Порядок виконання завдання
Розрахувати захисне заземлення електричних установок, які живляться від трифазної мережі з ізольованою нейтраллю. Робоча напруга 380 В, 50 Гц. Потужність джерела живлення перевищує 100 кВА. Сталеві труби використані як вертикальні заземлюючі електроди.
Вихідні дані для розрахунку прийняти з табл. 6.1 за варіантом, номер якого співпадає з передостанньою цифрою учбового шифру.
|
|
Контрольні запитання:
1. При яких умовах потрібно проводити заземлення електроустановок?
2. Наведіть класифікацію і характеристику приміщень.
Література [3, 6, 9].
ПРАКТИЧНА РОБОТА №5
ЗАСОБИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ
Мета роботи: ознайомлення з первинними засобами пожежогасіння, вивчення будови вогнегасників, принципу їх дії й області застосування.
План
Загальні відомості
1.1. Фізико-хімічні властивості й особливості засобів гасіння
2. Вогнегасники
2.1. Пінні вогнегасники
2.2. Хладонові вогнегасники
2.3. Вогнегасники накачні
2.4. Порошкові вогнегасники
3. Порядок проведення роботи
3.1. Оформлення результатів виконаної практичної роботи
1. Загальні відомості
Пожежогасіння – це комплекс заходів і дій, спрямованих на ліквідацію виниклої пожежі. Оскільки для виникнення і розвитку процесу горіння, що призводить до пожежі, необхідна присутність горючої речовини, окислювача, джерела запалювання і безупинний потік тепла від вогнища пожежі до горючого матеріалу чи в свіжу горючу газову суміш, то для припинення горіння досить виключити який-небудь із зазначених факторів. Отже, пожежогасіння можна забезпечити: 1) ізоляцією вогнища горіння від повітря чи зниженням вмісту кисню в повітрі, що досягається розведенням повітря негорючими газами до концентрації кисню, при якій не може відбуватися горіння; 2) охолодженням вогнища горіння до певних температур; 3) інтенсивним гальмуванням (інгібуванням) швидкості хімічних реакцій у полум'ї; 4) механічним зривом полум'я сильним струменем газу чи води; 5) створенням умов вогнеперешкоджання, тобто таких умов, за яких полум'я поширюється через вузькі канали і при зменшенні перерізу останніх до встановленої величини поширення полум'я припиняється.
Для створення цих умов застосовують різні вогнегасні речовини і суміші (називаються далі засобами гасіння). Як засоби гасіння застосовують: воду, подавану у вогнище пожежі суцільними чи розпушеними струменями; воду з добавками (змочувачами, проти замерзання і т.д.); піну (повітряно-механічну різної кратності, хімічну); інертні газові розріджувачі (двооксид вуглецю, азот, аргон, димові гази, водяна пара); галогеновуглеводи (хладони 13В1, 12В1, 114В2); порошки; комбіновані сполуки.
Ефект впливу всіх існуючих засобів гасіння на горіння залежить від фізико-хімічних властивостей горючих матеріалів, умов їхнього горіння та інших факторів. Водою можна охолоджувати й ізолювати (чи розбавляти) вогнище горіння, пінними засобами – ізолювати і охолоджувати, хладонами – інгібування горіння і розбавляти повітря, порошками – інгібування горіння і перепиняти поширення полум'я стійкою порошковою хмарою. Однак для будь-якого засобу гасіння характерний який-небудь один домінуючий вогнегасячий вплив. Наприклад, вода справляє переважно охолоджуючий вплив, піна – ізолюючий, хладони і порошки – інгібуючий.
Залежно від умов один і той самий засіб може виявляти різну вогнегасну дію. Так, при гасінні металів порошки виявляють ізолюючу дію, а при гасінні горіння вуглеводних пальних – інгібуючу. Більшість засобів гасіння не є універсальними, тобто прийнятними для гасіння пожеж будь-яких речовин і матеріалів. У ряді випадків засоби гасіння несумісні з горючими матеріалами (наприклад, вода реагує з вибухом з лужними металами, деякими металоорганічними з'єднаннями та ін.).
