Особливості реалізації окремих норм нового інформаційного законодавства 2 страница

1) претендують на зайняття чи займають виборну посаду в органах влади;

2) обіймають посаду державного службовця, службовця органу місцевого самоврядування першої або другої категорії.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Таємна інформація — інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству та державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю. таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю.

Порядок доступу до таємної інформації регулюється Законом та спеціальними законами. Відповідно до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у галузі оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Вказане означає, що на відміну від таємної та конфіденційної інформації, дефініції щодо яких містяться в законі, службова інформація не містить чітких дефініцій віднесення її до такої Закон лише вказує на ту інформацію, яка може бути (належати, відноситись). Розпорядники інформації складають перелік відомостей, що становлять службову інформацію. Але обмежити можна запитувачів у доступі до службової інформації, а не до переліку, який містить вказані відомості про віднесення інформації до категорії службової.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування».

Статтею Стаття 172 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень. За нормами цієї статті незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових повноважень тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Питання незаконної відмови інформації з мотивів нібито віднесеності її до інформації з обмеженим доступом, вже є предметом судового розгляду.

Закон виокремлює вимоги щодо доступу до інформації про особу. За його приписами кожна особа має право:

1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збирають, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом:

2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається;

3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону;

4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів:

5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть були оскаржені.

Закон встановлює, що посадові та службові особи не підлягають юридичній відповідальності, незважаючи на порушення своїх обов’язків, за розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керувалася добрими намірами та мала обґрунтоване переконання, що інформація є достовірною, а також містить докази правопорушення або стосується істотної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю.

Суб’єктами відносин у галузі доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації — фізичні, юридичні особи, об’єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб’єктів владних повноважень:

2) розпорядники інформації;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб’єкти владних повноважень — органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання:

2) юридичні особи, що фінансують з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, — стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, — стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків:

4) суб’єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, — стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

До розпорядників інформації, зобов’язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цьому Законі, прирівнюють суб’єкти господарювання, які володіють:

1) інформацією про стан довкілля;

2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;

3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища й інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян;

4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, вказаних у пунктах 2, 3, 4, вимоги цього Закону поширюють лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися Законом «Про доступ до публічної інформації».

Законом визначено обов’язки розпорядників інформації. Це, зокрема:

1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення:

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні:

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації;

6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації.

Розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати:

1) інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру й обсяг бюджетних коштів, порядок і механізм їх витрачання тощо):

2) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності;

3) перелік і умови отримання послуг, що надаються цими органами, форми і зразки документів, правила їх заповнення:

4) порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень розпорядників інформації, дій чи бездіяльності;

5) інформацію про систему обліку, види інформації, яку зберігає розпорядник;

6) інформацію про механізми чи процедури, за допомогою яких громадськість може представляти свої інтереси або в інший спосіб впливати на реалізацію повноважень розпорядника інформації;

7) плани проведення та порядок денний своїх відкритих засідань;

8) розташування місць, де надають необхідні запитувачам форми і бланки установи;

9) загальні правила роботи установи, правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) звіти, в тому числі щодо задоволення запитів на інформацію;

11) інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, а саме про:

Ø їхні місцезнаходження, поштову адресу, номери засобів зв’язку, адреси офіційного веб-сайту та електронної пошти:

Ø прізвище, ім’я та по батькові, службові номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти керівника органу та його заступників, а також керівників структурних і регіональних підрозділів, основні функції структурних і регіональних підрозділів, крім випадків, коли ці відомості належать до інформації з обмеженим доступом;

Ø розклад роботи та графік прийому громадян;

Ø вакансії, порядок і умови проходження конкурсу на заміщення вакантних посад;

Ø перелік і умови надання послуг, форми та зразки документів, необхідних для надання послуг, правила їх оформлення;

Ø перелік і службові номери засобів зв’язку підприємств, установ і організацій, що належать до галузи їх управління, та їх керівників, крім підприємств, установ і організацій, створених з метою конспірації, оперативно-розшукової або контррозвідувальної діяльності;

Ø порядок складання, подання запиту на інформацію, оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, їх дій чи бездіяльності;

Ø систему обліку, види інформації, якою володіє суб’єкт владних повноважень:

12) іншу інформацію про діяльність суб’єктів владних повноважень, порядок обов’язкового оприлюднення якої встановлений законом.

Вказана інформація підлягає обов’язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше 5 робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа та дати оновлення інформації.

