Зміни в українському правописі

Однією з ознак високої культури суспільства є дбайливе ставлення до правопису. Однак постійне розширення словника у зв¢язку з науково-технічним і загальнокультурним прогресом породжує нові правописні проблеми, які регулює практика та які мусять бути законодавчо закріплені. Тому Орфографічна комісія НАН України внесла ряд змін і остаточно затвердила Правопис до друку.

Які ж зміни та доповнення зроблено в новому виданні Правопису?

Насамперед слід відзначити, що алфавіт зазнав кількісних змін. Тепер у ньому 33 літери, а не 32, як раніше. Відновлено написання літери ґ, яка під час реформи правопису 1933 р. була неправомірно вилучена з абетки. Неправомірно тому, що в української мові залишився звук (г) – дзвінкий проривний задньоязиковий приголосний, звукова пара до глухого проривного задньоязикового (к), а літери для позначення цього звука не стало. Виникла незручна ситуація, коли звук у мові є, а знака для нього в алфавіті нема. Однаково, з літерою ґ почали писатися слова ґніт (експлуатація) і гніт (у лампі), ґрати (дієслово) і грати (іменник), ґулі (гуляння) і гулі (опухлі синці на тілі), а це призводило до сплутування значення цих слів.

В українській літературній мові є понад 40 власноукраїнських слів, у яких віднині і пишеться, і вимовляється ґ. Наведемо їх перелік: ґава, ґазда, аґрус, ґартунок, ґвінт, ґеґати , ґелґота , ґешефт , ґирлиґа , ґніт, ґандж , ґонда, ґречний, ґроно, ґудзь, ґуля, дзиґа, дзиґлик, зиґзаґ, ремиґати, сновиґати, фіґа, хуґа, ґава, ґанок, ґвалт, ґевал, ґедзь, ґестка, ґиґнути, ґлей, ґоґель-моґель, ґрати (іменник), ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґума, джиґун, дзиґар, дриґати, резиґнація, риґувати, уджиґнути, фіґлі-міґлі, хурдиґа та іхні походні (ґедзкатися, ґратчастий, обґрунтовувати, проґравати та ін.).

Крім того, з літерою ґ писатиметься ряд діалектичних слів, а також деякі архаїзми та історизми, які можуть зустрічатися в творах з історичної тематикою. Докладний перелік усіх слів поданий в журналі “Пам¢ятки України”.

Місце літери в алфавіті – після г перед д.

Змінилося в новому виданні правопису і порядкове місце в алфавіті м¢якого знака (ь),або знака м¢якшення. Тепер літера ь не замикає алфавіту, а стоїть третьою з кінця, тобто перед ю. Треба в такій зміні виникла в зв¢язку з необхідністю уніфікації алфавітів слов¢янських мов, а це, в свою чергу, зумовлення широким впровадженням у мовознавство комп¢ютерної техніки. Оскільки в усіх слов¢янських мовах, крім української ь стоїть в алфавіті перед ю, я то при записах українських текстів на магнітні носії комп¢ютерів з кириличним шрифтом виникали певні труднощі, бо одна й та ж літера була закодована під різними номерами. Тому для більшої зручності опрацювання українських текстів на ЕОМ і була запроваджена така зміна. Згодом вона знайде своє відображення в словниках, каталогах.

Уживання великої літери. Деяких змін у новому виданні правопису зазнали правила вживання великої літери в власних назвах. Зокрема, з великої літери, але без лапок тепер писатимуться назви культових книг Апостол, Біблія, Євангелій, Коран, Псалтир, а також назви релігійних понять, як: Бог (але боги), Божа Матір, Син Божий, Святий Дух, а також назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Івана Купала, Петра і Павла, Покрова, Різдво, Теплого Олекси, Успіння, Великий піст, Масниця, Пилипівка, Спасівка тощо.

Такі зміни продиктовані екстралінгвістичними факторами. Вони пов¢язані з духовним відродженням народу, з відмовою від войовничого атеізму.