У табл. 1 наведена класифікація пожеж залежно від фізико-хімічних властивостей пальних матеріалів і можливості їх гасіння різними засобами.
| Таблиця 1. Класифікація пожеж за ГОСТ 27331-87 і СТ СЭВ5637-86 | Рекомендовані засоби пожежогасіння | Вода зі змочувачем, хладони, порошки АВС Усі види вогнегасних засобів | Піни, розпилена вода, хладони, порошки класу ВСІ Піна на основі ПО-1с, ПО «Форетол», розпилена вода, хладони, порошки класу ВСІ | Об'ємне гасіння і флегматизація газовими сумішами, порошки, вода для охолодження устаткування | Порошки класу D типу П-2АП Порошки класу D, ПС, МГС глинозем Порошки класу D типу СН-2 | Примітка. Згідно з “Правилами пожежної безпеки в Україні” додатково введено клас пожежі Е – горіння електроустановок |
| Характеристика підкласу | Горіння твердих речовин, супроводжуване тлінням (деревина, папір, текстиль) Горіння твердих речовин без тління (пластмаси, каучук) | Горіння рідких речовин, нерозчинних у воді (бензин, нафтопродукти та ін.) Горіння рідких речовин, розчинних у воді (спирти, ацетон та ін.) | Побутовий газ, водень, аміак, пропан та ін. | Горіння легких металів (Аl, Mr і їхні сплави), за винятком лужних Горіння лужних металів Горіння металоутримуючих речовин (металорганіка, гідриди металів та ін.) | ||
| Підклас пожежі | А1 А2 | В1 В2 | – | D1 D2 D3 | ||
| Характеристика класу | Горіння твердих речовин | Горіння рідких речовин | Горіння газо-подібних речовин | Горіння металів і метало утримую-чих речовин | ||
| Клас пожежі | А | В | С | D |
Відповідність зазначеним класам пожеж вогнегасного засобу позначають також символом класу пожежі (рис.1). Наприклад, вогнегасні порошки ВС, АВСЕ, D призначені для гасіння пожеж відповідних класів; порошки АВСDЕ є універсальними.
Рис. 1 - Символи класів пожеж
Під способами пожежогасіння розуміють сукупність методів фізико-хімічного впливу на вогнище горіння і доставки (подачі) засобів гасіння. Відомі різні способи пожежогасіння, які класифікують за видом засобів гасіння, методом їхнього застосування (подачі), навколишнім оточенням, призначенням. Усі способи підрозділяють на поверхневе гасіння (подача засобів гасіння безпосередньо у вогнище пожежі) і об'ємне гасіння (створення в районі пожежі газового середовища, що не підтримує горіння). Для реалізації поверхневого гасіння необхідні засоби, які можна подавати у вогнище пожежі на відстані (рідини, піни, порошки). Об’ємне гасіння можна застосовувати в обмеженому просторі (у приміщеннях, відсіках, галереях і т.п.). Для об’ємного гасіння необхідні такі засоби, що можуть розподілятися в атмосфері об’єму, що захищається, і створювати в кожному його елементі вогнегасну концентрацію. Як засоби об'ємного гасіння застосовують інертні газові розріджувачі, хладони, порошки і комбіновані сполуки. Об'ємне гасіння можна використовувати і для попередження утворення вибухонебезпечних сумішей розведенням середовища в об'ємі, що захищається, до такого змісту в ній розріджувача (флегматизатора), при якому це середовище буде поза областю запалення незалежно від концентрації пальної речовини (газу чи пари суспензії). У цьому випадку мають справу зі способом флегматизації.
1.1. Фізико-хімічні властивості й особливості засобів гасіння
Вогнегасні речовини (ВР) – це речовини, що володіють фізико-хімічними властивостями, які дозволяють створити умови для припинення горіння.
У вогнегасниках використовуються вогнегасні речовини, які мають різні властивості і, відповідно, способи впливу на процес горіння. Відповідно до способів припинення горіння вогнегасні речовини підрозділяються на: охолоджуючі, розбавляючі, ізолюючі, інгібуючі. Однак строго розділити вогнегасні речовини за цими ознаками неможливо, тому що всі вони мають комбінований вплив при наявності домінуючої властивості. У данийчас широко використовуються такі вогнегасні речовини: вода, вода з добавками, піна (хімічна чи повітряно-механічна), вогнегасні порошки, вуглекислий газ, галоїдовані вуглеводні.
