Види мистецтва умовно поділяють на три типи.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Розминка

Які художні твори ви пам’ятаєте з дитинства? Обґрунтуйте

ІІ. Обґрунтування навчання

Оголошення теми, мети, завдань, плану лекції.

 

1. Дитяча література - складова і невід'ємна частина художньої

літератури, її своєрідність.

2. Поняття «дитяча література» і «дитяче читання».

3. Педагогічна функція дитячої літератури.

4. Зародження і розвиток національної літератури для дітей

та юнацтва. Традиції української дитячої літератури.

5. Жанрове розмаїття літературних творів для дітей.

6. Художнє оформлення книг для дітей.

7. Видатні діячі культури про роль книги у вихованні дітей.

 

ІІІ. Евокація

Бесіда

-Що таке література?

Скласти кластер до слова «література»

ІV. Усвідомлення змісту

 


Дитяча література - складова і невід'ємна частина художньої літератури, її своєрідність.

 

Поняття «література»має два значення. Насамперед це один із видів мистецтва, у якому носієм образності є слово. Літературою називають також будь-які витвори людської думки, що втілені в писемному слові і мають суспільне значення.

Слово «література» латинського походження і означає «літера». Щоб з усієї маси літературної продукції виділити твори, що мали мистецьку вартість, почали вживати термін «художня література» (естетично вартісна література). Саме поняття «художня література»з'явилось у XX столітті. У попередні часи для позначення творів, що мали мистецьку вартість, а не були простим засобом спілкування чи передачі думок, часто користувалися поняттям «поезія», хоча вони й не мали віршової форми. З поширенням художньої прози літературні твори (як поетичні, так і прозаїчні) називають «красною» або й артистичною літературою.

Сьогодні словесні твори, що мають мистецьку вартість, переважно називають художньою літературою (цей термін має також значення оцінки рівня майстерності, довершеності).

Інколи художню літературу називають власне літературою. Поняттям «література» користуються частіше для означення прози, оскільки в окремих випадках віднесення того чи іншого прозаїчного твору до художнього буває проблематичним (наприклад, сюди належать окремі жанри документальної літератури, епістолярна література і т. п.).

Дослідники використовують також і термін белетристика(фр. belles lettres), що означає красне письменство (у широкому розумінні — твори художньої літератури загалом; у вузькому — художня проза).

Художня література, крім поділу на поезію і прозу, ділиться на так звані роди,до яких належать три основні — епос, лірика, драма, — та суміжні родо-жанрові утворення (ліро-епос, епічна драма, мемуари, художня біографія тощо).

Види мистецтва умовно поділяють на три типи.

До першого належать так звані просторові види мистецтва, до яких зараховують живопис, скульптуру та архітектуру.

Другий тип — це часові мистецтва, до яких належать музика, співи, танець, пантоміма і література.Часовими вони називаються тому, що, на відміну від статичної форми зображення, характерної для просторових мистецтв, подають свій предмет у русі, у динамічному його розвиткові, що відбувається протягом певного часу.

Третій тип — це так зване синтетичне мистецтво, яке поєднує елементи як просторових, так і часових мистецтв. Форма зображення в театрі й кінореалізується як у просторі, так і в часі.

Види мистецтва відрізняютьсяне лише способом відображення життя, а й тим матеріалом, в якому постають їхні твори і яким вони користуються для мистецького його відтворення. За такими «матеріальними» ознаками ми визначаємо літературу як мистецтво слова, у порівнянні, наприклад, зі скульптурою — мистецтвом каменю, живописом — мистецтвом фарби, танком — мистецтвом ритмічних рухів тіла, пантомімою — мистецтвом жестів і міміки, музикою — мистецтвом звуківтощо. Кожен із видів мистецтва має переваги перед іншими стосовно можливості якнайбільш повного охоплення різних боків зображуваного предмета.

Засобами слова— цього найбільш гнучкого матеріалу — можна відтворювати зображуване майже кожним видом мистецтва. Так, поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики. Прозаїчні словесні образи можуть давати ілюзію пластичного зображення і т. д. Крім того, слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людську мову.

