Особливості правового статусу міністра Кабінету Міністрів України, Прем’єр-міністра

Елемент правового статусу уряду – його конституційно-правовий статус, що, у свою чергу, є багатоелементною категорією, яка включає конституційний статус, тобто статус, визначений тільки нормами Основного Закону, а також елементи правового статусу уряду, визначені нормами інших джерел конституційного права. Правовий статус уряду слід характеризувати як правовий статус державного органу у сфері публічного права, що є похідним від повноважень держави в цілому та має комплексний характер, тобто встановлений нормами кількох галузей права. Категорія «конституційно-правовий статус уряду» слугує способом, узагальнення та систематизації правових норм про нього і дозволяє сформувати конструкцію (модель), що включає правові норми, практику їх реалізації та положення доктрини стосовно зазначеного суб’єкта. Дослідження конституційно-правового статусу Уряду України передбачає з’ясування структури даного поняття та визначення змісту елементів, що її утворюють.

Правосуб’єктність Уряду України слід розглядати з двох точок зору: 1) правосуб’єктність Уряду як органу державної влади (загальна правосуб’єктність). Вона обумовлена прийняттям нормативно-правових актів, що регулюють діяльність зазначеного органу в Україні; 2) правосуб’єктність конкретного складу Уряду України, що виникає з моменту його призначення. Правосуб’єктність Уряду України виникає за наявності двох чинних Указів Президента України: про призначення Прем’єр-міністра України та про призначення членів Кабінету Міністрів України у кількості, необхідній для виконання ним своїх повноважень.

Загальні засади адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України встановлені Конституцією України. Стаття 113 Конституції України визначає місце Кабінету Міністрів України в системі органів державного управління, по-перше, через визнання його вищим органом у системі органів виконавчої влади, тобто таким, що спрямовує, координує і контролює діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних у місті державних адміністрацій; по-друге, через встановлення відповідальності перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольності і підзвітності Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Особливою організаційною формою роботи членів Кабінету Міністрів України є робота в урядових комітетах. До складу урядового комітету, який затверджується Кабінетом Міністрів України, окрім членів Кабінету Міністрів України, входять керівники інших центральних органів виконавчої влади, заступники керівників центральних органів виконавчої влади, заступники Міністра Кабінету Міністрів України.

Урядовий комітет є робочим органом Кабінету Міністрів, основні завдання якого полягають у формуванні та проведенні державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів.

Урядовий комітет очолює Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністр або Міністр закордонних справ.

Організаційною формою роботи Урядового комітету є засідання. Засідання Урядового комітету проводиться у міру потреби в один і той же день тижня. Рішення про скликання засідання Комітету приймається його головою.

Рішення Урядового комітету оформляються протоколом, який підписує голова Комітету. Рішення Урядового комітету, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання.

Адміністративно-правовий статус центральних органів виконавчої влади.

Центральні органи виконавчої влади займають другий рівень в трирівневій системі органів виконавчої влади. До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. У відповідності до п.9-1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. У центральних органах виконавчої влади утворюються дорадчі органи ‑ колегії для погодженого вирішення питань, що належать до їх компетенції, та для колективного і вільного обговорення найважливіших напрямів діяльності.

До складу колегії центрального органу виконавчої влади входять: керівник (голова колегії), перший заступник та заступники керівника (за посадою), інші керівні працівники зазначеного органу.

У разі потреби до складу колегії можуть також входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, керівники його територіальних органів, народні депутати України, представники інших органів державної влади (за згодою), представники громадських організацій, творчих спілок, підприємств, наукових установ та інших організацій Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністерства є єдиноначальними органами.

Етимологічно слово «міністр» походить від франц. слова ministre (від лат. minister - слуга). Зазвичай міністр - це родова назва керівників найважливіших і значущих органів виконавчої влади.

При цьому посада, з якою асоціюється і якою по суті є посада міністра, може іменуватися по-різному залежно від традиції, що склалася в країні. Наприклад, у Великобританії, Мексиці і США, а також деяких інших державах, частину міністрів називають державними секретарями, а у Великобританії також ще і канцлерами. У деяких системах державного управління для кращого політичного керівництва існує практика призначення суперміністрів, що означає фактичну або формальну перевагу одного або кількох міністрів над іншими з метою керівництва і координації.

у засобах масової інформації говориться про «міністра фінансів Великобританії», але офіційно ця посада йменується «канцлер казначейства». Є перший лорд адміралтейства (військово-морський міністр). Існують такі найменування, як лорд-зберігай печатки, канцлер герцогства Ланкастерського (це міністри без портфеля, які виконують доручення Прем’єр-міністра). Також до складу англійського уряду входять державні секретарі (по суті, міністри, що очолюють самостійне відомство); міністри-носії традиційних знань Таємної ради: лорд-канцлер (по суті міністр юстиції, який головує також у палаті лордів), канцлер казначейства (міністр фінансів). Ці дві категорії мають назву повних, або старших, міністрів. До інших категорій належать головний «батіг» правлячої партії та його заступники, генеральний аторней та його заступник - генеральний соліситер, що є головними юридичними радниками міністрів. Виділяються й так звані молодші міністри - державні міністри, що є по суті заступниками державних секретарів, які керують самостійними напрямами державного управління, та парламентські секретарі - посада, що є, як правило, своєрідним стажуванням для молодих політиків перед заняттям ними більш високих посад в уряді.