Вода – рідина при температурі від 0 до 100 °С. Способи подачі – компактний чи розпушений струмінь. Є найбільш широко застосовуваним засобом гасіння пожеж різних речовин і матеріалів. Високі вогнегасні якості води пояснюються великою теплоємністю
(теплота паротворення 2260 кДж/кг), високою термічною стійкістю (1700 ºC), значним збільшенням обсягу при паротворенні (у 1700 разів). За допомогою води можна остудити зону горіння або речовини, що горять, зменшити концентрацію речовин, що реагують у зоні горіння, і ізолювати їх від неї. До достоїнств води як засобу гасіння відносяться доступність, дешевизна, значна теплоємність, висока схована теплота випару, рухливість, хімічна нейтральність і відсутність отруйності.
До недоліків води належать порівняно висока температура замерзання, недостатня в ряді випадків (наприклад, при гасінні тліючих матеріалів) змочувальна здатність, порівняно висока електропровідність (особливо в присутності добавок проти замерзання, змочувачів та ін.), що утрудняє гасіння установок під напругою. Для зниження температури замерзання у воду вводять антифризи (деякі мінеральні солі, гліколі). Щоб підвищити змочувальну здатність води, в неї вводять 0,5...2,0 % поверхнево-активних речовин (ПАР) – сульфонати, сульфоноли НП-1 і НП-3, змочувачі ДБ, НБ, ОП-7 і ОП-10, піноутворювачі (ПО). Для зменшення розтікання у воду вводять добавки, що підвищують її в'язкість (наприклад, натрійкарбоксіметилцелюлозу).
Воду не можна застосовувати для гасіння речовин, які бурхливо реагують з нею з виділенням тепла, горючих, а також токсичних і корозійно-активних газів. До таких речовин відносяться багато металів і металоорганічних з'єднань, карбіди і гідриди металів, розпечені вугілля і залізо. Нафтопродукти та багато інших органічних рідин при гасінні водою можуть спливати на її поверхню, збільшуючи площу пожежі. У цьому випадку доцільно застосовувати розпилену воду. Слід пам'ятати, що при гасінні водою олій і жирів можуть відбуватися викид чи розбризкування палаючих продуктів. Не можна також застосовувати для гасіння горючих пилів суцільні струмені води, щоб уникнути утворення вибухонебезпечного середовища. У цьому випадку треба застосовувати розпилену воду зі змочувачем.
Основний спосіб впливу на горіння – охолодження. Має вторинний ефект – при перетворенні в пару ізолює вогнище пожежі і знижує зміст кисню в зоні горіння.
Піна – дисперсна система, що складається з осередків - пухирців газу, розділених плівками рідини. Основною властивістю вогнегасної піни є її спроможність припиняти надходження в зону горіння горючих парів і газів, у результаті чого горіння припиняється. Істотну роль відіграє також охолоджуюча дія вогнегасних пін, яка значною мірою властива пінам низької кратності, що містять велику кількість рідини. За способом одержання піни поділяються на хімічні й повітряно-механічні. Хімічна піна утворюється в результаті хімічної реакції між лужною і кислотною частинами заряду в присутності піноутворювача. Повітряно-механічна піна утворюється в результаті механічного розпилення розчину піноутворювача, його змішуванням з повітрям у піногенераторах. Піни поділяються за кратністю (відношення обсягу піни до обсягу розчину, з якого вона отримана) на піни низької кратності (до 10), їх застосовують для гасіння нафтопродуктів, середньої (10-200) – для гасіння легкозаймистих рідин (ЛЗР) і високої (більше 200) – застосовують рідко через малу стійкість. Основний спосіб впливу на горіння – ізоляція вогнища горіння, додатковий – охолодження за рахунок наявної води.
Вогнегасні порошки – це подрібнені мінеральні солі з різними добавками. Основний спосіб впливу на горіння – інгібування. Додаткові ефекти: розведення пар пального, створення умов вогнеприпинення, охолодження. Вогнегасні порошки поділяються на порошки загального і спеціального призначення.
Порошкові сполуки ефективні при гасінні пожеж твердих речовин різноманітних класів, горючих рідин, газів, металів, електроустановок під напругою. Вони швидко ліквідують горіння при малій витраті, не замерзають, не викликають корозії металів, у зоні горіння неелектропровідні, не псують речовини і матеріали. Сутність гасіння порошками полягає в розірванні ланцюгової реакції горіння, в розведенні парів пальних матеріалів порошковою хмарою з газоподібними продуктами її розкладу. Крім того, плавлячись, порошки на горючих поверхнях можуть утворювати негорючу плівку і цим ізолюють матеріал від доступу повітря.