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. Невідкладному оприлюдненню підлягає будь-яка інформація про факти, що загрожують життю, здоров’ю та майну осіб, і про заходи, які застосовують у зв’язку з цим. Для забезпечення збереження та доступу до публічної інформації документи, що знаходяться у суб’єктів владних повноважень, підлягають обов’язковій реєстрації в системі обліку, що має містити:

1) назву документа;

2) дату створення документа;

3) дату надходження документа;

4) джерело інформації (автор, відповідний підрозділ);

5) передбачену законом підставу віднесення інформації до категорії з обмеженим доступом;

6) строк обмеження доступу до інформації, у разі якщо вона віднесена до інформації з обмеженим доступом;

7) галузь;

8) ключові слова;

9) тип, носій (текстовий документ, плівки, відеозаписи, аудіозаписи тощо);

10) вид (нормативні акти, угоди, рішення, протоколи, звіти, прес-релізи);

11) проекти рішень (доповідні записки, звернення, заяви, подання, листи тощо);

12) форму та місце зберігання документа тощо.

Доступ до системи обліку, що містить інформацію про документ, що знаходиться у суб’єкта владних повноважень, забезпечується шляхом:

1) оприлюднення на офіційних веб-сайтах суб’єктів владних повноважень такої інформації, а в разі їх відсутності – в інший прийнятний спосіб;

2) надання доступу до системи за запитами.

Система обліку публічної інформації не може бути віднесена до категорії інформації з обмеженим доступом. Розпорядники інформації несуть відповідальність за забезпечення доступу до системи обліку відповідно до закону. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ і інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.

Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше 5 робочих днів з дня отримання запиту.

За загальним правилом інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більше як 10 сторінок, запитувач зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друкування.

Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друкування в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друкування, інформація надається безкоштовно.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 р. «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друкування документів, що надають за запитом на інформацію» затверджено наступні граничні норми витрат на копіювання або друкування документів, що надають за запитом

Примітка. Розмір мінімальної заробітної плати за виготовлення однієї сторінки встановлюється на дату копіювання та друкування документів. При наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друкування не стягується. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друкуванням;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути отримана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважають неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надають у письмовий формі.

Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку; причини, у зв’язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк; строк, у який буде задоволено запит; підпис.

Рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити:

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації:

6) невиконання розпорядниками обов’язку оприлюднювати інформацію, оприлюднення якої вимагає закон;

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:

1) ненадання відповіді на запит;

2) ненадання інформації на запит;

3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію;

4) не оприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону;

5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації;

6) несвоєчасне надання інформації;

7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом;

8) нездійснення реєстрації документів;

9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Тема 11. Закон України «Про захист персональних даних» в правовому забезпеченні документно-інформаційної діяльності

КОРМИЧ

Захист персональних даних

Гарантії прав і свобод людини у галузі інформації однаковою мірою можуть стосуватись і реалізації прав, що дають змогу людині бути повноправним су б’ектом інформаційних відносин, і тих. що захищають людину від неправомірного інформаційного втручання. Але механізми і способи реалізації та захисту цих прав мають свою специфіку. Права першого типу, які забезпечують вільну участь в інформаційних відносинах, є практично самодостатніми, тобто для їх реалізації потрібне закріплення їх в нормативно-правових актах, воля суб’єкта та наявність механізмів, передусім судових. їх захисту. Захист від неправомірного інформаційного втручання, навпаки, вимагає передусім створення комплексу нормативно-правових актів, що регулюють діяльність органів державної влади, фізичних та юридичних осіб у галузі інформації з метою встановлення чітких юридичних рамок і параметрів такої діяльності. Крім того, проблемою захисту останнього типу прав є те. що. на відміну від порушень свободи слова, подібне втручання може мати прихований характер, але водночас створювати значну загрозу.

Крім конституційних норм статей ЗІ (таємниця листування) і 32 (невтручання в особисте життя) Конституції, в Україні діє низка правових актів, що конкретизують регулювання означених питань.

За допомогою окремих законодавчих актів, наприклад, конкретизується конституційний принцип невтручання в особисте життя. Закон України «Про інформацію» (ст. 23) визначає Інформацію про особу як сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу, відносячи до них дані про: національність, освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адресу, дату і місце народження. Цією статтею встановлюються також основні принципи, що визначають режим доступу інформації про особу:

- забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом: кожна особа мас право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї:

- інформація про особу охороняється Законом.

Перелік відомостей, що не підлягають розголошенню, розширено також у ч. 3. ст. 46 Закону «Про інформацію». Це відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень.

Закон України «Про державну статистику» (ч. 1 ст. 21) до конфіденційної інформації відносить також: «первинні дані, отримані органами державної статистики від респондентів під час проведення статистичних спостережень, а також адміністративні дані що до респондентів, отримані органами державної статистики від органів, що займаються діяльністю, пов’язаною із збиранням та використанням адміністративних даних».

