Методичні рекомендації при вивченні теми. ТЕМА № 9. Докази і доказування у цивільному процесі

ДИСЦИПЛІНА ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС

САМОСТІЙНЕ ВИВЧЕННЯ

ТЕМА № 9. Докази і доказування у цивільному процесі

Мета:дати студентам чітке поняття видам доказів у цивільному процесі. Студенти повинні знати етапи доказування.Студенти повинні орієнтуватися у фактах, що не потребують доказування. Студенти повинні знати про засоби доказування.

Форми контролю:

- доповіді;

- обговорення;

- тести.

Питання для самостійного вивчення:

1. Судові доручення щодо збирання доказів.

2. Забезпечення доказів.

3. Порядок і підстави забезпечення доказів.

4. Оцінювання судом наданих у справі доказів.

5. Розгляд заяви про фальшивість доказів.

Рекомендована література до теми:

Нормативно-правові акти

1.Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%d0%ba/96-%d0 %b2 %d1%80.

2.Цивільний процесуальний кодекс України : Кодекс, Закон України від 18.03.2004 р. №1618-IV.[Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 1618-15.

3.Цивільний кодекс України : Кодекс, Закон України від 16.01.2003 р.
№ 435-IV. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/435-15.

4.Сімейний кодекс України :Кодекс, Закон України від 10.01.2002 р.
№2947-III. [Електронний ресурс]. –Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/ show/ 2947-14.

5.Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України 05.07.2012 р.
№5076-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/ show/ 5076-17.

6.Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07.12.2000 р.
№ 2121-III. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/2121-14.

7.Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.06.2011 р.
№3460-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/3460-17.

8.Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту : Закон України від 08.07.2011 р. № 3671-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3671-17.

9.Про виконавче провадження : Закон України, Перелік від 21.04.1999 р. № 606-XIV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/606-14.

10.Про доступ до судових рішень : Закон України від 22.12.2005 р. № 3262-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/ show/3262-15.

11.Про державну таємницю : Закон України від 21.01.1994 р. № 3855-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/ 3855-12.

12.Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя насе­лення : Закон України від 24.02.1994 р. № 4004-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4004-12.

13.Про засади державної мовної політики : Закон України від 03.07.2012 р.№5029-VI. [Електронний ресурс]. Режим доступу :http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/5029-17.

14.Про захист населення від інфекційних хвороб : Закон України від 06.04.2000 р. № 1645-III. [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http:// zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1645-14.

15.Про інформацію : Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XII. [Елек­трон­ний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2657-12.

16.Про міжнародне цивільне право: Закон України від 23.06.2005 р.
№2709-IV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/ show/ 2709-15.

17.Про міжнародний комерційний арбітраж : Закон України, Положення від 24.02.1994 р. № 4002-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon 5.rada. gov.ua/laws/show/4002-12.

18.Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 07.07.2010 р.
№2453-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/2453-17.

19.Про судову експертизу : Закон України від 25.02.1994 № 4038-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/ 4038-12.

20.Про судовий збір : Закон України від 08.07.2011 р. № 3674-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/ 3674-17.

21.Про правонаступництво України : Закон України від 12.09.1991 р.
№1543-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/1543-12.

22.Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства : Закон України від 22.09.2011 р. № 3773-VI. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/3773-17.

23.Про психіатричну допомогу : Закон України від 22.02.2000 р. № 1489-III. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/ 1489-14.

24.Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини : Закон України від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80.

25.Про третейські суди: Закон України від 11.05.2004 № 1701-IV. [Електрон­ний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1701-15.

26.Про державну службу : Закон України від 17.11.2011 р. № 4050-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/ laws/show/ 4050-17.

27.Конвенція з питань цивільного процесу : Гаага, 1954 р. // Офіційний вісник України. – 2005. – № 4. (11.02.2005). – Стор.379, стаття 264, код акту 31514/2005.

28.Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних [...] [Текст] : Офіційний вісник України. – від 20.08.2004 р., 2004, № 31, стор. 474, стаття 2124, код акту 29712/2004.

Навчальні посібники

29. Васильєв С.В. Цивільний процес України : навч. посіб. /С.В. Васильєв. – Київ : Центр учбової літератури, 2013.– 343 с.

30. Кілічава Т.М. Цивільне процесуальне право : навч. посіб. / Т.М. Кілі­чава; Мін-во освіти і науки України. – Київ : Центр учбової літератури, 2007. – 351 с.