Вогнегасні порошки загального призначення застосовуються для гасіння пожеж класів А, В, С і електроустаткування під напругою (за винятком ПСБ-3, що не призначений для гасіння пожежі класу А). Вогнегасні порошки спеціального призначення застосовують для гасіння пожеж пальних металів. Спосіб впливу - ізоляція палаючої поверхні від навколишнього повітря.
Вуглекислий газ – безбарвний газ без запаху і смаку. Температура замерзання –56,6 °С. Критична температура –31 °С. Тверду (снігоподібну) вуглекислоту застосовують для гасіння вогню на повітрі. Випаровуючись, вона охолоджує об'єкт, що горить, і знижує утримання кисню в зоні горіння. Ефективна дія вуглекислотних вогнегасників і установок спостерігається при температурі до –25 ºС. При введенні 12...25% (по обсягу) вуглекислоти в приміщення, що горить, горіння припиняється. Основний спосіб впливу на горіння – розведення парогазоповітряної суміші пальних парів і газів з повітрям (киснем), додатковий – охолодження (твердий двооксид вуглецю).
Галоїдовані вуглеводні – речовини, основними компонентами яких є бромистий етил, бромистий метил, дібромтетрафторетан та ін. Хладони – це товарне найменування граничних галогенвуглеводнів, у молекулах яких обов'язково є атоми фтору, а також можуть бути всі інші галогени (раніше називалися фреонами). Для пожежогасіння використовують бромутримуючі, а також бромхлорутримуючі хладони.
Основу хладонів, застосовуваних для пожежогасіння, становлять алкани з числом атомів вуглецю від 1 до 3. За прийнятою в Україні номенклатурою хладони позначають у такий спосіб: перша цифра – число атомів вуглецю в молекулі мінус одиниця, друга – число атомів водню плюс одиниця, третя – число атомів фтору; бром (а також йод) позначають буквою В (чи I) і цифрою, що відповідає числу атомів Br (чи I); число атомів хлору визначається по числу зв'язків в молекулі, що лишилися незаповненими (вільними). Наприклад, діфторхлорбромметан (CF2ClBr) позначається як хладон 12В1.
Механізм вогнегасної дії хладонів полягає в гальмуванні ланцюгового процесу, що відбувається при горінні, яке обумовлено зв'язуванням активних центрів (переважно атомів водню). За вогнегасною здатністю хладони 114В2 і 13В1 близькі, а хладон 12В1 трохи поступається їм. Хладони використовують в основному в установках об'ємного гасіння і флегматизації, а також у ручних вогнегасниках. Основний спосіб впливу на горіння – інгібування, додатковий – розведення.
Як інертні розріджувачі використовують газоподібні двооксид вуглецю, азот, аргон, димові гази, водяна пара. Горіння більшості речовин припиняється при зниженні змісту кисню в атмосфері обсягу, що захищається, до12...15 %, об. Для речовин, які характеризуються широкою концентраційною областю поширення полум'я (водень, ацетилен, діборан та ін.), металів, матеріалів, які тліють, граничний зміст кисню складає 5% і нижче.
Найбільш широке застосування із зазначених газоподібних розріджувачів знаходить двооксид вуглецю. Його використовують у стаціонарних установках (об'ємного гасіння), у ручних (ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8) і що возяться (УП-2М) вогнегасниках. Особливістю двооксиду вуглецю є його здатність при дроселюванні утворити пластівці "снігу". При поверхневому гасінні "сніжним" двооксидом вуглецю його дія, що розбавляє, доповнюється охолодженням вогнища горіння. Якщо не можна застосовувати двооксид вуглецю (наприклад, при горінні металів та деяких інших речовин), використовують азот чи аргон. Аргон застосують тоді, коли є небезпека утворення вибухових нітридних з'єднань (наприклад, нітридів деяких металів). Вогнегасна концентрація двооксиду вуглецю для більшості горючих речовин становить від 20 до 40%. Нормативна величина витрати СО2 при об'ємному гасінні дорівнює 0,7 кг на 1 м3 приміщення, що захищається. Час подачі СО2 за нормами – від 60 до120с.