Перенос частин слова. Правила переносу частин слова стали “демократичнішими”, менше стало обмежень, збільшилась варіантність переносів. В основі правил переносу, як і раніше, лежить принцип поділу слів на склади: частини слова з рядка в рядок переносяться складами, якщо, звичайно, склади мають більш як одну літеру.

Допускається подвійний перенос у словах типу життя, знання, суддя, тобто коли подвоєння приголосних є наслідком подовження, а не збігу їх на межі кореня й суфікса, префікса й кореня. Отже, можна переносити: жит-тя, а також жи-ття. Якщо в основі слова поряд стоять два приголосних звуки і більше, то вони при переносі можуть розриватися і не розриватися. Правильним буде перенос: Дні-про і Дніп-ро, се-стра, сес-тра, сест-ра. Це правило поширюється й на суфікси: видавни-цтво, видавниц-тво, видавницт-во.

З розділових знаків переносити у наступний рядок можна тільки тире. Всі інші розділові знаки не переносяться, а залишаються в попередньому рядку.

Правопис складних слів. Деякі складні слова зазнали помітного спрощення. Насамперед це стосується складних іменників з першою частиною пів-. Тепер слова з пів- будуть писатися разом і коли твірна основа починається на приголосний звук: півмісяця, півкнижки, півслова (так було і раніше), і коли твірна основа починається на голосний звук: піваркуша, півогірка (було пів-огірка), і коли твірна основа починається буквами я, ю, є, ї (в таких випадках між пів- та твірною основою, за загальним правилом пишемо апостроф): пів¢яблука, пів¢ящика (було пів-яблука).

Дефіс, як і раніше, ставимо лише тоді, коли твірною основою є власна назва: пів-Києва, пів-Америки, пів-Галактики.

Розділ про правопис складних слів доповнено й таким положенням: якщо іменники – власні назви поєднуються з часткою не, яка вживається як префікс, то між префіксом-часткою і власною назвою ставиться дефіс, щоб підкреслити однослівність таких утворень: не-Європа, не-Париж, не-Ріо-де-Жанейро (порівняйте у загальних назвах – нелюдина, неістота).

Правопис іншомовних слів. Чи не найбільше змін сталося в правописі іншомовних слів. Зрозуміло, що слова, запозичені з інших мов, відрізняються від питомих слів мови і звучанням, і написанням. Але з часом слово-гість “звикає” до мови, в яку воно прийшло, уподібнюється до слів-господарів і поступово набирає рис, характерних для даної мови, стає в ній “своїм”, вростає в національний ґрунт, “кліматизується” в нових умовах. Саме це намагалися відобразити автори нового видання “Українського правопису”, вносячи зміни, іноді дуже суттєві, в написанні іншомовних слів.

1. В загальних назвах іншомовного походження приголосні, як відомо, не подвоюються, оскільки подвоєння не відтворюється на вимові, наприклад: каса, маса, група, клас, шосе. Без подвоєння тепер писатимуться слова: анали (було -нн-), бароко (-кк-), беладона (-нн-), бравісимо (було бравіссімо), інтермецо (-цц-), лібрето (-тт-), піанісимо (було піанісімо), піцикато (-цц-), стакато (-кк-), фортисимо (було фортіссімо).

Збережено подвоєння в тих загальних назвах іншомовного походження, де подвоєння чується у вимові: ванна, вілла, манна, панна, пенні, тонна, брутто. Подвоєння залишено також у деяких словах з метою уникнення небажаних паралелей з власно українськими словами або просто схожими словами, які мають відмінне значення: бонна (вихователька-іноземка) і бони (паперові гроші, що вийшли з обігу), білль (законопроект) і біль (страждання), булла (папська грамота) і була (дієслово жіночого роду), мірра (назва ароматичної смоли) і міра (одиниця виміру), дурра (назва рослини) і дура (лайлива назва нерозумної жінки), мотто (епіграф, дотепний вислів) і мото (частина складного слова, що означає: моторний).

Подвоєння також при збігові приголосних префікса і кореня, в української мові має бути паралельне непрефіксальне слово: апперцепція ( бо є перцепція), імміграція (бо є міграція), ірраціональний (бо є раціональний), ірреальний (бо є реальний), контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є реалізм). Подвоєні приголосні зберігаються, незалежно від вимови, в усіх словах, похідних від географічних, особливих та інших власних назв, наприклад: марокканець (Марокко), голландський (Голландія), боннський (Бонн).