31. Фурса С. Я. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи : наук.-практ. посіб. / С. Фурса, С. Щербак, О. І. Євтушенко; Центр правових досліджень Фурси. – Київ : Видавець С.Я.Фурса: КНТ, 2006. – 446 с.

32. Цивільний процес : навч. посіб. /А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов,
Н.Л. Бон­да­ренко; За ред. Ю.В.Білоусова; М-во освіти і науки України. – Київ : Прецедент, 2005. – 293 с.

33. Цивільний процес України : академічний курс : підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / Світлана Фурса [та ін.]; за ред. С.Я. Фурси; Центр правових досліджень Фурси. – Київ : Видавець Фурса С.Я. : КНТ, 2009. – 846 с.

34. Цивільне процесуальне право України : навч. посіб. / І.О. Безлюдько, С.С. Бичкова, В.І. Бобрик; За заг. ред. С.С. Бичкової. – Київ : Атіка, 2006. – 383 с.

35. Цивільне процесуальне право України : навч. посіб. для підготовки до іспитів / укл.: І.В.Тетарчук, Т.Є. Дяків. – Київ : Центр учбової літератури, 2012 – 206 с.

36. Цивільне процесуальне право України : підручник /С.Бичкова,
І. Бірюков, В. Бобрик та ін.; за заг. ред. С.С. Бичкової; М-во освіти і науки України. – Київ : Атіка, 2009. – 759 с.

37.Чорнооченко С. І. Цивільний процес : навч. посіб. / С. Чорнооченко;
М-во внутрішніх справ України, Нац. акад. внутрішніх справ України. – 3-е вид., перероб. і доп. – Київ : Центр учбової літератури, 2014.– 415 с.

38.Штефан О. О. Цивільне процесуальне право України : навч. посіб.
/ О. Штефан; М-во освіти і науки України. – Київ : Юрінком Інтер, 2009. – 358 с.

Інформаційні ресурси.

1. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua.

2. Національна парламентська бібліотека України [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.nplu.org.

3. Электронная юридическая библиотека Ilex [Электронный ресурс]. – Режим доступа :http://lexlibrary.org.

4. Электронные библиотеки Украины [Электронный ресурс] : (краткий кат.). – 5. Режим доступа : http://iesu.nau.edu.ua/ukr/info/student/library.htm.

5. Юридическая научная библиотека издательства “Спарк” [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://lawlibrary.ru.

6. Конспект лекцій.

7. Джерела Internet.

8. Wikipedia.org

9. portal.rada.gov.ua.

10.static.rada.gov.u

11.golos.com.ua.

Зупинення, поновлення, продовження та закінчення процесуальних строків.

Методичні рекомендації при вивченні теми

При вивченні першого питання (Судові доручення щодо збирання доказів.) студентам слід звернути увагу на те, що

Згідно ЦПК України

Стаття 132. Судові доручення щодо збирання доказів

 

1. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії. 2. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована. 3. Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов'язковою. 4. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу. 5. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 132 Цивільного процесуального кодексу України 1. Збирання та подання доказів до суду є обов'язком сторін. Суд як державний орган, уповноважений здійснювати функцію правосуддя, збирати докази не повинен. Як виняток, такі дії суд може вчиняти у справах окремого провадження. Однак коли є обґрунтоване клопотання особи, яка бере участь у справі, про необхідність збирання доказів за межами території діяльності суду, застосовується такий спосіб отримання доказів, як судове доручення. Судове доручення - це доручення провести певні процесуальні дії, спрямовані на одержання та фіксацію певних доказів, які один суд дає іншому. 2. Процесуальна дія з направлення судового доручення покладається на суд, який розглядає страву. Таке доручення може бути направлено до іншого суду у випадку, коли збирання необхідних доказів має відбутися поза межами територіальної підсудності суду, який розглядає справу. Це правило сформульоване некоректно. Територіальна підсудність конкретного суду визначається межами району, міста, району у місті. Якщо тлумачити коментовану норму дослівно, то для того, щоб опитати свідка за місцем проживання у Галицькому районі міста Львова, Сихівський районний суд міста Львова повинен давати судове доручення Галицькому районному суду міста Львова, який знаходиться в одному й тому самому будинку по вул. Чоловського, 2 кількома поверхами нижче. Вважаємо, що судове доручення є способом збирання доказів, якщо певні дії потрібно вчинити за межами міста або району діяльності суду. Якщо місто поділене на декілька районів, то усі дії в межах цього міста доцільно вчиняти суду, який розглядає справу, без доручень. Якщо судове доручення дає апеляційний суд (на практиці такі випадки майже не зустрічаються), територіальна підсудність якого поширюється на всю область, то необхідні дії він може доручити суду іншої області. 3. На наш погляд, ч. 1 коментованої статті містить імперативну норму. Слід розуміти, що суд, який розглядає справу, зобов'язаний доручити певні процесуальні дії іншому суду, якщо збирання необхідних доказів вчиняється за межами району діяльності першого суду. Якщо, незважаючи на це, суд, який розглядає справу, почне збирати докази за межами своєї територіальної підсудності, ці докази можна вважати недопустимими, оскільки вони одержані з порушенням встановленого порядку. Вважаємо, що таке регулювання слід змінити. Суд не повинен доручати іншому суду вчинення процесуальної дії, яку може вчинити сам. 4. Ст. 132 встановлює процесуальні правила збирання доказів, якими повинні керуватися суди при винесенні ухвали про судове доручення. У випадку порушення цих правил зібрані іншим судом фактичні дані втрачають свою доказову силу. В кожному випадку необхідності виконання судового доручення суд постановляє ухвалу про судове доручення, де коротко вказує на суть справи, що розглядається, осіб, які беруть в ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, який виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Вважаємо, що в цій ухвалі обов'язково зазначати також місцезнаходження осіб, які беруть участь у справі, оскільки в протилежному випадку суд, який виконує доручення, не зможе повідомити їх про час та місце проведення судового засідання. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована. Недопустимим є винесення і направлення судом замість відповідної ухвали листів, запитів, відношень, де б описувалася суть справи і питання, які слід з'ясувати. Ухвала про судове доручення оскарженню не підлягає. Ухвала, одержана судом, якому доручено вчинити певні дії, не може переадресовуватися іншим судам. Суду, якому адресоване судове доручення, надсилається ухвала. Сама справа залишається в суді, який розглядає справу. Суд, який виконує судове доручення, окремої справи щодо судового доручення не заводить. 5. Хоча стаття вказує, що всі судові доручення повинні бути виконані в судовому засіданні за правилами, встановленими ЦПК, цілком реально припустити, що виконання певних доручень вимагатиме їх здійснення поза межами суду, наприклад огляд речей, нерухомості, допит свідків, які не мають можливості з'явитися до суду, і т. д. Суд, який виконує доручення, повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце судового засідання, але їх неявка не перешкоджає суду виконати дії, вказані в дорученні. Мається на увазі, що особи, які беруть участь в справі, мають право бути присутніми під час судового засідання, на якому буде виконуватися судове доручення. Їх присутність не є обов'язковою. Стосовно осіб, яких потрібно викликати з метою виконання доручення (наприклад, виклик свідків з метою отримання їх свідчень) і які безпосередньо вказані в дорученні (в т. ч. їх адреси), то явка останніх є обов'язковою, оскільки у випадку неявки судове доручення не може бути виконаним. Збирання доказів, передбачених в судовому дорученні, здійснюється судом в порядку, передбаченому ЦПК. 6. ЦПК не встановлює строку виконання судових доручень, тому цей строк визначається судом, який виконує доручення. І це зрозуміло, оскільки у відносинах надання/виконання судових доручень строк виконання не може визначатися в односторонньому порядку, бо це буде розцінюватися як втручання в роботу суду, порушуватиме графіки розгляду справ у відповідному суді. Тому строк виконання судового доручення визначається на розсуд суду, який виконує це доручення. 7. У випадку виконання доручення протоколи і всі зібрані при виконанні судового доручення докази повинні бути надіслані суду, який розглядає справу негайно. Всі отримані в порядку судового доручення матеріали, протоколи повинні оголошуватися в судовому засіданні судом, який розглядає справу по суті, і досліджуватися в загальному порядку. Відповідно до п. 6 постанови Пленуму ВС України від 18 грудня 2009 р. N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" коли докази, що є в справі, зібрані в порядку виконання судового доручення, суд може обґрунтувати ними рішення лише за умови, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні, пред'явлені для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, та досліджені в сукупності з іншими доказами. З цими матеріалами повинні бути ознайомлені особи, які беруть участь в справі, їх представники, а в необхідних випадках і експерти чи спеціалісти. 8. ЦПК встановлює вимогу повторного допиту свідків, які дали свідчення суду, який виконував відповідне доручення, і з'явилися до суду, який розглядає справу. Ця норма спрямована на виконання принципу безпосередності, оскільки варто допитати свідка безпосередньо в судовому засіданні, а не використовувати протоколів допиту, які були складені під час допиту цього свідка в іншому суді. Відповідно до постанови Пленуму ВС України N 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" за змістом статті 132 ЦПК судові доручення щодо збирання доказів (допит свідків, проведення огляду на місці речових доказів, роз'яснення експертом його висновку, допит сторін або третьої особи тощо) даються тільки суду, а не іншому органу, якщо відповідні дії не можуть бути проведені судом, який розглядає справу, або для нього це становить труднощі. У порядку судового доручення не повинні збиратися письмові або речові докази, які можуть бути представлені сторонами або за їх клопотанням витребувані судом, який розглядає справу; суд не вправі давати доручення про витребування від позивача даних, які підтверджують обґрунтованість його вимог, а також інших відомостей, які повинні бути ним зазначені в позовній заяві згідно зі статтею 119 ЦПК. Судові доручення та їх виконання повинні проводитися при суворому додержанні правил статті 132 ЦПК та визначеного законом порядку збирання доказів. Фактичні дані, одержані при виконанні судового доручення з порушенням встановленого законом порядку (статті 140, 141, 143, 147, 180, 182, 187, 189 ЦПК), доказової сили не мають. Недопустимим є передача виконання доручень працівникам апарату суду та отримання письмових пояснень замість з'ясування порушених в ухвалі питань у судовому засіданні зі складанням відповідного протоколу. Разом з тим не виключається залучення до протоколу письмових пояснень за клопотанням осіб, які допитуються.