Двооксид вуглецю (як і багато інших засобів) недостатньо ефективний при гасінні глибинних пожеж тліючих матеріалів. Для гасіння таких матеріалів доцільно додавати до СО2 хладони. Невеликі добавки СО2 (до 6 %, об.) до азоту дозволяють істотно підвищити ефективність останнього при об'ємному гасінні лужних металів.
Комбіновані сполуки – це вогнегасні сполуки, в яких сполучаються властивості різних вогнегасних засобів. Найбільш ефективними є сполуки, що являють собою комбінації носія з сильним інгібітором горіння. До них відносяться, наприклад, водно-хладонові емульсії і комбінації повітряно-механічної піни з хладонами. До комбінованого можна віднести також порошок СІ-2.
2. Вогнегасники
Успішне гасіння пожежі зв'язане з правильним вибором типу і виду вогнегасника. Класифікація пожеж дозволяє вибрати необхідний вогнегасник, тому що в кожний клас об'єднані пожежі, зв'язані з горінням речовин, які мають подібні характеристики. Для успішної боротьби з пожежами і щоб уникнути застосування непризначеного чи неефективного для гасіння даного класу пожежі вогнегасника, необхідне знання цих класів, тому що їх символи (див рис.1) вказуються на корпусах вогнегасників.
За ДСТ 2273-93 “ССБП. Пожежна техніка. Терміни та визначення” вогнегасником називається переносний чи пересувний пристрій для гасіння вогнищ пожежі за рахунок випуску запасеної вогнегасної речовини.
Вогнегасники підрозділяються:
за способом транспортування на: переносні (ручні і ранцеві) і пересувні;
за видом вогнегасної речовини на: водяні, пінні (повітряно-пінні і хімічні пінні), порошкові, вуглекислотні, хладонові, комбіновані;
за способом створення надлишкового тиску:
– за рахунок стиснутого газу, що знаходиться:
а) у балоні високого тиску, б) у корпусі вогнегасника (такі вогнегасники отримали назву накачних),
–за рахунок стиснутого газу, що утворюється в результаті хімічної реакції: а) компонентів газогенеруючого пристрою, б) компонентів вогнегасної речовини (хімічні пінні вогнегасники).
Вогнегасник складається з корпуса для збереження вогнегасної речовини чи компонентів для її одержання, пристрою підготовки вогнегасної речовини і подачі її на вогнище пожежі, пристроїв, що охороняють від перевищення тиску понад допустимий і від випадкового спрацьовування, джерела надлишкового тиску (стиснутий газ може знаходитися в корпусі вогнегасника). Загальний принцип роботи вогнегасників полягає у створенні надлишкового тиску в корпусі (за винятком накачних), під дією якого вогнегасна речовина подається на вогнище пожежі. Цей спосіб втілився в різні моделі вогнегасників, кожна з яких має свої особливості. Далі наводяться дані про конструкції вогнегасників (див. рис.3-7). Ілюстративний матеріал дає можливість ознайомитися з особливостями будови вогнегасників, одержати відомості про те, як загальні принципи роботи вогнегасників втілені в їх конкретних моделях.
2.1. Пінні вогнегасники
Пінні вогнегасники підрозділяються на хімічні пінні (ОХП-10) і повітряно-пінні (ОВП-10).
Заряд хімічного пінного вогнегасника типу ОХП-10 складається з кислотної частини (0,45 л суміші сірчаної кислоти Н2SO4, сірчанокислого заліза Fe2SO4 і сірчанокислого алюмінію Al2 (SO4)3) розміщеної в поліетиленовому стакані, лужного розчину (8,5 л води і 560 г бікарбонату натрію) і 50 г піноутворювача.
Хімічний пінний вогнегасник типу ОХП-10 (рис.3) складається зі сталевого зварного корпуса 1, у верхній частині якого горловина, закрита чавунною кришкою 5. Запірний пристрій має гумовий клапан 9, укріплений на штоку 6, пружину 7, що притискає клапан 9 до горловини кислотного стакана 10, і важіль запуску 3 для підняття клапана. На корпусі вогнегасника розташований сприск 2, закритий мембраною. Щоб задіяти вогнегасник у роботу, необхідно прочистити сприск, повернути важіль запуску 3 на 180º, тримаючи за ручку 11 і під днище, перевернути вогнегасник кришкою униз. При цьому клапан кислотного стакана відкривається, кислотна частина заряду витікає і змішується з лужною частиною. Між ними відбувається реакція з утворенням вуглекислого газу, що заповнює пухирі піни. Крім того, вуглекислий газ створює тиск усередині корпуса, що виштовхує піну з вогнегасника у вигляді струменя через сприск.