Важливим елементом механізму забезпечення права людини на конфіденційність приватного життя можна розглядати встановлене ст. 31 Закону «Про інформацію» право громадян на доступ до інформації про них. зібраної органами державної влади та місцевого самоврядування. Це право (ч. І. ст. ЗІ) визначає право громадян знати у період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як. ким і з якою метою вони використовуються та право громадян мати доступ до інформації про них. і в разі потреби, заперечувати її
правильність, повноту. доречність тощо .

Через звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування громадянин може встановити сам факт збирання відомостей про нього. їх зміст і мсту збирання, а тому І ставити питання про законність відповідних дій. Органи публічної влади зобов’язані надавати подібну інформацію безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (коли подібна інформація є державною або службовою таємницею). а також вживати заходів що до запобігання несанкціонованому доступу до неї. Передбачено право громадян (ч. 7 ст. 3 Закону «Про інформацію») оскаржу вати в суді відмову в доступі до такої інформації або приховування її чи незаконні збирання, використання, зберігання чи поширення. Крім того, відповідно до ст. 56 Конституції та ч. 2 ст. 31 Закону «Про інформацію, гарантується право на захист та відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів публічної влади що до інформації про особу.

Як зазначалося, в більшості випадків збирання персональних даних здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Таким чином, багато в чому питання реальності, а не декларативності комплексу прав, що охороняють недоторканність особистого життя, стосується галузі організації діяльності органів публічної влади. В межах соціального управління, яке здійснюють відповідні
органи державної влади та місцевого самоврядування. формуються конкретні механізми забезпечення гарантованих Конституцією умов участі людини в Інформаційних процесах. Керуючись духом і змістом правової та адміністративної реформ, які здійснюються в Україні, можна говорити про те. що «створення дійових механізмів забезпечення прав і свобод людини є одним з орієнтирів трансформації адміністративного права». одним з напрямів досягнення цієї мети можна назвати «деталізацію закріплених у Конституції України процедур, не пов’язаних з юрисдикції тою діяльністю органів виконавчої влади і суду».

Такими процедурами с. зокрема, процедури захисту конфіденційної інформації про особу в органах державної влади, процедури захисту інформації в комунікаційних системах, що забезпечує таємницю кореспонденції тощо .

Однією з ключових проблем дотримання прав і свобод людини у галузі захисту персональних даних є можливі порушення процесів правоохоронної діяльності держави Ця діяльність усе ще потребує значного реформування. аби відповідати вимогам демократичного суспільства. Самі працівники органів внутрішніх справ, визначаючи ступінь поширеності різних видів службових порушень, зокрема, називають такі: невиправдане насильство: порушення прав громадян (5Х.З% респондентів). ухилення від допомоги громадянам (46.2%): хабарництво, корупція, вимагання (44.К%).

Окреслюючи шляхи забезпечення інформаційних прав людини в цій галузі, основну увагу слід акцентувати на забезпеченні суворого виконання норми ч. 2. ст. 6 Конституції України, яка визначає, що владні інституції здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України» Це, здавалося б. просте завдання залишається дуже актуальним в українських реаліях. Особливо, якщо враховувати давню традицію прийняття підзаконних нормативно-правових актів, здатних перекручувати, зменшувати або розширювати тлумачення змісту законів та низькій рівень правосвідомості.

Зазначимо, що Україною від самого проголошення незалежності обрала курс на перебудову своєї правоохоронної системи у бік демократизації та поваги до прав людини. На жаль, це стосується більшою мірою законотворчості, ніж правозастосування.

Так уже в 1990 р. в Законі «Про міліцію» було викладено основні принципи регламентування відносин між органами внутрішніх справ (ОВС) і громадянами. Заслуговує на увагу ст. 5 цього Закону. присвячена співвідношенню діяльності ОВС та додержанню прав громадян.

Серед важливих гарантій дотримання прав людини можна назвати принцип установлення компетенції ОВС виключно законом. Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону «Про міліцію», вона виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. її обов’язки і повноваження перелічені в ст. 10 і II цього Закону. До того ж. наступною нормою підкреслюється вичерпність наданих міліції прав, те. що ніякі виняткові обставини чи вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності МІЛІЦІЇ.

Серед інших принципів, передбачених ст. 5 Закону «Про міліцію». що визначають взаємини ОВС і впливають па рівень захищеності прав міліції у галузі інформації, зазначено:

- обов’язок працівника міліції при звертанні до громадянина назвати своє прізвище, звання та пред’явити на його вимогу службове посвідчення:

• ⇐ Назад
• 19
• 20
• 21
• 22
• 23
• 24
• 252627
• 28
• 29
• 30
• 31
• 32
• 33
• 34
• Далее ⇒