 

При вивченні другого питання (Забезпечення доказів.) студентам слід звернути увагу на те, що

Згідно ЦПК України

Стаття 133. Забезпечення доказів

 

1. Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. До клопотання про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору. 2. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів. 3. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову. 4. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України 1. Забезпечення доказів - процесуальна дія суду, яка вчиняється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо вони вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів. Під особами, які мають право клопотати про забезпечення доказів, маються на увазі суб'єкти доказування. Вони повинні довести обґрунтованість своїх побоювань, що подача відповідних доказів є неможливою. Тобто суд не може здійснити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі нічим не обґрунтованих побоювань суб'єкта доказування. В іншому випадку суб'єкт доказування повинен обґрунтувати неможливість подання відповідних доказів особисто або довести суду складнощі, які виникають у нього при поданні певних доказів та які перешкоджають такому поданню. Наприклад, необхідність забезпечення доказів виникає у випадку огляду продукції, яка швидко псується, чи допиту свідка, стан здоров'я якого з кожним днем погіршується або який виїжджає в довгострокове відрядження. Про необхідність забезпечення доказів відповідна особа подає суду заяву або клопотання в письмовій формі. Вимоги до цих документів встановлені в ст. 134 ЦПК. 2. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у сумі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати. У разі якщо заяву про забезпечення доказів подано до подання позовної заяви, то розмір судового збору, який сплачується при поданні позовної заяви, повинен бути зменшеним на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення доказів. 3. Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" під час попереднього судового засідання за заявою особи, яка бере участь у справі, суд може вирішити питання про забезпечення доказів, якщо для цієї особи подання потрібних доказів є неможливим або в неї є труднощі у поданні цих доказів. Закон не обмежує коло доказів, які можуть бути забезпечені судом, і здійснення процесуальних дій щодо забезпечення доказів. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Відмова в забезпеченні доказів оскарженню не підлягає, а оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи (частина четверта статті 135 ЦПК). У разі оскарження цієї ухвали до суду апеляційної інстанції направляється не цивільна справа, а виділені відповідні матеріали справи (копія позовної заяви, заява про забезпечення доказів, оригінал оскарженої ухвали тощо); після розгляду апеляційним судом скарги ці матеріали повертаються до суду для залучення до матеріалів цивільної справи. Забезпечення доказів слід відрізняти від забезпечення позову - заходів, які гарантують виконання майбутнього рішення суду. 4. ЦПК визначає приблизний перелік способів забезпечення доказів, до них належать: 1) допит свідків; 2) призначення експертизи; 3) витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. Але, враховуючи обставини справи, суд за клопотанням відповідної особи може застосувати і інші заходи забезпечення доказів, які є найбільш адекватні поданому клопотанню. Наприклад, суд може одержати пояснення сторони, які вона дає як свідок; заборонити вчиняти дії, що приводять до знищення доказів; тимчасово вилучити докази. 5. За загальним правилом забезпечення доказів здійснюється після відкриття провадження у цивільній справі і постановлення ухвали про це. Тобто після виникнення цивільно-процесуальних правовідносин. Але в окремих випадках, за заявою зацікавленої особи, суд може забезпечити докази і до пред'явлення нею позову. Це допускається, коли у заявника є обґрунтовані посилання на неможливість подальшого подання певних доказів або виникнення труднощів у зв'язку з цим, якщо не забезпечити докази вчасно. Таке забезпечення запобігатиме таким ризикам і сприятиме захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі. ЦПК чітко врегулював порядок забезпечення доказів до порушення провадження у цивільній справі. У випадку подання заяви (клопотання) про забезпечення доказів до подання позовної заяви такий заявник повинен подати позовну заяву протягом трьох днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів. По суті ЦПК встановлює санкцію за неподання позовної заяви після подачі клопотання про забезпечення доказів. Ця норма встановлена з метою перешкоджання зловживання особою своїм правом на забезпечення доказів та дозволить відшкодувати у зв'язку з таким забезпеченням збитки, заподіяні особам, які так чи інакше були пов'язані із забезпеченням доказів (відшкодування витрат свідка у зв'язку з дачею показань, відшкодування у зв'язку з вимушеним витребуванням певних об'єктів, предметів, речей і т. п. для їх дослідження чи передачі на експертизу і неможливість користування ними протягом певного часу). Питання про відшкодування судових витрат та збитків вирішується шляхом подання окремого позову.