Рис.2 – Засоби пожежогасіння
1- вогнегасник хімічний пінний ОХП-10; 2 - вогнегасник вуглекислотний ОУ-5; 3 - вогнегасник порошковий ОП-1 "Турист-2"; 4 - вогнегасник порошковий ОП-1 "Момент"; 5 - стовбур ручний пожежний РС-70;
6 - стовбур ручний пожежний РС-50; 7 – сполучна рукавна голівка ГР;
8 - сповіщувач пожежний тепловий ИП-105-2/1; 9 - сповіщувач пожежний тепловий ИП-104-1; 10 - пожежний рукав
Оскільки у вогнегаснику створюється порівняно високий тиск, перед його приведенням у дію обов'язково слід прочистити сприск шпилькою, підвішеної до ручки вогнегасника.
При гасінні твердих матеріалів струмінь піни спрямовують у місце найбільш інтенсивного горіння, а при гасінні горючих рідин - по поверхні рідини від країв, поступово укриваючи піною всю поверхню, що горить.Хімічні пінні вогнегасники не можна застосовувати для гасіння електроустановок під напругою, тому що при цьому може відбутися ураження електричним струмом по струменю провідної піни. Не застосовують їх для гасіння лужних і лужноземельних металів.
Рис. 3. Вогнегасник хімічно-пінний ОХП-10
1-корпус; 2-сприск; 3-важіль запуску; 4-кільце ущільнювальне; 5-кришка; 6-шток; 7- пружина; 8-шайба упорна; 9-клапан; 10-стакан; 11-ручка
Для запобігання розірвання балона, якщо сприск засмітився, передбачено захисний клапан, мембрана якого розривається під тиском Р=1,1 МПа. Зберігають хімічні пінні вогнегасники тільки у вертикальному положенні при температурі 5-45º в легкодоступному місці на висоті не більш 1,5 м від підлоги. Корпус вогнегасника щорічно перевіряють на тривкість гідравлічним тиском 2 МПа при перезарядженні.
Повітряно-пінні вогнегасники типів ОВП-9, ОВП-10, ОВП-100 (рис.10.4) мають заряд, що складається з 6%-го водяного розчину піноутворювача типу ПД-1Д.
Балон 4 заповнений вуглекислим газом під тиском 6 МПа. При його застосуванні необхідно піднести до осередку пожежі, направити на вогонь піногенератор 6, видалити запобіжну чеку 21 і натиснути на важіль 9 запірно-пускового пристрою. При цьому сполучена з важелем кнопка з голкою 19 пробиває мембрану балона з робочим газом 4, і газ, проходячи через отвір, що дозує, витискує заряд по сифонній трубці 5 через сітку 7, де він розпорошується, змішується з повітрям і утворює високократну повітряно-механічну піну. У робочому положенні вогнегасник треба тримати вертикально, не перевертаючи.
Повітряно-пінні вогнегасники у 2,5 разу ефективніші хімічно-пінних, при цьому повітряно-механічні піни не шкідливі для навколишніх предметів, тому що після гасіння полум'я вони майже повністю зникають.
Рис.4. Вогнегасник повітряно-пінний ОВП-9
1-корпус; 2-головка; 3-рукав; 4-балон з робочим газом; 5-трубка сифонна;
6-піногенератор; 7-сітка; 8-корпус фільтра; 9-важіль керування клапаном;
10-ручка; 11-кільце ущільнювальне; 12-клапан; 13-перехідник;
14-гайка накидна; 15-кільце ущільнювальне;16-штифт; 17-пружина; 18-вісь;
19-кнопка з голкою; 20-пружина; 21-запобіжна чека; 22-кільце ущільнювальне; 23-запобіжний клапан
Повітряно-пінні вогнегасники так само, як і хімічні, не можна застосовувати для гасіння електроустановок під напругою, тому що при цьому може відбутися ураження електричним струмом по струменю. Огляд вогнегасників проводять щорічно.
