначений, окреслений).
У документах різного типу особливу увагу слід звертати на урочисті книжні слова, бо саме їх вживання у даній сфері спричиняє чимало недоречностей. Не рекомендується використовувати урочисту лексику в робочих документах, що мають офіційний характер.
Слід бути обережним і уважним під час використання у діловому мовленні іншомовних слів. Якщо іншомовні слова можна замінити відповідними українськими, то вживання іншомовних – недоречне. Якщо ж іншомовні слова ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, тоді їх можна використовувати в певних ділових паперах, що стосуються питань угоди чи міжнародних проблем. Це лексика з фінансової сфери обслуговування: фінанси, бюджет, кредит; поштово-телеграфного зв’язку: телефон, телеграма, бланк, шифр.
Зверніть увагу на українські відповідники:
Апелювати – звертатися,
анархія – безладдя,
дебати – обговорення,
дефект – недолік,
домінувати – переважати,
конвенція – угода,
координувати – погоджувати, прерогатива – перевага,
пріоритет – першість,
реєструвати – записувати, репродукувати - відтворювати
3. Спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з якої-небудь галузі знання - науки, культури, техніки, називаються термінами. Терміни позбавлені образності.
Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється з активної лексики (діловодство, справочинство), запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф).
Значення термінів зафіксовані у державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках.
Кожна вузька галузь науки має свої терміни. Проте деякі терміни мають кілька значень. Наприклад, справа – означає і один документ і сукупність документів; інше значення має словосполучення юридична справа. Правильне значення того чи іншого терміна допомагає з’ясувати контекст. При утворенні похідних форм терміна необхідно користуватися лише тими формами, які подаються в словнику, бо вільне словотворення може стати причиною неправильного використання і сприймання.
Слід уникати використання застарілих, нестандартних термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення: фронт, фактор. Це ускладнює розуміння змісту документа.
Отже, терміни кожної сфери науки потребують особливої уваги, постійної робити зі словником.
Можна виділити такі основні групи термінологічної лексики:
- математичну (множення, кут, квадрат);
- фізичну (молекула, електрон, енергія);
- електротехнічну (контакт, струм, заземлення);
- радіотехнічну (антена, радіоцентр);
- літературознавчу (драма, поема, сюжет, персонаж);
- лінгвістичну (фонема, діалект, парадигма)
- філософську (базис, метафізика, діалектика);
- фінансову (банк, кредит, баланс);
- хімічну (азот, водень, іонізація, оксиди);
- біологічну (рецептор, клітина, тичинка);
- медичну (хірургія, ін’єкція, пеніцилін);
- музичну (соло, тріо, октава);
- морську (катер, боцман, кубрик);
- залізничну (купе, експрес, тамбур);
- спортивну (футбол, тайм, шахи).
5. Професіоналізми – слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої професії.
У різних галузях науки, культури, виробництва професіоналізми виступають як синоніми до вже існуючих термінів. Але на відміну від термінів вони можуть мати експресивне забарвлення і досить детально характеризувати рід занять, дії чи предмети, безпосередньо пов’язані зі сферою діяльності відповідної професії. Наприклад, слова і звороти з галузі шахтарської справи (штрек, терикон, видавати на гора); зі сфери комп’ютерної технології (курсор, дискета, вінчестер); з мовлення мисливців, рибалок (поплавок, підсадка, гачок, трофей).
Виникають професіоналізми і як розмовні неофіційні замінники вже існуючих у певній галузі термінів. Це загальнозрозумілі слова, але вони не є літературними.