При вивченні третього питання (Порядок і підстави забезпечення доказів.) студентам слід звернути увагу на те, що

Згідно ЦПК України

Стаття 134. Заява про забезпечення доказів

 

1. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. 2. До заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає вимогам цієї статті, застосовуються наслідки, встановлені статтею 121 цього Кодексу. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 134 Цивільного процесуального кодексу України 1. Забезпечення доказів відбувається за зверненням зацікавленої особи, яке оформляється у вигляді письмової заяви. Заява повинна відповідати вимогам коментованої статті. Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.06.2009 р. "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" у заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені всі відомості, визначені частиною першою статті 134 ЦПК, а в разі невідповідності заяви цим вимогам застосовуються наслідки, встановлені частинами першою і другою статті 121 ЦПК. Така заява розглядається протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, однак їх явка не є обов'язковою. Зокрема, в ній повинно бути зазначено: - докази, які необхідно забезпечити. Заявник повинен навести конкретні засоби доказування, які слід забезпечити (показання свідка, письмові або речові докази, висновок експерта); - обставини, що можуть бути підтверджені доказами, які необхідно забезпечити. Ці обставини повинні входити до предмета доказування у справі; - обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим. Звертаємо увагу, що закон не вимагає подання доказів, які підтверджують ці обставини. Тому ця вимога буде вважатися дотриманою, якщо про ці обставини зазначено у тексті заяви про забезпечення доказів; - справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити. Заявник повинен хоча б в загальних рисах визначити підстави та предмет майбутнього позову і обґрунтувати, чому заява про забезпечення доказів подається до подання позовної заяви. Крім того, в заяві потрібно обґрунтувати обставини, які не залежать від волевиявлення особи чи перебувають поза межами її контролю чи правомірного впливу і які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим. Окрім цього, в заяві зазначаються також типові для всіх процесуальних документів реквізити: суд, до якого подається клопотання, суддя, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, найменування заявника, інших осіб, які беруть участь у справі, дата подання заяви та підпис. Наявність усіх вищезазначених відомостей в заяві про забезпечення доказів допоможе суду легше зорієнтуватися в порушеному питанні і унеможливити безпідставне втручання в особисте життя громадян під приводом забезпечення доказів. 2. У випадку недотримання усіх вимог, встановлених ст. 134 ЦПК, суддя в порядку ст. 121 ЦПК постановляє ухвалу про залишення відповідної заяви без руху та надає особі, яка подала заяву, строк для усунення недоліків. У випадку неусунення недоліків вчасно заява вважається неподаною і повертається. 3. Заява про забезпечення доказів у цивільних справах реєструється в журналі обліку заяв про забезпечення позову, доказів у цивільних справах та в алфавітному покажчику цивільних справ. До алфавітного покажчика цивільних справ заносяться дані як про заявника, так і про особу, стосовно якої просять ужити запобіжних заходів. У цьому журналі та алфавітному покажчику реєструються заяви, що надійшли до подання позовної заяви.