Технічні дані пінних вогнегасників
| ОХП-10 | ОВП-5 | ОВП-10 | ОВП-100 | |
| Продуктивність по піні, л | 43,5 | |||
| Місткість балона, л | 8,7 | |||
| Тривалість дії, с | ||||
| Довжина струменя, м | 4,5 | 4,5 | ||
| Кратність піни | ||||
| Робочий тиск, МПа | 1,2 | 1,2 | 1,2 | 1,3 |
2.2. Хладонові вогнегасники
Дохладонових вогнегасників відносяться вогнегасники типів ОУБ-3А, ОУБ-7А й ОС-8М. Як вогнегасний засіб використовують речовини на основі галоїдованих вуглеводнів (бромистий етил, хладон 114В2, двоокис вуглецю та інші), що утворюють при випуску з корпуса крізь насадку струмінь аерозольного типу, який складається з дрібнодисперсних крапель.
Переносні вогнегасники ОБХ-3 (рис.5) складаються з тонкостінного балона 1 із сферичним дном. У верхній частині балона вварена горловина, в яку вкручена запірно-пускова голівка, що складається з важеля 3, насадка 4, що розпорошує, укрита ковпаком 5. До горловини знизу прикріплена сифонна трубка 6.
Для застосування вогнегасник необхідно піднести до осередку пожежі, направити розпорошувач на вогонь і натиснути важіль 3 запірно-пускової голівки. При цьому заряд, який витискується стиснутим повітрям, по сифонній трубці 6 поступає в розпорошувач 4, де з рідкої фази перетворюється в газоподібну, що викидається з розпорошувача. Струмінь треба направити в нижню частину полум'я, починаючи з ближнього краю. При застосуванні вогнегасник слід тримати вертикально.
Вогнегасники ОУБ-3 призначені для гасіння невеличких осередків загоряння різноманітних речовин, матеріалів, що жевріють (бавовни, текстилю, ізоляційних матеріалів і т.п.), а також електроустановок, що знаходяться під напругою не більше 380 В. Такі вогнегасники непридатні для гасіння лужних і луго-земельних металів і сплавів на їхній основі, а також речовин, що можуть горіти без доступу повітря (кіноплівка). Вогнегасники ефективно працюють при температурі від -60 до +50º С.
Рис. 5. Вогнегасник брометило-хладоновий ОБХ-3
1-корпус; 2-голівка; 3-насадок розпорошувач; 4-запобіжна чека; 5-важіль керування клапаном; 6-кільце ущільнювальне; 7-ручка; 8-клапан; 9-пружина; 10-перехідник; 11-трубка сифонна; 12-штифт; 13-вісь
Як заряд для вогнегасників ОУБ-3А й ОУБ-7А застосовують склад 4НД з 97% бромистого етилу, 3% вуглекислого зрідженого газу і стиснутого повітря, що вводиться у вогнегасник для створення в ньому робочого тиску 0,86-0,9 МПа при температурі 20 0С. Вуглекислоту добавляють для поліпшення умов розпилення бромистого етилу. За вогнегасними властивостями заряд вогнегасника ОУБ-3А ефективніше вуглекислоти більше ніж в 4 рази і має високу змочувальну здатність. У вогнегасниках ОУБ-3А можна застосовувати високоефективний склад ТФ (тетрафтордіброметан), відомий також за назвою хладон 114В2, або суміш брометилового спирту з хладоном 114В2.
Масу заряду вогнегасника перевіряють не менше одного разу в рік. Одночасно перевіряють тиск повітря в зарядженому вогнегаснику.
Вогнегасник спеціальний ОС-8М призначений для гасіння невеликих загорянь вогнегасним складом на спеціальному транспорті.
Технічні дані хладонових вогнегасників
| ОУБ-3А | ОУБ-7А | ОБХ-3 | |
| Місткість, л Тривалість дії, с Довжина струменя, м Маса заряду, кг Робочий тиск, МПа | 3,2 3-4 4,2 0,8 | 7,4 3-4 8,0 0,8 | 2,4 1,7 |
2.3. Вогнегасники накачні
Як приклад наведений опис роботи вогнегасників вуглекислотних і порошкових.