Одне з провідних місць у суспільно-естетичній свідомості людства сьогодні посідає словесне мистецтво. Але воно не відразу знайшло таке визнання. Античність, епохи Відродження та класицизму надавали перевагу скульптурі та живопису. Поезія, як тоді вважалося, програвала в порівнянні з ними через відсутність елемента наочності у її зображеннях. Популярність літератури, яка невпинно зростала в усі подальші епохи розвитку мистецтва, засвідчила, що словесне мистецтво ні в чому не поступається перед живописом та скульптурним зображенням і багато в чому перевершує їх. Теоретично ці переваги були обґрунтовані Г. Лессінґом у його знаменитому трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії» (1766 р.). Думки Лессінґа були поглиблені в не менш знаменитій «Естетиці» Г. В. Ф. Геґеля. З українських літературознавців до цієї проблеми зверталися М. Костомаров, О. Потебня, І. Франко та інші.

Органічним складником літератури як мистецтва слова є література для дітей.Суперечки навколо її специфіки тривають і сьогодні. Зрозуміло, що вона має свої жанрові особливості, тематику й технічне оформлення, відповідає рівневі дитячих знань і психологічному розвиткові, хоча ідейно-естетичними принципами література для дорослих і дітей не відрізняється. Український літературний критик Олександр Грушевськийпідкреслював, що для виховання дітей у руслі національних традицій необхідна «спеціальна дитяча література. Проста, зрозуміла, чиста — як око, світла, ясна, як срібний струмок гірського водоспаду з найтоншими переливами фарб, прекрасними, немов дитячі душі... Вона повинна бути весела й бурхлива, як той же водоспад, і тихо-спокійна, задумливо-мрійлива, як плесо широкого ставу в місячну нічку, а також природна, мов затінок в спеку».

На сторінках журналу “Семья и школа” (1884 р.) в узагальненій формі були визначені завдання, які повинні стояти перед дитячими письменниками:

- вибирати для дитячої книжки класичні скарби словесності і відповідно опрацювати їх;

- володіти глибоким педагогічним тактом (запропонувати те, що має виховне значення, зберігати всі поетичні та художні засоби оригінала);

- показувати в художньому творі правду життя.

Слід пам’ятати, вважали автори, все, що дорослий розповість дитині, що вона прочитає залишиться у неї в пам’яті на все життя. Тому дитині слід читати тільки те, що є основою морального і розумового розвитку.

Автори вважали, що, по-перше, для дітей повинні писати тільки талановиті люди, бо тільки талановитий автор дитячої книжки може обволікати мораль у життєво-природню фабулу, зробить її більш захоплюючою і художньою, і тому мораль, ідея, необхідність повчального елементу повинні домінувати над життєвою правдою.

По-друге, дитячі письменники по можливості повинні вводити своїх читачів у зміст і значення тих явищ сучасного життя, які змогли б зацікавити їх. Усвідомлення змісту сприяло б розвитку почуттів "громадськості та патріотизму", взагалі розумовому і моральному вихованню.

Вимоги до змісту дитячої книжки:

1. Книжка повинна бути короткою за змістом або розподіленою на частини (окремі оповідання, розділи).

2. Спосіб викладу повинен бути простим і зрозумілим (без підстроювання під народну чи дитячу мову, без гри словами

3. У дитячій книжці повинен бути відсутній похмурий колорит і присутній моральний: книга повинна вчити хорошому, доброму, чемному.

4. Кожна книжка повинна повідомляти нові знання і враховувати особливості місцевості, де проживають діти (знайомити сільських дітей з життям міста і навпаки).

5. Книжка повинна бути а) доступною за змістом, тобто відповідати рівню розвитку дітей того віку, для якого призначена; б) цікавою (викликати роботу думки, почуттів та уяви); в) правдивою в зображенні явищ життя; г) художньою.

Крім того, педагоги – практики вважали, що у більшості випадків цінними в дитячій літературі є саме ті твори, які з великою цікавістю читають не лише діти, а й дорослі. “Хороші і корисні тільки ті твори для дітей, які можуть зацікавити дорослих людей та подобатися їм”

Своєрідність дитячої літератури :