При вивченні четвертого питання (Оцінювання судом наданих у справі доказів.) студентам слід звернути увагу на те, що

Згідно ЦПК України

Стаття 140. Огляд доказів за їх місцезнаходженням

 

1. Речові та письмові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням. 2. Про час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються особи, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду. 3. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис. 4. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписи тощо. 5. Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, мають право робити свої зауваження щодо протоколу огляду. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 140 Цивільного процесуального кодексу України 1. Дослідження письмових та речових доказів проводиться, як правило, в приміщенні суду. Коли ці докази не можуть бути доставлені до суду, вони оглядаються за їх місцезнаходженням. Не можуть бути доставлені до суду, наприклад, нерухоме майно або пошкоджений транспортний засіб, які є речовим доказом, письмові докази, які потребують спеціальних умов зберігання (наприклад, оригінали архівних документів, раритети), тощо. 2. Огляд доказів за їх місцезнаходженням - це процесуальна дія, що спрямована на збирання доказів без застосування примусу, шляхом спостереження та відображення його результатів у відповідному протоколі. Завданням огляду є обстеження та вивчення предметів, документів тощо. Наприклад, якщо особа, яка проживає в приміщенні, заперечує проти проведення огляду письмового чи речового доказу, який знаходиться в квартирі, суд не має права проводити огляд. В такій ситуації він повинен приймати рішення без урахування такого письмового чи речового доказу. 3. У ЦПК 1963 р. передбачалося проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням на стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду (відповідно до чинного ЦПК - провадження у справі до судового розгляду) лише у невідкладних випадках (тобто огляд речових доказів, що швидко псуються (ст. ст. 55 та п. 9 ст. 143)). Огляд на місці речових та письмових доказів проводився судом вже на стадії судового розгляду справи. У коментованій статті інше регулювання. Чітко визначаються умови, ініціюючі суб'єкти, учасники та порядок здійснення такої процесуальної дії. Більше того, проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням на стадії провадження у справі до судового розгляду є обов'язком суду, у провадженні якого знаходиться справа, оскільки під час судового розгляду досліджуються лише протоколи огляду письмових та речових доказів (ст. ст. 185, 187 ЦПК). Покладення на суд обов'язку максимально підготувати справу у стадії до судового розгляду, тобто провести весь комплекс необхідних процесуальних дій, передбачених главою 3 ЦПК, забезпечує можливість швидкого та правильного її розгляду і вирішення, тому такий підхід законодавця до визначення етапу проведення зазначеної процесуальної дії є правильним. Крім того, не останню роль у вирішенні цього питання відіграють процесуальні строки: на стадії провадження у справі до судового розгляду суд має в своєму розпорядженні більше часу, ніж під час судового розгляду справи, оскільки не обмежений жорсткими часовими рамками для проведення процесуальних дій. 4. Про час і місце проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням суд повинен повідомити в установленому законом порядку осіб, які беруть участь у справі, проте їх неявка не перешкоджає здійсненню такого огляду. 5. Огляд доказів за їх місцезнаходженням здійснюється судом за участю осіб, які беруть участь у справі. Під час проведення такого огляду особи, які беруть участь у справі, мають право давати свої пояснення щодо доказів, що оглядаються. Залучення до огляду письмових та речових доказів свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів та проведення фотографування, звуко- і відеозапису здійснюється за клопотанням особи, яка бере участь у справі, або у разі необхідності за ініціативою суду. В необхідних випадках під час огляду письмових чи речових доказів за їх місцезнаходженням суд може ставити питання експерту, перекладачеві, свідкам, а також користуватися допомогою спеціаліста. 6. Про проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, який містить інформацію про хід огляду, а також зміст пояснень осіб, які беруть участь у справі, та показань експерта, перекладача, спеціаліста чи свідків щодо доказів, які досліджуються. Цей протокол підписується усіма учасниками огляду, до нього також додаються всі складені або звірені плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових та речових доказів, відеозаписи тощо, які є невід'ємною частиною цього протоколу. Про наявність цих додатків зазначається безпосередньо у тексті протоколу огляду. Протокол огляду складає секретар або інший працівник суду. 7. Якщо особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, не згодні зі змістом протоколу або додатками до нього, вони мають право робити свої зауваження щодо протоколу або його додатків. Ці зауваження оформляються письмово і додаються до протоколу. В тексті протоколу огляду перед підписом особи, яка висловлює зауваження, робиться запис "із зауваженнями". Ці зауваження розглядаються судом у судовому засіданні за участю осіб, які беруть участь у справі. Протокол огляду письмових та речових доказів за їх місцезнаходженням є об'єктом дослідження на стадії судового розгляду відповідно до правил ст. ст. 185, 187 ЦПК. У разі необхідності суд вправі провести огляд доказів за їх місцезнаходженням повторно. 8. Про проведення огляду доказів за їх місцем знаходження суд постановляє ухвалу. В ухвалі зазначається про доказ, який буде оглядатися, його місцезнаходження, час огляду та місце його початку. Ухвала оскарженню не підлягає.