У США є «міністр оборони», «міністр фінансів», «міністр праці» та інші, а міністерства називаються департаментами. Єдина неперекладна посада - державний секретар. Держсекретар США, за європейським стандартом, - це міністр закордонних справ.

У деяких країнах посада «державного міністра» вважається більш значущою, ніж просто міністра. Це ніби «особливо важливий» міністр (Франція, Португалія).

Як правило, одна особа (один міністр) очолює міністерство. Хоча є випадки, коли міністерства очолюють відразу два або більше міністри (Фінляндія). Набагато частіші варіанти, коли є міністр, але поряд із ним призначається державний міністр або статс-секретар, який або є заступником міністра, або відає певною ділянкою роботи. Іноді є міністри або статс-секретарі при президентові або прем’єр-міністрові. Взагалі це помічники глави держави або прем’єр-міністра, але для того щоб у них був високий державний ранг, щоб їх приймали відповідно до цього рангу інші державні службовці й під час поїздок за кордон, щоб вони могли одержувати більшу платню, їм присвоюються такі звання.

В Україні конституційно-правовий статус міністрів є комплексним правовим явищем, а міністр відповідно до чинного законодавства є посадовою особою держави.

При визначенні статусу посадової особи слід ураховувати те, що вони мають спеціальний конституційно-правовий статус комплексного характеру. їх посади належать до політичних, і на них не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу. Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. Не може бути призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Виділяють кілька груп країн залежно від відокремлення в структурі виконавчої влади політичних посад та посад державних службовців. До першої групи належать країни, де ці посади практично не розділені, а отже, в разі приходу до влади нової політичної сили заміщенню підлягають практично всі посади в урядовій ієрархії (ФРН, Франція, Японія).

Другу групу становлять країни, де заміщенню підлягають приблизно четверта частина від кількості посад у державному апараті (Австрія, Бельгія, Італія).

До третьої групи відносять країни, в яких заміщаються, тобто вважаються політичними посадами, лише незначна кількість посад - а саме найвищі урядові посади

Міністр України входить до складу Кабінету Міністрів і тому як політичний діяч (політик) не є державним службовцем. Міністр доручає виконання частини своїх посадових повноважень заступникам міністра, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу службових обов'язків між заступниками.

Особливою ознакою посади міністра як члена Кабінету Міністрів України є політична і конституційно-правова відповідальність осіб. До речі, цей вид відповідальності є найбільхарактерним якраз для членів уряду і реалізується через процедури відправлення у відставку, прийняття резолюції недовіри. Уряд відповідальний перед Президентом та Верховною Радою України, і підконтрольний і підзвітний перед Верховною Радою України за стан справ у державі, і як орган колегіальний може бути відправлений у відставку Верховною Радою у зв’язку з оголошенням уряду резолюції недовіри. Крім того, члени Кабінету Міністрів України несуть персональну відповідальність за стан справ у дорученому секторі державного управління і відповідно можуть бути звільнені Верховною Радою України у разі їх незадовільної діяльності.

Міністри як члени Кабінету Міністрів України на відміну від державних службовців, характеризуються тим, що несуть, насамперед, політичну відповідальність за свою діяльність, і аж ніяк не дисциплінарну. А головною вимогою до державних політичних діячів є не виконання певної трудової функції, а досягнення чи збереження певного стану у державі чи у дорученому секторі управління. Саме за цими результатами й оцінюється діяльність чи бездіяльність міністрів.

Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей. Порядок виконання обов'язків міністра в разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Міністерство:

- бере участь у формуванні та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, розробляє механізм її реалізації;

- прогнозує розвиток економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сировинній, паливно-енергетичній, трудовій, демографічній, соціальній, фінансовій та інших сферах;

- бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України;

- реалізує державну стратегію розвитку відповідної галузі (групи суміжних галузей);

- виконує інші функції, відповідно до законодавства України.

Гарантіями як елементом конституційно-правового статусу Уряду України слід вважати сукупність умов, засобів та способів, які фактично забезпечують реалізацію його компетенції та спрямовані на охорону і захист конституційно-правового статусу зазначеного суб’єкта.

Характеризуючи конституційно-правовий статус суб’єкта, слід говорити про конституційно-процесуальні форми його діяльності.

Під процесуальною формою вчинюваних суб’єктом процесуальних дій розуміють їх чіткий порядок, умови, послідовність, строки вчинення, порядок видання та реалізації передбачених процесуальних актів.

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 345
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