Для приведення в дію вуглекислотного вогнегасника (наприклад, ОУ-2, ОУ-5 (рис.6) необхідно видалити запобіжну чеку 8, направити розтруб 3на вогнище пожежі, натиснути на важіль 9, при цьому вогнегасна речовина з корпуса 1 по сифонній трубці 15 через розтруб 3 подається на вогнище пожежі.
2.4. Порошкові вогнегасники
Існують ручні вогнегасники марок ОП-2, ОП-2А, ОП-8Б, ОП-5, ОП-10; пересувні ОП-100; стаціонарні ОП-250, СИ-120 і комбіновані ОК-100. Всі вони призначені для гасіння загорянь різноманітних твердих матеріалів і речовин, ЛВЖ і ГЖ, луго-земельних металів, електроустановок під напругою до 1000 В. Залежно від марки і призначення вогнегасники можуть застосовуватися при температурі навколишнього повітря в межах від –50 до +50º С.
За будовою і принципом роботи порошкові вогнегасники схожі. Цифри в маркуванні означають місткість корпусів. У вогнегасниках ємністю 2л і більше корпуси виготовляють з листової сталі. Ручні вогнегасники забезпечені запірно-пусковими устроями підйомового типу, а ОП-5 і ОП-10 – шлангами довжиною відповідно 0,6 і 0,8м , на кінцях яких є стволи для викидання порошку під тиском робочого газу.
Рис. 6. Вогнегасники вуглекислотні ОУ-2 і ОУ-5
1-корпус; 2-голівка; 3-розтруб; 4-гайка; 5-запобіжна мембрана; 6-шайба;
7-кільце ущільнювальне; 8-запобіжна чека; 9-важіль керування клапаном; 10-ручка: 11-кулачок; 12-шток; 13-клапан; 14-пружина; 15-трубка сифонна.
Вогнегасник ОП-5 (рис. 7) за будовою і приведенням в дію аналогічний вогнегаснику ОВП-10, але в ньому насадка для одержання піни замінена коротким сприском щілинного типу, змонтованим на кришці вогнегасника, і використаний аерозольний засіб витиснення порошку. Вуглекислий газ із балончика при пуску вогнегасника подається по спеціальній трубці під аероднище - подвійне гратчасте дно. При цьому порошок, розміщений у корпусі, спучується і видавлюється по сифонній трубці до сприску. Аерозольна струмінь, що утворюється, надходить у зону горіння.
Рис. 7. Вогнегасник порошковий ОП-5.01
1-корпус; 2-гайка накидна; 3-ковпак; 4-рукав; 5-пістолет-розпушувач;
6-балон з робочим газом; 7-гілка; 8-втулка різьбова; 9-важіль запуску;
10-кільце ущільнювальне;11-ручка; 12-заглушка; 13-гайка; 14-трубка газопідвідна;15-сальник; 16-пружина; 17-гайка; 18-хомут; 19-кільце гумове; 20-запобіжна чека; 21-голівка; 22-трубка сифонна
Технічні дані порошкових вогнегасників
| ОП-1 “Момент” | ОП-2 “Турист-2” | ОП-10 | ОП-100 | |
| Місткість, л Тривалість дії, с Довжина струменя, м Маса заряду, кг Робочий тиск, МПа | 0,3 | 1,8 1,4 0,25-0,4 | 1,2 | 0,7 |
3. Порядок проведення роботи
Використовуючи ці методичні вказівки і наявні в корпусі засоби пожежогасіння, студенти вивчають призначення, будову, принцип дії і технічні характеристики основних видів вогнегасників і навчаються приведенню в дію і правилам поводження з вогнегасниками в приміщенні.
3.1. Оформлення результатів виконаної практичної роботи
Результати виконання практичної роботи оформляють у вигляді звіту. Вибрати один з видів вогнегасника, описати принцип дії, час, та ефективність використання При захисті практичної роботи студент повинен уміти відповісти на контрольні запитання. Решта практичної роботи підтверджується підписом викладача, після чого звіт здається в циклову комісію.
Контрольні запитання:
1. Назвіть основні типи вогнегасників.
2. Призначення вогнегасників різноманітних типів.
3. Вогнегасний ефект різноманітних вогнегасників.
4. Послідовність дій при застосуванні вогнегасників різноманітних типів.
5. Принцип дії вогнегасників.
6. Вимоги безпеки при експлуатації вогнегасників.
7. Збереження й свідоцтво вогнегасників.
|