Згідно ЦПК України

Стаття 141. Огляд речових доказів, що швидко псуються

 

1. Продукти та інші речові докази, що швидко псуються, негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів. 2. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис. 3. Огляд продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, за їх місцезнаходженням здійснюється у порядку, встановленому статтею 140 цього Кодексу. 4. Після огляду ці речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані. НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України 1. Коментована стаття передбачає спеціальні правила щодо огляду продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються. Особливістю цієї процесуальної дії є її терміновий характер: вона повинна бути проведена судом негайно. Це зумовлюється особливими властивостями окремих речових доказів, які з часом втрачають доказове значення. Негайність огляду означає, що він проводиться у найкоротший строк. Призначаючи час огляду, суд повинен враховувати час, необхідний для явки осіб, які беруть участь у справі, якщо вони бажатимуть взяти участь в огляді. Проте якщо з урахуванням властивостей речового доказу з оглядом не можна чекати, суд обмежується лише повідомленням осіб, які бере участь у справі, про негайний огляд, але не чекає їх. Повідомлення здійснюється телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. 2. На відміну від ЦПК 1963 р., який передбачав, крім можливості повернення речових доказів, що швидко псуються, особам, від яких вони були одержані, ще й можливість їх передачі підприємствам, установам чи організаціям, що можуть їх використати за призначенням (ст. 55), чинний ЦПК такої альтернативи не передбачає. Речові докази після їх огляду повертаються особам, від яких вони були одержані. 3. Щодо порядку огляду додатково див. коментар до ст. 140 ЦПК. 4. Про проведення огляду речових доказів, що швидко псуються, суд постановляє ухвалу. В ухвалі зазначається про доказ, який буде оглядатися, його місцезнаходження, час огляду, про залучення свідків, експертів, спеціалістів, про фотографування і відеозапис доказу та процесу огляду. Ухвала оскарженню не підлягає.

При вивченні п’ятого питання (Розгляд заяви про фальшивість доказів.) студентам слід звернути увагу на те, що

Згідно з ч. 2 ст. 185 ЦПК у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірнос­ті або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 188 ЦПК з метою з’ясування відомостей, що містяться в матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв’язку з над­ходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спе­ціаліста або призначено експертизу. Таким чином, заява про фальши­вість може бути подана лише відносно двох видів доказів: письмового і речового.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК заяву про сумнів з приводу достовір­ності або про фальшивість може бути подано будь-якою особою, яка бере участь у справі, а також відносно будь-якого документа, наданого як письмовий доказ. При цьому слід виходити з того, що згідно зі ст. 64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, лис­тування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Заяву про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість може бути подано лише в судовому засіданні (а саме при дослідженні письмових або речових доказів) відносно документа, який уже зна­ходиться у справі, тобто доданий з позовом або з іншими доказами, або відносно документа, який лише подається особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення з ним судом та учасниками процесу. При цьому особа, яка заявляє спір про фальшивість доказу, повинна чітко зазначити, в чому саме виявляється сумнів у достовірності доказу або його фальшивість, оскільки безпідставне заявлення такого спору є зло­вживанням своїми процесуальними правами (ч. 3 ст. 27 ЦПК). Заява може бути зроблена усно в ході розгляду справи, або письмово. У пер­шому випадку усна заява про фальшивість доказу заноситься до жур­налу судового засідання, а письмова заява — залучається до матеріалів справи. ЦПК не встановлює відповідальності осіб, які заявили бездо­казовий спір щодо фальшивості доказу.

Можливі різні форми підробки офіційного письмового доказу: зміна дати, підробка підпису, зміна частини змісту, складання докумен­та в цілому від імені організації чи особи, які в дійсності його не ви­давали, підробка штампа, печатки, виправлення цифр тощо.