2. Відомо, що в загальних назвах іншомовного походження після букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р пишеться и, а не і, тобто діє так зване “правило дев¢ятки”, наприклад: диск, тир, цирк, ритм. Це правило існує тому, що саме вимова и, а не і природніша для української літературної вимови. В іншомовних назвах у цих позиціях за правилом писалося і, хоч існувало дуже багато винятків. А якщо в правилах дуже багато винятків, то виникає сумнів: чи вдалі вони? Винятками з цього правила були слова, які характеризуються високою частотністю вживання і значним поширенням серед мовців. Серед винятків: Америка, Африка, Антарктида, Балтика, Галактика, а також Рига, Рим, Париж, Британія, Єгипет, Єрусалим, Китай. Тому виникає думка, а, може, це не винятки? Може, “правило дев¢ятки” варто застосовувати і до власних іншомовних назв? Саме на цей шлях стали автори нового видання правопису, поширивши дію правила на ряд власних географічних назв та на деякі загальні назви, які досі не підлягали його дії. Отже, бравісимо, піанісимо, фортисимо – у загальних назвах, у власних назвах – Алжир, Аргентина, Бастилія, Бразилія, Братислава, Вавилон, Ватикан, Вашингтон, Корсика, Мадрид, Мексика, Сардинія, Сирія, Сицилія, Тибет, Флорида, Чикаго, Чилі.

3. Прийнято рішення про те, що після шиплячого ж, який в української мові твердий, слід писати у у словах журі, Жуль Верн, парфумерія (бо парфуми), парашут, брошура.

4. Зменшена кількість слів, у написанні яких присутня подвійна йотація. Є кілька слів іншомовного походження, в яких пишеться, по суті, два й: фойє (фоййе). Іноді цей буквений збіг не відповідає вимові. Тому подвійна йотація усунута в словах конвеєр (не конвейєр), феєрверк (не фейєрверк). Збережене традиційне написання у власних назвах – Гойя, Савойя, Фейєрбах, майя (народність), фойє.

Зміни в морфології та словотворенні. Суть основних змін у словотворі та морфології полягає в запровадженні єдиного терміна “відмінок” щодо граматичної категорії, званої раніше кличною формою, розширенні випадків уживання закінчень -у, -ю в родовому відмінку однини іменників II відміни чоловічого роду, в спрощенні сполучень приголосних при творенні ряду прикметників від географічних назв.

Сьомим відмінком в системі іменника є кличний відмінок, який раніше називався кличною формою. У множені кличний відмінок формально збігається з називним, в однині ж у всіх 4-х відмінах він має своє особливе вираження.

Розширена сфера вживання закінчення -у, -ю, в родовому відмінку однини іменників II відміни чоловічого роду. Слід, зокрема, писати -у в назві міста Кривого Рогу (не Рога), у збірних поняттях березняку, вишняку, чагарнику (було-а), в словах каталогу, абзацу, уривку (було -а).

При творенні прикметникових форм від географічних назв послідовніше втілено принцип спрощення приголосних на межі кореня та суфікса. За новими вимогами треба писати гаазький (не гаагський), данцізький (не донцігський, від Данціг), лейпцізький (не лейпцігський, від Лейпціг), карабаський (не карабахський, від Карабах).

Такі основні зміни сталися в новій редакції третього видання “Українського правопису”. Як бачимо, їх не так уже й багато. В основному, правопис не зазнав кардинальних змін і залишився стабільним, що й має бути характерним для розвиненої унормованої мови. Окремі зміни є свідченням розвитку української мови, вдосконалення її правописних норм. Якщо мова не мертва, а жива, якщо нею користуються в усній та писемній практиці, то вона неодмінно має зазнавати змін (хоч і дуже поступових), бо там, де є зміни, рух, розвиток, там є і життя, відсутність же будь-яких зрушень для мови, як і для всього живого, рівнозначне загибелі.

Перелік слів, правопис яких зазнав змін