У судовій практиці трапляються випадки, коли предметом підроб­ки виступають і приватні документи, наприклад, підроблювалися ді­лові папери, особисті листи, заяви, письмові пояснення, в яких визна­ється наявність певного матеріально-правового зобов’язання або фак­ту, який має юридичні наслідки. Наприклад, до суду можуть додавати­ся підроблені письмові заяви (або розписки) особи, яка померла, що вона продала свою власність (нерухомість) позивачу при розгляді справи про визнання права власності.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які подали документ, відносно якого заявлено спір про його фальшивість або сумнів у достовірності, не має права забрати доказ назад. Вони лише мають право просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. На цю специфі­ку звернув увагу М. К. Треушніков, який зазначив, що у цивільному процесі в осіб, які беруть участь у справі, немає повного права розпо­ряджатися доказами, що характерно для процесу деяких інших зару­біжних країн згідно з принципом диспозитивності. Тому «просити виключити» не означає «забрати доказ назад»^[2].

На практиці можлива ситуація, коли заява про фальшивість доку­мента подається у судовому засіданні при обговоренні клопотання іншого учасника процесу про залучення документа до матеріалів спра­ви і його дослідження у засіданні. ЦПК не забороняє особі, яка заявляє таке клопотання, «зняти» це клопотання і забрати документ назад без його залучення до матеріалів справи до позитивного вирішення цього клопотання судом.

Суди не можуть вільно трактувати положення ч. 2 ст. 185 ЦПК про виключення документа, відносно якого подано заяву про фальшивість, із числа доказів. Це буде суперечити як принципам законності, змагаль­ності, так і нормам матеріального права, що регулюють, наприклад, форми правочинів і, відповідно, допустимість засобів доказування. Тому судді відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК мають роз’яснювати особам, які беруть участь у справі, наслідки вчинення або невчинення процесуаль­них дій і сприяти здійсненню їхніх прав. Враховуючи зазначене, суди не повинні буквально застосовувати правило про виключення доказів і роз­глядати справу на підставі інших доказів. Підроблений документ також є доказом у справі, однак інформація, яка в ньому міститься, буде мати кардинально протилежне значення. Якщо документ, відносно якого за­явлений спір про фальшивість, виявиться дійсним, то відомості, які в ньому містяться, можуть бути покладені судом в обґрунтування вимог чи заперечень сторони, яка його надала. У разі визнання документа під­робленим, тобто фальшивим, він для суду значення мати не буде. Більше того, якщо його фальшивість буде доведена висновком відповідної екс­пертизи, цей документ буде свідчити про відсутність обставин, для під­твердження яких стороною він був наданий.

Отже, суди мають виходити із того, що запідозрений у фальшиво­сті документ не може бути виключений із числа доказів, а, навпаки, перевіряється, досліджується і оцінюється поряд з іншими доказами, наявними у справі. Більше того, у разі, якщо фальшивість документа підтверджена, суд вправі направити матеріал прокурору для перевірки або на предмет порушення кримінальної справи в порядку постанов- лення окремої ухвали (ст. 211 ЦПК).

Тобто якщо при розгляді справи буде подана заява про сумнів у до­стовірності доказу або про його фальшивість, суд має роз’яснити особі, яка надала такий документ, перш ніж вона зможе заявити про виклю­чення такого документа з числа доказів, наслідки вчинення або не- вчинення нею таких процесуальних дій, роз’яснити право на доведен­ня дійсності такого доказу або надання інших доказів для підтверджен­ня його дійсності, особливо у тих справах, де такі докази становлять основу заявлених позовних вимог, і відповідно до правил про належ­ність та допустимість доказів (статті 58, 59 ЦПК) іншими доказами обставини справи підтверджуватися не можуть. Це є вимогою до суду і його обов’язком організувати для сторін дійсно змагальний процес.

У цивільному судочинстві стає поширеним доказом звуко- і відео- запис. Зокрема, до матеріалів справи, як правило, залучається «роз- шифровка» тексту радіо- чи телепередачі, без яких дуже часто важко розібрати ті чи інші слова, речення. У ЦПК містяться норми, які вста­новлюють властиві лише для цього доказу порядок витребування, дослідження, відтворення звукозапису, демонстрацію відеозапису, його збереження та повернення.

У разі надходження заяви про фальшивість звуко- і відеозапису суд перевіряє їх дійсність шляхом залучення спеціаліста або призначення експертизи. При цьому сумніви та спори можуть бути заявлені не лише відносно фальшивості самого доказу, а й щодо ідентичності голосу, записаного на аудіоносії, а також голосу конкретної особи. Це означає, що особа, яка надала такий доказ, не має права просити виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів, якщо буде заявлено спір про фальшивість доказу, на відміну від вимог ч. 2 ст. 185 ЦПК.